Глава 849: Двоногі Вінвери.
- Це предмет, заради якого ти уклав угоду з дияволом? — Як тільки все закінчилося, Ізабель повільно підійшла до Лейліна і пильно дивилася на кривавий кинджал у його руці.
Вона з самого початку знала, що з її кузеном щось не так, і що він щось приховує. Крім того, Лейлін тільки зараз не намагався нічого від неї приховувати. Отже Ізабель зрозуміла, що швидкість росту сили Лейліна пов’язана з дияволом. Але навіть якщо вона дізналася про це, то не мала наміру розголошувати його.
Частково це було через їхні стосунки з дитинства. З іншого боку, всі вони були в одному човні. Хоча демони і дияволи поділяли цілком антиагоністичні стосунки, вони були двома ворожими силами з точки зору їхніх послідовників, але не дуже різнилися один від одного.
Ізабель була дуже стурбована, бо знала, що висновок з дияволами звичайно означав відмову від душі. Крім того, дияволи любили використовувати всілякі хитрощі, щоб гризти душу контрактора, приводячи в кінцевому підсумку до повної її розбещеності.
Можна сказати, що в очах досвідчених людей дияволи були набагато гіршими від демонів. Звичайно, тому що Дияволи були більш схильні до дій, то в світі Богів більше поклонялись дияволам ніж демонам.
Коли Лейлін побачив погляд Ізабели, то відразу здогадався про це.
— Не хвилюйся. Моя душа не зворушилась, — Лейлін випустив полум’я і перетворив на попіл мертві тіла. Хоча йому нічого не було приховувати від кузини, він все ж хотів зберегти деякі в таємниці від своїх підлеглих.
— Будь осторожен. Всі знають, що дияволи відомі своєю хитрістю - попередивши його, Ізабель замовкла, а її очі наповнювалися якимось бажанням. Як тільки вони повернулися до табору, їх вітали Рональд і Робін Гуд, яких вони давно не бачили.
— Милорд, табір зачищений! — З повагою доклав Робин Гуд. З першого погляду, його понизили на посаду і мало хто звертав на нього увагу. Щоправда, він більше діяв з тіні і допомагав Лейліну керувати його правдивими елітними бійцями.
— Добре! Йдемо на кораблі. Там зараз повинно бути жвавим ... — обличчя Лейліна осяяла усмішка.
...
Деякі часи раніше. На березі моря, на кораблі Чорних Скелетів.
У повітрі відкрилися телепортаційні ворота, і Боруж з Вільямом шкода вилетіли з них.
Без високорівної магічної броні Вільям сильно постраждав, незважаючи на те що встиг вчасно втекти. Велика частина його красивих волосся згоріла, і тепер його голова була схожа на пташине гніздо. По всьому його тілу виднілися опіки.
- Що відбувається? Що це? — Жахливі вибухи можна було побачити навіть з берега. Вільям схопився за перила, і з шокованим обличчям став маніакально кричати. Відчуття близької смерті викликало страх у його серці.
— Це повинні бути вибухи, але їхня міць набагато більша! Мої люди, які залишилися там, мабуть, вже мертві.
Але його брови нахмурилися: « Чому я нічого не виявив? Це якийсь новий метод приховування або ефекти великих заклинань?»
"Щось не так" - раптово вираз обличчя Боружа змінився, і кільце на його руці вибухнув, створивши потужний магічний бар'єр.
Магічний меч! У повітрі з’явився магічний меч, який летів на нього величезним металевим сокирою. У повітрі лунав гуркіт, і на палубі з’явилося кілька величезних ям.
- Ворог! Хто це? Де Цитамо? Покажися! - Вільям теж помітив, що щось не так. Великий вибух відволікав їхню увагу, але коли він прийшов в себе, то не міг знайти дивних змін на кораблі.
На палубі стало занадто тихо, а всі пірати, які залишилися його охороняти, зникли.
— Ви, випадково, не шукаєте його? — Велика голова акули полетіла на палубу. Це була голова акулолюдини, з яким Вільям був добре знайомий.
Здавалося, що Цитамо сильно мучився перед смертю. З області під його шия все ще капала кров, і здавалося, що шию йому відривали, поки він був живий.
Перед Вільямом з’явився величезний Варвар, і він голосно ступав по палубі корабля. Він тримав у руці велику шаблю, а криваві травми на його тілі швидко заживали і демонстрували її вражаючу життєву силу.
- Це завжди, капітане Варварів! Він напав на піратів, які залишилися охороняти корабель! - Вільям відразу здогадався.
Острів Хігар був просто приманкою. Ви вже тут... все було пасткою! « Щоб поспішати сюди з поля бою, потрібно було б два дні. Але якщо вони мали групу елітних воїнів, які вирушали в дорогу раніше, то їх легко приховати від інших ».
Вільям дуже посміхнувся. Більшість його сім’ї було знищено, і навіть він сам опинився в великій небезпеці. Це буде величезним ударом за його статусу.
« Якби координація наших людей не спрацювала цього плану. Хто цей зрадник?» Вільям хотів виграти.
— Будь осторожен! Можливо, деякий час я не зможу захистити тебе, — сказав Боруж, спричинивши у Вільяма ще більше горя.
— Хе-хе... Молодий пан Балтійського архіпелагу, ми нарешті зустрілися! - Чарівна дівчина-лисанка вийшла через спини Прогди, що супроводжується десятками Варварів - воїнів вище 5-го рангу.
- Де Тигрові Акули? Чому вони так легко проникли сюди? — Вільям не хотів визнати, що всі Тигрові Акули вже давно були знищені. Адже це була сильна команда, схожа на Чорні Скелети і в них було багато тигрових акул у воді. У морях вони, безперечно, були королями.
— Ти маєш на увазі тих маленьких рибок? Боюся, вони вже занурилися на дно моря. Дехто дав нам Слізи Тигрових Акул, і ефекти виявилися досить хорошими. Пані Тільн дібрала викопану кришталеву пляшку та зболтала її. Вона виглядала невинною і граціозною, як маленька дівчинка, яка заповнила улюблену іграшку.
Вільям витріщився на неї, почав втрачати фокусування в очах.
— Будь осторожен! Це чарівне закляття генеалогії!
Спокійно! Гучний звук прогрімів у вуха Вільяма, дозволивши йому відновити свої почуття, після чого він більше не наважився дивитися на цю дівчину-лисуцу.
— Боруж, чарівник високого рангу, Боров. Я відрубаю тобі голову і зроблю з твого черепа чашу для вина! — Ватажок Варварів фирскнув, а його очі почервонів, наче він побачив запеклого ворога.
Як найсильніший чарівник Маркіза Луїса, Боруж наполегливо працював, розширюючи свій вплив у зовнішніх морях. Кількість піратів, що загинули від його руки, була просто необчисленною. А стосунки між ними стали ворожими назавжди.
Коли він ричав, його сабля випромінювала іскри, що розлітаються на кілька метрів навколо. Він безтурботно замахнувся на Боружа.
Коли спалахнуло світло, навіть реконструйоване і покрите шаром магії палуба розтріскувалося, наче її безжалісно розпахали.
Боруж виглядав урочистим і серйозним, зустрічаючи жахливий напад Варвара, коли один з слотів заклинань спалахнув в його пам'яті.
— Тайна Рука! — Велика магічна долоня полетіла вперед і зіткнулася з лезомом, спричинивши жахливий вибух.
Після того як пульсації усміхалися, гострий світло саблі розрізав величезну долоню на кілька фрагментів, але при цьому її власне сяйво теж потьмяніло. Однак Варвар продовжував наступати на Боружа.
Боруж насупився і вказав на землю:
— Залізна стінка!
Перед ним з’явилася товста металева стінка, яка заблокувала лезо, що наближається до нього. Тим не менш, вона відразу ж покрилася величезними рубежами від саблі.
"Так не може продовжуватися" - Боруж оглянув навколишніх Варварів, зайнявшись на Тіллен, яка могла використовувати магію і кілька Варвариських жерців. Він уже думав про відставку.
У його руці з’явився вишуканий сувій. Він дивився на нього з нескінченою болем в очах, але все ж зміг зібратися і розірвати його.
*Взрів!*
Темно-зелений туман поширився над палубою, і ті що потрапили в його область Варвари тут же впали, а їх тіла несвідомо затрималися.
— Будьте обережні, це закляття Хмаро Смерті! — Закричала мадам Тиллен. Після цього з туману вилупилося кілька людей, які голосно вигукували.
Рук!
Кілька величезних темно-зелених монстрів вирвалися з туману. Вони виглядали як гігантські ящірки з м’ясистими крилами на спині. Їхні тіла були вкриті лускою, і вони плювалися згустками їдкової рідини.
Приклик монстра високого рангу! Поки ці двоногі виверни почали турбувати Оде, ще одна більша, вікна розтрощила крила і полетіла, схопивши з собою двох людей.
— АААA... — Коли бачиш, як двоногі виверни уникають стріл лучників, то згорнув шию одній із вітрів перед собою.
— Пане, чому ми не телепортуємось? Вільям запитав у Боружа, міцно тримаючись за лусочки.
— Я запам'ятав тільки одне заклинання телепортації. Тепер мені залишається тільки користуватися сувоями...
Боруж криво усміхнувся:
— Я не впевнений, що ворог буде переслідувати нас, тому нам треба зберегти наші сили!
« Проклятье! Проклятье!» - згадуючи минулу невдачу, лицьові м'язи Вільяма почали підриватися.
- Це все Лейлін і Варвари! Одного разу... Одного разу ... Я поверну вам все приниження, які я випробував...!
- Боюся, у тебе не буде такої можливості...
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv