Су Ян знову прокинувся, коли на світанку наступного дня ледь почало сіріти.
Щойно розплющивши очі, він побачив перед собою обличчя міцно сплячого Гу Фейді. Обличчя Фейді було спокійним, дихання — рівним і глибоким, він ще не прокинувся. Під ковдрою одна його рука міцно тримала Су Яна за пальці, а інша обіймала за талію — здавалося, він не відпускав його ні на мить протягом усієї ночі.
Су Ян не хотів будити Гу Фейді, тому лежав тихо, не ворушачись, вдивляючись в обличчя молодого чоловіка та згадуючи сон, що щойно йому наснився.
Сон складався з розрізнених фрагментів, дивних і, здавалося б, позбавлених логіки: то в тій підземній печері в пустці, то в забороненому місці Демонічної Секти. Це були сцени їхнього спільного життя з Гу Фейді.
Але той він уві сні зовсім не був схожий на нього справжнього. Його поведінку можна було назвати зухвалою та владною: він або бився з Гу Фейді, або силоміць притискав, обіймав, чіплявся до нього... і палко цілував.
Згадуючи ці фрагменти сновидінь, Су Ян почувався дещо розгубленим.
Він подумав про себе: Невже така модель стосунків — це те, чого я в глибині душі найбільше хочу від Гу Фейді? Чому я не знав, що в мені живе така владна темна сторона? Можливо, це через те, що я колись програв йому в бійці в печері, і підсвідома образа так і не зникла?
Уві сні Гу Фейді виглядав більшою дитиною, ніж зазвичай. Погляд Су Яна ковзав від його брів до кінчика носа, а потім до губ. Раптом згадавши сцену зі сну, Су Ян злегка ворухнув головою, наблизився і обережно поцілував Гу Фейді в губи.
Гу Фейді не прокинувся.
Су Ян облизнув губи, зачекав мить і поцілував знову. Бачачи, що той спить міцно, він мимоволі всміхнувся, наче від того, що якась маленька витівка вдалася, і кінчиком язика злегка торкнувся губ Фейді. Погравшись так трохи і не побачивши жодної реакції, Су Ян спробував обережно перевернутися, щоб встати... але його потягнуло назад силою, що виходила від руки на талії.
Гу Фейді міцніше стиснув обійми, повільно розплющив очі, і його голос пролунав із ранковою хрипкістю: «Поцілував мене і вже хочеш утекти?»
«Ти...» — Су Ян штовхнув його в груди, — «...ти вдавав, що спиш?!»
«М-м, спав собі спокійно, поки мене не розбудило маленьке кошеня своїм язичком», — сказав Гу Фейді. — «Ти сьогодні рано встав, знову кошмари?»
Су Ян похитав головою і всміхнувся: «Ні, не кошмари, просто наснилося багато всякої всячини».
Гу Фейді не відповів, лише пригорнув Су Яна до себе, мовчки вдивляючись у нього.
«Е-е, я,» — завагався Су Ян, — «трохи зголоднів, не знаю, чи дають їсти так рано...»
Гу Фейді наче не почув його слів, продовжуючи обіймати, навіть трохи посиливши хватку. Відчуваючи, як крізь спідню сорочку передається дедалі палкіший жар тіла, Су Ян відчув легке хвилювання і водночас приховане... розуміння, яке навряд чи можна було назвати просто очікуванням.
Однак через якийсь час Гу Фейді раптом глибоко зітхнув, розімкнув обійми і встав із ліжка.
«Піду спитаю, у них мали залишитися ласощі», — він на подив спокійно одягнувся і перед виходом обернувся до Су Яна: «Відпочивай у кімнаті, стеж, щоб тобі було тепло».
Спостерігаючи за відходом Гу Фейді, Су Ян відкинувся на спинку ліжка, презирливо цокаючи язиком.
Спочатку він не відчував такої нестерпної потреби в тій справі, але щойно думка вкоренилася, а потім неодноразово переривалася або пригнічувалася самоконтролем Гу Фейді, у нього з'явилася... справжня одержимість довести це до кінця.
Су Ян вважав, що, можливо, саме через цю одержимість йому сняться ті дивні сни, де він усіма способами намагається силоміць цілувати Гу Фейді.
Фейді повернувся швидко, але приніс не тільки коробку з їжею, а ще й горщик із ліками.
«Чому ліки зварили так рано?» — насупився Су Ян. — «У них в аптеці що, зміна двадцять чотири... дванадцять годин без перерви, хтось постійно стежить?»
Гу Фейді перелив ліки з горщика в чашу і всміхнувся: «Ліки на кожен день варять вранці і тримають на жаровні, чекаючи, поки ти прокинешся. Сьогодні вперше встигли до свіжозвареного відвару, він зовсім свіжий».
Су Ян на це лише закотив очі. Випивши відвар одним ковтком, він за звичкою випросив у Гу Фейді поцілунок і лише після цього встав одягатися.
Після вмивання та сніданку якраз прийшов Ло Юй перевірити пульс. Знову змінивши рецепт відповідно до стану хворого, Ло Юй дав ще кілька настанов на найближчі дні і, як зазвичай, залишив подвір'я, надавши час і простір Су Яну та Гу Фейді.
Вони малювали, писали, співали та грали в шахи, проводячи час разом до обіду. Пообідавши, Су Ян ліниво малював пензлем, як раптом відчув непереборну сонливість. Наступної миті він без жодного попередження провалився в сон, його голова гупнула об стіл, а тіло обм'якло.
Гу Фейді злякався, підхопив його на руки, перевірив меридіани внутрішньою силою і тривожно покликав кілька разів. Переконавшись, що Су Ян просто спить, Фейді, не знаючи, що й думати, міцно обійняв його, занурився обличчям у виїмку на його шиї і кілька разів глибоко вдихнув. Тільки після цього його тремтячі пальці заспокоїлися, і він переніс Су Яна на ліжко.
...
Наступними днями Су Ян спав дедалі більше.
Зрідка він прокидався лише для того, щоб випити ліки та щось з'їсти. Пробувши при тямі лише годину-дві, він знову піддавався сонливості, яка затягувала його в безмежний сон. Крім сонливості, його тіло почало виявляти ознаки слабкості: хоча завдяки лікам напади холоду більше не повторювалися, сили наче потроху витікали з нього. Щодня він почувався млявим і не хотів рухатися.
Водночас Су Яну почали часто снитися сни. Його сновидіння були пов'язані з тим, що він пережив після переміщення, але завжди з певними відмінностями.
Наприклад, йому снилося, як у забороненому місці Демонічної Секти, коли він мерз від практики техніки "Напівзів'ялої Червоної Квітки", він обіймав Гу Фейді і дозволяв собі зайвого...
Або йому снилося, як він силоміць привів Гу Фейді до Демонічної Секти, скував його кайданами на ногах, змусив переодягнутися в одяг Зали Хризантем і всюди водив його за собою напоказ...
Або йому снилося, як він влаштував різанину в пустці, а коли Гу Фейді побачив це, він не відчув жодного каяття, ба більше — вночі пробрався в табір Павільйону Парячих Хмар і палко цілував Фейді, притиснувши його...
Усі ці сни наче намагалися переписати все те, що він зробив раніше, зовсім іншим способом. Су Ян поступово почав розуміти: поведінка «його» в цих снах — це, мабуть, те, як мав би поводитися справжній Святий Син. Йому дедалі більше здавалося, що ці сни походять не від його власної прихильності до Гу Фейді, а від одержимості справжнього Святого Сина, що залишилася в цьому тілі.
Можливо, я справді підхожу до кінця, — мовчки думав Су Ян.
Невідомо, скільки він проспав, але цього разу Су Ян прокинувся серед глибокої ночі. У щойно зниклому уривчастому сні він наче перебував у кам'яному лісі - лабіринті біля Малого Нефритового Павільйону... Тривога від того, що він не міг знайти вихід, поступово переросла в лють, яка наповнила його душу жорстокістю. Зрештою все сталося так, як у початковому сценарії: він не лише не пройшов випробування, а й отримав серйозні поранення, намагаючись прорватися крізь лабіринт силою.
Су Ян мимоволі насупився. Якщо ці сни справді є відлунням справжнього Святого Сина, чому ж тоді йому наснилося, що він не пройшов випробування? Чому ці сни раптом стали збігатися з сюжетом сценарію, який він колись отримав?
Перш ніж він встиг усе обдумати, рука Гу Фейді на його талії напружилася, а біля вуха пролунав тихий голос: «Старший брат».
Су Ян відгукнувся.
«Прокинувся?» — голос Гу Фейді був хрипким і злегка гугнявим від сну. — «Зголоднів? Я залишив солодощі, вони гріються на жаровні...»
Су Ян зітхнув: «Останніми днями я тільки те й роблю, що їм та сплю. Таке враження, ніби ти відгодовуєш свиню».
Гу Фейді не відповів. Минуло багато часу, перш ніж він промовив: «Було б добре, якби ти трохи набрав ваги, але ти... дедалі більше худнеш».
З'ївши нічний перекус, Су Ян більше не відчував сонливості. Гу Фейді засвітив свічки в кімнаті, сів поруч і запитав, чим він хоче зайнятися. Су Ян подивився у вікно на великі лапаті сніжинки, що падали в темряві, і раптом відчув сум.
«Те, що я хочу зробити, зараз неможливо», — всміхнувся він. — «Коли я був маленьким, я понад усе любив взимку прокидатися і бачити за вікном білосніжні кучугури. Для мене це завжди був сюрприз. Я вибігав надвір і топтав свіжий сніг, по якому ще ніхто не ходив... А ще я любив грати з друзями в сніжки та ліпити сніговиків...»
Він опустив погляд на свої пальці і додав, скрививши губи: «А тепер я на сніговій горі, де повно незайманого снігу, але мені не можна до нього навіть торкатися. Це справді розчаровує».
Гу Фейді вдивлявся в Су Яна при світлі мерехтливих свічок і довгий час не відводив погляду.
Су Ян усміхнувся: «Давай продовжимо змінювати слова до пісень, у мене є ще дві мелодії, для яких я хотів би твої вірші».
Гу Фейді ледь ворухнув губами: «Добре».
Вони поставили столик на ліжко і, сидячи один навпроти одного, переробили кілька куплетів, тихо наспівали кілька пісень, аж поки небо не почало світлішати. Су Ян, як і очікувалося, не зміг подолати втому і знову заснув.
...
Настав одинадцятий місяць зими, і клімат на піку Юйцюн став ще суворішим. Безперервні снігопади протягом кількох днів змусили зів'янути навіть вічнозелені дерева навколо гарячого джерела, тому в кімнаті Су Яна довелося поставити ще дві жаровні.
Того дня Су Ян прокинувся надвечір. Він розгублено дивився на віконну раму, забарвлену призахідним сонцем у помаранчевий колір. Залишки сну ще не розвіялися. То була сцена їхньої першої зустрічі з Гу Фейді в лісах гори Мейчжу. Так само двоє розбійників загнали Фейді у глухий кут, а він спостерігав із дерева, поки Гу Фейді через важкі рани не знепритомнів, спершись на стовбур.
Проте Святий Син уві сні навіть не намагався його рятувати. Він зістрибнув із дерева, з цікавістю роздивився обличчя Фейді, що наче спав, усміхнувся, схопив його за підборіддя і просто поцілував...
«Прокинувся?»
Гу Фейді, який був поруч, одразу помітив, що він прокинувся. Він пригорнув його до себе, ніжно поцілував і встав, щоб принести ліки та їжу.
Су Ян не відчував голоду. Випивши лише відвар, він стомлено відкинувся на ліжко. Гу Фейді забрав порожню чашу і, як завжди, подарував йому глибокий поцілунок, щоб прогнати гіркоту, що залишилася в роті.
Цей поцілунок дивним чином збігся з тими нескінченними поцілунками зі сну. Відчуваючи своє дедалі слабше тіло і розуміючи, наскільки короткими стають хвилини його неспання, Су Ян раптом відчув спалах паніки. Він зрозумів: якщо він не скористається цим шансом зараз, він... справді може залишитися з жалем назавжди.
Гу Фейді вже збирався підвестися, як раптом відчув руку на своїй потилиці. Сила була невелика, але достатня, щоб повернути його назад.
Су Ян заплющив очі, потягнув Гу Фейді до себе і знову обмінявся з ним довгим поцілунком. Через якийсь час він відпустив його, подивився на Фейді, що трохи відсторонився, і тихо покликав: «Молодший брат...»
Гу Фейді подивився йому в очі.
Су Ян лежав на подушці, даруючи йому ніжну посмішку: «Молодший брате, ти ж виконаєш усі мої бажання?»