Фань Сі та Пу Ліньюнь втекли, але Ґу Фейді добровільно повернувся і, схоже, більше не збирався тікати.
Було вже пізно, і осіння ніч у пустелі була дуже холодною. Су Ян вирішив не поспішати з нічним переходом. Він наказав розбити табір і розпалити багаття, щоб добре виспатися в теплі, а вирушити наступного ранку.
Мей Шисань не заперечував. Він мовчки прийняв наказ і почав організовувати табір із Слугами.
Ґу Фейді, як полонений, мав бути міцно зв'язаний, але після щойно пережитих подій усі зрозуміли, що він не має наміру тікати, і дозволили йому вільно пересуватися.
Ґу Фейді перев'язав рани на долоні, допоміг Су Яну розкласти повстяний килимок і хутряні ковдри, а потім сів поруч із Су Яном, схрестивши ноги, не кажучи ні слова.
Су Ян не хотів довіряти Ґу Фейді Слугам-Квітів. Він боявся, що Мей Шисань та інші, озлоблені після щойно пережитого бою, знущатимуться з Ґу Фейді. Тому він привселюдно наказав Ґу Фейді бути його "подушкою" і заборонив йому рухатися.
Ґу Фейді безпорадно посміхнувся, випрямив ноги і дозволив Су Яну закутатися у хутряну ковдру і лягти йому на коліна.
Полум'я багаття стрибало, і світло, що миготіло, дратувало Су Яна.
Він крутився і не міг заснути. Нарешті він повернув голову до Ґу Фейді й сказав: «Ану, заспівай мені пісеньку, падишаху?»
Ґу Фейді схилив голову, подивився на Су Яна, насупився, серйозно подумав і врешті сказав: «... Я не вмію співати».
Су Ян не повірив: «Хоча б дитячу пісеньку. Ти ж, напевно, вчав дитячі пісеньки?»
Ґу Фейді похитав головою: «Ніколи не вчив».
Су Ян: «Як це можливо? Ти в дитинстві навіть дитячих пісень не вчив? Що ти тоді робив?»
Ґу Фейді посміхнувся: «Звісно, я займався бойовими мистецтвами».
Цього разу Су Ян був справді здивований і відчув невіру: «З самого дитинства?»
Ґу Фейді кивнув: «З того часу, як себе пам'ятаю, я щодня читав і практикував бойові мистецтва без перерв. Іноді я виходив у світ, але всі були дітьми з сімей майстрів бойових мистецтв. Ми зустрічалися лише для того, щоб обмінюватися досвідом і обговорювати бойові мистецтва».
Таке дитинство було досить сумним, і в очах Су Яна мимоволі промайнуло співчуття.
Ґу Фейді не зрозумів цього погляду і запитав: «Хіба твоє дитинство не було таким самим?»
Су Ян хотів заперечити, але раптом згадав про свою роль Святого Сина Демонічної Секти. Щоб мати такий рівень бойової майстерності, він, мабуть, також не уникнув такої долі в минулому.
Тому він тихо промимрив "Мгм" і замовк.
Світло від багаття падало на обличчя Ґу Фейді, освітлюючи одну його сторону яскравим золотим кольором, а інша була прихована в темряві, невидима. Лише його чорні очі, немов у них містилися зірки, злегка мерехтіли світлом, невідривно дивлячись на Су Яна.
Су Ян відчув себе незручно під цим поглядом, закутався в ковдру, зробив злий вираз обличчя і вишкірився: «Чого витріщився?»
Ґу Фейді посміхнувся: «Ти, здається, сильно змінився».
Су Ян був приголомшений.
«Раніше, в Малому Нефритовому Павільйоні, ти був не таким вільним і спокійним, як зараз», — тихо сказав Ґу Фейді. — «Тоді кожен твій вчинок, кожне слово, здавалося, були чимось зв'язані. Навіть коли ми знову зустрілися в пустелі, ти... ніби ніс якийсь тягар і не міг розслабитися».
Су Яну не було чого відповісти.
Ґу Фейді зробив паузу і додав: «Коли нас обирали учнями у Малому Нефритовому Павільйоні, ти здавався зарозумілим і непереможним. Але після півроку спілкування я поступово зрозумів, що тоді ти, здавалося, не був щасливий. Зараз, побачивши тебе таким, я ще більше переконаний... тоді ти навмисно відсторонився від нас, людей світу бойових мистецтв Центральних Рівнин».
Су Ян не очікував, що Ґу Фейді буде таким проникливим.
