Наступного ранку Су Ян і Гу Фейді, що було незвично, проспали до пізнього ранку. Гу Фейді різко прокинувся тільки після стуку в двері двору.
Су Ян теж прокинувся і спросоння пробурмотів: «Хто там...»
Гу Фейді глянув на небо: «...Сьогодні я проспав. Мабуть, ліки вже готові, прийшли їх принести».
З цими словами він зіскочив з ліжка, швидко вдягнувся, нашвидкуруч привів до ладу волосся і пішов відчиняти ворота.
Ло Юй з горщиком для ліків у руках увійшов у двір, кинув погляд на Гу Фейді і запитав: «Чому сьогодні так пізно?»
Гу Фейді не очікував, що Ло Юй прийде особисто, і спочатку здивувався, а почувши запитання, затнувся, не знаючи, що відповісти.
Але Ло Юй не став на нього чекати, сам пройшов до теплої кімнати і поставив горщик на стіл.
Побачивши Ло Юя, Су Ян теж злякався, поспіхом сів, спираючись на ліжко, привів до ладу спідню сорочку і покликав: «Старший Ло».
Ло Юй не відповів, мить подивився на обличчя Су Яна, потім озирнувся навколо і врешті поглянув на ширму в кутку кімнати. Біля ширми в дерев'яному тазу лежала купа зім'ятого простирадла та брудного одягу.
Ло Юй підняв брову, дивлячись на Гу Фейді.
Атмосфера стала занадто ніяковою, кінчики вух Гу Фейді вмить почервоніли, і він підсвідомо відвів погляд від Ло Юя.
«Сьогодні я пізно встав, вибачте», — тихо сказав він. — «Дякую, що прийшли особисто».
Ло Юй нічого не сказав.
Він перелив ліки з горщика в чашу, підніс до ліжка і подав Су Яну, який уже сидів, спершись на узголів'я.
Су Ян взяв чашу, переглянувся з Гу Фейді, а потім обережно глянув на Ло Юя.
Ло Юй тихо хмикнув, і не зрозуміло було, чи це холодна усмішка, чи щось інше. Він запитав Су Яна: «Тіло ще тримається?»
Су Ян, зціпивши зуби, видавив «так», схилився над краєм чаші і почав пити ліки маленькими ковтками, намагаючись так приховати ніяковість.
«Поспав трохи — і став ніжною панночкою?» — підігнав Ло Юй. — «Пий швидше, я перевірю пульс».
Су Ян: «...»
Су Ян слухняно осушив чашу одним махом, повернув її і, не наважуючись перед Ло Юєм просити поцілунок у Гу Фейді, мовчки простягнув зап'ястя.
Перевіривши пульс Су Яна, Ло Юй нахмурився і запитав Гу Фейді: «Коли ви вчора це робили, ти використовував внутрішню силу?»
Бачачи серйозний тон лікаря, Гу Фейді не став ухилятися і відразу кивнув: «Так, я боявся, що він змерзне, тому... допомагав йому зігріти тіло внутрішньою силою».
Ло Юй повільно і глибоко вдихнув, заплющив очі і зітхнув.
«Ти хоч знаєш, як називається використання внутрішньої сили під час близькості? — запитав він Гу Фейді.
Гу Фейді розгублено подивився на Ло Юя, не знаючи відповіді.
Брови Ло Юя так і не розправилися, а обличчя було трохи важким.
«У техніках внутрішньої енергії такі дії називаються парною культивацією тіл», — сказав він. — «Хоча ви обоє не вивчали спеціальних технік для парної культивації, але... коли ваша плоть і кров злилися, а внутрішні сили переплелися, ви вже ступили на поріг парної культивації».
Побачивши похмурий вигляд Ло Юя, Гу Фейді вмить напружився і тривожно запитав: «Це йому зашкодить?»
«Ні», — Ло Юй на мить замислився, поглянув на Су Яна і сказав: — «Парна культивація... йому не зашкодить».
Су Ян зовсім не здивувався цій відповіді.
Насправді, прокинувшись сьогодні вранці, він почувався значно бадьорішим, ніж у попередні дні, в тілі наче додалося сил, і він навіть не так боявся холоду. Він спочатку думав, що це через те, що вчора трохи спітнів і це було схоже на фізичні вправи, тому сьогодні тіло відновило активність... але не очікував, що це пов'язано з внутрішньою силою, яку Гу Фейді передав йому вчора для зігріву.
Парна культивація — це слово звучало трохи погано, але, можливо... для нього це була добра річ? Якщо це справді так, він не проти в майбутньому... ну, ще кілька разів...
Однак наступні слова Ло Юя змусили Су Яна миттєво відкинути цю думку.
«Але парна культивація з ним зашкодить тобі», — Ло Юй суворо подивився на Гу Фейді. — «На тебе впливатиме його надзвичайно холодна внутрішня енергія. Раз чи два, можливо, нічого, але якщо це повторюватиметься часто, це скоротить твоє життя».
Гу Фейді подивився на Ло Юя, але його слова зовсім не налякали його.
«Шлях Неба полягає в тому, щоб забирати в тих, у кого надміру, і поповнювати тим, у кого нестача», — тихо прошепотів він. — «Якщо це шкодить мені, то чи означає це... що це корисно для нього?»
Наприкінці цих слів у його очах спалахнула надія.
Ло Юй на мить замовк і сказав: «Це лише крапля в морі... Крижана сутність у його тілі — це річ надзвичайного холоду, а техніка "Напівзів'ялої Червоної Квітки" — це вкрай іньська техніка, твоя внутрішня сила не зможе їх приборкати. Навіть якщо ти покладеш своє життя, ти не зможеш йому сильно допомогти, лише занапастиш себе».
Світло в очах Гу Фейді трохи згасло, але оскільки він вхопився за нитку надії, воно не згасло зовсім.
«Навіть якщо це крапля в морі, вона може хоч трохи втамувати спрагу», — вперто сказав він.
Ло Юй ляснув долонею по столу і нахмурився: «Ти, хлопчисько!»
Голова Гу Фейді зараз працювала дуже швидко, він миттєво вхопився за головне в словах Ло Юя: «Крижана сутність надзвичайно холодна, техніка вкрай іньська, моя внутрішня сила не може їх приборкати... Тоді, якщо я вивчу якусь вкрай янську техніку, чи допоможе це?»
Ло Юй зціпив зуби, видав тихий смішок і заплющив очі: «...Це просто божевілля!»
Гу Фейді більше не сперечався з Ло Юєм, а стояв на місці, покірно схиливши голову. Але по виразу його обличчя було видно, що він не відмовився від своєї думки.
Ло Юй більше не вступав у суперечку з Гу Фейді, він повернувся до Су Яна і сказав: «Ви молоді, кров гаряча, деякі речі важко стримати, тож іноді можна. Але... пам'ятайте, що більше не можна допомагати внутрішньою силою, інакше Гу Фейді може постраждати».
Су Ян відразу кивнув: «Я знаю, я не дозволю йому дуріти».
Ло Юй додав ще кілька настанов і пішов з горщиком.
Коли він зник за воротами, Гу Фейді взяв з вішалки одяг, подав Су Яну і попутно поцілував його в губи, посміхнувшись: «Ти сьогодні виглядаєш бадьорим, зголоднів? Я піду принесу сніданок».
Су Ян кивнув, одягаючись.
Коли Гу Фейді повернувся зі сніданком, Су Ян, загорнувшись у лисяче хутро, стояв біля дверей і чекав на нього.
«Тобі не холодно?» — він швидко підійшов і завів його до кімнати. — «Настала зима, на горі стало ще холодніше, не стій на протязі...»
Су Ян сів за стіл, куди його тягнув Фейді, і з посмішкою сказав: «Сьогодні мені не холодно».
Гу Фейді дістав їжу з коробки і розставив перед Су Яном.
«Отже, парна культивація справді тобі допомагає, так?» — його очі сяяли, наче в них впали зірки. — «...Я обов'язково знайду спосіб вилікувати тебе, ти не підеш, я не дозволю тобі піти».
Су Ян усміхнувся, взяв палички і сказав: «Спочатку давай поїмо».
Вони поснідали разом, Гу Фейді прибрав посуд, а потім виніс у двір прати і сушити вчорашні простирадла та одяг. Повернувшись до кімнати, він побачив, що Су Ян не спить, а сидить біля столу в лисячому хутрі і наспівує пісню на перероблені слова.
Побачивши таку картину, кутики губ Гу Фейді мимоволі піднялися, в очах було видно радість, і він широко посміхнувся.
