Глава 865: ще одна зустріч.
У центрі поля бою були високопоставлений воїн Зіґфрід та двоголовий командувач.
Тіло Зіґфріда було вкрите кров’ю, і його бойовий кінь давно зник. На його стегна зяяла величезна рана, і він спирався на срібно-білий довгий меч як на милиця, щоб залишатися в вертикальному положенні.
Двоголовий гру навпроти нього здавався трохи потріпаним, але не мав серйозних пошкоджень. За його зітхаючим молочним залозом, очевидно, він вичерпав більшість своєї енергії і навіть отримав внутрішні травми.
Кілька шаманів навколо вже оточили їх. Очевидно, переможець вже був визначений. Якщо йому не прийдуть на допомогу, або якщо він не витягне якийсь могутній магічний сувій, кінець цього воїна буде дуже жалюгідним.
"Хафф, хаф ... Значить, я нарешті помру?» - все перед Зіґфрідом було розмите. Спостерігаючи за двоголовим обвалом, його кінцівки стали свинцевими і без жодного натяку на силу.
« Я йду до тебе! » — з його життя почали виникати сцени в голові Зіґфріда, нарешті на мить, коли приваблива чари йому усміхнулася.
Потім він почав бездумно спостерігати за ударом великого молота, мета якого була його голова. Якби ніхто не втрутився, його голова розлетілася б на шматки, як тиква.
Тим не менш, леді удача, схоже, благоволіла йому в цей момент. Величезний молот зупинився в повітрі, а обличчя двоголового огра спотворило лють і шок. Його груди прокололи багровий кинджал.
« Що відбувається?» — на обличчі Зіґфріда промайнуло питання, і його тіло почало мимовільно підніматися.
Молодий чоловік з драконичним виразом схопив його за руку і швидко встромив у небо, а вітер, який вдарив Зіґфріда по обличчю, був настільки сильним, що він відчув біль. Його спиною розлютили вугри, а потім пронеслися кілька непотрібних вогняних кульок і блискавиць.
« Утримання людини! А також Полет Дракона! Невже мене врятував чарівник?» — Зіґфрід раптом відчув надію на порятунок.
У цей момент чарівник зробив чудовий поворот у повітрі, ухилившись від атаки шаманів з землі. Він показав правою рукою вниз, і моторошні чорні коррозійні хмари опустилися під них та заблокували їх від поглядів багатьох вугор.
- Смертоносне Хмаро! — Лейлін, якому тепер не було про що турбуватися, помахнув крилами і забрав Зіґфріда з поля бою.
Коли Зіґфрід відчув запаморочення, він впав на землю і почав жадібно вдихати запах ґрунту та свіжої трави. Тільки в цей момент він зміг побачити чарівника, який врятував йому життя.
"Він дуже молодий, але його магічні здібності в багато разів перевершують Лену ..."
Зіґфрід шанобливо опустив голову. Він знав, що існує безліч заклинань, які можуть зберегти молодість. Чарівник, який виглядає молодим, міг бути старим з перепадами настрою.
« Але він виглядає досить знайомим... - Зіґфрід з усіх сил намагався встати!
- Ти боєць, який супроводжував цю дівчину-рицаря високого рангу, Лей?
- Ти мене пам'ятаєш?
що врятував мене! — Зіґфрід щиро подякував йому, не ставлячи питання про Лейліна.
— Не турбуйся про це. Я просто не міг дозволити такій прірву даром!
« Не міг дозволити прірву даром?» — у цей момент Зіґфрід відчув неймовірне відчуття небезпеки, але, будучи важко пораненим, він не міг протистояти. Все, що він бачив у момент своєї смерті - криваво-червоний кинджал, який пронизує його горло.
« Якщо він збирався вбити мене... Чому він врятував мене?» — Зіґфрід закрив очі, а Лейлін відчув величезну силу від Кінжала диявольської Крові.
Двоголовий огра - командуючий і високоранго воїн до цього; це змусило його відчути себе трохи переповненим.
У цей момент в голові Лейліна вилилася підказка від І.І. Чипа:
[Біп! Носій отримав двократне від Кінжала диявольської Крові. Сила + 2.5, Лівкість плюс 1, живучя+265, Дух + 0.001].
Гарячий потік струмок з кинджала до всіх частин його тіла, жадібно поглинаючись кожною його клітиною. Лейлін підняв праву руку, а його тонка долоня тепер тримала в собі нестримну силу.
« Я вже близький до того, щоб всі мої атрибути досягли точки в 10 балів, аби зробити перший найважливіший крок удосконалити мій ген...» - пробурмотів Лейлін, дивлячись на свою статистику. Зміни вже були очевидними.
[Лейлин Фаулен. Вік: 16. Раса: Людина, Чарівник 10-го рангу. Сила: 8, Вовкість: 7.6, живучя: 9.2, Дух: 10. Стан: здоров. Навики: кріпок, ерудилен. Слоти заклинань: 4-го ранга (3), 3-ого рубгу (5), 2-й ранга (7), 1- го ранґа (?? ?, 0 порг?)
« Життя вже дуже близько до вузького місця. Крім того, міцніше тіло краще підходить для моєї духовної сили...»
Звичайні чарівники зазвичай мали могутню духовну силу, але слабкі тіла. Однак Лейлін був зовсім іншим. Він мав сильну духовну силу і надзвичайну живучість та фізичну міць, яка подібна до духовних воїнів!
« Все буде вдосконалюватися тільки тоді, коли моя життєва сила відповідатиме моєму духу. Сила і спритність також важливі ... Це закони, які керують світом богів?» Він мав носити з собою багато гарних речей, як боєць високого рангу і капітан великої групи найманців. Лейлін навіть не дозволяв, щоб таке бажання могло статися. Але зрештою він розчарувався.
« У нього немає нічого, крім магічної зброї та оборони... навіть Мешка Накопленій? Чи це означає, що всі найманці бідні, включаючи першокласних капітанів?" Лейлін знайшов кілька магічних артефакцій і мішечок монет. Усередині були десятки золотих крон, а також кілька карт з каплиці Бога, які зберігали в собі близько десяти тисяч крон.
Шкода, що ці карти були прив'язані до користувача і повинні були пройти автентифікацію перед використанням. Після його смерті ніхто не міг обробити ці гроші, якщо тільки Лейлін не зміг би обійти методи перевірки божественної сили і зрозуміти гнів Бога. Коли справа дійшла до тих, хто намагався її обкрадати, Богиня Богатства, ймовірно, була ще більш божевільною, ніж розлючений динозавр!
Для звичайних бандитів така вигода була достатньою, щоб шити півжиття, хоча й не могли бути конвертовані. Але Лейлін не був задоволений цим.
« Щось не так! Щоб утримувати потужного чарівника і таку велику групу найманців, як Пепельні Соколи, він мав би набагато більше багатства. Чи могли у нього бути таємниці? У такому випадку..." -- Лейлін швидко зняв з Зіґфріда одяг і перевірив все, дюйм за сантиметром.
Нарешті, він щось знайшов. На ділянці біля грудей на сорочці був шматок тканини, що дещо відрізняється від решти тканин. Якщо не наглядати, його неможливо було помітити.
Такий метод приховування відразу викликав інтерес Лейліна. Він швидко відрізав цей матеріал і почав розгадувати цю загадку.
« Максимум, на що здатні найманці - зілля для невидимості. За допомогою моделей випробувань І.І. Чіпа, їх легко можна було б знайти ... але, якщо йому допомагав чарівник, мені може доведеться використовувати магію ...."
Очевидно, що Лейлін не мав великої проблеми з розшифровкою. Достатньо швидко, пропрацюючи сорочки розчином, вона розмалювалася в світло-жовкий колір.
— Выявиявлення! Оцінка!
По з'явилися послідовні промені заклинань, і на пергаменті стали проявлятися світло-червоні лінії, формуючи карту.
« Карта скарбу? Цікаво!» - Лейлін запам'ятав цю мапу в одну мить. Коли він побачив назву регіону в кутку, то злегка захлинувся.
« Чи це в Дамбраті? Мені доведеться заглянути туди...» - наспіх зауважуючи сліди, Лейлін залишив цей район.
« Я подбав про двоголовий вігрі, і тепер без лідера, серед ограсів може початися безладдя. Якщо брати і далі займатимуться новою роллю, то, мабуть, не матимуть сили переслідувати мене. Торгівля група просунулась на досить велику відстань, і я швидко зможу дістатися до замку Ґлувуд. Це важливий блокпост королівства. Після цього я досягну центральних рівнин, де мені вже не будуть загрожувати огра..."
Лейлін поспішав до замку Ґлюмвуд.
"Ех ... Я повинен був зупинити коня. Мені доведеться добиратися туди своїм ходом. Сподіваюся, я знайду якусь покинуту конячку. Навіть якщо вона буде виснажена, я все одно візьму її ... — Пробурмотів Лейлін, але його вираз раптом змінився. Що чорт візьми? Я справді чую коня!"
Він виглядав захопленим, коли різко повернув направо. У декілька сотень метрів попереду виднілася чорна точка, яка поступово ставала все більшою і можна було чути звуки коня, що скачула рись. Після цього в полі зору Лейліна потрапила фігурка, яка сиділа на спині цьому коні.
Але коли він підійшов ближче, усмішка Лейліна почала розширюватись.
— Эй, ми знову зустрілися! — Лейлін вирішив підійти і привітати його, тоді як наїзник виглядав так, ніби побачив привида.
— Чорт візьми ... Ні, я маю на увазі ... Лей! Чому ти тут? — Перед Лейліном був той лучник, який вкрав бойового коня Рафінії в метушні. А що сказати про його ім’я? Лейлін ніколи його не знав.
Він дійсно наважився вирватися з облоги, втікши в протилежному напрямку, і зміг врятуватись! Його успіх і мужність не слід було недооцінювати. Але тепер він, здається, не був у ліпшому стані. Мало того, що у нього були травми, так ще й його великий дерев'яний цибуля, який завжди був з ним, зник.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv