Розділ 1116:
Велика кількість Вартових слідчих спостерігали за цим обрядом. Слабкий вартовий дозволив Мисливцю на Диявола безперешкодно проникнути всередину. Коли він побачив жертви на вівтарі, то занепокоївся: « Хвилькові жертви? Бідні послідовники. Тільки наш Господь дійсно любить нас... Навіть якщо ми, віруючі, робимо помилки, він ласкаво допомагає нам... - Відчуття вищості вислизало в свідомості Мислителя, коли він порівняв себе з цими людьми. Після того як він порівняв це жахливе жертвування з методами церкви Гігантського Змія, його відданість зростала. Якщо б таке було можливо, його віра зросла б на кілька окулярів.
*АууУ*
У цей момент церемонія жертвування досягла своєї вершини, коли в серце вівтаря виливалося струмок крові. З кип’ятої крові вийшов розмитий силует з людською головою і тулубом лева.
— Укелу! Могутній Укелу спустився! — Старий шаман знервовано впав на коліна і почав молитися, а за ним та інші поклонники.
«...»
Вукелу опустив голову, подивившись на шамана і змовившись чужою мовою. Вислухавши його, шаман відразу змінився в обличчі.
- Господь каже, що серед нас шпигун. Варта! « Охоронці, подібні до хижих вовків », відразу завивали.
« Не добре... Мене виявили!» — Мисливець на дияволів, сидячи в кущах, відчув, як його серце пішло у п'ятки і приготувався бігти.
— Фу! - Але в цей момент з емблеми Гігантського Змія на його грудях вирвалося яскраве світло. Незабаром він знепритомнів і його тіло захопила велика Воля.
- Владарю острова Дебанкс, Гігантський Змій ... Ласкаво просимо, ваша величність Лейлін! — Лев з людською головою ширяв в повітрі. Старий шаман разом зі вартовими відступили, залишивши місце двом великим лордам.
— Ммм. Давно не бачились, ваша високість Укеклу — Лейліну було важко пересуватися в цьому тілі, ніби він був величезним слоном, якого закували до людських озброєнь. Але це не мало великого значення. Його свідомість лише запозичила це тіло, тому навіть якщо воно загине, то втратить тільки посудину і божественну силу. А це було б не так вже й багато.
Полубог був частиною Альянса Лейліна. Легенда на Головному материнському рівні мала свій союз, і так само природно було сказати про Полубогів.
На жаль, багато Полубогів опинилися в незручному становищі. Мало того, що їх не захищали і не просували жодні боги, так само божественність в їхніх тілах збігалася з божествами справедливих богів, які сильно гальмувало їхній підхоплення. Тому вони сформували свій власний клан, щоб допомагати одні одним.
Ядовитий Скорпіон і Укекалу були одним з таких клубогів.
- Якщо ви самі прийшли на болото, у вас напевно є до мене важлива справа... - Сказав Укелу, точи кігті. Він по-доброму заздрив Лейліну і його віддаленості від материка. Що важливіше, цей чоловік готувався до підхоплення і навіть став легендарним; його біографія була дійсно шокуючою.
- Ви чули про Ядовита Скорпіону? — Не ходячи навколо да близько, почав Лейлін.
— Церква Захисты... Ці божевільні! - Укелу було темне обличчя, коли я згадував цю тему. Церква Гельма була ворогом усіх фальшивих богів; одна її згадка мала найсильніший вплив.
— Ядовитий Скорпіон уже впав. Будь-хто з нас може стати наступною метою... — Слова Лейліна змусили Укелу помацати. Якщо вибирати двох з них, то саме він був легшим і близьким об'єктом.
Коли Лейлін побачив, як Укелу починає нервуватись, він усміхнувся:
- Ми повинні придумати контрмери.
— Легше змусити Гельма померти, ніж відмовитися від свого обов’язку; і обидва ці варіанти невиконані, - Укелу чітко усвідомлював своє становище.
— Ммм, але він зобов’язаний вбивати тільки фальшивих богів. А що сказати про відданих богів, які мають свої власні божественні царства? — Лейлін підійшов до головного.
— Правдивий бог? Ви збираєтеся піднятися? - Тіло Укелу затряслося.
« Звичайно, немає ніякого чоловіка, який би цього не хотів, — каже Лейлін. — Він ніколи не намагався приховувати свої наміри. Справді, це найкращий вибір у війні з церквою Гельмою.
— Шкода, я не назбирав достатньо віри, щоб піднятися... Якщо я зараз спробую зробити це, то зіткнуся з реакцією Сили Світового Проходу і негайно загиблену, - Укекл справді був спокушений, але міг лише качати головою, — звичайно, якщо у вашого Висоництва є такі наміри, я готовий в усьому вас підтримати!
Лейлін не довіряв таким усним обіцянкам.
— Ваша високосте - найстаріший Полубог серед усіх нас. Я вважаю, що у вас не повинно бути великого дефіциту... Цього повинно бути достатньо, щоб подолати цю прірву? — Здається, Лейлін бачив рибу в Укекулі. Він загадково посміхнувся, пославши до нього алмаз, який виготовляє яскраво-золоте світло.
— Це... Божественна сила, яка відповідає моїй ролі і підхоплення... Звідки це у вас... і чому ви готові дати це мені? — Укелу, мабуть, боявся такий подарунок.
— Вашому Вищству не потрібно турбуватися про джерело. Але я впевнений, що ваші шанси на підхоплення значно зростуть? — Загадкова усмішка Лейліна змусила Укеклу припустити, що її може підтримувати якийсь правдивий бог. Зрештою, Полубог не міг сам заволодіти цим предметом.
Однак було досить багато. Як і очікувалося, Лейлін побачив у очах Укекалу пожадливість та амбіційність. Ніякий Полубог не зміг би відмовитися від такої спокуси, навіть якщо б визнав, що в цьому є якась пастка.
Укелу вже давно був напівкруглим. Якщо йому не вдасться просунутися якомога швидше, він розділить долю Ядовитого Скорпіона. Церква Захисти не залишить його в спокої, поки він залишається Глибоким.
Це криваве обличчя змінювало багато виразів, але зрештою Уке́лу все ж втягнув діамант у своє тіло:
— Я приму дар Вашого Висновства. Яку ціну ви просите за це?
— Проста угода. Незалежно від того, хто з нас буде сміятися останнім, ми повинні допомогти іншим Полуживом... — Лейлін слабо посміхнувся, - Після вас я зустрінуся в Морі смерті і Темні Луги. Вони теж Полубоги...
— Ви хочете, щоб ми піднялися разом, аби зменшити їхню увагу? — Укелу не був дурним, і він міг швидко зрозуміти наміри Лейліна. Це принесло б йому користь, тому він, природно, не заперечував.
— Верно... А до цього ми можемо допомогти ще й Ядовому Скорпіону... Зрештою, він один з нас, - Укелу несвідомо відчув сильний холод у своєму серці, побачивши дивну посмішку Лейліна.
...
У місті на материку, у великій церкві Тира.
— Паладин Рафіния! — до кімнати увійшов старий воїн-священик, з непохитною рішучістю на обличчі.
Ця кімната була майже не мебліована, за винятком необхідних приналежностей, але без зайвих екстравагантних меблів. Володар цього місця був дуже скромним.
— Кардинал!
Хоча Рафінія виглядала так само, як і раніше, її тіло стало більш округлим, а обличчя наповнилося зрілим обіянням. Незважаючи на те, що вона все ще здавалася юною, вона знала, як усе змінилося.
Багаторічний досвід перетворив слабоумну дівчину-рицаря на Паладина Правосуддя. Тепер вона була легендарним Святою Паладіном, Рицарем Світла! Її статус у церкві Тира постійно зростав, і вона навіть обзавелася безліччю послідовників.
- У Господа є місія для вас! - Старий кардинал-воін передав Рафінії сувій. — Ціллю є Церква Ядовитого Скорпіона. Вони мають намір використати насіння Скорпіона, щоб відродити свого грішного Пола бога. Коли він відродиться, Ядовій Скорпіон безсумнівно принесе безліч страждань. Наш Господь вирішив вжити заходів у ім'я Правосуддя!
Коли Рафінія дивилася на жертви і споживала кров, детально описані в документах, вона відчула, що вже не може контролювати свій гнів.
— В ім'я Правосуддя! — Вона несподівано викинула свій довгий меч і урочисто погодилася.
- Дуже добре! І ще дещо...
— Під час цієї операції вони також можуть допомогти іншим силам, як - от Церква Гігантського Змія, тому вам слід бути обережними... « Здавалося, що кардиналу було важко про це говорити.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv