Су Ян та Ґу Фейді провели перший день Нового року в маленькому дворику біля підніжжя гори Цзюнью, після чого зібрали речі й вирушили в бік Малого Нефритового Павільйону.
Ще перед Новим роком вони отримали звістку, що Ґу Жохай та Су Хуайчжу, владнавши справи в Демонічній Секті, разом повернулися до Павільйону Парячих Хмар.
Однак Су Хуайчжу після битви в день зимового сонцестояння більше не з'являвся на людях. Тому чутки в світі бойових мистецтв все ще стверджували, що він загинув від меча глави альянсу Ґу Жохая, впавши в полум'я головного вівтаря Секти.
Щодо того, що Ґу Жохай вирушив до Демонічної Секти допомагати Су Хуайчжу з наведенням ладу, то поповзли чутки, ніби Павільйон Парячих Хмар поглинув сили ворога, прагнучи ще більше розширитися і надовго встановити свою гегемонію.
«Що ж до спадщини Святого Меча, то Брама Безмежжя розпустила неправдиві чутки, ніби Павільйон Парячих Хмар отримав копію з Клану Привидів Е'ло, але не хоче ділитися нею з іншими великими родинами».
Вони їхали на конях пліч-о-пліч, і Ґу Фейді пояснював Су Яну новини, надіслані з Павільйону Парячих Хмар: «На щастя, Ло Інь після поради з Чі Тонгом оголосив, що Е'ло передали сувої із техніками меча імператорському двору. Тільки після цього люди зі світу бойових мистецтв перестали підозрювати і вже не наважувалися зазіхати на них».
Су Ян насупився: «А як бути з Брамою Безмежжя? Не можна ж просто так це залишити?»
Ґу Фейді відповів: «Вони вже давно вкорінилися на Центральних Рівнинах, їхня мережа торгівлі інформацією охоплює всі малі родини, тому їх важко викорінити повністю. Зараз вони відчувають небезпеку і тимчасово притихли. У нас немає доказів, які могли б переконати весь світ бойових мистецтв, тому доводиться вдавати, що ми не збираємося їх переслідувати, і діяти поступово. Наступної осені відбудеться З'їзд Бойових Мистецтв, гадаю, батько вчасно з усім розбереться».
Сказавши це, він підвів погляд на вкриті снігом гори вдалині.
За тією горою вже починалися землі округу Цин'у; вони були зовсім близько до Малого Нефритового Павільйону.
«Я не надто вередливий?» — раптом запитав Су Ян. — «Ти виріс у Павільйоні Парячих Хмар, тебе з дитинства виховували в дусі лицарства та справедливості, певно, готували стати наступним господарем павільйону. Я не люблю чвари і хочу повернутися до Малого Нефритового Павільйону для відлюдництва — це моя справа. Але тепер я тягну тебе за собою, змушуючи відмовитися від багатьох речей...»
Ґу Фейді посміхнувся: «Я сам захотів бути з тобою, як ти можеш називати себе вередливим? Це я повівся значно свавільніше».
Су Ян подивився на Ґу Фейді й додав: «Ти міг би стати господарем Павільйону Парячих Хмар, а згодом, можливо, й главою альянсу... Чи не шкодуватимеш ти в майбутньому, що змарнував свою молодість, зв'язавшись із цим Святим Сином Демонічної Секти?»
Ґу Фейді підняв брови і відповів: «Хто знає, що буде в майбутньому».
Су Ян: «...Га?»
Ґу Фейді продовжив: «Але якби я не був з тобою, то мені не треба чекати майбутнього, щоб знати — я точно шкодував би, що не наважився на цей безумний вчинок у юності».
Су Ян залишився задоволеним.
Ґу Фейді засміявся: «Чому ти так любиш солодкі слова?»
Коли його таємне бажання викрили, Су Ян трохи зніяковів і почав заперечувати: «Що за дурниці, я просто не впевнений у тобі! Усі чоловіки — великі поросячі копитця...»
Ґу Фейді це розвеселило, він трохи посміявся і запитав: «"Поросячі копитця" — що це за приказка?»
Су Ян: «...»
...
Через день вони нарешті прибули до гори Мейчжу.
Залишивши коней у найближчому заїжджому дворі альянсу, Су Ян та Ґу Фейді рука в руку рушили в гори до Малого Нефритового Павільйону.
У сутінках вони якраз дісталися фермерського будинку на схилі гори, де жив старий Ці.
Старий саме збирав лікарські трави, що сушилися вдень, і, побачивши двох юнаків, не став церемонитися, а одразу наказав їм допомагати.
Су Ян та Ґу Фейді разом зі старим Ці збирали трави, різали їх та розтирали в порошок; коли вони закінчили, була вже глибока ніч.
«Вже пізно, переспите ніч тут, а завтра вранці вирушите далі», — сказав старий Ці, прибрав порошок і сам приніс їм ковдри. — «Лягайте в тій кімнаті для гостей, де колись жив Су Ян».
Сказавши це, він знову засміявся: «Пам'ятаю, ви двоє колись тут сперечалися. Хто міг тоді подумати, що тепер ви станете такими нерозлучними».
Ґу Фейді взяв ковдри і відповів: «Маю подякувати вам за тогочасні настанови, інакше... я міг би на все життя втратити кохання».
Старий Ці махнув рукою: «Не обов'язково. Якщо вам судилося бути разом, то скільки б разів ви не розминулися, все одно зустрінетеся знову. Я тоді просто не хотів бачити, як ти через дрібниці втрачаєш головне».
Ґу Фейді: «У будь-якому разі, я дуже вдячний вам, старче».
Поговоривши ще трохи зі старим Ці, Су Ян та Ґу Фейді пішли відпочивати.
Згадуючи тогочасні події в цьому домі, Су Ян з цікавістю запитав: «Кажуть, ти тоді був таким правильним "молодим тигром"... Але чому ти тоді, побачивши, як я вночі тренуюся з мечем, хотів це приховати і не розповідати Малому Нефритовому Павільйону? Ти так сильно не хотів, щоб мене прийняли?»
Ґу Фейді опустив очі й тихо засміявся: «Це все через тебе. Ти так мене дражнив, що в мене зародилася образа. Я був молодий, не міг стримати гнів, от і не хотів, щоб ти вступав до Павільйону разом зі мною».
Су Ян розреготався.
Він трохи подумав, підняв палець, підчепив підборіддя Ґу Фейді й наблизився до нього. Перейнявши тон Святого Сина Демонічної Секти, він знову промовив ті слова: «Молодий майстер Ґу — справжній обранець долі, якщо не гидуєш... я можу поступитися тобі половиною ліжка, як на це дивишся?»
Ґу Фейді злегка примружив очі, кутик його вуст трохи піднявся, і він нахилився, щоб торкнутися губ Су Яна.
«Тільки половина ліжка — хіба це не замало?» — він обійняв Су Яна і прошепотів йому на вухо: «Може краще ти всього себе віддаси мені, як на це дивишся?»
Су Ян відштовхнув його і пробурмотів: «Не бешкетуй тут, у старого Ці дуже гострий слух...»
Ґу Фейді з посмішкою знову притягнув його до себе і мовчки обійняв.
Наступного ранку, щойно почало світати, Су Ян та Ґу Фейді попрощалися зі старим Ці і поспішили до Малого Нефритового Павільйону.
Проходячи крізь магічний масив кам'яного лісу, Су Ян розвеселився, взяв Ґу Фейді за руку і сказав: «Давай не будемо пригнічувати масив внутрішньою силою. Просто підемо рука в руку, як тоді під час іспиту, і подивимося, чи спрацює він».
Ґу Фейді не заперечував; він сплів свої пальці з пальцями Су Яна, і вони разом увійшли в кам'яний ліс.
Пройшовши кілька кроків і завернувши за скелю, вони побачили пряму дорогу, обабіч якої стояли високі камені, наче почесна варта.
А в кінці цієї дороги виднілася природна кам'яна арка, що виглядала як місце для західної весільної церемонії.
Су Ян: «...»
У Су Яна всередині аж йокнуло. Йому ще дужче захотілося побачити Господиню Малого Нефритового Павільйону і запитати її, звідки вона така дивовижна взялася.
Ґу Фейді не знав, про що він думає, стиснув його руку і запитав: «Ти справді так легко вийшов із цього масиву?»
«Е-е, я...» — Су Ян скривив губи. — «Я тоді не хотів вступати сюди, тому, коли вперше і вдруге побачив вихід, я не пішов туди. Зрештою... цей дурний масив сам виштовхнув мене до воріт».
Вони разом пройшли крізь арку, перелетіли по мосту до піка, де розташовувався Малий Нефритовий Павільйон, і зустріли Ді Лін.
Зовнішність Ді Лін залишилася незмінною: вона, як і раніше, була одягнена в біле, її довге волосся розвівалося, в руці вона тримала сувій, а на плечі сиділа маленька смарагдова пташка.
Вона спокійно підійшла до них із посмішкою: «Сьогодні вранці наставниця наказала мені зустріти вас».
Ґу Фейді та Су Ян вклонилися, і Ґу Фейді додав: «Наставниця все передбачає».
Ді Лін кивнула: «Йдіть за мною. Наставниця наказала заново облаштувати Двір Пізнання Весни, відтепер це буде ваше спільне помешкання».
Вони повернулися до дворика.
Навіть взимку квіти і рослини у дворі залишалися пишними і зеленими. Особливо вражаючим був гай червоних слив, їхні квіти були в повному розквіті, неймовірно яскраво сяючи у свіжому ранковому світлі.
Однак будівлі сильно змінилися. Тепер це була незалежна та повністю облаштована садиба, ідеальна для постійного проживання двох людей.
У колишньому дворі Пізнання Весни не було кухні та ванної кімнати, тільки дві великі кімнати. Головна кімната була резиденцією Ді Лін, а Су Ян і Гу Фейді жили разом у бічній кімнаті.
Тепер головна кімната була повністю знесена, а квіти та дерева пересаджені на її місце. Бічна кімната, в якій вони жили, перетворилася на двоповерхову будівлю. Від будівлі вздовж стіни двору тягнувся коридор, що з'єднував його з кухнею і ванною кімнатою в кутку двору — він став окремим і повністю функціональним двором, ідеально підходящим для їх постійного проживання.
Тільки зайшовши всередину двоповерхової будівлі, Су Ян та Ґу Фейді зрозуміли, заради чого були перебудови — внутрішнє оздоблення було в яскраво-червоних та золотих кольорах... Це виглядало точнісінько як кімната для молодят.
Су Ян: «...»
Ґу Фейді: «...»
Су Ян приклав руку до чола: «Старша сеестра Ді Лін, цю кімнату наставниця наказала так прикрасити?»
Ді Лін відповіла з посмішкою: «Майстер доручила старшій сестрі Лі, а також старшому брату Чжу, старшому брату Венью і старшій сестрі Ян особисто прикрасити її. Коли ви тут навчалися, вони або усамітнювалися, або подорожували, тому мало з вами спілкувалися. Тепер, коли ви живете тут, ви обов'язково будете з ними спілкуватися, і це невеликий знак їх вдячності.».
Су Ян та Ґу Фейді перезирнулися, і Су Ян тихо пробурмотів: «Зробити все в таких кольорах — це вже занадто...»
Ді Лін з цікавістю запитала: «Кольори?»
Ґу Фейді не втримався і посміхнувся: «Нічого, кольори чудові».
Ді Лін не зрозуміла і просто кивнула сказавши: «Ви пройшли довгий шлях, тож можете відпочити тут цього ранку. Ваш одяг уже підготовлений у лазні та роздягальні. На заході сонця(година Півня-17-19:00) в їдальні для вас приготують вітальну вечерю.».
Гу Фейді та Су Ян, склавши руки, сказали: «Дякуємо, старша сестро».
Коли Ді Лін пішла, Су Ян нарешті не витримав і, сміючись, повалився на Ґу Фейді.
«Що це таке!» — реготав він. — «Якщо цей колір теж наказ Майстра, то я дійсно хочу побачити нашого Майстра особисто... Здається, вона дійсно хоче, щоб ми одружилися прямо зараз!»
Ґу Фейді засміявся і запитав: «А ти згоден?»
Су Ян завмер: «На що згоден?»
Ґу Фейді промовив: «Одружитися зі мною».
Почувши це, Су Ян спочатку посміявся і вирішив пожартувати, але, щойно він обернувся і зустрівся з очима Ґу Фейді — які світилися надією.
У горлі Су Яна пересохло, і він підсвідомо відповів: «Згоден».
Раптово посмішка осяяла очі Гу Фейді, немов розквітла туманність, раптовий сплеск світла.
Він стиснув губи, простягнув руку, взяв їхній багаж, недбало кинув його на стілець поруч із собою і обійняв Су Яна.
Су Ян із запізненням зрозумів, що його відповідь була неймовірно дурною, ніби він був зачарований красою Гу Фейді... Що це за слово? «Так, ласий до краси».
Су Ян спробував виправити ситуацію: «Що я можу зробити, якщо ти не хочеш? Які у нас вже стосунки? Ми зробили все, що повинні були і не повинні були робити. Зараз вже запізно робити пропозицію!»
Ґу Фейді не відпускав його і обіймав міцніше.
Су Ян продовжував бурчати: «Крім того, який сенс у твоїй пропозиції? Чи є тут прецеденти для укладення шлюбу між чоловіками? Я повинен зареєструвати наш будинок у Міністерстві доходів і бути включеним до твого сімейного родоводу?»
Помовчавши, Ґу Фейді тихо сказав: «Якщо ти цього хочеш, я знайду спосіб».
Су Ян закотив очі, розвеселившись: «Замість того, щоб влаштовувати весілля, краще зараз підемо до ванної і займемося чимось більш практичним для подружнього життя? Га?»
Ґу Фейді глухо засміявся, підхопив його на руки і вийшов із кімнати.