Глава 798: Смерть.
Гострий трав’яний запах пробирався крізь тьмяно освітлене приміщення, змішуючись із сильним ароматом ладану. Два аромати змішалися, створюючи легкий запах.
Старий вчений лежав на ліжку під вишуканим парчовим шовковим покривалом, доживши останні хвилини свого життя. У кімнаті стояла важка атмосфера, і деколи звучала легке переривчасте дихання.
Лейлін був одягнений в чорний церемоніальний одяг і, стоячи серед гостей, беземоційно дивився на старого на ліжка. На його обличчі не залишилося ні сліду колишньої недосвідченості, і замість цього він виглядав більш зрілим, як красивий молодий чоловік.
Очевидно, що чоловік на ліжку був Ентоні. Зрештою, цей вчений був звичайною людиною і з віком його життєва сила поступово зменшилась. До того ж Лейліна дуже здивувалась, коли він протримався до такого віку.
Окрім своєї ролі учня, який збирається проститися з учителем, Лейлін мав ще одну важливу справу.
У цей момент тіло Ентоні б'ється, а його горло стискалося. Його обличчя трохи почервоніло, і було ясно, що його кінець був близький.
— Священник! Покличте священика! — Завизала його дружина, а діти навколо неї розридалися.
Натовп розстався, відкривши сумне обличчя єпископа Таприса.
« Боги з Божого царства будуть доглядати за вами.
- Дякую! Дякую, Лорд Єпископе! - Дружина Ентоні розплакалася. Як єпископ Бога знань, Таприс мав високий статус на острові Фаулен і його візит говорив про важливість Ентоні. Хоча Лейлін і підозрював, що це пов’язано з його могутньою родиною, чи не так?
Тапріс змахував руками, осипаючи Ентоні святим світлом і стабілізуючи його стан. Після цього він почав свою останню молитву. Вона більше дізнавалася про його спогади. - Моє життя ... Почалась на острові Сицилія...
— Лейлін, мій учень, сподіваюся побачити день, коли ви досягнете успіху. Навіть перебуваючи в божественному царстві, я буду стежити за вами!
— Я розумію, учитель! — Лейлін швидко вийшов вперед, а І.І. Чіп підвищив свої здібності на максимум.
Таприс був зворушений згадкам Лейліна. Це показало, наскільки добре Ентоні ставився до свого учня і що його власні сили не були марні.
— Я... Я бачу чари богів ... Ентоні підніс свою останню долоню. Світло в його очах погас, і його руки безсило впали на ліжко.
— Неет... Энтони... Мій дорогий Ентоні ... — У кімнаті почали кричати.
Таприса стала ще побожнішою, коли він почав хвалебну промову про Ентоні:
Він був ученим і добрим самарянином, який завжди охоче допомагав іншим. Як послідовник Бога знань, Ентоні Блунтон присвятив усе своє життя тому, щоб передавати вчення богів. Після його смерті, перед ним розкриються ворота до Божого царства...
« Ось воно!» - сліди емоцій мигнули в очах Лейліна. Завдяки своїм сильним почуттям він побачив величезні сяючі Золоті ворота. Ворота відкрилися, і з них полилося яскраве святе світло, окутавшись яким, душа Ентоні піднялась із його тіла. В останній раз глянувши на світ живих, він кинувся всередину...
« Божественне царство лежить на найвищому рівні...» - зітхнув Лейлін.
« Раннім послідовникам слід спершу проникнути в ґрунт і, після того як Бог віддав своє життя на смерть, піти у божественні царства різних богів. Однак душа Ентоні уникнула цієї процедури. Це привілей єпископа?» - задався питанням Лейлін.
Коли душі послідовників досягли божественного світу, вони теоретично ставали просителями і відтепер відверталися від життя на землі. Доки Бог і його небесне царство існуватимуть, з ними нічого не станеться, а душі будуть жити разом із Богом.
Це певною мірою було безсмертям, але вони не турбувалися тим, що відбувається у зовнішньому світі.
« Є чутки, що високоранголові люди можуть зносити зміни і ставати подібними до Святого Духа... і кожен такий просить є цінним даром від Бога, але їх число ...." - грунтуючись на здогадах Лейліна, ці святі духи були душами, які не могли померти або погаснути, і дуже сильно йшли на матеріалізовані душі.
Це означало, що теоретично кожен святий Дух був поєднаний з справжнім Магом Свитятною Зарі.
« Хочеться формування святого духу повністю залежить від зовнішніх сил, є й переваги в залежності від богів, як - от вічне життя без стресу. З часом захист божественних царств богів, мабуть, стає надзвичайно страшною ...."
З необмеженою кількістю віруючих, святих духів і силою панувати в цьому царстві боги були непереможні у межах своїх божественних царств. Навіть могутніші божества не могли легко позбутися слабших людей, якщо б вони були в їхньому царстві і мусили заплатити жахливу ціну.
