Глава 957: Смерть.
Сорос підняв праву руку, дивлячись у ображені очі мертвого молодого чарівника. Тим не менш, його відчуття дотику і різні методи виявлення підтвердили, що він вже мертвий.
Але навіть Сорос мусив визнати, що цей чарівник був надзвичайно талановитим. Він майже став Легендою в такому юному віці, і мав сильний родовід дракона. Його бойова сила більше, ніж у деяких бійців 20-го рангу.
- Ти був генієм ... Шкода, але смертні ніколи не повинні провокувати Бога... — Сорос виглядав жаль тим, хто не міг стримати очей від чарівника.
У цей момент кілька фігур в Порту Венера вже виявили, що щось не так. Вони побігли до вежі, тоді як деякі високоранго духівництва вирішили подорожувати туди безпосередньо.
Сорос презирливо похитав головою, але не вступає у бій. Він зник.
...
У церкві Бога Вбивства єпископ з радісною посмішкою дивився на Сороса:
— Молодец, дитя моє. Тепер, давайте дамо голову цього грішника нашому присвяченому Богові...
*Бзза!*
Статуя Цірика видала гучний гул, як тільки отримала від них жертву, після чого в повітря змила золота божественна сила. Скульптура, здавалося, ожила, пристосувавши людину до злого обличчя.
- Почитувач Сорос, ти відмінно справився. Ти отримаєш нагороду, яку заслуговуєш! - Голос втілення його бога був надзвичайно глибоким і привабливим. Сорос відчув, як на його голову знизилося велика кількість божественної сили.
- Це ... Це Божа благодать! І найвищий клас! — Хрипло зітхнув єпископ у сторонці. Коли він побачив сліди світла темного золота, що спадали на голову Сороса, то більше не міг зберігати байдужий вираз обличчя. У стародавньому священному писанні, в якому описувалося обряд жертвування, знизилось на землю.
- Ще й божественність?
— Чи ви сумніваєтеся, що наше поклоніння Єгові правильне? — Приймаючи в себе велику кількість божественної сили та божественності, Сорос тепер виглядав як золота статуя. У його очах час від часу мочиться блискавка. Вигоди, які він отримав на цей раз, були надзвичайно великими. Бог Вбивства фактично підняв його в чині, ще й дав йому божественність!
- Ні, я б не посмів. Наш Бог вибрав вас, і ви будете його посланцем на континенті! — Очі єпископа наповнилися страхом, але його відповідь все ще була ясна і виразна.
У будь - якій церкві була головна влада. За ним йшов єпископ або обраний, і з одного боку статус Сороса тепер був рівним станові єпископів. Різниця між ними полягала лише в кількості божественної благодаті, якою вони володіли!
Ха-ха ... « Тепер, коли Сорос може дивитися своєму начальнику прямо в обличчя, він безтурботно засміявся і забув про тривогу, яку йому довелося пережити, незважаючи на те, що закінчив свою місію.
Він зник у пустоті, а за ним з'явився один вертикальний очей.
...
30 років потому.
Сорос кинув старого чарівника на землю, люто сміючись:
— Ха-ха, Мадриде, ти ніколи не вірив, що одного дня опинишся в моїх руках!
— Ні, це неможливо. Чому ти такий сильний? Твій просування занадто швидке! « У Мадриді було багато ран, а його голос був ледь чутний.
— Це все - Божа благодать! — Сорос схопив чарівника за браму. - Тоді ти був сильнішим за мене і навіть зміг стати Легендою та вкрасти серце Ванесси. Але тепер ти слабкий, як псина...
- Убий мене... Убий мене... - Пробурмотів безпорадний чарівник.
- Я не дозволю тобі так легко відпочити! Ти заплатиш за всі страждання і муки, які я зносив усі ці роки... - Сорос схопив чарівника. Вертикальне око з'явилося знову, утворюючи тріщину в порожньому пустоті, що світиться багровим світлом...
...
200 років потому, у церкві Бога Вбивства.
— Кхм-кх... — Лорд єпископ дивився на кинджал, стирчав з його грудей, і на високорангових службовців навпроти. Він недовірливо повернув голову і зустрівся зі зловісним поглядом Сороса.
— Ты... ти насправді...
— Старий дурак! Кардинал і почесний караул вирішили зрадити тебе. Твій час минув! — Усмішка Сороса була ще зловіснішою, ніж раніше.
— Наш бог... Ніколи не пробачить... — Єпископ стиснув зуби, видавши останні слова на себе перед тим, як його тіло запалилося.
Величезна свідомість спустилася на планету:
— Сорос!
— Мій Господь, ви посланець смерті, вищий серед зірок... — Сорос опустився на коліна.
- Ти успішно змовився вбити попереднього єпископа. Непогано! Я призначаю тебе наступним єпископом моєї церкви!
— Я приведу своє життя до того, що ви вибрали. Я погружу в хаос весь континент і потоплю його у крові ... — Дзвонив Сорос з червоними очима.
Вертикальне око позаду нього був тепер відкритий більш ніж наполовину, але ніхто не міг виявити його присутність.
...
Минали роки, і Церква Убивства під проводом Сороса зростала по цілому світі. Сам Сорос зумів піднятися до божественності, ставши маленьким богом під крилом Цірика.
Протягом кількох тисяч років він ставав незадоволеним Цирку все більше. Він пов’язав святу війну, зумівши перемогти і поглинути свого колишнього пана й стати Великим Богом Убивства, Резні та смерті.
Сорос продовжував ці війни, а потім збудував систему віри, в якій він був єдиним божеством. Нарешті, він узурпував трон Всебог.
Він сидів на високому п’єдесталі в божество Міра Богів, а його погляд проходив через річки часу вічно.
У цей момент вертикальне око за ним повністю відкрився!
- Хмм? Хто тут? — Сорос відчув безпосередню загрозу своєму життю. Це було попередження, яке виходило з глибини його душі, відчуття, що цей нападник може оберти його на вічне прокляття.
« Чи може хтось, хто в найвищому світі перевершує світ?» — трон розколовся надвоє і зневірився Сороса.
У цей момент гігантське вертикальне око був всемогутнім і криво чистим, наче ніщо у світі не могло сховатися від нього. З’явився слід баґрового туману, занурюючи кутки світу Богів.
Сорос відчув, що його волосся стає дибки і бачить вертикальне око. Це око, здавалося, спостерігав за кожним моментом його життя.
- Що ти таке? Диявол? — Це відчуття переслідування призвело до того лютості, що шалено розлютилася.
Ха-ха! — Згромаджена божественною силою з’явилася в руках Сороса, яка перетворилася на фіолетову блискавку і могла розбити світ навпіл. Ця блискавка сформувала спис, який лягав у його руки.
Він різко кинув копальню, розірвав їм порожнечу.
*Бум!
Атака, яка могла знищувати богів, вражала вертикальне око, але не витворила ні звуку. Здавалося, що ця піщинка зійшла з каменем і тихо розсіялася.
— Як це можливо? Я звена! У моїх руках сила світового походження! « Зріс захитався, а страх у його серці став сильнішим ».
— Я бачив, як було створено і знищено світ, зльоти та падіння багатьох племен. У річках часу вічна тільки безглуздість смертних!
Ця інформація вразила Сороса до глибини душі, і він зрозумів її основний сенс.
— Смертний? Як я можу бути смертним... — Сорос створив глухий сміх, перш ніж його обличчя спотворилося. Він виявив, що став смертним, з плоті та крові. Це відчуття падіння з неба довело його до нервового зір.
Але вертикальне око не лишило йому жодного шансу на відновлення розуму. Він відкрився і подивився на Сороса.
*Грохот!*
Весь світ поглинав червоний вертикальний зіниця, а Сорос був у ньому тільки пилом, що кричав від болю, перш ніж остаточно зникнути в цьому зрочці.
...
У кімнаті трактир спляча голова Сороса різко повернулася в сторону. Він помер.
Лейлін, який стоїть біля таверни, потер свої віскі, виглядає виснаженим. Пожирач Снов Справді жахає. Для мене поки що занадто складно будувати цілий складний світ, навіть якщо він і підробка".
"Але це коштувало..." - Лейлін не міг посміхатися, радіючи тому, що пожер всі мрії Сороса. Завдяки цьому він міг засвоювати спогади, досвіди та інші речі. Це змусило його відчути переповненість сутність самої його душі, дав Лейліну знати, що він виконав всі умови, щоб стати Легендою. Йому потрібно було лише перетравити те, що він проковтнув.
« Якби не використання бачення світу Водоглядів і проникнення в сон Сороса, то це було б дуже легко... Здається, найкращий спосіб використати цю здатність Пожирання Снов - спочатку змусити ворога заснути, а потім використовувати закляття. Пожирач Снов може зробити це..."
Отримавши те, що хотів, Лейлін зник з таверни. Зовнішні моря зараз в основному належали родині Фаулен, і хоча було важко завоювати ВСЮ територію, сили піратів повинні були прокласти їм шлях до розширення своїх територій.
Лейлін сортував усю інформацію, щоб виявити підозрілу активність і мету. Він особисто повинен був переконатися в усьому на власні очі.
Цього разу Соросу просто не пощастило. Він був наче метелик, який потрапив у заплутану павутину. Коли він потрапив у видіння Міри Ворушень Лейліна, всі його спроби втекти виявилися безрезультатними.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv