Зіткнувшись із провокацією Бай Юе, Бай Цзін підняла очі й владно відповіла.
«Годі верзти дурниці. Той флакон ліків, можеш вважати його подарунком. Ти готова вважати мій дефектний продукт під час періоду коригування скарбом, тому що твої здібності обмежені. Ти не можеш придумати кращого способу. Але я інша. Я можу розробити кращий, м'якший і стабільніший реагент, який зможе повністю придушити ріст і поділ клітин лімфатичного раку».
Впевнений вираз обличчя Бай Цзін змусив студентів-медиків безперервно обговорювати.
«Що Бай Цзін має на увазі? Вона віддає це Бай Юе? Вона має на увазі, що Бай Юе вкрала це в неї?»
«Ви справді думаєте, що Бай Цзін може розробити ліки, про які вона говорить? Повністю придушити ракові клітини?»
Побачивши, що ситуація ось-ось зміниться, Бай Юе стиснула зуби й змусила себе посміхнутися.
«Сестро, не хвалися, поки ще нічого не зробила. Що ти маєш на увазі, віддаючи це мені? Це було моє з самого початку!»
Дзвінок продзвенів і повністю перервав їхню суперечку. Бай Цзін глибоко подивилася на неї й залишила аудиторію з глузливим поглядом в очах.
Увечері Бай Цзін прибула до дитячого садка. Бай Чень стрибав, тримаючи її за руку. Його обличчя було червоним, а очі сяяли від хвилювання, коли він ділився з нею щоденними цікавими історіями.
«Сестро, у мене є хороший друг! Його звати Сяо Юань, і він трохи вищий за мене...»
Бай Цзін поспішала повернутися й змінити креслення. Вона обійняла його й ніжно вмовляла: «Чень Чень хоче грати зі своїми друзями й слухати свого вчителя».
Бай Чень зарився головою в її плече й важко кивнув.
...
У вітальні вілли Бай Цзін розклала креслення на обідньому столі. Кінчики її пальців пробігли по різних частинах, і вона примружила очі, щоб відзначити проблему.
Сі Цянь повісив своє пальто на вішалку біля входу й підійшов до неї. Його погляд ось-ось мав пробігтися по вмісту креслення, коли Бай Цзін швидко згорнула папір.
Сі Цянь був трохи зацікавлений. Він відчув бажання подражнити її й хлопнув по її зап'ястю. У той момент, коли креслення впало, він схопив його й підняв.
Бай Цзін негайно кинулася вперед, щоб вихопити його.
«Віддай мені!»
Сі Цянь тримався однією рукою за обідній стіл і з цікавістю пішов до дивана. Він дивився на її сердитий вираз обличчя й запитав: «Що це?»
Бай Цзін подумала про угоду про конфіденційність, яку вона уклала з Ні Цзунем. Вона стиснула зуби й відмовилася пояснювати. Натомість вона вловила потрібний момент і перестрибнула через стіл. Вона хотіла вихопити креслення, але випадково натрапила на Сі Цяня.
Чоловік відкинувся назад і впав на диван. Він зловісно засміявся, притягнувши її в свої обійми під неоднозначним кутом.
Погляд Сі Цяня був темним, коли він нахилив голову й поцілував її шию. Його рука проникла під край її сорочки й вправно розстебнула її бюстгальтер, оголюючи половину її тіла.
Її м'яке й ніжне тіло притиснулося до його. Сі Цянь був трохи розгублений. Він проковтнув слину й зігнув коліна, щоб розсунути її ноги, навмисно тершись об неї.
Сі Цянь запитав хрипким голосом: «Що за креслення важливіше за мене? Я трохи ревную!»
Бай Цзін насупилася й вихопила креслення. Вона запечатала його в циліндрі й не сказала жодного слова.
Сі Цянь нічого не міг з нею вдіяти. Він знав, що якщо вона спробує це приховати, він нічого не дізнається. Він міг лише обернутися й притиснути її під своїм тілом. Він хотів зробити щось більш інтимне, але почув звук кроків на сходах.
Його тіло напружилося, і він мовчки зітхнув.
Бай Чень похитав головою й потер очі, коли збіг униз.
«Сестро...»
Сі Цянь прочистив горло й відпустив Бай Цзін. Він швидко допоміг їй одягнути наполовину знятий бюстгальтер. Його темні очі прикинулися серйозними, коли він тихо сказав: «Продовжимо пізніше».
Бай Цзін кинула на нього погляд. Він справді був лиходієм, який вмів прикидатися!
...
Супроводжуваний заходом сонця, Юнь Сяоюань сидів на пасажирському сидінні, граючись із нагрудною табличкою військового госпіталю, голос чіткий і ясний сказав.
«Тітонько, у дитячому садку є новий хлопчик. Ми тепер хороші друзі! Його звати Бай Чень. Він трохи слабкий. Учителька попросила нас піклуватися про нього...»
Бай Чень?
Юнь Шу тримала кермо трохи розсіяно, але незабаром згадала.
Юнь Сяоюань був єдиним сином коменданта Юня, але комендант Юнь весь рік перебував із Ні Цзунем у бойовому штабі в провінції X, тому він не підходив для дитини.
Він передав свого сина Юнь Шу і Юнь Юю під опіку.
Думаючи про Бай Ченя та його кров, Юнь Шу склала план і погладила Юнь Сяоюаня по голові.
«Оскільки ми хороші друзі, чому б тобі не запросити його на обідню перерву й не дати йому всі свої маленькі іграшки пограти. Тітонька також приготує якісь закуски, добре?»
Юнь Сяоюань схвильовано плеснув у долоні й посміхнувся, доки його очі не скривилися. «Добре!»