Тоді... він тільки-но перенісся, і нічого не розумів, тож, природно, не міг розслабитися. Щоб дотримуватися свого образу та тексту, він витискав із себе всі соки, але навіть тоді сюжет виходив за рамки його очікувань.
Тільки коли він потрапив до Малого Нефритового Павільйону, де опис у сценарії був порожнім, він поступово почав відчувати менше задухи.
Але тепер він ледь впізнавав сценарій у своїх руках — ситуація, в якій він опинився, була такою, що він не міг уявити собі раніше.
Сюжет справді зруйнувався, але чому... він непомітно навіть забув підтримувати образ Святого Сина Демонічної Секти?
Якби це був справжній Святий Син Демонічної Секти, він би зараз не лежав так спокійно на колінах Ґу Фейді, розмовляючи з ним із посмішкою та взаєморозумінням.
Обличчя Су Яна поступово змінилося. Пальці, які стискали хутряну ковдру, мимоволі напружилися.
Якби це був справжній Святий Син Демонічної Секти, він би щойно не пом'якшав, побачивши, що Ґу Фейді поранений... Ні, ще раніше, він би не став допомагати Ґу Фейді нейтралізувати отруту. Мабуть, він би вбив отруєного Ґу Фейді своїм мечем ще в печері, де практикував Святий Меч!
Або, можливо, ще раніше, він взагалі не став би прикривати Ґу Фейді від того смертельного удару на краю урвища в пустелі!
— Але реальність була такою, що для того, щоб зберегти Ґу Фейді живим, він власноруч зруйнував образ Святого Сина Демонічної Секти і спрямував сюжет у непередбачуваний бік.
Але якби він не врятував Ґу Фейді, що б він робив?
Дозволити головному герою сценарію померти, а потім повести Демонічну Секту, щоб об'єднати світ?
Не кажучи вже про те, чи світ бойових мистецтв Центральних Рівнин зламається без Ґу Фейді, тільки його власної сили духу та здібностей недостатньо, щоб витримати такий могутній удар долі.
Крім того, якби так сталося... як би він зміг повернутися до реальності?
Хоча... тепер він уже не був настільки впевнений, що зможе повернутися до реальності, як раніше.
Погляд Су Яна поступово став розсіяним. Він дивився на далеке, всипане зірками небо, його думки були хаотичними.
Він згадав життя в знімальній групі до свого перенесення, потім напружене й насичене життя в Малому Нефритовому Павільйоні, потім своє повсякденне, спокійне життя в реальності, і знову захоплюючий, повний змін світ бойових мистецтв...
Чомусь він раптом згадав той момент, коли він прикрив Ґу Фейді від удару меча на краю урвища в пустелі.
— Його вибір тоді був зроблений миттєво. Навіть він сам не міг сказати, чи він тоді рятував життя Ґу Фейді, чи рятував життя "головного героя сценарію".
З думками, повними хаосу, Су Ян різко підняв хутряну ковдру, накрив себе з головою і глухо закричав усередині.
«Я просто ідіот!» — сказав він. — «У цю гру занадто важко грати!»
Ґу Фейді злякався, простягнув руку, щоб стягнути ковдру, і тихо запитав: «Су Яне? Що з тобою? Тобі недобре?»
... Мабуть, вже пізно.
Су Ян відкинув ковдру і з пригніченим виглядом подивився на Ґу Фейді. Він хотів вилаятися, але не знав, з чого почати.
Ґу Фейді простягнув руку, лагідно прибрав волосся Су Яна за вухо і мовчки дивився на нього.
Су Ян прикрив обличчя рукою.
Він подумав: У будь-якому випадку, героїня втекла з іншим, сюжет уже зруйнований. Тоді... піду крок за кроком і просто пущу все на самоплив!
Зрозумівши це, Су Ян одразу ж махнув рукою на все і почав скаржитися Ґу Фейді: «Багаття занадто яскраве! Воно заважає мені спати!»
Ґу Фейді не зміг стримати усмішку.
Він підняв голову, глянув на Слуг-Квітів, які вдавали, що не чують їхньої розмови, і зняв свою стрічку для волосся. Склавши її вдвоє, він зав'язав її на очах Су Яна.
«Так не буде заважати. Повернись, я допоможу тобі зав'язати міцніше», — тихо сказав він.
Су Ян мовчки повернув голову, дозволив Ґу Фейді зав'язати "пов'язку для очей", зітхнув і ліг, прикидаючись сплячим.
Він думав, що цієї ночі він буде занадто роздратований, щоб заснути. Але, вдихаючи ледь відчутний квітковий аромат, що виходив від Ґу Фейді, він, сам того не помічаючи, заснув.
