Глава 753: Криза, що починається.
— Здається, Софія одужає; їй більше не потрібно приходити.
- Дуже дякую. - Очі Белінди переповнили емоції. З якоїсь причини, відколи Софія почала пити загадковий «чай» Лейліна, заварений з його маленького зеленого дерева, її стан значно покращився. Вона стала набагато розумнішими і розумнішими.
- До речі, що це за "чай"? Це якісь ліки? — Белінда була спантеличена, але водночас дуже вдячна Лейліну. Вона наївно вважала, що Лейлін виростив це дерево для лікування Софію, але Лален не виявить цієї чудової помилки.
— О! Цей напій з мого рідного міста. Він був створений з рослин, і есенція листя виймалась через рідину. Він радше схожий на цей напій, — Лейлін явно не хотів продовжувати цю тему
- Це культура якогось заморського острова? Я дуже сподіваюся, що зможу поїхати туди з тобою одного дня ... — Очі Белінди світились і сяяли.
— Можливо, ви зустрінете Лейлін зівнік і не думаєте, що він був у доброму настрої.
— Добре, Софія. Що ти скажеш своєму діду Ніку? - Він повернувся до Софії, яка вже осушила чай.
— О! Я чула від сестри Еґніс, що Свята Місто готується до велетенської контратаки. Навіть дисциплінарний корпус перемістили...
- Крім того ... У всьому Святому Місті ввели суворо комендантську годину. Кажуть, що вони навіть хочуть зібрати всіх людей і організувати їх разом.
...
— Томас, и правда, неймовірно дурний! Якщо я випадково викличу у нього гнів, він розголосить всю відому йому делікатну інформацію. Хіба Софія не дивується? — Софія пихато підняла голову з лукавим блиском в очах.
— Так, Софія - найкраща! — Лейлін злегка кивнув на знак похвали. Він отримав багато інформації про кожен куточок Святого Міста з її щоденних розповідей. Тим не менш, чим більше вона говорила, тим більше його голова починала опускатися, поки його очі, нарешті, не зачинилися, і він не занурився в глибокий сон.
Коли Софія помітила це, то відразу перестала говорити і її очі почерпнули від емоцій.
— Ходімо, — сказала Белінда тремтячим голосом накрила Лейліна хутровим пальтом. Потім вона забрала Софію. Вони були дуже зайняті кожного дня, і їм не вистачало вільного часу. Можливо, це було також тому, що вони не хотіли бачити Лейліна в такому стані.
Але коли вони пішли, очі Лейліна відкрилися і жваво вгальмували: « Чи він усе це зрозумів? Здається, що велика вирішальна битва незабаром почнеться; настав час почати приводити мій план в дію."
« Я можу сказати... Я подбаю про кількох дрібних щурів", - Лейлін перевстав погляд в сторону, ніби міг бачити крізь стіну те, що відбувалося в іншому віддаленому місці.
Після цього він закрив очі і, наче втомлений старий, поринув у глибокий сон.
...
*Звон!*
Цінна кришталева пляшка впала на землю, розбившись на уламки.
— У такий час, навіть я, благородний член сім'ї Стюард, зобов'язаний битися на полі бою, і все ж він сидить там зараз, нічого не роблячи. Я поняття не маю, про що думає сестра! — бушував Томас. На його броні виднілися сліди крові.
« Юний пан Томас, наша сім’я Стюард була частиною гарнізону Святого Міста протягом багатьох поколінь. Захист Святого Міста завжди був нашим обов’язком! Що стосується цієї людини, то вона просто вільний житель... — порадив йому сивоволосий палацький середнього віку. Він втратив одне око, і на його місці залишилася лише глибока діра.
- Крім того, моя пані виявила, що він приховує якийсь козир і наказала нам не ображати його. Я вірю, що мадам з її даром до передбачення не помиляється!
— Но... Я не можу цього винести! А ще ці дві сучки ... не тільки Софія, але навіть Белінда регулярно відвідує його. Ким вони вважають нашу сім'ю Стьюард? — Томас вигукнув, на що палац міг тільки зітхати.
Вони були вільними мешканцями, і Белінда навіть взяла на себе ініціативу допомагати охороняти Святе місто. Вона просто витратила трохи часу, щоб відвідати свого друга, і він не бачив причин дикої злобі Томаса. Звичайно, цей ні на що не придатний молодий пан все одно не став би його слухати.
- Я не можу цього винести! Я більше не можу терпіти! Мумбас, знайди спосіб змусити Ніка зникнути назавжди! Ти без проблем впораєшся з цим під час війни! « Його слова стали похмурими, а в його очах з’явилась кровожерливість ».
— Так, шановний пане! Ваша воля-закон! Однак другий старійшина тепер готується очолити контрольну корпусу. Будь ласка, терпіть... - старий палац вклонився на повні дев'яносто градусів.
— Я знаю, я знаю! Ця чортова ситуація! — Томас застовпів від роздратування, але почав злитися ще більше, дозволивши старому палацу полегшити свій стан. Чого він не зрозумів, так це те, що кровожерливість в очах Томаса не зникла, а натомість стала ще сильніше...
Настав вечір. Еґнес була одягнена в свої христки, стоячи на стінах Святого Міста. Її погляд простягався за межі Триумфальній Арки, міцної армії голодних звірів.
Вони вже були заражені силою черевородіння, і тепер важко було уявити собі їхній зовнішній вигляд. Єдине подібне до того, що залишилося у них, — це жахлива й потужна енергія і їхнє бажання безупинно поглинати їжу. Еґнес тремтіла від страху, дивлячись на них.
У світі Чистилища дні були короткими, тому багато тварин активно діяли вночі. Ці пожадливі створіння рідко відпочивали, і коли їхні фізичні сили зменшились, вони харчувалися такими ж, що й ті, які загинули під час попередніх облоги.
Експертна Еґніс зрозуміла, що це був сигнал до нападу.
Вона обернулася і подивилась на солдатів, які стояли разом з нею на міських стінах. В основному це були війська, очолювані сім'єю Стюард. Деякі з них були добровольцями, а інші — працівниками, яких сім’я мобілізувала примусово.
Еґнес глибоко зітхнув, і її голос поширився по лінії фронту:
- Могутній Матріарх! Мої кровні брати! Чи можемо ми дозволити цим брудним і нікчемним звірам піти до Святого міста й опоганити славу нашого вельможника, Святої матері?
— Нет! Ні! Ні! « Мешканці святого міста стали настільки відданими, що були готові померти за Володаря Змії і, звичайно ж, голосно заперечили.
Чудово. Розірвите їх на частини для мене, наше Святе місто має вийти переможцем! — Еґнес розмахувала дев’ятисегментним хлистом, в голому голові якого виднілася змія.
- До Перемоги! До Перемоги! Хай живе Стюард! Хай живе Стюард! — Багато солдатів кричали, а атмосфера накочувалась до крайнощів.
Еґнес зітхнула з полегшенням і відступила від міських воріт.
— Ти зробила все правильно, Еґніс, - Белінда підійшла до неї в бойових хмарах.
- Думаєш? Я відчуваю, що цього досить не достатньо, хоча Еґніс сильно усміхнулася і обхопила рукою плече Белінди — як другий старійшина та дисциплінарний корпус?
- Підготовка завершена. Ми готові до битви вже хоч зараз! — Якщо все пройде гладко, і ця операція матиме успіх, то ми зможемо проштовхнути лінію фронту дуже близько до Озера півмісяця.
Ха-ха ... якщо все пройде гладко?
Еґнес посміхнулася, притискуючи губи до вух Белінди, і заговорила тихим голосом:
— Белінда, уходи! Візьми Софію і навіть Ніка, якщо хочеш. Покиньте це місце, йдіть так далеко, наскільки зможете!
- Чому? — Белінда поспішала, а тепле дихання Еґніс лоскотало їй вуха, через що вони розфарбували, - невже ти не віриш у Святе місто?
- Якби моїм ворогом була армія іншого міністра, я б не боялася, навіть якби вони оточили нас, але ... — Еґнес похитала головою, — Ти знаєш, як працюють дикі звірі. Белінда, найстрашніше - це не їхня сила, а те, що вони заразні! 14 членів нашої сім’ї були заражені силою в бою. Щоб запобігти поширенню інфекції, у нас не залишилося іншого вибору, окрім як знищити їх.
- Так от що сталося! — Очі Белінди розширились; вона була надзвичайно шокована.
- Якщо цей проклятий Суверен-Старому Король Черевоугодія не буде знищений, ми ніколи не переможемо цих жорстливих тварів. Ти розумієш це? — Еґнес кокетливо підбурила підборіддя Белінди.
— Тоді підемо зі мною! — Стихнувши зуби, прошепотіла Белінда. Врешті-решт, вона добре ставилася до Белінді та Софії, і Біленда не хотіла дивитися, як вона тут вмирає.
— Хе-хе... ви всі можете піти, але я - ні, Еґніс тільки сухо посміхнулася.
— Через твою родину? — З складним поглядом запитала Белінда.
— Да. Наша сім’я Стюард з покоління в покоління захищала Святе місто. Як я можу зараз піти?
Еґнес штовхнула Белінду і, маніякаючись, додала:
— Иди! Дотримуйся своєї свободи!
« У мене погане передчуття», — очі Белінди почервоніли і вона ледве стримувалась, щоб не розплакатися. Стільки всього сталося останнім часом, що навіть ця сильна дівчина не могла цього винести.
— Могутній Матриарх, будь ласка, в усьому виявляй милосердя і спаси нас усіх! — Белінда подивилася в сторону статуї, яка була заснована на самому серці Святого Міста, і не могла схилитися перед лицем тихої молитви.
Могутня статуя була безстрашною, наче з легкою посмішкою. Здавалося, що все було у неї під контролем, але насправді нічого не змінювалося. Вітер підвів, і Белінда відчула холод, коли в її серці пробуджувалося відчуття жаху.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv