Коли Су Ян та Гу Фейді прибули до підвісного мосту слідом за Мей Шисанем, еліта Храму Багряної Хмари та Монастиря Підвісної Допомоги вже крок за кроком тіснила Квіткових Слуг, що тримали оборону, і ступила на землю Острова Квітучого Бамбука.
Побачивши Гу Фейді та Пу Ліньюнь поруч зі Святим Сином Демонічної Секти, воїни Храму та Монастиря не на жарт здивувалися. Вони перезиралися між собою, не розуміючи, що відбувається.
Лідер загону Монастиря Підвісної Допомоги ледь повів бровами, зустрівшись поглядом із Гу Фейді крізь натовп.
Однак, перш ніж він встиг промовити бодай слово, воїни з Секти Брами Безмежжя, що йшли в загоні, видали глузливий смішок: « О, хіба це не молодий наступник Павільйону Парячих Хмар, молодий майстер Гу? Чому це ви зараз разом зі Святим Сином Демонічної Секти перегороджуєте шлях воїнам Центральних Рівнин? »
Сказавши це, він зиркнув на Пу Ліньюнь і додав: « І ця войовниця... Кажуть, Глава Гу мав намір довірити вам управління однією з філій Павільйону. Невже тепер ви збираєтеся слідом за своїм коханим приєднатися до демонічного вчення? »
Пу Ліньюнь стиснула зуби і зробила крок вперед, збираючись відповісти, але Гу Фейді зупинив її.
« Молодша сестро, » — сказав Гу Фейді. — « Не витрачай слів даремно. Мій батько вже вигнав мене з Павільйону Парячих Хмар, і я не повернуся з тобою. Повертайся до своїх. »
Пу Ліньюнь обернулася до Гу Фейді, і подив на її обличчі поступово змінився глибоким болем. Вона гнівно вигукнула: «Дарма я, ігноруючи небезпеку, пробралася сюди сама, щоб переконати тебе! Хто ж знав, що ти настільки не цінуєш наші почуття! Хочеш бути з ним — то будь із ним!»
З цими словами вона, навіть не попередивши, розплакалася, витерла обличчя рукою і, тупнувши ногою, побігла в бік іншої лінії фронту, де стояли сили Павільйону Парячих Хмар та Вілли Тисячі Кленів.
Су Ян: «...»
Ця реакція, ця акторська майстерність... Якби вона потрапила в сучасність, то точно затьмарила б усіх зірок мелодрам.
Гу Фейді оголив свій меч Сусінь і промовив: « Острів Квітучого Бамбука не вітає гостей. Будь ласка, йдіть геть. »
Су Ян уже збирався вихопити меч для бою, але почувши слова Гу Фейді, відчув легке роздратування: Хіба ти не знаєш, що лиходії помирають через довгі розмови? Ти зараз на боці Демонічної Секти, ти — лиходій, тож краще менше говорити і одразу починати бій.
Проте, щойно ця думка з'явилася, лідер Монастиря Підвісної Допомоги підняв брову і сказав: « Молодий наступник усе ж єдиний син Глави Гу. Хоча зараз ви засліплені Су Яном, ми віримо, що ви здатні відрізнити добро від зла. Якщо ви зможете вчасно схаменутися і повернутися на вірний шлях, світ Центральних Рівнин не згадуватиме вам цю юнацьку нерозсудливість... »
Гу Фейді відповів: « Я не засліплений, я добровільно став його супутником. Я знаю, що світ бойових мистецтв прийшов сюди карати Демонічну Секту лише заради спадщини Святого Меча, і ця мета аж ніяк не є втіленням вищої справедливості. »
Лідер Монастиря заперечив: « Спадщина Святого Меча — лише одна з причин. Демонічна Секта давно пустила коріння в пустках, її вплив надто глибоко проник у наші землі. Багато років вони чинили беззаконня, а Глава секти колись влаштував криваву різню... Зараз Павільйон Парячих Хмар зібрав сили всього світу бойових мистецтв, щоб вирвати цю секту з корінням і зробити так, щоб вона більше ніколи не турбувала наш край... »
Су Ян: «...»
Ні, ну вони що, справді просто базікають? Це ж не серіал, де треба тягнути час...
...Стривайте, тягнути час?
Здогадавшись про це, Су Ян глянув на незвично багатослівного Гу Фейді, а потім на лідера Монастиря, який так само завзято вступав у суперечку. Раптом він усе зрозумів — той лідер, імовірно, також мав таємний зв'язок із Главою Гу і знав правду про це оточення. Саме тому він так охоче підігрував Гу Фейді, відтягуючи момент штурму вглиб Острова Квітучого Бамбука.
Тож Су Ян перестав поспішати. Він склав руки на грудях і став осторонь, милуючись цією рідкісною сценою суперечки Гу Фейді з опонентами.
Вони встигли обмінятися ще багатьма порожніми фразами, аж поки терпець у воїна Брами Безмежжя не увірвався.
Він різко вихопив меч, став перед лідером Монастиря і вигукнув: « Навіщо стільки марних слів? Просто вб'ємо їх і підемо далі! »
Лідер Монастиря Підвісної Допомоги зауважив: « Молодий майстер Гу — опора нашого світу бойових мистецтв. Якщо вдасться переконати його повернутися до Павільйону, це буде краще, ніж схрещувати мечі... »
Воїн Брами Безмежжя розлютився: « Ваша доброта в Монастирі не знає меж! Якщо не хочете битися — відступайте негайно! Храм Багряної Хмари, а що скажете ви? »
Лідер загону Храму Багряної Хмари повільно підняв свій довгий меч і мовив: « Як на мене, пряма атака заощадить і час, і сили. »
Побачивши це, Гу Фейді тихо зітхнув і кинув погляд на Су Яна.
Битви все ж не вдалося уникнути.
Квіткові Слуги, що охороняли острів Бамбука, були елітою секти. Зараз, коли Су Ян та Гу Фейді взяли на себе найсильніших лідерів ворога, а Гу Жохая, Фен Ліня та Сюй Юньчжаня тут не було, воїни Павільйону та Вілли під проводом Пу Ліньюнь не йшли у відчайдушну атаку. Завдяки цьому лінія оборони секти тимчасово стабілізувалася.
Однак Су Яну та Гу Фейді доводилося протистояти кільком майстрам, що нападали з двох боків, тож вони поступово втомлювалися. Лінія оборони почала неминуче зміщуватися вглиб Острова Квітучого Бамбука. Зрештою, воїни праведного світу, що наступали з різних напрямків, з'єдналися на плато посеред схилу гори, зосередивши всі сили в одному місці.
У такій ситуації тиск на оборону Демонічної Секти зріс, але тепер Су Ян та Гу Фейді могли прикривати одне одного, діючи дедалі злагодженіше.
...
Усередині Палацу "Зелений Оксамит".
Місячне світло просочувалося крізь віконні рами, проходячи крізь незліченні шари балдахінів, і лише слабким тьмяним відблиском падало на дещо розкидану постіль у залі.
Гу Жохай упорядкував свій одяг і повернув голову, щоб поглянути на Су Хуайчжу, який сидів поруч у позі для медитації. Його погляд надовго затримався на спокійному обличчі чоловіка, а в очах читався глибокий біль.
Через мить Су Хуайчжу повільно розплющив очі і випустив довгий, протяжний подих.
Він подивився на Гу Жохая і тихо запитав: «Ти як?»
Гу Жохай відповів: «Нічого... А от ти, чому ти приховував це від мене так довго?»
Через двадцять років його душевний стан уже не був таким палким і зухвалим, як у юності. Навіть щойно дізнавшись правду про любовного Ґу, він зміг поставити це запитання спокійно та легко. Без жодної іскри гніву чи надмірно сильних емоцій, ніби всі хвилі, що мали б здійнятися, були стерті цими двадцятьма роками.
Су Хуайчжу продовжував мовчати, не даючи відповіді.
Гу Жохай зачекав мить і знову запитав: «Це Ло Цзінь?»
Су Хуайчжу все одно не відповідав.
«Навіть зараз ти не хочеш нічого пояснити?» — Гу Жохай стояв перед Су Хуайчжу, і голос його звучав холодно: «Невже наша багаторічна дружба та почуття не варті того, щоб ти відкрив мені істину? Ти думаєш, що нести цей тягар наодинці — це прояв шляхетності та відданості? Тобі байдуже до наклепів у світі бойових мистецтв, байдуже до мого нерозуміння... Ти вважаєш, що лише сам ковтаєш цю гірку долю, але чи знаєш ти... скільки років страждав я?»
Су Хуайчжу ледь прикрив очі і прохрипів: «Вибач.»
Гу Жохай зітхнув: «...Годі про це.»
Але Су Хуайчжу раптом промовив: «Любовного Ґу... справді підсадила Ло Цзінь.»
Почувши цю відповідь, Гу Жохай мимоволі гірко всміхнувся.
«Тоді я так і не помітив, що вона була в тебе до нестями закохана», — сказав він. — «Якби був бодай натяк на це, я б нізащо не погодився на прохання Ло Юя дозволити їй супроводжувати нас.»
Після короткої мовчанки Су Хуайчжу тихо хмикнув.
«Вона була закохана зовсім не в мене», — промовив він із гіркотою. — «Тоді вона залишила записку, в якій запрошувала тебе на берег озера милуватися місяцем...»
Гу Жохай не втримався від подиву: «...Що?»
Су Хуайчжу продовжив: «Це я мав егоїстичні думки, не хотів, щоб ти бачився з нею, тому сховав той лист. Коли настала ніч, я одягнув твій одяг і пішов на зустріч замість тебе. Я хотів скористатися нагодою і попередити її, щоб трималася від тебе подалі, але хто ж знав...»
Він на мить замовк, а потім зітхнув: «Я не очікував нападу і отримав удар квітковою шпилькою у спину... Так у мене потрапив любовний Ґу. Побачивши, що ціллю став я, а не ти, вона розлютилася, а я був оскаженілий через її божевільний вчинок. Ми почали битися... аж поки... моя внутрішня сила не почала вирувати, і я справді... не зміг стримати... отруйного Ґу...»
Про те, що сталося далі, не було потреби говорити вголос — обоє все розуміли.
Запала тривала тиша.
Гу Жохай запитав дуже-дуже тихо: «Чому ти не сказав тоді?»
Знову хвилина мовчання.
Су Хуайчжу відповів: «...У тій ситуації... я не знав, як дивитися тобі в очі, а тим більше не знав, як пробачити самому собі.»
«Оскільки материнська Ґу була в тілі Ло Цзінь, я жодним чином... не міг втекти від неї», — сказав Су Хуайчжу, заплющивши очі і безпорадно прихилившись до стовпа ліжка. — «Тому я і привів її сюди, сподіваючись знайти спосіб приборкати отруйного Ґу і водночас намагаючись зв'язатися з Ло Юєм. Шкода тільки, що Ло Юй тоді мав безліч проблем, а я ще не перебрав на себе справи секти, тож не міг його знайти.»
Гу Жохай розумів, що мав на увазі Су Хуайчжу.
У світі бойових мистецтв казали, що той, хто вражений дочірньою Ґу, помре в муках, якщо надовго покине материнську Ґу. Більше того, теоретично, окрім близькості з носієм материнської Ґу, яка могла тимчасово вгамувати отруту, зв'язок із будь-ким іншим не давав жодного ефекту. Навпаки, через шалену природу любовного Ґу це могло зашкодити невинній людині.
Тому, навіть якби Су Хуайчжу зізнався йому тоді, вони були б безсилі. Можливо, йому довелося б на власні очі спостерігати за жорстокою реальністю: Су Хуайчжу, який змушений часто ділити ложе з Ло Цзінь.
Гу Жохай запитав себе щиро: якби вони тоді помінялися місцями, він би теж не захотів поставати перед Су Хуайчжу в такому стані.
Просто ніхто не усвідомлював, що пізніше все так стрімко покотиться в прірву через це підсвідоме приховування правди.
«Я...» — Гу Жохай перевів подих і нерішуче запитав: «...Коли я одружувався, ти... ти ще не знайшов способу приборкати любовного Ґу?»
Су Хуайчжу кивнув: «Я саме тоді знайшов техніку "Напівзів'ялої Червоної Квітки", але... у мене немає крові Клану Привидів Е'ло, тому тренування давалися важко... Проте тоді я вірив, що зможу це зробити, зможу вирватися з-під контролю цієї отруйної Ґу...»
Лише кілька фраз, які оминали безліч деталей, але Гу Жохай, трохи розмисливши, міг здогадатися, наскільки болючим і безнадійним був стан Су Хуайчжу. Він хапався за останню соломинку, навіть не знаючи, чи врятує вона йому життя, і самотужки терпів усе, що не мав би терпіти.
А він, Гу Жохай, саме тоді, коли був найбільше потрібен Су Хуайчжу, завдав йому найболючішого удару.
Гу Жохай гірко всміхнувся: «Але я не дочекався тебе... і не повірив тобі.»
Су Хуайчжу опустив очі і мовчав.
«Чжучжи-ер», — тихо покликав Гу Жохай, — «вибач мені.»
Су Хуайчжу, почувши це, раптом усміхнувся.
Він підвів погляд на Гу Жохая і сказав: «Тобі не треба вибачатися. Ти правильно вчинив, що не чекав мене. Техніка "Напівзів'ялої Червоної Квітки"... не може повністю приборкати любовного Ґу. Хоча мені більше не потрібно залежати від Ло Цзінь, я... змушений час від часу вдаватися до близькості, щоб вгамувати отруту. У будь-якому разі, я першим порушив вірність, я став таким розпусним і більше не вартий тебе. Те, що сталося щойно... я навіть не смів про таке мріяти...»
Не даючи Гу Жохаю сказати щось у відповідь, Су Хуайчжу швидко продовжив: «Невідомо, як там на полі бою, нам треба якнайшвидше втілювати наступний крок плану. Якщо ти... почуваєшся недобре, не бери участі в битві.»
Бачачи, що він не хоче більше говорити про минуле, Гу Жохай зітхнув і сказав: «Я в нормі... Який твій план? Чи потрібно мені в чомусь посприяти?»
Су Хуайчжу на мить замислився, подивився Гу Жохаю прямо в очі і серйозно промовив: «Так.»
~~~~
Цікавий факт про бамбук:
Цвітіння Деякі види бамбука цвітуть вкрай рідко — раз на сто років або ще рідше. Навіть росте в нижньому ярусі лісу саза або низькорослий бамбук цвіте один раз в 20 років. Якщо ж рослина «доживає» до моменту цвітіння, то відразу ж після нього гине, так як в цей період воно витрачає останні запаси енергії.
так квітне бамбук)