...
Він добре виспався. Коли почало світати, і Слуги-Квітів почали збирати речі, Су Ян все ще лежав на колінах Ґу Фейді.
Мей Шисань підійшов і поплескав Су Яна по плечу: «Святий Сину, час вирушати».
Су Ян невдоволено простогнав, перевернувся, обійняв Ґу Фейді за ногу, засунув голову під хутряну ковдру і відмовився вставати.
«Святий Сину, час вставати», — наполягав Мей Шисань. На його обличчі не було здивування, очевидно, він уже звик до такої ситуації.
Су Ян зарився обличчям у поділ одягу Ґу Фейді, махнув рукою, закриваючи голову ковдрою, намагаючись уникнути реальності.
Мей Шисань кликав його ще кілька разів. Су Ян, сонно лежачи на колінах Ґу Фейді, намагаючись сховатися від голосу Мей Шисаня, повільно змістився в обійми Ґу Фейді.
Дихання Ґу Фейді прискорилося, а його щоки злегка почервоніли. Він простягнув руку, щоб підштовхнути голову Су Яна, і приєднався до Мей Шисаня, кличучи: «Су Яне, прокинься».
Су Ян насупив брови, піднявся і важко сперся на живіт Ґу Фейді, ще й незручно похитавши головою.
Ґу Фейді різко вдихнув.
Мей Шисань: «...»
Це... Святий Син справді не прокинувся, чи він прикидається, щоб познущатися?
Нарешті, не витримавши, Ґу Фейді використав внутрішню силу і сфокусував голос у вухо Су Яна: «Вставай!»
Су Ян здригнувся, різко скинув ковдру і сів. Його очі були напівзаплющені від сну, і він здивовано подивився на Ґу Фейді.
Цей голос, який використовував внутрішню силу, щоб розбудити його, був надто знайомим. Водночас, після тривалої перерви, він викликав у ньому глибинний страх, який він відчував під час інтенсивних тренувань, коли він тільки-но потрапив до Малого Нефритового Павільйону.
Су Ян, зляканий, деякий час був у ступорі, перш ніж зрозуміти, що відбувається.
Він сердито подивився на Ґу Фейді: «Ти демон?!»
Ґу Фейді, зніяковівши, відповів: «А ти хіба не ельф?»
Су Ян: «...»
Дивлячись на бліде обличчя Ґу Фейді, Су Ян сказав із розчаруванням: «Я ж тобі казав не використовувати внутрішню силу. Чому ти не міг нею не скористатися?»
Ґу Фейді стиснув зуби: «Хіба можна було тебе розбудити без внутрішньої сили?»
Мей Шисань... проігнорував безглуздий діалог двох "дітей із дитячого садка" і подав Су Яну напіввологий рушник, щоб той вмився.
Після вмивання Слуги-Квітів принесли гарячі сухі сніданки.
Су Ян взяв один коржик, його очі заблищали. Він різко вихопив коржик, призначений для Ґу Фейді, і усміхнувся: «Ти поранений, тобі незручно їсти, я тебе погодую».
Ґу Фейді подивився на лукаву посмішку Су Яна і трохи відсунувся: «У мене права рука в порядку».
Су Ян підняв брову: «Не рухайся, інакше я накажу, щоб тебе зв'язали».
Ґу Фейді: «...»
Він і не знав, що у Су Яна буває така лють після сну?
Очікувано, годування Су Яна не було звичайним годуванням.
Він тримав у руках твердий, завбільшки з долоню, коржик і, посміхаючись, підніс його до рота Ґу Фейді: «Нумо, відкрий рот».
Ґу Фейді не міг ухилитися, тож змушений був відкрити рот. І тут Су Ян заштовхнув йому цілий коржик в рот, так що Ґу Фейді навіть не міг його розжувати.
Коли він нарешті розм'якшив його слиною і насилу проковтнув коржик, Су Ян відкрив бурдюк із водою і, посміхаючись, подивився на нього: «Здається, ти трохи подавився. На, випий води».
Ґу Фейді насторожено дивився на Су Яна.
Су Ян запхав горловину бурдюка в рот Ґу Фейді, а потім перевернув весь бурдюк догори дном.
Ґу Фейді, якого оббризкало водою з ніг до голови і залило шию, але не зробив жодного ковтка: «...»
Су Ян засміявся: «Поїв і попив. Час вирушати».
Слуги-Квітів, які були свідками цього: «...»
Насправді, молодий воїн Ґу досить жалюгідний.