02. Бертранд (2) — 5 розділ
— Ви, мабуть, вперше в Шварцвальді?
Випущені очі кучера викликали дивне занепокоєння. Рішель трохи завагалася, перш ніж відповісти, а чоловік між тим знизив голос:
— А тепер майте на увазі, ви не повинні видавати жодного звуку, поки не покинете Шварцвальд. І дихайте якомога рідше!
- Що? Чому?
- Ви все зрозумієте, коли ми в'їздимо. Коли ми в'їдемо.
Перш ніж вона встигла попросити пояснення, карета зворушилася з місця. Рішель не зрозуміла, для чого він це сказав, але вона зробила те, що їй було сказано і тримала рот на замку. Карета повільно пірнала в темряву лісу. Післяполудневе сонце, сяяло над головою і залишилося на опушці, ніби злякалося. Коли вони заїхали в ліс, це викликало у Рішель дивне відчуття.
Цей ліс.
Він дуже... Дивний.
Звідусіль вітер холодний, наче з річки мертвих. Він пробігся по спині Рішель і пройнявся до самого серця. Коли вона виглянула у вікно в пошуках тепла, то побачила тільки чорні дерева, які були ніби уражені блискавкою, з витягненими і тонованими стовбурами, готові розсипатися в одну мить, і елегантними гілками, схожим на руки. Вони росли з усіх боків, як стіни. Через їх густою і високою крони, що закриває небо, в лісі царював морок. Неважко здогадатися, чому цю місцевість назвали « Шварцвальд ». Але не холодний вітер, чорні дерева і навіть єдиного промені сонця змусили мозок Рішель забити тривогу. То діяло їй на нерви і змушувало її несвідоме з'їджатися - це чиясь пристойний погляд. Між деревами ліворуч, ні, між деревами справа. Або поруч з нею, на даху карети. Або, може бути, з усіх куточків лісу... Вона відчувала чийсь погляд. Щось очевидно дивився на неї. Холодний піт стікався по підборіддя. Рішель не змогла змусити себе підняти голову, поки карета не виїхала з лісу. Як тільки вона виглянула у вікно, в неї з'явилось чітке відчуття, що їй довелося зіштовхнутися з чимось таким же небезпечним, як монстр під ліжком.
- Тепер усе гаразд, міс!
Коли вона почула веселий голос кучера, липкий, схожий на павутину холод, відступив. Рішель підняла голову. Сонячне світло пробивалося через вікно.
- Що це за ліс? — Вона запитала, спираючись на стінку, що відокремлювала її від облучка, де сидів кучер. Хоча їй не хотілося цього, але її голос все-таки здригнувся.
— Чесно, я точно не знаю. Моя бабуся казала, що це ліс диявола. Хоча я в це не вірю! — засміявся кучер.
Їй не вірилося, що він міг так неприємно сміятися незважаючи на те що вони щойно проїхали через цей небезпечний ліс.
Як тільки купр прочитав її думки, він сказав:
- Кожного разу, коли я проїжджаю через ліс, це викликає у мене неприємні відчуття. Але якщо дотримуватися кількох правил, то нічого страшного в ньому немає.
— Правилам?
- Вони прості. По-перше, не заходити в ліс після заходу сонця. По-друге, не шуміти там. По-третє, не сходити з визначеної стежки. Обов'язково потрібно пам'ятати про ці три правила. Тоді тебе не заберуть.
Ці правила складалися з рифу, наче вірш. Кучер присвиснув і весело сказав:
— Ну ось ми і на місці. Це особняк Бертранд.
Почувши ці слова, Рішель повернула голову. На пагорбі височіли величні білі особняки велетенських розмірів, які вдивляються у них згори.
*
Карета плавно в'їхала у парадні ворота особняка.
« Як мило з їхнього боку відкрити головні ворота, а не задні двері людині, яка приїхала в якості працівника».
Якщо подумати, то в готелі вона почула, що її назвали « гостина Бертранд».
Рішель, випростившись, спокійно сиділа, поки проїжджала через парадні ворота, але потім піддалася цікавості і прильнула до вікна. Її очі широко розкрилися від подиву.
— Боже мой!
Все було залито червоним.
Вона випадково висунулася з вікна. Величезний сад, що розкинувся навколо будівлі з білого каменю був повний яскраво-червоних троянд. У карету проникав їхній насичений аромат.
Звідки стільки троянд ранньої весни?
Вона підняла очі і на цей раз окинула поглядом сам особняк. Вона була вже вражена ними, коли побачила здалека, але поблизу він здавався ще більш приголомшливим. Оскільки Бертранд був цілком ідеальним білим, йому було важко повірити, що він має понад 200 років. Він мав більш суворий і аскетичний стиль у порівнянні з сучасними особняками, але від цього будівля здавалося шляхетнішим та славетнішою. Крім того, за палацом, наче парний караул, простягався густий ліс з Чорних дерев, і тому білизня будинку ще більше виділялася.
Бертранд був красивим і гідним репутації Отіс. Але Рішель чомусь відчула ознако. Можливо, справа була в різкому контрасті між Шварцвальдом і чисто білим особняком. Або це через те, що особняк був в іншій реальності ніж Шварцвальд.
« Ні, це тому, що я дуже нервую".
Карета зупинилася. Рішель привела свій одяг в порядок, поправила зачіску і капелюх. Вона не виглядала ні химерно, ані потріпанно. Ця усмішка додала їй впевненості. Акуратні рухи тіла. Рішель добре знала, що робити, аби сподобатися господині.
Коли дверцята відкрилися, аромат троянд заглушився хвилями. Рішель вийшла з карети за допомогою лакея. Чоловік середніх років з добродушним обличчям чекав, поки вона зійде.
Почекавши, поки Рішель видужає спідницю, він простягнув руку.
- Приємно познайомитися з вами, міс Говард. Я Фредрік Грант, дворецький Бертранд.
- Дякую за вашу гостинність, містере Грант.
- Заходите, пані чекає вас.
Перед тим як організувати Рішель, Фредрік вручив кучері маленький мішечок. Кучер, який отримав те, що хотів, посміхнувся і розгорнув свій екіпаж. Рішель, покинувши короткий погляд на видачу карети, повернулася і пішла Фредріком.
Чому?
На мить у неї з'явилося те ж відчуття, що і деякий час тому в Шварцвальді, коли її, здавалося, оглядали від голови до ніг. Рішель підняла голову. Вікно в самому кінці четвертого поверху особняка. Здається, там з'явилася тінь людини.
*
Бертранд був культурним спадком. Рішель відхопили картини, якими були повішані стіни довгого коридору. Портрет вродливої жінки висів поряд з сценою в книзі Буття, а слідом за нею стояв пейзаж Бертранда.
- Це був подарований Марзоа Дайсом під час масштабної реконструкції особняка. Тодішній голова сім'ї був дуже радий її отримати, а ця картина ...
Під час розповіді палацового Рішель лише кивала без вагань. Кожне ім’я, згадане тут, було відомим художником. У горлі в неї встав сухий ком. Багатство Отіс, яке вона бачила тепер, було навіть більше, ніж вона чула. Коли вона увійшла в центральний зал з величними потовчними розписами, що дивувались на відвідувачів, то була приголомшена. Рішель опустила погляд на мармурову підлогу з однаковим орнаментом. Її старі і поношені черевики, здавалося, паскали чистий мармур. Не те щоб їй було соромно, звичайно. Ревність і гонитва за багатством вже давно минули.
Єдине, що її турбувало - чи сподобається мадам Отіс. В оточенні таких красивих речей вона виглядала як неприродна сільська мишка. Ця зловісна сільська мишка, непристойна суспільства її дорогоцінних дітей.
«Хватит, Рішель Говард. Не треба лякатися понапрасної».
Рішель злегка погладила себе по голові. Оскільки вона вже витратила весь аванс, то не могла виконати умови контракту. У неї немає іншого вибору, окрім якось справити хороше враження.
Пані, міс Говард прибула.
— Проходите.
Набравшись рішучості, він підійшла до вітальні, де чекала мадам Отіс. Рішель обережно увійшла у відкриті двері під керівництвом палацового.
« Боже мій, моя мама була б точно в захваті»
Це була її перша думка, коли вона окинула поглядом вітальню в червоно-золотій гамі, яка загрожувала обернути відвідувача своєю розкішшю. Рішель ковзала поглядом по стіні, прикрашеній тарілками з-за кордону, картині із зображенням пані в червоному плаття і дивану у центрі вітальні, на якому сиділа жінка, не більше двадцяти років.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand