Розділ 590 - Геній
Коли Лейлін побачив, як споруда навколо нього виглядає, то зрозумів: « Небесне місто займає велику площу територій, але його населення росте. Здається, кожен клаптик землі тут доріг. Вілла, яку мені тимчасово дали, швидше за все лежить у багатій місцевості і ніхто нижче рівня Утреної зірки не може насолоджуватися такою розкішшю.
На вулицях постійно йшли потоки людей, тут були вихідці з усіх рас центрального континенту. Місцеві маги відчували аура дослідників і носили розкішний одяг. Кожен з них виявляв повагу до інших.
« Через вплив цивілізації, поведінка мешканців так само змінилася...» — глибоко зітхнув Лейлін. Тільки таке місце, як небесне місто під опікою Монарха Неба, могло продемонструвати таку галасливу картину.
Лейлін сховав свою ауру і тепер здавався звичайним низькорівним магом, який прогулювався вулицями міста разом зі своєю служницею. Він не привертав до себе жодної уваги.
Поки він гуляв, він бачив багато Світлокрилих, таких же, як і Юро. Багато з них носили ті самі одяги, як і Юро. Це спонукало його поспостерігати за Юро і він виявив її недоліки.
Світло спалахнуло в очах Лейліна. Юруро не вражав, якщо порівняти з усіма у небесному місті і коли вона хотіла залишитися в цьому містечку, їй слід було покладатися на інших чарівників. Найкращий варіант для неї, якщо вона хотіла залишитися в Небесному місті - стати служницею.
Звичайно, ті, хто вважався видатним серед Свелокрилих, отримали вищі посади. Але незалежно від того, який у них статус, вони могли залишатися тільки підлаштованими. Це було незручно, але це стало зрозуміло.
*Бум!* Раптово на вулиці пролунав вибух, а оточення відразу ж занурилося в хаос.
— Хм? — Лейлін зробив кілька кроків назад і почав озиратися навколо.
"Ця сильна енергія спрямована не на мене, але схоже на збіг". — Роздумував про себе Лейлін. Він відступив назад, щоб уникнути неприємностей і махнув рукою, аби хвилююча Юро відступила. Потім він звернув увагу на оточення.
Група магів у білих одязі з коронами із дорогоцінного каміння билася з іншою групою чарівників.
« Ети енергетичні коливання... Вони всі маги 3 ранги, але володіють страхітливою живучістю. Непогано! яку ці чарівники накидали на себе.
Магі в білих одягах мали пожвавлюючу живучесть. Їхній лідер, який мав вигнутий клинок в руках світлові блиці, особливо тому, що завдяки йому група темних магів відступала.
Лейлін цікавився інформацією про загарбання тіла.
— Тут часто виникають конфлікти? — Лейлін кинув погляд на Юро і запитав.
Юро похитала головою:
— Нет! Я живу тут вже кілька десятиліть, але таке трапляється тільки четвертий раз! Рада мудреців скоро буде тут!
- Вони вже тут. — Лейлін глянув у небо і посміхнувся.
* Грохот! *** полум’я хустинового кольору з якого вийшов маг в платинових шатах. Він виглядав дуже молодо, навіть більше як підліток. Але коли він прибув, величезна енергія охопила весь регіон.
Дві групи магів, що б'ються тут, відразу відлетіли один від одного. Лідер впав на коліна, а його кістки сильно тряслися від тиску. Зрештою він розпластився по землі, як величезна жаба.
« Благодать Утренней Зори! Цей дрібний насправді виявився Магом Утренней Зірки! І ще більше, від самого початку небесного міста зреагував, пославши на вирішення проблеми Мага Утренней Зірки!"
*Свист!* У той же час ще більше магів, одягнених у форму небесного міста, опинилися в окрузі. Жоден з них не був слабшим за мага три ранги на водній стадії, але від кожного їх вилучалася кровожерлива аура.
Під тиском від Мага Утренней Зірки, а також з'явилася група елітних магів, дві до цього борці чарівників відразу ж здавались. Їх всіх зв'язали і подушили море свідомості. Ідучи в одну шеренгу, кожен з них йшов головою.
« Хех. Як і очікувалося від Небесного міста. Їхня сила настільки велика, що вони можуть недбало послати таку елітну силу." — Лейлін у думках хвалив їх.
Юро неправильно сприйняла його погляд. Коли Лейлін побачила, що в’язні магів повели її вбік, то подумала: « Що з ними станеться? »
— С ними покончено. Раз вони наважилися створити проблеми в Небесному місті, всі ці люди будуть покарані. У крайньому випадку їх виженуть або навіть заставляють працювати... — Юро тихим голосом пояснила Лейліну.
— Мм, а хто вони? — Лейлін не дуже цікавився станом, в якому опинилися ці чарівники, а радше заклинання, яким ті маги позажарували свої тіла.
Хоча Лейлін просто пробіг по їхніх тілах, він міг сказати, що методи, якими вони загарбували своє тіло, були повноцінними. Якщо б ця інформація стосувалася лише ділянки Ранньої Зірки, то ці методи напевно матимуть вплив і на нього самого.