Що стосується тих чарівників, які випадково вторгалися в божественне царство ... Їхня доля була очевидною.
« Як бачимо, душа вчителя Ентоні може пропустити деякі етапи і відповідати вимогам для того, щоб стати Святим Духом. Могутній Бог Знань, Огума, очевидно не став би робити для нього винятку ... ніс єпископа, який прокладає йому шлях, Ентоні, очевидно, виявиться в набагато ліпшому становищі ніж інші люди, що просять".
Після зникнення божественних воріт і святого світла напружене тіло Лейліна розслабилося. Єпископ Таприс підійшов до нього відразу після церемонії:
— Лейлин!
- Лорд Єпископ! — Лейлін шанобливо вклонився йому. Зрештою, він був послідовником Бога знань, хоч і тільки на словах.
— Энтони был побожним послідовником. До нього напевно будуть добре ставитися в його новому світі, не потрібно турбуватися ..., - потішив його Таприс і, схоже, збирався сказати щось ще.
Лейлін і Таприс вийшли з кімнати, прямуючи в сад. Люди навколо добровільно розступалися перед ними:
— Якщо я правильно пам’ятаю, ви вже провели свою церемонію повноліття. Тепер ви справжній чоловік! — Єпископ Таприс, нарешті, дістався головного.
- Так, вона пройшла минулого місяця... — Нечесно відповів Лейлін. На основі звичаїв цього світу хлопці могли вважатися дорослими, коли їм сповнилося 15 років, і в цьому віці вони вже мали можливість одружитися й заводити дітей.
- Я був поруч з вами, коли ви народилися... в той час ви були ще зовсім крихітним, і ось, ти вже такий дорослий... — Єпископ Таприс, наче пам’ятав той день, розсміявся. Як священик десяток ранг, роки не залишали слідів на його обличчі. Насправді він був набагато старшим від Ентоні.
— Но... Я рідко бачу, щоб ви приходили до церкви. Барон Джонас, можливо, зайнятий роботою, але леді Сара - дуже відданий послідовник ... — Голос Таприса викликав незадоволення.
- Вибачте, Лорд Єпископе! Я часто проводжу експерименти з вчителем Ернестом і дуже часто ми втрачаємо рахунок часу... — відразу вибачився Лейлін.
На обличчі єпископа Таприса виникла безпорадність. Чарівники взагалі мали найменшу побожність. Багато з них були просто загальними послідовниками, і він уже давно сподівався цього. Насправді, хоча вся сім’я Фаулен була послідовниками Бога знаменів, вони ніколи не віддавали себе вченням Єгови повністю.
У багатьох районах континенту світська влада двориян постійно ворогувала з владою богів. Навіть Барон Джонас привів на свій острів нового Бога, Бога Риданів, Ільматира. Хоча в той час там вже існувала церква Єгови знамена, Огуми. Він планував побудувати церкву багатства, яка дозволила іншим богам поширювати свою віру серед послідовників.
Це виявляло інстинкт аристократа, але Таприс не міг прийняти цього. Він планував привабити голову наступного покоління родини Фаулен.
Але, на його превеликий жаль, чарівник Лейлін був схожий на свого батька. Хоча він ніколи не забував давати пожертви церкви, проте рідко брав участь у ревних релігійних церемоніях. Крім того, він був чарівником і йому допомагав його наставник ... Таприса в цей момент потьмяніла.
— Мені шкода за мою грубу поведінку, єпископе Таприс! Будь ласка, дозвольте мені пожертвувати церкви десять золотих монет, щоб покаятися за свої гріхи. Крім того, будь ласка, наступного разу повідомте мені про час проведення свят і збирання! — Коли справа стосувалася релігійних питань, Лейлін вже давно вирішив надавати їм меншого значення. Проте, оскільки Таприс порушив це питання, то не мав іншого вибору.
У всякому разі, він вже мав плани час від часу відвідувати церковну службу і прикидатися послідовником.
— Ладно. Через сім днів буде святе хрещення. Це день пам’яті про те, що Бог зробив знамено в реформуванні демона Ангмара. У церкві відбудеться грандіозне свято, так що сподіваюся побачити вас там...
- Це було б для мене честю. Я обов'язково прийду! — Оскільки Таприс запросив його, Лейлін погодився.
- Тапріс кивнув, а потім покликав його з боку. Окрім похорону Ентоні, у нього ще залишалося багато питань, які він мав вирішити.
Після того як єпископ пішов, Лейлін залишився в саду і поринув у глибокі роздуми, спостерігаючи за білою трояндою за дерев’яними перилами: « Він хоче, щоб я прийшов туди особисто? Що це може означати? Попередження?»
Насправді, з огляду на його статус дворянина, сила церкви була для нього не такою великою, як можна було б очікувати. Якби Таприс наважився переступати кордони, то він би був об’єднаний силами всієї аристократії Дамбрат.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv