Су Ян підійшов, підняв аркуш і двічі уважно його перечитав.
Перші вісім ієрогліфів він зрозумів лише приблизно, здогадуючись, що в них немає нічого доброго, але зміст останніх восьми був гранично ясним.
«Це означає, що я...» — Су Ян підвів погляд на Ло Юя й запитав: — «...не переживу свого повноліття?»
Ло Юй глибоко вдихнув і не відповів одразу, лише запитав: «Тобі зараз дев'ятнадцять?»
Су Ян кивнув: «Так».
«Твій день народження влітку?» — знову запитав Ло Юй.
«Так... у травні».
Після короткої паузи Су Ян додав: «Ви щойно сказали, що для цього прокляття потрібна смерть... життя мого найближчого родича?»
Ло Юй деякий час мовчав, потім забрав із рук Су Яна аркуш із текстом прокляття і кинув його в ліхтар, де той миттєво згорів.
«Вже ніч», — він оминув запитання Су Яна. — «Нехай учень за дверима проведе тебе до гостьового двору відпочивати. Цими днями тобі варто більше часу проводити з ним».
Почувши це, Су Ян раптом згадав, що Гу Фейді вже бачив написи у нього на спині.
Згадуючи попередній вираз обличчя Гу Фейді, Су Ян відчув, як серце стиснулося від болю та гіркоти, до яких домішувалися тривога та поспіх. Не наважуючись далі розпитувати, чиїм саме життям було оплачене це прокляття, він швидко попрощався з Ло Юєм і вибіг із кімнати.
Квапливо зайшовши до гостьового двору, Су Ян одразу помітив Гу Фейді, який тренувався з мечем під дрібним снігом.
Гу Фейді був весь у білому, довгий меч у його руках відбивав світло ліхтарів і блиск сніжинок, розсипаючи іскристе сяйво і здіймаючи вихор снігу навколо.
На мить Су Яну здалося, що він відчув у цьому танці меча холодну, гостру жагу до вбивства.
Гу Фейді майже миттєво помітив Су Яна, різко сховав меч у піхви та широкими кроками підійшов до нього, заключаючи в обійми.
«На вулиці холодно», — тихо промовив він на вухо юнакові. — «Ходімо в дім».
Він переплів свої пальці з пальцями Су Яна і повів його до кімнати.
Зачинивши двері, Гу Фейді довго дивився Су Яну в очі, ніби нарешті збираючись із силами, щоб заговорити.
Він запитав: «Що сказав старший? Твоє тіло... воно в порядку?»
Су Ян змусив себе не відводити погляду і лагідно всміхнувся: «Через бойові техніки я, можливо, буду сильніше мерзнути... Зараз на сніговій горі мені не можна тренуватися чи використовувати внутрішню силу, тож... треба просто підлікуватися деякий час».
Він не хотів брехати Гу Фейді, що все гаразд, але й не бажав засмучувати його, тому відповів досить розмито.
Проте Гу Фейді це не заспокоїло, він перепитав: «Справді все гаразд?»
Су Ян замовк.
За мить він обхопив Гу Фейді за талію, притулився лобом до його лоба і ледь торкнувся кінчиком носа його носа. Потім він заплющив очі та беззвучно поцілував його в губи.
Відчуваючи прохолоду губ Су Яна, Гу Фейді дивився на його вії зовсім поруч. Густі, як вороняче крило, вії злегка тремтіли, відкидаючи в тьмяному світлі свічки глибоку тінь.
Горло Гу Фейді сіпнулося, він повільно заплющив очі, приховуючи всю гіркоту, що накопичилася в погляді.
Він поклав руку на потилицю Су Яна і поглибив поцілунок.
Вони довго не могли відірватися одне від одного, перериваючись лише на короткі дотики до губ, поки нарешті не зупинилися, притиснувшись серцем до серця.
«Хочу бути з тобою вічно...» — тихо сказав Гу Фейді. — «Не хочу розлучатися... ні через далеку дорогу, ні через...»
Під кінець голос його затремтів від пригнічених сліз, він так і не зміг вимовити слово «смерть».
Су Ян зітхнув про себе.
Він двічі поплескав Гу Фейді по спині й тихо сказав: «Щойно я дозволив божественному лікарю подивитися на слова у мене на спині».
Гу Фейді здригнувся, але не відсторонився, продовжуючи нерухомо тримати юнака в обіймах.
Су Ян почав гладити волосся Гу Фейді: «...Це всього лише прокляття, не хвилюйся так сильно».