— Я не знаю, але судячи з їхнього одягу, вони повинні бути прибули з Північної Пустині. — Відповіла Юро.
Раптом, вона відчула холод у своєму тілі і швидко заглядалася, розуміючи, що щось змінилося навколо.
У ранковій Зорі, чи то чарівники, або звичайні жителі, всі вони лежали на землі, боячись поворухнутися. Насправді, вони не могли зробити навіть найменший рух, і все ж вона стояла так, ніби навколо нічого не відбувалося. Вона і Лейлін зовсім не згадували про навколишнє середовище.
« Це сила мілорда? Врешті-решт, він теж - Маг Утренней Зірки.
Невдовзі маг, що ширяє в повітрі, помітив дивність на землі. З спалахом полум’я платинового, перед Лейліном з'явився підліток Маг Утренней Зірки.
- Я ніколи не очікував зустрічі тут лорда! « Зустрівшись очима Лейліна, в його очах з’явилося пихатість.
Коли молодий чоловік повернувся і побачив Юро, то відразу вигукнув:
- Я пам'ятаю тебе! Ти ж покоївка на віллі Боффеля!
— Да, лорд Вэйрс! — Юро шанобливо опустилася на коліна і представила Лейліна. — Це шанований гість лорда Боффеля - Лорд Лейлін Фельер з роду Уророс.
- То це ти! Найсильніший Чорнкнижник в клені Уророс. Той, хто убив Мисливця на демонів Сіріла, як тільки вступив у ранкову Зірки!
Лейлін нічого не міг вдіяти. Оскільки не існувало явного способу класифікації Магів Утренней Зірки, їх вирізняли за репутації і бойовими досягненнями.
І зараз, він отримав свою популярність за вбивство Сиріла. Що стосується титулу найсильнішого кемонійського чорнокнижника в історії, він поняття не мав, як все так вийшло. Почувши його, він втратив дар мови.
— Лорд Вейрс став Магом Утренней Зірки ще до того, як йому виповнилося сто років. Навіть за всю історію центрального континенту він належить до найбільш талановитих магів.
— Не досягнув навіть ста років? — Ясноще кивнув Лейлін.
Коли хтось просувається і стає магом, вони зазвичай зберігали свій початковий вигляд. Мабуть, він став дуже рано магом і наступні успіхи дозволили йому зберегти свою теперішню форму. Ось чому він виглядав як неповнолітній підліток.
« Здається, що він став офіційним магом у віці восьми або дев’яти років. Який демонічний геній!» — Подумав про себе Лейлін.
Коли він сам був у такому віці, то ще не знав, що таке «мага ».
« Щоб досягти такого рівня, потрібно надзвичайних здібностей і недостатньо їх. Йому потрібні ресурси вищої якості, техніки медитації вищого рангу і хороший наставник. Схоже, що цей Вейрс має хорошу підтримку."
Навіть якщо він і думав про це, зовнішній Лейлін зобразив шок:
— Лорд Вейрс рідкісний геній центрального континенту! Магі Утренней Зірки на зразок мене можуть тільки червоніти від сорому...
Лестощі нічого не коштувала, але він спеціально підібрав такі гарні слова. Як і очікувалося, гордість почала виливати на обличчя Вейрса.
Він вже давно відкинув обличчя в каналізацію. Завдяки силі, таланту і підтримці цього мага він не міг виносити до нього огиду, якщо не зміг одним ударом стерти його та всіх прихильників.
Лейлін не мав нічого проти нього і почав оцінювати свої сили. Мабуть, йому не вдалося б знищити ціле небесне місто.
Навіть якщо вони виглядали люб'язними, все залежало від того, хто їх говорив.
З самого дитинства Верса вважали генієм, і він, мабуть, часто чув такі компліменти. Але похвали від Чорнокліна Вітреної зірки, як Лейліна, явно підняла йому настрій.
Звичайно, що ні! Якби я зараз воював з Сірілом, швидше за все ми зайшли б у глухий кут. Я дуже захоплююся лордом Лейліном...
Геннія, мабуть, вважалася найсамотнішими людьми. У Вейерса ніколи не було когось у тому ж віці, хто міг би на рівних розмовляти з ним. Хоча Лейлін був трохи старший за нього, їхній вік майже збігав. Окрім того, що Лейлін був чорнокнижником, він мав деяку репутацію в зілля. Тому Вейрс відчував, що знайшов когось рівного йому і почав з ним розмову.
-Хаха, як тільки я вирішу цю справу, то обов'язково прийду до тебе Лейлін.
Наприкінці розмови Вейрс повністю відмовився від формальності, назвавши Лейліна просто по імені. Це показало, що вони трохи ближче.
Вейрс і Лейлін довго розмовляли, наче поряд нікого не було. Ні маги, які лежать на землі, ні охоронці не наважувалися повеселити їх і могли тільки чекати.
Звичайно ж, з огляду на силу Утреної Зірки, вони не могли чути про що вони говорили. Вони знали, що їхній лорд, який завжди поводився холодно, зараз був у доброму настрої.
Тут було дуже мало магів, а їхній лорд знайшов собі приємну компанію. Охоронці були приголомшені і кожен таємно дивився на Лейліна.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv