Розділ 1186: Заклинання.
Колишня Королева Сильвермуна стала Леді, яка захищає людські фортеці на Півночі. Остання надія людства парила в цей момент у повітрі, з гіркою посмішкою дивлячись вниз на армію виживших.
Алустріель, як кровна дочка Містри, вважала, що коли Містра помре, небо буде розбите. Хоч вона була могутньою легендарною чарівницею з слідами божественної природи в крові, то знала, що правити північними лицарями без підтримки матері буде дуже важко. Імперія Орків травнячила десь на горизонті...
Крім того, Альянс Сілвермуна був об’єднанням магів - першочергової влади, головним чином чарівниками. Втрата Плетіння зруйнувала всю їхню колишню згуртованість.
На щастя, через вторгнення Магів Орки прийшли з ними до згоди. Вони не намагалися послати свої війська, щоб знищити Альянс.
Однак через кілька днів ситуація погіршилася. Жахлива епідемія охопила їхні землі, і темна Епоха постукала до них у двері.
Алустріель сама була щасливою жінкою. Її легендарна сила дозволила їй вимовляти закляття незалежно від Плетіння, тому, незважаючи на те, що вона часто спотикалася як дитина, їй вдалося здобути здатність захистити себе. Якщо чарівники нижче 20-го рангу були без Плетіння як нерідні ембріони, то легендарні чаклуни були принаймні новонародженими. Вони були здатні пережити знищення Плетіння.
Крім того, слідом божественності Алустріель успадкував від Богіні Плетіння. Боги допомогли знову об’єднати Альянс Сілвермуна, хоча й важко.
Тим не менш, вона була змушена покинути більшу частину своїх земель і побудувати цю останню фортецю, яка захищала б людей від смертельних атак комах. Мешканці табору були останньою життєвою силою Півночі (якщо не вважати орків).
Алустріель була королевою в мирний час. Навіть у такі критичні моменти її непокоїли сумніви і нерішучість.
- У мене є новини з півдня, моя Королева!
У цей момент з порту виник Старий Маг Ельмінстер, одягнений в просту лляну одежу, і, схилившись, встав позаду неї, як смиренний послідовник.
— Я щойно отримав підтвердження того, що у ста милях на південь від нас з’явилося гніздо жуків. Мричний ліс загруз у болотах...
Серце Алустріель пішло в п'ятки. Це була найгірша новина для цього табору! Вона дізналася, що зграї цих жуків були зароджені з масивних колоній вуликів. Коли гнізда поблизу табору з’являлось, то це означало його загибель... Незабаром нескінченні хвилі комах поширять всю землю і перетворять її на неродючу пустелю.
— Чорт візьми... Ми доклали стільки зусиль, щоб зробити це місце орним ... Ми вже підготовили ґрунт... Всього один урожай... — Вона знизила голос, — вже надто пізно переселятися знову. Ми кинули на побудову цієї фортеці всі свої сили... Навіть якщо ми захочемо, куди нам йти? Ці прокляті жуки зараз скрізь...
Ельмінстер, побачивши сумну посмішку Алустріель, дуже засмутився.
- Як справи у чарівників? — Після довгої мовчанки, вона вирішила.
- Все ще готується. Навіть найкращі з них поки можуть використовувати тільки заклинання 4-го рангу ... А до катастрофи вони були чарівниками 20-го рангу, всього в крокі від того, щоб стати легендарними... — Ельмінстер зітхнув.
Після знищення Плетіння вони повинні були повернутися до своїх витоків, використовуючи елементальні частинки світу, щоб збирати енергію зі своєї духовної сили і використовувати закляття. На щастя, вони завжди досліджували Аканістів. Тому їм не було важко знайти спосіб навчання у військових умовах.
Вони організували все досить швидко, враховуючи накопичену інформацію Сильвермуна і їхні таланти. За таких обставин навіть боги не могли втриматися від використання спадщини арканістів. Церква не була відкритою, бо це знеславило б богів, але дослідження не були таємницею.