Гу Фейді продовжував мовчати.
«Насправді, ти ж і сам знаєш», — усміхнувся Су Ян. — «Моє походження... я не зовсім той оригінальний святий син культу. Тож це прокляття, можливо, вже давно подіяло, і саме тому я... став тим, ким я є зараз».
У цьому твердженні була певна логіка. Гу Фейді нахмурився, замислився на мить, потім випрямився і зазирнув Су Яну в очі.
Су Ян широко всміхнувся: «Бачиш, ті слова були викарбувані дуже давно, тож вони мали проклясти ту первісну душу, що була в цьому тілі. Святий син... насправді вже одного разу помирав, прокляття спрацювало, воно не може діяти вдруге, чи не так? До того ж, я не якийсь там блукаючий дух, я думаю... на мене це прокляття не матиме жодного впливу».
Гу Фейді підняв руку, ніжно погладив Су Яна по щоці й прошепотів: «Але я боюся того одного шансу на мільйон...»
Насправді Су Ян і сам не був впевнений, що на нього не подіє те прокляття із шістнадцяти ієрогліфів.
Зрештою, він потрапив сюди з іншого світу, і сюжетна лінія Святого Сина Демонічної Секти справді мала закінчитися цієї зими. Він не знав, чи дозволять правила цього світу йому залишитися.
До того ж, крижана сутність у його тілі та техніки Читого Холоду справді становили смертельну загрозу.
Але Су Ян не хотів піддаватися розпачу.
Він засміявся і сказав: «Навіть якщо цей шанс існує, ми нічого не можемо змінити... Краще цінувати кожну мить, коли ми разом, здійснити більше бажань і створити більше спогадів».
Сказавши це, він знову поцілував Гу Фейді в губи і запитав: «Якщо у тебе є щось, що ти хочеш зробити зі мною, кажи швидше».
Гу Фейді довго дивився на Су Яна і нарешті змусив себе посміхнутися.
«У мене занадто багато справ, які я хочу зробити з тобою», — відповів він. — «Але вони не такі вже й термінові. Поки ти поруч зі мною, що б ми не робили — все добре. Якщо ти хочеш чогось, скажи мені, я буду з тобою».
Су Ян відповів: «У мене, звісно, є плани. Але...»
Гу Фейді зосереджено дивився на нього, чекаючи на продовження.
Су Ян примружив очі й усміхнувся: «Але спочатку мені треба позбутися отрути кров'яної Ґу, і тоді ти не можеш мені відмовити».
Гу Фейді сказав: «Я не відмовлю жодному твоєму проханню».
Су Ян обхопив його за шию і, схиливши голову набік, запитав: «Справді?»
«Справді», — відповів Гу Фейді.
Су Ян раптом згадав романтичні слова, які колись бачив в інтернеті, кліпнув очима і сказав: «Тоді кохай мене чотири дні, добре?»
Гу Фейді не зрозумів: «...Чотири дні?»
Су Ян кивнув: «Весну, літо, осінь і зиму».
Гу Фейді на мить завмер, а потім на його обличчі з'явилася посмішка.
Перш ніж він встиг щось сказати, Су Ян додав: «Або три дні теж підійде».
Гу Фейді мовчки чекав на розгадку.
Су Ян: «Учора, сьогодні й завтра».
Гу Фейді засміявся і кивнув: «Добре».
Су Ян продовжив: «Натомість я кохатиму тебе два дні...»
Гу Фейді зрозумів натяк, але не переривав його, лише з ніжною посмішкою дивився на жваве обличчя юнака.
Су Ян закінчив: «...Вдень і вночі».
Гу Фейді посміхнувся: «Тоді...»
«Не перебивай мене, інакше кохатиму тебе лише один день!» — Су Ян підняв брови, вдаючи, що сердиться.
«Кожен день?» — запитав Гу Фейді.
Су Ян: «...»
Як неприємно! Грати в ці романтичні ігри та словесні загадки перед стародавньою людиною і бути миттєво розкритим — жодного почуття досягнення!
«Звідки ти набрався таких слів?» — запитав Гу Фейді.
Су Ян трохи обурився: «Чому це "набрався"? Хіба я не міг сам до такого додуматися?»
Гу Фейді засміявся: «З твоїм запасом знань ти навряд чи зміг би таке вигадати».
Су Ян: «...»
Су Ян розсердився: «Ти ще й насміхаєшся з мене! О, Гу Фейді, я тобі кажу, наш кораблик дружби перекинувся! Все, крах!»
Сказавши це, він щосили штовхнув Гу Фейді в плечі, намагаючись відштовхнути.
Проте Гу Фейді чудово розумів, що той не доклав усієї сили. Він зі сміхом пригорнув його до себе і поцілував у щоку.
«Корабель перекинувся — не біда», — усміхнувся Гу Фейді. — «Ми якраз вдвох потонемо в річці кохання, хіба це не чудово?»
Су Ян: «...» ...Ну добре.
Помітивши, як Су Ян потайки закотив очі, Гу Фейді посміхнувся.
Він переплів свої пальці з пальцями Су Яна і сказав: «Вже темно, сьогодні було багато подій, ти, мабуть, втомився. Давай відпочивати».
Вони вмилися і лягли в ліжко, обійнявшись. Не встигли вони перекинутися й кількома словами, як Су Ян швидко заснув.
Гу Фейді міцно притиснув його до себе, заплющив очі, намагаючись не дати сльозам впасти.
«Я знаю, ти не хочеш, щоб я сумував...» — тихо прошепотів він юнакові на вухо. — «Тому я буду з посмішкою проводити з тобою... кожен день».
...
Глибока ніч. Хмари, що зібралися над піком Юйцюн, нарешті почали розходитися, сніг припинився.
Це був звичайний дрібний сніг, який ніяк не змінив пейзаж вічно замерзлої вершини. У дворі з термальними джерелами пара над водою продовжувала тихо підніматися, розмиваючи сяйво яскравих зірок.
Цінь Цзяньюе щойно вмився і повернувся до кімнати. Побачивши, що Ло Юй сидить біля лампи в роздумах, він підійшов і запитав: «Що з тобою сьогодні? Після огляду Су Яна ти сам не свій...»
Ло Юй повільно видихнув, дивлячись у порожнечу, і тихо промовив: «Як ти думаєш, яка причина може змусити матір віддати власне життя, щоб власноруч накласти на дитину прокляття ранньої смерті?»
Цінь Цзяньюе сів поруч і нахмурився: «Прокляття ціною людського життя... Ти говориш про Прокляття крові привидів?»
«Так, саме про нього», — Ло Юй прикрив очі. — «Якби вона не хотіла народжувати його, то з її вміннями та техніками вона б знайшла спосіб. Але якщо вже народила, чому вона була... такою жорстокою?»
Хоча розмова була уривчастою, Цінь Цзяньюе миттєво зрозумів, про що мова.
Він запитав, нахмурившись: «На Су Яні лежить Прокляття крові привидів? Його наклала Цзінь-ер?»
Ло Юй пригнічено кивнув.
«Оскільки Су Ян залишився в демонічному культі, це означає, що Цзінь-ер ніколи не поверталася до крижаних рівнин, інакше королівський двір нізащо не відпустив би хлопця», — тихо сказав він. — «А крім великих шаманів та відьом двору, лише Цзінь-ер, яка вчилася у них, знала, як накласти це прокляття... Її смерть була дивною, я завжди думав, що Су Хуайчжу змусив її...»
Його голос ледь помітно затремтів: «Тепер же виходить, що вона сама... воліла померти, аби тільки проклясти свою дитину. Я не розумію, заради чого вона це зробила?»
Через довгий час Цінь Цзяньюе відповів: «Мабуть... через ненависть».
Ло Юй видав звук, схожий на короткий смішок, у якому не було зрозуміло, чи це іронія, чи гіркий жаль.
Він сказав: «Тоді я був занадто молодий, дбав лише про власні розваги і не звертав уваги на її стосунки з Су Хуайчжу та Гу Жохаєм. Я просто думав, що ці двоє — мої названі брати ще з часів Малого Нефритового Павільйону, вони були близькі між собою, і їм можна довіряти... Хто ж знав, що все так обернеться. Досі Су Хуайчжу ні разу не пояснив, чому він так вчинив із Цзінь-ер».
«Су Хуайчжу такий за вдачею, він усе тримає в собі», — відповів Цінь Цзяньюе. — «Насправді, ще не пізно запитати його зараз. Незалежно від того, чи це непорозуміння, чи якась абсурдна причина, раз ти вже почав сумніватися, тобі варто в усьому розібратися».
Після довгого мовчання Ло Юй зітхнув: «Найближчими днями я буду готувати ліки для Су Яна, щоб спробувати приборкати його хворобу. Завтра я складу рецепт, і мені якраз знадобиться твоя допомога, щоб спуститися з гори за інгредієнтами. Тож я напишу листа, а ти передаси його... до філії Демонічної Секти».