Гори Юйлянь розташовані на південному заході центральних земель, клімат тут вологий і теплий. Хоча пори року змінюють одна одну, зима не буває суворою. Зараз уже глибока осінь, але ліси біля підніжжя гір усе ще залишаються густими та зеленими.
Однак пасма Юйлянь тягнуться без кінця, а вершини сягають хмар. Чим вище піднімаєшся, тим сильніше відчуваєш наближення холоду.
А пік Юйцюн — найбільш дивовижне та виняткове місце серед усіх гір Юйлянь.
Вершина піку Юйцюн цілий рік укрита снігом. Здалеку вона здається білосніжною та бездоганною, самотньою і високою, наче богиня з дев'яти небес.
Цей пік надзвичайно стрімкий. У лісах височіють гострі скелі, повсюди зустрічаються урвища. Дерева тут майже притискаються до гірських стін, вириваючись із тріщин у камені та закручуючись угору. Чим вище веде шлях, тим рідшою стає рослинність, залишаються лише кволі трави та чагарники, що чіпляються за каміння.
На щастя, можливо, задля зручності божественного лікаря, тут була прокладена вузька гірська стежина з квадратного каменю та дерев'яних паль. Вона зміїлася вгору відповідно до рельєфу, а в найкрутіших місцях у скелі були вмонтовані залізні ланцюги для додаткової опори.
До того ж обидва мандрівники, що зараз піднімалися на гору, володіли бойовими мистецтвами. Завдяки техніці легкості цей небезпечний шлях не був для них надто важким.
Проте з кожним кроком угору температура падала. На поверхні навколишніх скель і на гілках чагарників швидко почав з'являтися тонкий білий іній.
Су Ян зупинився і, спершись рукою на найближчу скелю, злегка задихався.
Техніка легкості вимагала циркуляції внутрішньої сили, але на цьому короткому відрізку шляху його внутрішня енергія разом із крижаною сутністю холодного ставка почала вирувати в тілі, змушуючи його здригатися від холоду.
Долоня, що торкалася скелі, вже не відчувала різниці температур між каменем і шкірою. Лише пронизливий холод, що сягав самих кісток, раз за разом проносився від куприка до самої маківки.
Гу Фейді обернувся, стиснув руку Су Яна у своїй долоні і, насупившись, запитав: «Холодно?»
Су Ян кивнув: «Трохи холодно, я перепочину трохи і підемо далі».
Гу Фейді з тривогою на обличчі передав йому частину своєї внутрішньої сили через долоню.
Су Ян торкнувся пальцем міжбрів'я Гу Фейді і з усмішкою сказав: «Усе гаразд. Просто моя внутрішня сила занадто холодна, а тут температура і так низька, от воно і впливає».
«Справді варто було взяти плащ і лобну пов'язку, які ти носив, коли вбирався у жіночу сукню», — сказав Гу Фейді. — «Хоч те кроляче хутро і тонке, але воно б трохи зігріло».
Су Ян засміявся: «Здається мені, ти досі згадуєш мій тодішній вигляд?»
Гу Фейді мимоволі всміхнувся і похитав головою.
Перепочивши чверть години, двоє знову вирушили в дорогу, і їхні сплетені руки більше не роз'єднувалися.
Завдяки теплій внутрішній силі Гу Фейді холод у тілі Су Яна трохи вщух. Він зібрався з духом і продовжив підйом слідом за Гу Фейді.
Погода в горах мінлива, як вітер.
Знявся вітер, нахлинули хмари, і невідомо коли зібралася величезна темна хмара.
І ось, поки біля підніжжя гори світило яскраве сонце, на середині схилу з неба почали падати сніжинки.
Су Ян серед цього снігопаду повернув голову, щоб подивитися на підніжжя, де ліси та села купалися в золотавому сонячному світлі. Він не міг стримати подиву.
Він довго захоплювався цим видовищем, потім простягнув руку, щоб зловити сніжинку, і, спостерігаючи, як вона миттєво перетворюється на краплю води на долоні, пробурмотів: «У такі моменти дуже хочеться мати фотока... щось таке, що могло б зафіксувати цю мить».
Гу Фейді обійняв його ззаду і сказав: «Ти ще маєш сили роздивлятися краєвиди, хіба тобі не холодно?»
Су Ян обернувся до нього з усмішкою: «Так у мене ж є ти — моя особиста грілка!»
Гу Фейді теж засміявся, поклав підборіддя на плече Су Яна і разом із ним почав дивитися вниз.
«У цьому світі, мабуть, немає жодної техніки живопису, здатної зобразити таку красу», — тихо промовив він. — «Навіть якщо складати вірші чи оди, неможливо передати те потрясіння, яке відчуваєш зараз. Багато речей треба побачити на власні очі, щоб осягнути їх».
У цьому світі справді ще не існувало методів малювання, здатних передати такий пейзаж. Але якби в руках був фотоапарат, можна було б зберегти мить щастя як ключ до спогадів.
Проте Су Ян не міг пояснити цього Гу Фейді, тому лише посміхнувся і кивнув на знак згоди.
Цей невеликий сніг почався раптово і так само швидко вщух.
Минуло не більше часу, ніж потрібно для спалення однієї палички пахощів(15хв), як сонце знову пробилося крізь щілини в хмарах, заливаючи світлом кам'яну стежку.
Гу Фейді глянув на сонце і сказав: «Уже за полудень, ти не голодний?»
Су Ян відповів: «Ще ні, але перекусити не завадить, щоб пообіді були сили продовжувати підйом».
Тримаючись за руки, вони пройшли ще трохи вгору, поки нарешті не знайшли досить просторий майданчик. Вони сіли, притулившись до скелі, і дістали з речей сухий пайок.
Гу Фейді за допомогою своєї сили підігрів воду у флязі, вони трохи підкріпилися і вирішили трохи відпочити перед подальшою дорогою.
Су Ян прихилив голову до плеча Гу Фейді і ліниво розмовляв з ним про те, про се.
Хто б міг подумати, що за кілька слів Су Ян раптом похитнувся і ледь не впав долілиць.
Гу Фейді миттєво підхопив його і перевірив температуру та внутрішню силу, але не виявив нічого незвичайного — Су Ян не знепритомнів через холод, він просто раптово заснув.
Однак це не заспокоїло Гу Фейді.
Поміркувавши трохи, він використав техніку передачі голосу прямо у вухо і кілька разів покликав його, поки Су Ян нарешті не прокинувся.
«Га? Що сталося?» — Су Ян розплющив очі, ще не усвідомлюючи того, що щойно відбулося. Він позіхнув і сказав: «І справді, після їжі завжди хилить на сон...»
«Ти...» — Гу Фейді пильно подивився в очі Су Яну і нерішуче запитав: «Чи не відчував ти останнім часом якогось нездужання? Отруйне Ґу всередині тебе, якщо виникнуть проблеми, ти обов'язково маєш сказати мені, не намагайся терпіти сам».
Су Ян кліпнув очима, не відчуваючи нічого дивного у своєму тілі, і всміхнувся: «Нічого такого, можливо, це через сутність моєї техніки, трохи мерзну».
З цими словами він відкрив речі, витягнув кілька верхніх одежин, закутався в них і сказав Гу Фейді: «Все добре, я просто одягнуся тепліше... Головне — швидше знайти божественного лікаря, позбутися кров'яного Ґу, і як тільки спустимося з гори, все мине».
Побачивши, що обличчя Гу Фейді все ще виражає сум'яття, Су Ян закинув речі на спину, підвівся і, схопивши його за руку, потягнув угору.
«Кажу ж тобі, все гаразд, ходімо», — весело сказав він. — «Треба швидше рухатися, бо я знову засну і ми затримаємося».
Гу Фейді підвівся, але руки його не випустив.
«Якщо справді відчуєш себе зле, обов'язково скажи», — мовив він. — «Ми партнери, нам нічого приховувати один від одного, розумієш?»
Су Ян глянув на Гу Фейді і кивнув: «Добре».
Але в душі він знав, що є речі, якими він не хоче обтяжувати Гу Фейді.
Що стосується крижаної сутності холодного ставка та потрійної холодної техніки, то навіть якби він тоді не припустився помилки, заради того, щоб виманити кров'яну Ґу з тіла Гу Фейді, йому все одно довелося б практикувати техніку "Напівзів'яла Червона Квітка". Це був його власний вибір, і він не хотів говорити про це, щоб не змушувати Гу Фейді почуватися винним.
Нехай краще Гу Фейді тривожиться через дрібниці, ніж карається докорами сумління.
...
Вони продовжували шлях рука об руку стрімкою стежкою.
Невдовзі вони увійшли в зону густого туману.
Раптом попереду на крутій дорозі з'явилися дві постаті, що здавалися трохи згорбленими.
Хоча вони виглядали старими, їхня хода не була хиткою. Навпаки, у кожному кроці відчувався особливий ритм, притаманний майстрам бойових мистецтв.
Гу Фейді міцніше стиснув свій меч Сусінь і подав знак Су Яну, готуючись до захисту.
З туману вийшла пара — старий і стара. Старий тримав на плечі довгу сокиру, а в руках старої була важка дерев'яна палиця. Вони стояли пліч-о-пліч на сходах гірської стежки і з усмішкою дивилися на Су Яна та Гу Фейді.
За мить стара заговорила першою.
«Якби кілька місяців тому хтось сказав мені, що молодий наступник павільйону Парячих Хмар буде зваблений нечистю з демонічного культу і піде з ним рука об руку, я б нізащо не повірила». — Вона холодно всміхнулася: «Але тепер, дивлячись на тебе, я відчуваю лише глибоке розчарування. Юний пане Гу, чи не заради спадщини Святого Меча ти принизився перед цією потворою?»
Су Ян подумав: Та що ж це таке, звідки знову взялася ця спадщина Святого Меча?!
Бачачи, що Гу Фейді не відповідає, стара продовжила: «Юний пан Гу був надією нашого світу бойових мистецтв, молодим тигром, але був збитий з пантелику демонічним поріддям. Це справді прикро. Фенікси павільйону Парячих Хмар не наважуються підняти на тебе руку, тож... мені доведеться допомогти голові Гу схопити тебе і повернути до павільйону».
Гу Фейді засміявся: «Звідки ви дізналися, що ми йдемо на пік Юйцюн?»
Стара відповіла: «У мене свої джерела інформації».
«Мабуть, знову купили звістку у Брами Безмежжя?» — сказав Гу Фейді. — «І це вони вам сказали, що я з Су Яном лише заради спадщини Святого Меча?»
Стара примружила очі, холодно всміхнулася і, не бажаючи більше говорити, підняла свою палицю і спрямувала її прямо в Гу Фейді!
Водночас старий, що стояв на пів кроку позаду неї, змахнув сокирою і напав на Су Яна.
[Це старі майстри Ведмідь та Змія, їхні бойові мистецтва дуже сильні, будь обережним!]
Гу Фейді швидко передав це повідомлення Су Яну, водночас мечем відбиваючи удар палиці старої. Він активував внутрішню силу і, розвернувшись, відповів прийомом "Білий шуліка б'є по воді", після чого додав: «Не затримуйся в бою, треба швидше йти звідси!»
Су Ян кивнув, витягнув свій тонкий меч і, використовуючи техніку "Крок, що плекає квіти", почав маневрувати навколо старого.
Вибравши вдалий момент, він спробував вийти з бою, але побачив, що Гу Фейді затиснутий між старим і старою, і не може прорватися.
Су Яну нічого не залишалося, як повернутися і допомогти Гу Фейді визволитися.
Хоча майстерність Ведмедя та Змії була трохи нижчою за рівень Су Яна та Гу Фейді, десятиліття спільної практики дали їм неймовірну злагодженість. Су Яну та Гу Фейді ставало дедалі важче чинити опір.
Су Ян був майстром легкості та маневрів, йому було легко втекти, але він не міг покинути Гу Фейді. А Гу Фейді, майстер меча, добре тримав оборону та атаку, але цього було недостатньо, щоб разом із Су Яном миттєво перемогти цю пару.
Вони опинилися в пастці.
Гірше за все було те, що постійна циркуляція внутрішньої сили Су Яна врешті-решт розбудила крижану сутність — нестерпний холод раптово заповнив його меридіани, змусивши його завмерти та мимоволі застогнати.
Гу Фейді кинувся захистити Су Яна від удару старого, але не зміг повністю впоратися з величезною силою. Його відкинуло спиною на груди Су Яна, і вони обоє похитнулися, ледь не впавши у прірву.
Су Ян, зціпивши зуби, використав техніку "Крок, що плекає квіти", обхопив Гу Фейді за талію і втримав їх обох на ногах.
«Хе-хе, новини від Брами Безмежжя виявилися правдивими», — засміялася стара. — «Варто Су Яну опинитися на сніговій горі, як його сила зменшується вдвічі... Купити цю інформацію було справжнім везінням для мене!»
Вона продовжувала атакувати, примовляючи: «Су Ян, якщо ти здасися і віддаси мені спадщину Святого Меча, я, можливо, змилуюся і залишу тебе в живих!»
Су Ян з останніх сил намагався не знепритомніти. Крізь чорну пелену перед очима він пильно дивився на двох старих.
Гу Фейді доводилося битися проти обох одночасно, стримуючи спільний натиск Ведмедя та Змії. Він закривав собою Су Яна, який майже втратив здатність боротися. Оскільки Гу Фейді не міг ні відступити, ні ухилитися, на його тілі ставало все більше ран. А старі майстри вже не намагалися вмовити його повернутися до Павільйону — їхні удари ставали дедалі жорстокішими.
Так тривати не могло.
Су Ян спирався на скелю, слухаючи, як рухи Гу Фейді стають важчими, а дихання — уривчастим. Його серце стискалося від відчаю.
Хоча вони з Гу Фейді були талановитими, їм бракувало десятиліть досвіду. До того ж Су Ян зараз був безпорадним, а Гу Фейді мусив не лише захищати обох, а й не допускати жодної помилки. Якщо бій затягнеться, перевага буде на боці старих, чия внутрішня сила була глибшою. Тоді вони не зможуть не лише втекти, а й навіть вижити.
Відчуваючи, як у тілі лютує крижана сутність, Су Яну прийшла зухвала думка — а що, якщо він повністю вивільнить цю холодну енергію і, скориставшись її руйнівною силою, спрямує її в меридіани ворога? Що тоді станеться?
Гу Фейді насилу відбив спільний удар ворогів. Його очі почервоніли, він люто атакував, намагаючись відштовхнути старих.
Але старий не відступав. Його важка сокира зі свистом опустилася на Гу Фейді.
Гу Фейді підставив меч Сусінь, але через втручання старої був змушений відступити на два кроки.
Перед очима Су Яна все пливло, він уже майже не бачив, що відбувається навколо.
Він зосередив усі сили на слуху. Вловивши момент, коли стара наблизилася, він раптом використав "Крок, що плекає квіти", підскочив до неї і, зібравши всю лють крижаної сутності в долоні, вдарив у її бік.
Пронизливий холод разом із силою техніки "Напівзів'яла Червона Квітка" вирвався назовні. Су Ян не бачив, куди саме влучив, він просто вклав усю свою енергію в цей удар, перетворюючи холод на лезо, що прошиває меридіани ворога.
Однак у ту саму мить кров'яна Ґу всередині нього, яке досі пригнічувалося крижаною сутністю, раптово збунтувалося. Водночас крижана сутність, відчувши загрозу, миттєво повернулася в його власні меридіани, щоб знову придушити паразита.
Від цього зіткнення двох сил нестерпний біль миттєво поглинув свідомість Су Яна.
Перед тим як поринути в темряву, йому здалося, що він почув болісний крик старої.
А за ним — сповнений розпачу голос Гу Фейді: «— Су Ян!»