«Чим хочеш зайнятися сьогодні?» — він сів поруч із Су Яном і обійняв його за талію. — «Бачу, ти в доброму гуморі, можливо, варто трохи розім'ятися і потанцювати разом?»
Су Ян поклав папір з текстом пісні, подумав і сказав: «Давай разом зліпимо сніговика?»
«Ні», — голос Гу Фейді був лагідним, але тон не терпів заперечень. — «Тобі тільки трохи полегшало, не можна переохолоджуватися, краще проведемо час у приміщенні. Якщо не хочеш танцювати... ми можемо зайнятися чимось іншим?»
Су Ян скривився, намагаючись підлизатися: «Але я дуже хочу зліпити сніговика...»
Гу Фейді подивився на нього, безпорадно посміхнувся, наблизився до нього і сказав: «Старший брате... ти справді Сяо-Сяо, стаєш усе більше схожим на дитину».
Су Ян закотив очі.
Останнім часом Су Ян постійно сидів у кімнаті і не виходив, раніше він більшу частину дня спав, а коли не спав, то почувався втомленим, тому сидіти в приміщенні було не важко. Але сьогодні він був бадьорим, і дивлячись на білий сніг і зелені дерева під ясним сонцем, він не міг втримати бажання вийти прогулятися.
Але він також знав, що його тіло ще не повністю оминуло небезпеку, і якщо він хоче бути з Гу Фейді довше, він не може бути таким свавільним, як раніше, і нехтувати своїм життям.
«Тоді давай розробляти рухи для твоєї нової техніки меча», — посміхнувся Су Ян. — «Я не буду використовувати внутрішню силу, просто покажу тобі рухи, а ти подивишся, чи можна їх використати».
«Добре», — посміхаючись, відповів Гу Фейді.
...
Весь ранок вони в приміщенні вивчали техніку меча, поки в полудень Су Ян не зголоднів. Гу Фейді пішов на кухню за обідом.
Повернувшись, крім коробки з обідом, він тримав у руках маленьку білу кульку, йдучи стежкою біля гарячого джерела до будиночка.
«Що це?»
Су Ян стояв біля дверей і з цікавістю запитав, побачивши в руках Гу Фейді білу круглу грудку.
Гу Фейді не ввійшов відразу до кімнати, а підійшов під вікно і поставив білу грудку на підвіконня.
Су Ян повернув голову подивитися і побачив, що ця грудка завбільшки з два кулаки — насправді маленький сніговик. Очі з двох червоних бобів, ніс із арахісу, а замість рук — дві гілочки падуба.
Гу Фейді зайшов у двері з обідом і з посмішкою запитав: «Подобається?»
Су Ян... не знав, що сказати.
Що це за рожеві бульбашки з любовних ідол-драм?!
Він ще раз поглянув на щільно зліпленого, маленького й милого сніговика на підвіконні, прикусив губу і сказав: «...У цьому дворі занадто тепло, він швидко розтане».
Гу Фейді сказав: «Якщо подобається, завтра я принесу нового».
Су Ян розсміявся: «Хіба я так сильно люблю сніговиків, я ж не дитина... Давай їсти».
...
До самого вечора Су Ян почувався добре, лише вдень поспав пів години.
Настала ніч, вони обоє вмилися і лягли разом, Гу Фейді обійняв Су Яна, притулившись підборіддям до його плеча.
«Сяо-сяо...»
Він лагідно покликав: «...Старший брат».
Су Ян почув хрипкість у голосі Гу Фейді, почув його трохи прискорене дихання і відразу зрозумів, чого той хоче. Як молодий чоловік, який теж щойно пізнав заборонений плід, лежачи разом у темній тихій ночі, він теж відчував легке збудження.
Але, згадавши ранкові слова Ло Юя, він змусив себе заспокоїтися і відмовив: «Я втомився, хочу спати».
Гу Фейді трохи міцніше стиснув обійми, але Су Ян ніяк не відреагував. Через довгий час Гу Фейді слухняно трохи відсунувся і більше не наполягав.
Але в результаті Су Ян сам не міг заснути.
Він заплющив очі і вдавав, що спить, боячись ворухнутися, щоб Гу Фейді не помітив, що він не спить, і не почав щось робити.
Минуло невідомо скільки часу, як раптом тихий, обережний голос пролунав біля вуха Су Яна. Голос був негучним, але з твердою інтонацією, наче обітниця:
«Старший брате, я обов'язково зроблю так, щоб ти одужав. Обов'язково».