Глава 871: Наречений.
Вислухавши заяву Лейліна, Тіфф серйозно подивився на нього. Це нагадувало гострий погляд яструба, який намагався пробити захист божественної сили і побачити справжню форму Лейліна.
— Я слідую волі мого Бога! — Тіфф зник у повітрі, і все, що тільки - но сталося, стало ілюзіями.
« Він має магічні здібності, подібні до моєї оригінальної форми, і він є високоранговим рейнджером чи злодієм...» — очі Лейліна виблискували, коли він попрямував назад у замок Глімвуд.
Він зовсім не турбувався тим, що правда про його особистість могла б знехтувати. Зрештою, його божественних сил було достатньо, щоб тримати всіх у незнанні.
« Ну, тепер, коли у мене є Тіфф, я можу привести в дію багато своїх планів...»
Хоча вже було підтверджено, що Лейлін керує всіма послідовниками Вельзевула, йому все ще потрібен був хтось, хто міг би взяти на себе операцію і роль командира. Схоже, Тіфф якраз підходив для цієї позиції.
Крім того, що він був достатньо сильним, він мав хороші лідерські якості. Якби все пішло гладко, він хотів би зробити Тіффа своїм першим священиком.
« Влити в тубільців силу, а потім дозволити їм адаптуватися та перевтілюватися у форму, яку прийняли в Мірі Богів... Це дуже гарна ідея» -- Лейлін глибоко задумався.
Після кількох хвилин розмови з Тіффом Лейлін багато чого навчився від його тіла. Це дало йому загальне уявлення про те, що́ він робить для того, аби впровадити Маґів у світ Богов.
« Це спосіб примусового вливання сили у об’єкт може зазнати невдачі. Мій успіх з Тіффом був випадковістю, і його слід розглядати як рідкісну подію."
З огляду на його експерименти в різних світах Лейлін був впевнений у цьому:
- Таким чином, мені все ж доведеться спостерігати за цим рідкісним екземпляром і перевіряти, як він буде змінюватися під різними обставинами...
Лейлін миттєво пірнув у провулок. Коли він знову з'явився, то вже виглядав як найманець.
« Ну, я думаю, що тільки налякаю людей своєю божественною формою...» — Лейлін зітхнув і повернувся в таверну.
— Я, Рафінія, високорангий лицар, послідовник шляху рицаря, клянуся своїм життям, що буду боротися зі злом.
Він ще навіть не відкрив двері, але вже міг чітко чути голос юної дівчини-рицаря, від чого у Лейліна відразу розболілася голова.
- Що відбувається? - Він увійшов, підозрюючи щось неважливе, побачивши в кімнаті одягнену в обладунки Рафінію, що підіймає лицарський меч у клясні.
— О! Боже! Лей, ти нарешті повернувся! — Старий Пем махнув йому рукою і сказав. - Ця леді вирішила битися, почувши, що в замку знайшли сліди послідовників диявола. Ніхто не зміг переконати її...
Гера, яка стояла поряд зі Старим Пемом, усміхнулася безпорадно. Щодо Ялані, вона не могла більше це слухати і втекла до своєї кімнати.
- Хіба ці дияволопоклонники не розгулюють тут вночі? Я хочу врятувати невинних простолюдинів від рук цих дияволів! Лей, давай зробимо це разом? — Рафінія була дуже праведною, але не могла втягнутися у це могутнє Лейліна.
- Моя люба міс ... — Лейлін теж втратив дар мови, — відповів він. Будь ласка, йди відпочинь!
Якщо говорити серйозно, то навіщо йому йти проти своїх людей? Якби Рафінія пішла сама, це може закінчитися тим, що він врятує її, а не вона врятує світ. Інакше вона повинна була б покаятися у своєму виборі зі шлуків цих фанатиків.
— Відпочити? Народ міста страждає від диявольського спустошення, і ти кажеш мені відпочити? — Рафінія виглядала святою, твердо заявивши. - Ніхто з вас мене не зупинить!
— То ти все ще пам’ятаєш правило, яке повинні дотримуватися всі лицарі? Дотримуватися своїх обіцянок? — Лейлін сів і навіть мав настрій попросити у слуг червоного чаю та перекусити. Зрештою, він працював всю ніч і хотів відпочити.
— Рицарська заповідь 54: Я повинна дотримуватися умов контрактів і виконувати свої обітниці та клятви! — Рафінія чудово знала свої обов’язки.
— Добре! Не забувай, що ти все ще працюєш на Геру! — Лейлін витончено витер губи серветкою. — А що, коли роботодавець вирішує залишити замок завтра?
— Верно! Рафінія, завтра я їду в Королівство Дамбрат! — Гера швидко підхопила Лейліна, протримувала виставу і смиренно сказала. - Ти ж не залишиш мене і мою сестру, правда?
— Я... — Рафіния застигла. Два лицарських обов'язки - захищати справедливість і виконувати свої обіцянки, — розривали її на частини. Вона виглядала дуже суперечливою.
Ґере вдалося подякувати Лейліна тільки після того, як вони змогли відправити Рафінію до її кімнати:
— Це все завдяки тобі, Лей! Якби не ти, боюся, Рафінія накоїла б щось жахливе.
— Не нагадуйте про це. Я теж хотів піти. Врешті-решт, все що має хоч якийсь контакт з дияволами завжди буде проблематичним ... — Лейлін говорив проти свого сумління, але отримав згоду з боку Гери і Старого Пема. Жахливий образ дияволів вже давно глибоко вкоренився у розумах простолюдинів.
Це було особливо доречно для Ґери, яка вирішила відмовитися від своїх початкових планів відпочинку. По дорозі було так багато міст, де вони могли відпочити, і їм не обов'язково залишалося тут і натикатися на дияволів. Навіть якщо Лейлін не розповіла б про це, Ґер уже давно планувала залишити цю місцевість.
— Тоді, всім на добраніч! Ми їдемо звідси завтра, як можна швидше! — Лейлін піднявся, щоб побажати всім добраніч, усміхнувшись. Через його дії, вчинки послідовників диявола вже були зупинені. Однак він не мав про це згадувати.
...
Наступного дня команда найманців рушила в дорогу. Рафінія сиділа на Ніку наодинці з похмурим виразом на обличчі. Гера та інші були досить розсудливими, щоб не турбувати її.
Гера, схоже, вчила урок і більше не наймала найманців. Вона тільки знайшла більш приземленяного нюху і карету. Здавалося, вона поклала всі свої надії і безпеку на плечі Лейліна.
— Після того, як ми проминемо Замок Глумувуд, ми досягнемо центральних рівнин Королівства Дамбрат, які також є найважливішою сільськогосподарською базою. Король зібрав там більшу частину військових сил, і захист цього місця в цілому велика.
По правді кажучи, Лейлін вважав, що коли б сестри були досить сміливими, то могли б безпечно продовжувати свою подорож лише з кількома слугами. Але вони явно були шоковані людоїдами і радше підняли б комісію, ніж відпустили Лейліна.
"Але мати можливість найняти високорангового лицаря і чарівника 10-го рангу за таку ціну, це досить непогано" - у Лейліна не було інших думок. В даний час він не відчував тиску. Врешті-решт, яким планам він би не слідував, цього вистачало, щоб якомога довше затримати цих паладників.
Дияволопоклонники не могли протистояти паладинам, але вони справді добре затримували їх і без жодних ознак своєї присутності. Цього часу було б достатньо, щоб Лейлін добрався до Королівства Дамбрат без клопоту і навіть легко міг почати планувати свій наступний крок.
Таким чином, він перебував у розслабленому стані і навіть був в настрої підірвати Рафінію. Чи ж це не є обов'язком Диявола підштовхувати невинної і волі людини до пекла? Хоча Лейлін мав спогади про Архідьвола, він не був проти спробувати.
Як і очікувалося, все йшло так, як передрік Лейлін. Коли вони прибули на центральні рівнини, захист околиці став набагато кращим і побачили маленькі села вздовж дороги. Скрізь були охоронці та патрулювачі загони.
Великі банди банд не могли б тут вижити. А як щодо огра та інших небезпечних монстрів? Люди короля вже давно їх винищили. Єдиний винятком, який зустрів Лейліну і його групі, були дрібні шайки бандитів у складі менш ніж 20 осіб. Навіть Старий Пем міг впоратися з ними, не кажучи вже про Рафінію.
Через кілька днів на горизонті почали з’являтися обриси величезного міста.
— Нарешті ми прибули! Столиця Дамбрат! — Гера віддерла фіранки карти, захоплено дивлячись у вікно. Якби не Лейлін та інші, вона і її молодша сестра могли б загинути по дорозі сюди.
— Королівство Дамбрат... Ходять чутки, що перший король разом зі своїми послідовниками вбив злого дракона і розподілив прибуток між простолюдинами. Відтоді він збудував місто і перетворив його на королівство.
Хоча Рафінія не могла не показати ознак захоплення, Лейлін вважав це забавним. Історії, які хвалили таких королів, не були чимось незвичайним і їх єдиною метою було змусити їх здаватися більш божественними та праведними. Ці службовці могли говорити все, що їм заманеться, але Лейлін не вірив жодному їхньому слову: « Вбивство злого дракона? Це навіть не те середовище, де могли жити дракони ...."
Але, очевидно, ніхто не піклувався про це і не чув бурчання Лейліна. Навіть Ялані виглянула з карети, щоб озирнутися і послухати розповідь Рафінії.
Коли вони добралися до столиці, Гера привела коня в двір на сході міста і зупинилася перед престижним палацом.
- Ми змогли дістатися до столиці безпечно завдяки вам, хлопці! Дякую вам за те, що захищали мене, ми з моїм нареченим обов'язково відплачуємо вам! — Раптом Ялані заговорила зі слідами пихатості на обличчі.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv