Вродливий юнак виріс, і його обличчя набуло благородного та мужнього вигляду, немов зелений бамбук чи сосна, що стоїть на вітрі.
Проте його очі залишалися такими ж, як і раніше: чорні та проникливі. Коли він дивився уважно, вони були схожі на два глибоких, темних озера.
Су Ян відчув, як його серце здригнулося під цим пильним поглядом Ґу Фейді.
Він подумав: Навіть якби Святий Син Демонічної Секти справді мав схильність до чоловіків, як він міг би заподіяти шкоду такому Ґу Фейді? Це добре, що він не втратив через нього голову!
Ґу Фейді не дочекався відповіді Су Яна і, замислившись, запитав: «А якщо це ти, що б ти зробив?»
Су Ян був роздратований, і це питання змусило його відчути бажання уникнути відповіді.
Він швидко пошукав у пам'яті, придушив свої емоції, прийняв позу Святого Сина Демонічної Секти, спершись рукою на стіл, примружив очі й продекламував рядок зі сценарію: «Життя, ох, життя, воно повинно бути яскравим, як квітковий сад. Навесні найсвіжіші квіти персика, влітку лотоси виглядають прохолодно, восени, у похмурий час, радують око лише золоті османтуси та хризантеми, а взимку має бути галас від червоних квітів сливи...»
З кожним його словом посмішка на губах Ґу Фейді ставала все блідішою, а світло в його очах тьмянішало. Коли Су Ян закінчив свою тираду, Ґу Фейді опустив очі, приховуючи вираз обличчя, і виглядав засмученим.
Побачивши такого Ґу Фейді, Су Яну не стало легше, навпаки, він відчув ще більше роздратування.
Він незграбно кашлянув, сів прямо і сказав: «Навіщо про це говорити? Їжмо, їжмо!»
Він взяв палички і почав зачерпувати рідку кашу. Довго зачерпував, але ледве знаходив зернятка рису. Лише тоді він зрозумів, що взяв неправильний прилад, і взяв ложку.
Трапеза була несмачною. Су Ян швидко наївся, підвівся і пішов до зали засідань, щоб розібратися зі справами Демонічної Секти, які накопичилися за останні дні.
Відділ Хризантем розслідував справу юнака, який підсадив отруту Ґу Фейді, але не знайшов жодних підозрілих моментів. Дитину кілька років тому Су Ян особисто привіз із ферми підпорядкованої Брамі Безмежжя. Його батьки були звичайними фермерами, не мали жодного зв'язку з вищим керівництвом Брами Безмежжя і не могли мати доступу до отрути Клану Привидів Е'ло.
Коли Су Ян розпустив Павільйон Лілії, цей юнак стояв на колінах перед Старійшиною Хризантем, плачучи, що його батько погано до нього ставився, бив і не годував. Він не хотів повертатися і навіть був готовий стати "піччю" для Глави Секти, аби тільки не залишати Демонічну Секту.
Цю сцену випадково побачив Старійшина Павільйону Сливи. Він вирішив, що дитина ще маленька і може бути сформована, тому відправив його до свого відділу. Оскільки Відділ Хризантем уже провів розслідування його походження, при переході до Відділу Сливи додаткового розслідування не проводили.
Вислухавши всю історію, Су Ян деякий час був у ступорі, а потім, з головним болем, сказав: «Якщо його походження не викликає сумнівів, то, можливо, у нашій Секти є шпигун від Клану Привидів Е'ло?»
Старійшини Відділу Хризантем і Відділу Сливи, які займалися цією справою, були налякані, тремтіли і негайно пообіцяли провести ретельне розслідування.
Су Ян просто пробурмотів це собі під ніс, але не очікував такої серйозної реакції від двох Старійшин. Він махнув рукою, наказавши їм йти і розслідувати.
Далі доповів Відділ Орхідей. Вони повідомили, що в світі бойових мистецтв Центральних Рівнин поширюються чутки про те, що Клан Привидів Е'ло об'єднався з Демонічною Сектою, щоб влаштувати облогу героїв на пустирі. Крім того, нібито Святий Син Демонічної Секти, який упав з урвища після битви, вижив, знайшов гробницю Святого Меча і отримав спадщину Святого Меча Бай Цзінхуна.
«Підлеглі намагаються придушити ці чутки, але вони, як вітер, проникають скрізь, і ми безсилі», — сказав Старійшина Відділу Орхідей із серйозним обличчям. — «Якщо так триватиме, це може загрожувати нашій Секти».
Су Ян не розумів: «Ми не укладали жодних угод із Кланом Привидів Е'ло, але техніку меча з тієї кам'яної кімнати ми справді забрали».
Старійшина Відділу Орхідей зітхнув: «Але, Святий Сину, ми не можемо цього визнати. Просто володіння скарбом уже є злочином!»
Су Ян подумав, що він має рацію, і запитав: «Що ти пропонуєш робити?»
Старійшина Відділу Орхідей: «Раніше, коли були подібні чутки, наша Секта відправляла Слуг-Квітів Відділу Сливи, щоб стратити тих, хто поширював чутки, як залякування. Святий Сину, що ви скажете...»
Су Ян: «...»
Він справді не повинен очікувати нічого доброго від моралі Демонічної Секти.
Су Ян зітхнув, потер чоло і сказав: «Та техніка меча з кам'яної кімнати насправді не є чимось надзвичайним. Коли Відділ Сливи завершить її сортування, ми опублікуємо її для всього світу бойових мистецтв. Коли вона в нас, це скарб і злочин. Коли вона стане доступною для всіх, вона перестане бути скарбом».
Старійшина Відділу Орхідей був приголомшений: «Але ж...»
Су Ян сказав: «Робіть так, як я сказав».
Старійшина Відділу Орхідей міг лише прийняти наказ.
«До речі», — Су Ян повернувся до Старійшини Залу Лотоса.
Старійшина Залу Лотоса одразу опустив очі і уважно слухав.
Су Ян запитав, ніби між іншим: «Де знаходиться Заборонена Зона нашої Секти?»
Старійшина Залу Лотоса був здивований, насупився і відповів: «Святий Сину, наша Секта... не має Забороненої Зони. Місця, куди заборонено вхід звичайним людям, переважно знаходяться на Острові Квітучого Бамбука та поблизу вашої резиденції, Святий Сину».
Су Ян подумав, що така прямолінійна розмова не дасть результату, тому махнув рукою: «Неважливо».
Після вирішення інших дрібних справ Секти настало пообіддя.
Вони пізно поснідали, тому обід відклали до третьої години пополудні.
Су Ян не дотримувався етикету "їсти мовчки", тому за обідом розповів Ґу Фейді про чутки в світі бойових мистецтв Центральних Рівнин щодо спадщини Святого Меча.
Ґу Фейді перестав їсти, презирливо посміхнувся і сказав: «Я так і здогадувався, що Клан Привидів Е'ло мав намір заманити нас із тобою до тієї печери».
Су Ян запитав: «Яка їм із цього користь?»
Ґу Фейді сказав: «Та кам'яна кімната, можливо, і не була місцем усамітнення Святого Меча. Вони використали неправдиву спадщину Святого Меча, щоб підбурити світ бойових мистецтв Центральних Рівнин до війни проти Демонічної Секти. Це вигідно їм. Якщо б один із нас помер там, цієї великої війни було б не уникнути».
Су Ян був шокований: «Отже, та людина підсадила тобі отруту також через...»
Ґу Фейді холодно пирхнув: «Якщо я помру від отрути, а злочин скоять Слуги-Квітів Демонічної Секти, Секта буде втягнута. Якщо я не захочу помирати, то повинен буду служити Клану Привидів Е'ло на Півночі... Який хитрий план!»
Су Ян сказав: «Але ж усі знають, що ця отрута — робота Клану Привидів Е'ло».
Ґу Фейді похитав головою і сказав: «Клан Привидів Е'ло і Демонічна Секта розташовані разом у Північно-Західній пустелі. Люди в Центральних Рівнинах давно вважають, що ви таємно співпрацюєте багато років. А тепер Клан Привидів Е'ло ще й стверджує, що уклав угоду з Демонічною Сектою. Як ти думаєш, що подумає світ бойових мистецтв Центральних Рівнин? Хоча Клан є більмом на оці як для світу бойових мистецтв, так і для двору, він все ж... знаходиться далі від них, ніж Демонічна Секта».
Су Ян: «...»
Цей світ бойових мистецтв занадто складний! Я просто хлопець, який прийшов грати за сценарієм! І то, це сценарій романтичної мелодрами. Будь ласка, залиште мене в спокої!
«Якщо це так, то краще скоріше допомогти тобі нейтралізувати отруту», — Су Ян стиснув палички, його обличчя стало рішучим. — «Після обіду я піду шукати інформацію, розроблю план і якнайшвидше нейтралізую твою отруту. Щойно ти безпечно повернешся до світу бойових мистецтв Центральних Рівнин, змова Клану Привидів Е'ло, природно, буде зруйнована».
Ґу Фейді деякий час мовчав, а потім запитав: «Чому ти так наполягаєш на тому, щоб нейтралізувати мою отруту?»
Су Ян не розумів: «Я не хочу, щоб ти помер. А що ще?»
Ґу Фейді сказав: «Я син Лідера Альянсу світу бойових мистецтв Центральних Рівнин, а ти Святий Син Демонічної Секти. Наша зустріч мала б закінчитися смертю одного з нас. Коли я був отруєний, ти мав залишити мене в тій кам'яній кімнаті вмирати. Чому ж ти... не хочеш моєї смерті?»
Звичайно, тому що ти головний герой, і ти не можеш померти!
Су Ян це добре розумів, але не міг сказати прямо. Тому він посміхнувся і сказав: «Коли ми разом упали з урвища в підземну річку, ти, син Лідера Альянсу, теж не покинув мене, Святого Сина Демонічної Секти, чи не так? Чому ти тоді мене не вбив, те ж саме і я зараз».
Ґу Фейді підняв брову: «Ти знаєш, чому я тебе не вбив тоді?»
Су Ян запитав, посміхаючись: «Дружба між однокурсниками? Чи бажання відплатити за порятунок життя? А може, тому, що я не зробив нічого злого, а ваші "праведники" завжди шукають причини, щоб убити, і ти ще не знайшов причини вбити мене?»
Ґу Фейді серйозно подивився на Су Яна і запитав: «А якщо жодне з цих припущень не є правильним?»
Цього разу Су Ян був спантеличений: «... Що? Неправильно? Тоді чому?»
Дивлячись на розгублений вираз обличчя Су Яна, Ґу Фейді ледь помітно посміхнувся, тихо видихнувши. Неможливо було зрозуміти, чи це сміх, чи зітхання.
«Подумай сам», — сказав він, поклав палички, встав і повернувся до своєї кімнати.
Проте Су Ян не мав часу, щоб розмірковувати над словами Ґу Фейді. Після обіду він вирушив до Павільйону Чорної Орхідеї, де зберігалися книги та документи Демонічної Секти.
Він не міг прямо питати Слуг-Квітів та Старійшин про Заборонену Зону Секти, тому під приводом пошуку способу нейтралізації отрути Ґу Фейді, він занурився в Павільйон Чорної Орхідеї, переглядаючи ранні записи Секти в пошуках будь-яких натяків на Заборонену Зону.
Пошуки тривали кілька годин.
До самого пізнього вечора Су Ян так нічого й не знайшов, лише кілька уривчастих записів, які підтверджували існування Забороненої Зони в Демонічній Секти.
Але де вона знаходиться, де вхід, і як туди потрапити — про це не було жодної інформації.
Су Ян побачив, що свічка у його ліхтарі майже догоріла, і вирішив зупинитися на сьогодні, щоб продовжити пошуки завтра вранці.
Він акуратно склав усі документи, що лежали на столі, класифікував їх, щоб було зручно переглядати наступного дня.
Виходячи з проміжків між книжковими полицями, Су Ян побачив, що попереду хтось із слуг Павільйону Чорної Орхідеї, здавалося, прибирає речі. Він обійшов їх, щоб попередити: «Не чіпай документи на тому столі. Я повернуся завтра».
Постать людини трохи застигла, і він обернувся до Су Яна.
У тьмяному світлі свічки Су Ян зміг розгледіти, що людина була одягнена не в одяг Слуг Павільйону Лотоса, а в білий, просторий халат. Його волосся було надзвичайно довгим, майже до щиколоток, вільно стягнуте пов'язкою. Обличчя було прикрите марлевою хусткою, відкритими були лише його чорні, спокійні очі, глибокі, як два стародавні колодязі.
Чоловік виглядав дуже молодо, але Су Ян, який працював у індустрії розваг, умів визначати вік людей за зовнішністю. За деталями куточків очей і брів він зробив висновок, що чоловікові було близько сорока років.
Проте його зовнішність і темперамент були настільки видатними, що вік був нечітким, і він виглядав... надзвичайно вишукано.
«Е-е, хто ви...?» — насупився Су Ян. — «Це Павільйон Чорної Орхідеї, сюди не можна заходити кому завгодно».
Обличчя чоловіка в білому не змінилося. Він деякий час дивився на Су Яна і тихо сказав: «Я живу на Острові Квітучого Бамбука».
Острів Квітучого Бамбука був резиденцією Глави Демонічної Секти.
Острів спочатку називався Островом Інь Тань, але, за чутками, його перейменував на Острів Квітучого Бамбука нинішній Глава Секти після повернення зі світу бойових мистецтв і завершення навчання у Малому Нефритовому Павільйоні.
Звичайно, крім самого Глави Секти, на Острові Квітучого Бамбука жили його десятки "чоловіків-наложників".
Су Ян оглянув чоловіка перед собою, а потім згадав просохлого старого, який грав Главу Демонічної Секти у знімальній групі, і зітхнув із жалем: У Глави Секти є такий вишуканий красунчик-слуга, це справді... марнотратство!
Згадавши, що коли Демонічна Секта буде розгромлена, ці наложники і красені, швидше за все, не виживуть, в очах Су Яна мимоволі з'явилося співчуття.
Чоловік у білому ледь помітно підняв брову, не звертаючи уваги на Су Яна. Він повернувся, простягнув руку і витягнув із сусідньої книжкової полиці книгу біографій.
Книга була старою. Невідомо чому, але обкладинка раптом розірвалася, і сторінки розлетілися по підлозі.
Су Ян швидко поставив свій ліхтар поруч і нахилився, щоб допомогти чоловікові зібрати сторінки.
Раптом його пальці завмерли, і він підняв одну зі сторінок.
«Це...»
Його очі спалахнули, і він одразу ж, як скарб, підніс сторінку до очей і уважно прочитав. Прочитавши одну сторінку, він знайшов на підлозі наступну частину.
Прочитавши поспіль більше десяти сторінок, Су Ян не зміг стримати усмішки. Він підняв голову, щоб подякувати чоловікові, який допоміг йому знайти інформацію про Заборонену Зону Демонічної Секти.
Однак фігура чоловіка в білому вже зникла.
На книжковій полиці стояв ліхтар, явно не Су Яна. Свічка в ньому яскраво горіла, і, здавалося, могла горіти ще довго.