На жаль, усі чарівники були поганими, коли добували Аркіанську спадщину. Зручність, яку вони отримували від Плетіння, призвела до зниження їхньої здатності. Але, загубивши його, багато чарівників нарешті почали усвідомлювати їхню немічність. З такими суворими думками деякі старші чарівники навіть не думали про можливість змінити свою поведінку. Вони думали лише про самогубство.
Незважаючи на беззастережну підтримку Алустріель і багаті запаси Сильвермуна, найкраще, що вони були зараз здатні - це заклинання 4 ранги. Позбавлені Плетіння, чарівники зрозуміли, наскільки важко контролювати заклинання і скільки потрібно здібностей та майстерності. Багато людей загинуло, намагаючись використати нові закляття.
- Залиш останню партію, але забери решту.
Їй знадобилося багато часу, щоб прийняти це незначне рішення. Алустріель плакала. Вона підлетіла до своєї армії і махала рукою, вимагаючи тиші.
— Ці жуки забрали у нас все, а тепер вони йдуть за нашими життями - її голос ехолокаційним рознісся по всій фортеці, - Жорстока колонія з'явилася майже в 100 милях від нас... У нас закінчилися припаси і сувої, і ми не зможемо побудувати ще одне місто... Скажіть мені: РОЗУМУ МИ МОЖЕМО СИДЕТИ, ЩА РУКИ, ПЕРЕКЛАДИ ЦЕ ВГРОЗІ?
Дорон міцно стиснув свою зброю, як ніби тільки так він міг відчути себе в безпеці.
« Чи все це справді так погано? » — вигукнув він.
— Нет! Я живу в цьому місці, і ніколи його не залишу! — Джиммі почав стукати сокирою по своєму щиту.
— НІКОЛИ! МИ НІКОЛИ НЕ БРОСИМ НАШ ДОМ!
Жорстки крики затрясли всю фортецю.
Чудово! Я буду супроводжувати вас у цьому хрестовому поході. Давайте побратися за своє життя! - Алустріель пообіцяла.
— ЗА ЖИТТЯ!
Розлючені солдати рушили в дорогу.
Алустріель дотримувалася своєї обіцянки і очолювала військо на своєму білому коні. Її божественність дозволила їй зберегти силу навіть після руйнування Плетіння, тому присутність такого могутнього лідера дуже піднялася бойовий дух солдат.
...
— Сьогодні за патруль буде відповідати наша команда.
Війська рішуче просувалася вперед. На відміну від регулярних військ, загін Дорона був трохи дезорганізований. Хоча Джіммі і не підтримував їх, вони були дуже засмучені.
Це місто було їхньою останньою надією. Якщо ця надія буде знищена, то навіть Дорон втратить останню мужність вижити у цьому хаотичному світі.
— Пойдём зі мною, Дорон. Підемо в патруль! — Джиммі махнув сокирою, не витримав цю важку атмосферу.
Дорон також не любив аура, тому швидко встав і пішов за Джимами.
Континент, оповите темрявою, був сповнений невідомих небезпек. Незважаючи на те, що багато живих істот давно вимерли, не в стані пристосуватися до нових умов, ті, хто вижив, стали набагато підступнішими і безжалісніші.
Дорон чув про істот з підземелля, про Драйдерів і монстрів з жахливими кігтями, які хотіли скористатися темрявою, щоб вирватися зі своїх в'язниць і вторгтися на материк. Їх підтримував їхній власний пантеон на чолі з Королевою Павів, Лелос.
Її рішення було абсолютно правильним. Небесні боги були змушені поступитися підземеллям у цю темну епоху, адже вони зовсім не мали припасів і робочої сили, що й дозволило їм піднятися на материк. Ходили чутки, що дроу вже встигли побудувати на поверхні своє місто.
Чоловіки, а також інші види чоловіків були серед нижчих рабів. У будь - який час вони могли бути принесені в жертву богам. Незважаючи на все це, велика кількість тих, хто викинувся з - під крилу дру.
« Як шкода... Мій Господь... а лялько - зла богиня, очі Дорона виблискували, наче він боровся сам із собою. Незважаючи на те, що боги втратили всю колишню славу, їхні укази все ще залишалися достатньо важливими, щоб впливати на весь головний матеріальний рівень. Битва між добром і злом відкинула тінь на думки Дорона...
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv