У бічному залі неподалік від Білої Вежі Шаманів Клану Привидів Е'ло Су Хуайчжу притулився до плеча Ґу Жохая і тихо зітхнув.
«Тобі не слід було приходити до мене», — сказав він. — «І я... не мав би так втрачати контроль».
Ґу Жохай перебирав пасма їхнього переплетеного волосся. За мить він відповів голосом, у якому все ще відчувалася легка хрипота: «Якби я не прийшов, ти б знову знайшов когось випадкового, щоб придушити любовну Ґу?»
Су Хуайчжу промовив: «Завдяки Техніці "Напівзів'яла Червона Квітка", доки я не використовую внутрішню силу, я міг би терпіти деякий час, навіть не роблячи цього... Але ти завжди змушуєш мене... втрачати самовладання...»
Ґу Жохай тихо засміявся: «Ти ж не проти, що я старий, правда?»
Су Хуайчжу відповів: «Ми з тобою одного віку, хто з нас молодший чи вродливіший за іншого?»
Ведучи невимушену розмову, щоб уникнути ніяковості, вони піднялися й почали упорядковувати одяг.
Су Хуайчжу пальцями допоміг Ґу Жохаю зібрати волосся, закрутив його у вузол на маківці та закріпив нефритовим вінцем.
«Су Ян...» — раптом промовив Ґу Жохай. — «Йому скоро виповниться двадцять, час церемонії повноліття?»
Пальці Су Хуайчжу ледь помітно здригнулися на мить.
«Так», — сказав він. — «Скоро».
Після нетривалого мовчання Ґу Жохай знову запитав: «Він... справді дитина твоя та Ло Цзінь?»
Су Хуайчжу поправив йому вінець і легко посміхнувся: «Звісно, справді. Чи ти все ще плекаєш надію, що я не настільки лиха людина?»
Ґу Жохай похитав головою і сказав: «Ло Юй сказав мені, що він несе на собі Прокляття Примарної Крові, яке, можливо, наклала власноруч Ло Цзінь. Це теж правда?»
Брови Су Хуайчжу злегка насупилися, а в голосі почулося невдоволення: «Як він міг розповісти тобі навіть про це...»
«Невже всі повинні від мене все приховувати, як ти?»
Ґу Жохай підвівся, взяв Су Хуайчжу за руку, змусив його сісти на край ліжка і почав розчісувати його довге волосся.
Він продовжував: «Су Ян та... мій син, ймовірно, збираються провести разом усе життя. Хіба я не маю знати про це?»
Су Хуайчжу замовк.
За мить Ґу Жохай знову запитав: «Чому ти тоді дозволив Ло Цзінь народити дитину? І чому не зміг захистити того малюка?»
Після довгої мовчанки Су Хуайчжу знову зітхнув.
«Не зітхай постійно», — сказав Ґу Жохай. — «Так ти ще швидше станеш старим дідом».
Су Хуайчжу не звернув уваги на його жарти і почав розповідати про події минулих років приглушеним голосом.
«Хоча тоді я викрав Ло Цзінь у пустелю і тримав її в полоні, суворий нагляд був лише спочатку», — він говорив, опустивши очі. — «Згодом вона стала більш покірною і погодилася допомагати мені придушувати любовну Ґу. Тоді я зняв залізні ланцюги, якими вона була прикута, і дозволив їй оселитися в затишному дворику для відпочинку».
«Пізніше я опанував Техніку "Напівзів'яла Червона Квітка" і нарешті зміг позбутися залежності від неї... але дізнався, що вона вагітна. Тоді я не хотів, щоб ця дитина, яка з'явилася випадково, народилася, тому наказав слугам підсипати зілля в її їжу... Вона виявила це і зі сльозами благала мене залишити дитину. У пориві хвилинного жалю я погодився».
«Хто ж знав, що менш ніж за два дні вона вступить у змову з охоронцем Квітковим Слугою і втече з Міста Дьявола...»
Ґу Жохай здивувався: «Втекла?»
Су Хуайчжу кивнув: «Втекла. Втекла разом із тим Квітковим Слугою».
Він замовк на мить і продовжив: «Саме тоді мій батько тяжко захворів, і мені довелося поступово перебирати на себе керівництво Сектою Похмурих Хмар. Тому я лише наказав людям шукати її, але не поїхав ловити особисто. Аж поки через пів року з гаком...»
Су Хуайчжу зітхнув: «Вона повернулася до Міста Диявола з немовлям Су Яном. Виглядаючи божевільною, вона власноруч за допомогою тієї квіткової шпильки виколола слова прокляття на спині немовляти, принесла своє життя в жертву і пішла».
Ґу Жохай замислився і запитав: «Ти не підозрював, що вона була в любовному зв'язку з тим Квітковим Слугою?»
Почувши це, Су Хуайчжу хмикнув: «Навіть якщо і була, то що з того? Ти бачив обличчя Су Яна, хіба він може не бути моїм сином? Саме тому, що він моя дитина, а не дитина Ло Цзінь і того Квіткового Слуги, вона була настільки несамовитою, що власноруч прокляла Су Яна і принесла його мені, намагаючись цим вразити моє серце. Тільки тоді я зрозумів, що її ненависть до мене ніколи не зменшувалася ані на йоту».
Ґу Жохай мовчав.
Су Хуайчжу зітхнув: «Хоча спочатку я не бажав народження цієї дитини, але... коли перед моїми очима постало живе створіння, пов'язане зі мною кров'ю, як би я міг бути таким жорстоким. Ти теж батько і маєш розуміти: майже двадцять років виховання, спостереження за тим, як він поступово росте... Сказати, що між нами немає батьківських почуттів, було б неможливо... Ло Цзінь виграла цю ставку».
Сказавши це, він знову легко посміхнувся: «А той Квітковий Слуга, що втік із нею, вже давно загинув від рук людей, яких я послав у погоню. Під час нинішнього заколоту старійшин у моєї Секті я провів розслідування і дізнався, що той Квітковий Слуга виявився найталановитішим серед молоді з роду старійшини Залу Хризантем... Те повстання в Місті Диявола, якщо розібратися, теж почалося через Ло Цзінь».
«Су Ян... нещасна дитина», — промовив Ґу Жохай.
Су Хуайчжу помовчав і раптом посміхнувся: «Насправді я навіть не впевнений, чи впливає на нього зараз те прокляття долі».
«Га?» — Ґу Жохай не зрозумів. — «Що ти маєш на увазі?»
Су Хуайчжу пояснив: «Вдача Су Яна спочатку була схожа на вдачу Ло Цзінь — надзвичайно крайня. Через те прокляття він знав, що проживе недовго, тож чинив лише так, як йому заманеться. Він не зважав на добро чи зло, не мав співчуття, знаходив задоволення в кровопролитті і звик мучити інших...»
Ґу Жохай насупився: «Але з того, що я бачив, він не схожий на людину, спраглу до крові».
Су Хуайчжу кивнув: «На щастя, його одержимість бойовими мистецтвами допомогла зберегти останню іскру людяності. Майже три роки тому, коли його техніка "Шести Пекельних Квіткових Поховань" була близька до прориву, він пішов у затворництво для тренувань. Однак того дня, коли він досяг успіху і вийшов із затвору, він повністю змінився... Не лише його характер став зовсім іншим, а й колишні події він зовсім не пам'ятав».
Почувши це, обличчя Ґу Жохая злегка змінилося: «Невже... у цьому світі справді існує захоплення чужого тіла іншою душею? Якщо це правда, то твій син уже...»
«Він несе Прокляття Примарної Крові, тож до його відходу я насправді готувався заздалегідь і давно сприйняв це як належне», — сказав Су Хуайчжу. — «А чи впливає на нинішню душу те прокляття — я й сам не можу здогадатися».
Ґу Жохай мовчки обійняв Су Хуайчжу ззаду.
Відчувши його намагання втішити, Су Хуайчжу посміхнувся: «Не хвилюйся, така холодна людина, як я, не буде через це побиватися».
Ґу Жохай ще довго тримав Су Хуайчжу в обіймах.
Потім він запитав: «Що ти плануєш робити далі?»
Су Хуайчжу взяв руки Ґу Жохая, що обіймали його, сплівши їхні пальці, і сказав: «Я планую перевести Святу Секту Похмурих Хмар на торговий шлях, а після цього передати управління Мей Шисаню та Лянь Цзю».
Ґу Жохай: «А ти?»
Су Хуайчжу посміхнувся: «Мені не варто багато використовувати внутрішню силу, тож я піду в глибокі ліси та гори, щоб загартовувати дух і плекати здоров'я».
Ґу Жохай замислився і сказав: «У Павільйоні Парячих Хмар багато дворів і садиб, ми завжди зможемо знайти тихе місце...»
...
Весь день минув у вирішенні дрібних розрізнених справ, і лише коли знову стемніло, кілька людей, які прийшли до Клану Привидів Е'ло, щоб допомогти Ло Іню та Ло Юю захопити владу, нарешті зібралися разом.
Ло Інь наказав приготувати їжу, що можна було вважати скромним переможним банкетом.
За столом Ло Юй повідомив Су Хуайчжу та Ґу Жохаю про те, що Ґу Білого Полум'я в поєднанні з королівським родоводом може зцілити любовну Ґу. Обидва були трохи здивовані і повернули голови до своїх синів, що сиділи поруч.
Здогадавшись про стосунки між старшими, Су Ян та Ґу Фейді почувалися трохи ніяково, знову зустрівшись зі своїми батьками.
Су Яну було легше — він не мав глибоких почуттів щодо того, що Су Хуайчжу його батько, але Ґу Фейді було важко дивитися прямо в очі суворому батькові, який виховував його стільки років.
«Отже, ви двоє плануєте піти шукати тих Товстого та Худого воїнів-розбійників, щоб отримати техніку?» — запитав Ґу Жохай.
«Так, саме так», — кивнув Су Ян. — «А потім повернемося до Малого Нефритового Павільйону тренуватися... подивимося, чи зможемо ми допомогти Главі Секти вигнати отруйного Ґу».
Почувши його слова, Су Хуайчжу посміхнувся: «Чому ти хочеш допомогти мені?»
Су Ян кліпнув очима, затнувся на мить і сказав: «Ну... я думаю, що маю тобі допомогти».
— Сама доля підсунула йому спосіб зцілення від Ґу прямо під ніс, хіба це не явний знак, що він має втрутитися і допомогти Главі Демонічної Секти знову знайти щастя!
Ло Юй та інші не знали про припущення щодо захоплення тіла новою душею, тож слухали цей діалог з невеликим нерозумінням.
Су Хуайчжу не став нічого пояснювати, легко посміхнувся, підняв чашу й ковтнув чаю, промовивши: «Про це поговоримо після того, як пройде твоя церемонія повноліття».
Підтекст був такий: якщо Су Ян не доживе до двадцяти років, нинішні розмови не мають сенсу.
Ґу Фейді поглянув на свого батька і сказав: «Ті двоє розбійників, здається, мандрівні воїни і не належать до жодної сили в світі бойових мистецтв. Знайти їхні сліди може бути непросто».
«Я накажу людям провести розслідування», — сказав Ґу Жохай. — «Зі спроможностями Павільйону Парячих Хмар та Вілли Тисячі Кленів знайти двох людей не буде важко».
Оскільки це стосувалося порятунку Су Хуайчжу, він, звісно, не стоятиме осторонь.
...
Хоча цей раптовий напад закінчився всього за один день, і Ло Інь з Ло Юєм успішно взяли під контроль Королівський Двір Клану Привидів Е'ло, але території клану були великими, а серед армії Чорного Пір'я на південному фронті були генерали, які не змирилися і підняли повстання. Тому подальші справи все ще були численними та складними.
Зрештою, Ло Юй та Цінь Цзяньюе вирішили залишитися, щоб допомогти Ло Іню зміцнити позиції нового короля Е'ло, тоді як Чі Тонг мав повернутися на Центральні Рівнини з союзним договором, щоб відзвітувати перед імператорським двором.
Всі залишилися відпочити в Королівському Палаці на одну ніч, а наступного ранку кожен вирушив у свою дорогу.
...
«Не хвилюйся, я попрошу батька-імператора видати указ про шлюб і погодитися на мій союз із Е'ло. Тоді ти маєш особисто приїхати на Центральні Рівнини, щоб забрати мене».
Прощаючись, Чі ТОнг подивився на Ло Іня і з посмішкою сказав: «Ти ще не бачив мене в урочистому вбранні принцеси, гляди, щоб тоді не впав із коня від подиву».
Ло Інь помовчав мить і відповів: «З того часу, як ми з тобою прокинулися після того сп'яніння, мене вже ніщо не зможе налякати».
Чі Тонг: «...»
Чі Тонг безпорадно приклав руку до чола: «Ти можеш не згадувати про таке з таким серйозним обличчям і тоном? Я тобі програю...»
Су Ян та Ґу Фейді рука об руку вийшли з палацової брами саме тоді, коли Ло Юй привів коней.
«Війна вимагає багато ресурсів, коней, яких ми можемо виділити, небагато, тож ви двоє їдьте на одному», — сказав Ло Юй, передаючи повіддя Ґу Фейді. — «Обережно в дорозі».
Ґу Фейді взяв повіддя, подякував і разом із Су Яном скочив на коня.
Су Ян притулився до Ґу Фейді і раптом щось згадав: «До речі, а де твій кінь Фейлянь? Куди він подівся?»
Ґу Фейді смикнув повіддя, пускаючи коня вперед, і засміявся: «Хіба ти не залишив його в Демонічній Секті? Що, тільки зараз про нього згадав?»
Су Ян сказав: «Ой, у тій Секті був такий заколот, вбивства, пожежі... Не знаю, чи з ним усе гаразд... Може, нам варто повернутися на мить і забрати його до Павільйону Парячих Хмар?»
«Не потрібно», — промовив у цей час Ґу Жохай, який їхав поруч на коні. — «Цього разу я спочатку поїду з Хуайчжу до Міста Диявола, щоб владнати справи Секти, тож я подбаю про коня. Ви ж вирушайте прямо на Центральні Рівнини шукати тих двох розбійників».
Ґу Фейді остовпів: «Батько їде в Демонічну Секту? Якщо про це дізнаються в світі бойових мистецтв Центральних Рівнин...»
«Байдуже», — сказав Ґу Жохай. — «Наступного року буде З'їзд Бойових Мистецтв, і настав час змінити того, хто посяде місце глави альянсу».