Те, що Гу Фейді опустився на коліна, Цінь Цзяньюе зовсім не здивувало, натомість Су Яна це не на жарт налякало.
Він квапливо вхопив Гу Фейді за руку, намагаючись підняти: «Що ти робиш!»
Для сучасної людини благання на колінах було майже рівноцінним втраті гідності. Су Ян ніколи в житті так принизливо нікого ні про що не просив, тож не міг спокійно дивитися, як Гу Фейді так жертвує собою заради нього.
На його думку, якщо Ло Юй твердо вирішив не допомагати, то не було сенсу так принижуватися... Поки в нього є техніка "Напівзів'яла Червона Квітка", він зможе пригнічувати отруту ще десятиліттями, і цього цілком вистачить, щоб прожити щасливе життя з Гу Фейді.
Однак Су Ян не знав одного: напади холоду та раптовий глибокий сон вже вкрай налякали Гу Фейді. Цей страх, що просяк до самих кісток, змушував юнака відкинути гордість і хапатися за будь-яку можливість врятувати коханого.
Су Ян цього не розумів, тому не міг прийняти такий вчинок.
Він продовжував тягнути Гу Фейді за руку: «Ми просто прийшли попросити його... вилікувати хворобу, і не факт, що від неї помирають. Тобі не треба так принижуватися, терпіти таку наругу...»
«Нічого страшного», — Гу Фейді заспокійливо поплескав Су Яна по руці. — «Це не покарання і не приниження, ми прийшли з проханням. До того ж, він знав наших батьків, тож він для нас як старший родич. Хіба принизливо вклонитися старшому?»
Бачачи, що той не збирається вставати, Су Ян розгнівався: «Тоді вже я маю стояти на колінах, це ж мене треба лікувати, а не тебе!»
Гу Фейді з посмішкою відповів: «Ти слабкий, я зроблю це за тебе».
Су Ян відпустив його руку і кілька митей пильно дивився у щирі й серйозні очі Гу Фейді. Тоді, зважившись, він теж опустився на коліна поруч.
Гу Фейді нахмурився: «Ти...»
«Це мені потрібна допомога лікаря, що ти тут забув?» — Су Ян вперто підняв підборіддя. — «Якщо ти стоїш, то і я стоятиму. Ми обоє майстри бойових мистецтв, хто боїться постояти так день-другий?»
Гу Фейді зітхнув: «Земля холодна, твоє тіло...»
«Я не буду стояти, поки ти на колінах. Якщо хочеш благати його так — я з тобою», — Су Ян вперто дивився йому в очі. — «Або ми обоє встаємо і просто йдемо додому».
Гу Фейді на мить розгубився. Він переплів свої пальці з пальцями Су Яна і майже благально мовив: «Не треба... мені так боляче бачити тебе на колінах...»
Су Ян відрізав: «А мені боляче бачити тебе. Чому ти не встаєш?»
Гу Фейді лише зітхнув: «Я не такий, як ти. Я міцний і не боюся холоду».
Дивлячись на те, як Гу Фейді вперто збирався стояти на колінах заради нього, Су Ян відчував цілий вир емоцій. Вдячність змішувалася з гнівом, біль — з образою на самого себе. Всі ці почуття тиснули на нього, не знаходячи виходу, поки нарешті не перетворилися на відчайдушну ідею останнього шансу.
Су Ян заплющив очі, думаючи: якщо треба змусити лікаря змилосердитися, ніщо не діє швидше, ніж вигляд пацієнта, що помирає прямо перед ним.
Він різко випустив руку Гу Фейді, повільно підвівся і підійшов до Цінь Цзяньюе, який все ще стояв біля воріт. Той лише підняв брову, схрестивши руки на грудях, і холодно спостерігав.
Су Яну й не потрібно було, щоб він щось робив. Юнак опустив вії і почав прискорено розганяти внутрішню енергію за найнебезпечнішим колом техніки «Напівзів'ялої Червоної Квітки».
За лічені секунди крижана сутність у його тілі активізувалася і почала шалено нестися по меридіанах. У суворому кліматі снігової гори подих Су Яна миттєво став крижаним, а на його віях та бровах почав осідати білий іній.
Свідомість почала затуманюватися, ноги підкосилися. Він знав, що напад уже близько, і повільно зупинив циркуляцію енергії. Хитнувшись, він глянув на здивованого Цінь Цзяньюе.
«Ти...» — в очах чоловіка нарешті з'явився подив.
Су Ян з останніх сил посміхнувся йому, а потім знепритомнів, почавши падати назад, наче крижана статуя.
Гу Фейді вмить підхопив його, і вони разом опустилися на холодні камені. Обличчя Су Яна було білим, як сніг, тіло — холодним, як лід, а вкритий інеєм вигляд створював враження, ніби він зараз розсиплеться від найменшого дотику.
Це був найсильніший напад у його житті. Су Ян і сам не очікував, що середовище снігових гір так прискорить дію техніки. Пульс і дихання юнака стали настільки слабкими, що здавалося, їх зовсім немає.
«Су Ян!»
Гу Фейді в розпачі кликав його, намагаючись передати всю свою енергію в його тіло. Але цього разу його сила зникала безслідно, не даючи жодного результату.
Очі Гу Фейді наповнилися слізьми: «Не лякай мене, Су Ян...»
Цінь Цзяньюе підійшов і перевірив пульс хлопця. За мить він різко глянув на Гу Фейді: «Він практикував... "Напівзів'ялу Червону Квітку"?!»
Гу Фейді, ковтаючи сльози, кивнув: «Він... щоб врятувати мене...»
Цінь Цзяньюе став серйозним: «Він практикував її через отруту чи щоб допомогти комусь?»
«Щоб врятувати мене... в мені була кров'яна Ґу... це я...»
Гу Фейді так міцно притискав до себе Су Яна, що ледве міг зв'язати слова. Він намагався пояснити: «Голова сказав, що він помре... наказав йти на снігову гору, шукати лікаря Ло...»
Поки вони говорили, пульс Су Яна став майже непомітним. Гу Фейді, забувши про все, вхопив Цінь Цзяньюе за руку і крізь сльози заблагав: «Врятуйте його, прошу!»
Сльози котилися по його щоках і падали на вкрите інеєм обличчя Су Яна, залишаючи на білій шкірі вологі доріжки.
Раптом із-за воріт пролунав суворий голос: «Несіть його до термального джерела в задньому дворі. Голками заблокувати точки Ціхай, Тяньшу, Шеньцзан, Тяньцзун та Сюаньшу. Швидко!»
Не встиг Гу Фейді оговтатися, як Цінь Цзяньюе підхопив Су Яна і зник у воротах. Юнак, хитаючись, підвівся, глянув на спину Ло Юя, що відходив, і кинувся слідом.
Вони дісталися куточка біля самої скелі. Там, серед зелені, яка дивним чином виживала в морозі, була водойма, від якої йшла пара.
Цінь Цзяньюе тримав Су Яна в гарячій воді. Одяг хлопця був розстебнутий, а в ключові точки тіла були встромлені срібні голки. Хоча він ще не прийшов до тями, його обличчя виглядало вже краще.
Ло Юй теж трохи заспокоївся і запитав Гу Фейді: «Ти володієш технікою школи Висхідного Сонця?»
Гу Фейді кивнув: «Так».
Ло Юй: «Заходь у воду. Передавай енергію через точку Гаохуан, щоб розтопити холод у його тілі».
Гу Фейді миттєво виконав наказ. Вода була майже гарячою, але він не звертав на це уваги. Притиснувши долоні до плечей Су Яна, він почав вливати залишки своєї сили в його меридіани.
Ло Юй керував процесом: «Від Вайшу до Тяньцзун... Цзяньюе, виймай голку з Тяньцзун».
Так, голка за голкою, під дією енергії Гу Фейді тіло Су Яна почало «оживати». Нарешті його губи порожевіли, а пульс став нормальним. Коли Ло Юй перестав давати вказівки, Гу Фейді міцно обійняв Су Яна ззаду, зарившись обличчям у його шию, і мимоволі схлипнув.
Ло Юй розслабив кулаки і з ненавистю процідив: «...Хлопчисько, що зовсім не цінує життя!»
Цінь Цзяньюе вийшов із води і з посмішкою запитав: «Ти ж казав, що не приймеш його? Чому ж вийшов?»
«Якби я не вийшов, він би вже був мертвий!» — Ло Юй пирхнув. — «Ця "Напівзів'яла Червона Квітка" походить із стародавніх сувоїв Клану Привидів Е'ло. Сто років тому одна відьма викрала їх і принесла в Демонічну Секту. Тільки завдяки тому, що в його жилах тече кров нашого королівського роду, він зміг вижити з такою технікою на піку Юйцюн!»
Гу Фейді здивовано підняв голову, але Ло Юй не став нічого пояснювати: «Лишайся з ним у джерелі. Коли прокинеться — поклич учнів».
Гу Фейді схилив голову: «Дякую, божественний лікарю».
Коли вони лишилися самі, Гу Фейді притулив Су Яна до краю басейну і заплющив очі, намагаючись відновити власні сили, але не засинав ні на мить.
Лише коли сонце почало сідати, Су Ян розплющив очі.
«Су Ян», — тихо покликав Гу Фейді.
«Мгм...» — відгукнувся той. Він ще почувався слабким, а пара від джерела туманила голову.
Гу Фейді так міцно стиснув його в обіймах, що Су Яну стало боляче. Він хотів щось сказати, але Гу Фейді перебив його.
«Там, біля воріт... ти навмисно спровокував напад?» — запитав він.
Су Ян замовк. Він визнавав, що переборщив, але не знав, що відбувалося, поки він був без свідомості. Він спробував віджартуватися: «Ну... зате нас впустили...»
«Ти хоч розумієш, що ледь не помер?» — голос Гу Фейді затремтів, а очі налилися сльозами. — «Як ти міг... ти хоч знаєш, як мені було страшно?!»
Су Ян отетерів. Він ніколи не бачив Гу Фейді таким.
«Ти завжди такий...» — Гу Фейді в упор дивився на нього. — «Тобі завжди було начхати на власне життя. Скажи мені, що я маю зробити, щоб повірити, що ти не зникнеш одного дня, не покинеш цей світ?»
Су Ян не мав відповіді. Тільки зараз він зрозумів: попри те, що він намагався жити тут, він все ще ставився до цього світу як до гри. Для нього це життя було «цифровим», тому він так легко ризикував собою — кидався у воду, підставлявся під ніж, використовував своє тіло як модель персонажа.
Сльоза Гу Фейді впала у гарячу воду.
«Якщо ти...» — голос юнака став зовсім хрипким. — «Якщо в тебе є хоч якісь почуття до мене, чому ти... так не боїшся смерті?»
Він наблизився до Су Яна, його губи тремтіли: «Ти справді... кохаєш мене?»
Су Яну здалося, що він тоне в очах Гу Фейді, повних болю та відчаю. Він не міг вимовити ні слова.
Минуло багато часу, але відповіді не було. Гу Фейді міцно стиснув щелепи, різко притиснув Су Яна до краю басейну і майже з люттю впився у його холодні губи поцілунком...