В аеропорту, у залі очікування, Бай Цзін чекала рейсу до провінції X.
Професор Дун подзвонив їй через відеодзвінок. Бай Чень сидів у її кабінеті, їв новий помідор, який виростив професор Дун. Він помахав їй і сказав солодким голосом: «Сестро! Я послухаю дідуся Дуна й чекатиму, поки ти повернешся!»
Професор Дун повернув камеру до себе. - «Не хвилюйся. Маленький Чень дуже слухняний. Я вчасно дам йому ліки, які ти залишила. Я подбаю про все».
Перш ніж Бай Цзін пішла, вона довірила йому свого брата. Це було ознакою надзвичайної довіри. Він це зрозумів!
«Ученице! Ти сказала Логану?»
Професор Дун подивився на порожній офіс і почув, як Бай Цзін спокійно сказала: «Ні».
Вона не належала до лабораторії. Це було чисто партнерство, тому не було необхідності повідомляти про її місцезнаходження..
«Серйозно?»
Професор Дун був особливо безпорадний щодо своєї закоханої учениці. Він хотів щось сказати, але сигнал уже було відключено.
У той же час Сі Цянь отримав дзвінок від свого старого друга Ні Цзуня.
Той зовсім не контролював свою гучність, коли кричав: «Проблема з твоєю новою важкою зброєю вирішена! Я зустрів таємничого генія! Вона знайшла деталі для усунення дефектів і новий план модифікації! Я починаю збирати та виготовляти її! Хочеш приїхати й подивитися?»
Сі Цянь негайно повідомив свого помічника забронювати квиток і прямо прибув до першого класу через VVIP-канал, прямуючи до провінції X!
Звичайний процес реєстрації був завершений. Коли Бай Цзін стояла в черзі, вона злегка зіткнулася з двома білявими туристами з рюкзаками.
Їхня поведінка була трохи дивною, але вона не хотіла втручатися в справи інших людей, тому вона сіла в першому ряду економкласу.
Стюардеса підняла завісу. Бай Цзін примружила очі, вона відчула, що постать, яка сиділа в першому класі, була дуже знайомою. Вона хотіла подивитися ближче, але її лінія зору була заблокована...
Після короткого періоду невагомості Бай Цзін подивилася на білі хмари за вікном і скуштувала яблучний сік.
Раптом у салоні почався переполох. Вона побачила двох білявих туристів з рюкзаками з гострою зброєю, які тримали стюардесу в заручниках. Через внутрішнє мовлення вони вільно говорили: «Не рухатися! Тихо залишайтеся на своїх місцях!»
«Ми не хочемо завдавати шкоди невинним людям! Ми просто хочемо знайти президента науково-дослідного інституту зброї та обладнання, який ховається серед вас!»
Це були терористи з-за кордону. Операція з викрадення цього разу мала на меті вбити еліту китайської зброї.
Тертя між країнами було жорстким, і ситуація була похмурою. Вбивство висококласних талантів було найкращим способом послабити Китай.
На жаль, директор занадто добре приховував секрети. Ніхто не знав його зовнішності, віку чи навіть його статі!
Вони лише отримали новини про поїздку іншої сторони, тому вони могли лише змусити його вийти, викравши літак.
«Ваааа!»
Деякі діти були налякані й почали плакати.
Терористи кинулися й вихопили дитину з обіймів матері, притискаючи гостру зброю до серця дитини.
«Директоре! Якщо ви продовжите ховатися, я боюся, що ця дитина помре в небі на висоті 10 000 метрів!»
«Ви ж не хочете цього бачити, чи не так? Хіба ви не думаєте про людей?»
Терорист використав слабкість людської природи, щоб погрожувати Бай Цзін. Якраз коли вона збиралася шукати можливість врятувати заручника, вона раптом почула знайомий голос позаду себе. Сі Цянь підняв руки й вийшов із першого класу. Він сказав: «Я людина, яку ви шукаєте. Відпустіть його!»
Президент науково-дослідного інституту зброї та обладнання?
Бай Цзін збентежено подивилася на нього. Сі Цянь відчув її погляд на ньому й на мить здивувався. Але він швидко приховав це й кивнув їй.
Бай Цзін зрозуміла, що він прикидається президентом, щоб захистити всіх!
Вона використала свої руки, щоб таємно спілкуватися з ним.
«Ти... поклади руки на голову й не рухайся!»
Терорист подивився на його ніжний вигляд і не виявив особливого захисту. Він кинув дитину до матері й пішов до Сі Цяня.
Бай Цзін примружила очі й точно оцінила їхній курс дій. Вона вдала, що нахиляється, щоб підняти чашку води на підлозі. Миттєво вона схопила терориста за литку, збила його й витягла гостру зброю з його руки!
Коли інший товариш хотів допомогти, Бай Цзін відійшла вбік, щоб уникнути небезпеки, й поступилася своїм місцем Сі Цяню.
Сі Цянь обома руками тримав спинку стільця й вдарив його ногою по обличчю. Побачивши, що він хитається, він помінявся місцями з Бай Цзін і притиснув терориста до землі.
Бай Цзін скористалася своєю мініатюрною фігурою й кинулася до товариша в коридорі. Вона використала ноги, щоб затиснути його голову й опуститися на землю!
«Не рухайся!»
Бай Цзін використала удар рукою, щоб оглушити терориста. Вона повернулася, щоб подивитися на Сі Цяня, й кивнула.
Літак плавно полетів до провінції X. Пасажири в салоні дивилися захоплюючий процес, який був порівнянний з бойовиком, і раптом вибухнули гучними оплесками.
Вони не очікували, що під час звичайної поїздки зіткнуться з такою драматичною сценою! Це було близьке зіткнення зі смертю!
Сі Цянь зв'язався з відповідними відомствами в зоні посадки, щоб підготуватися до прийому терористів. Потім він подивився на Бай Цзін і запитав: «Ти поранена?»