Розділ 528 — Прорив через туман
- Ты чорнокнижник... Так, я пригадую це відчуття. Ти повинен бути прибув з Міра Магів, вірно? — Продовжувало повільно говорити Дерево мудрості. Кожен його склад мав дуже багато часу. Будь-який мало-мальський маг вже давно б розсердився.
Але на обличчі Лейліна не виднілося жодного сліду запальності. Навпаки, воно сповнювалося шанобливістю до Дерева мудрості і завдяки цьому прорвалось у три ранги. Тому він глибоко вклонився йому.
— Да! Я Лейлін Фельер, чорнокнижник 4 ранга з Миру Магів. Вітаю вас, могутній Просвітитель!
Дерева мудрої людини стали називатись Просвітителями після розв'язання магів у Світовому Магі.
Ходили чутки, що стародавнє дерево мудрості було переповненням всієї мудрості світу. Він навіть мав знання про всі таємниці космосу та всесвіту. Безчисленна кількість магів з її допомогою отримували просвітлення, і навіть престиж стародавніх чарівників частково залежали завдяки зусиллям Древа мудрості.
Але могутній Дерево мудрої мудрості, що дає просвітлення та вирішальні загадки магів раптово зникло з Миру Маґів. Хоч би як старалися стародавні маги, вони не змогли його знайти.
Протягом наступних поколінь багато істориків магі передбачали занепад стародавньої епохи чарівників через відсутність керівництва від Древа мудрості, наводячи докази того, що стародавні мудреці почали просуватися хибними шляхами.
Хоча Лейлін не погоджувався з цим, він добре знав самих чарівників.
- Мир Магів! Я досі пам'ятаю... 20 чи 25 темних століть тому маги повертались на чарівних малих дітей. Ой! Був один на ім'я Атен. Він умів добре робити барбекю...
Могутнє Дерево мудрості виглядало на старого, який намагався переслідувати минуле і постійно згадувати про нього.
Лейлін мовчки чекав, а жаба Кварк почав роздратовано співати, - Старина, ти знову йдеш? Ти ж живеш тут лише 87 000 років... Я тільки подрімнув, а ти знову йдеш?
«87 тисяч років... - Лейлін втратив дар мови.
— Да, мой друг. Я відчуваю страшний страх. Навіть кінець світу не зможе приховати таку силу. Наслідки стародавньої ери все ще викликають хвилювання, пов'язані з іншими світами...
Оскільки дерево мудро вимовляє слова, які звучать як пророцтво, Лейлін здивувався. Однак він не цікавився тим, що́ мав на увазі.
"Це не повинно закінчуватися на цих словах, чорт..." - Лейлін всередині закочував очі, але потім почув звуки від Древа мудрості і його розмови з жабою, — І ще є ти, чудова річ. Я можу відповісти на твоє питання як подарунок. Звичайно, я не відповідатиму на питання про ранній...
- Велике спасибі, могутній Просвітитель! — Лейлін відчував радість. Можливості змусити Древо мудрості вирішити загадку не тією, якою могли скористатися стародавні маги. Навіть Маг Розсвітної Зарі розчавить собі голову, бажаючи отримати такий шанс.
Однак екстазу він дуже захопився.
« Що я повинен запитати? Як досягти безсмертя? - Лейлін відкрив рот, але в кінцевому підсумку нічого не запитав.
Після напруженої боротьби очі Лейліна вибухнули тверезістю, - "Навіть якщо переді мною справді дерево мудрості, воно все одно одне з легендарних стародавніх істот. Можливо, воно також є істотою 8 або 9 рангів, так само як магам потрібен захист. Просити про це марно. Мені потрібно запитати про щось більш підхоже для мене...»
Коли Лейлін подумав про це, то повністю розсіявся туман у голові.
Лейлін зітхнув і запитав у Дрея мудрості, — чи хотів би я знати, як розірвати кандалі генеалогічні лінії чорнокнижників?
На даний момент, для нього не було більш важко завдання, ніж ця. Він мусив знати розв’язання цієї проблеми.
— Це... — Стародавнє Дерево мудрості підвищило корінь і прищепило його до губ. Зараз воно виглядало як глибоко задумана людина, — ти можеш...
...
Туман розсіявся і Лейлін прокинувся.
Він потертим злегка затискуючий лоб і подивився на сірі плити на землі. Туман розпорошився з околиць і поступово Лейлін роздивлявся довколишні будівлі. Розсіяний погляд Лейліна змінився.
« Чи це була реальність, чи ілюзія? »
Лейлін подивився на свої руки, - « Я вже на рівні ранкової Зірки. Після того як я просканував свою силу, мені довелося виявити всі ілюзорні пастки та встановлені форми. Більше того...»
Лейлін відчував, як його серце билося: « Відвіт Дрейського Дерева все ще звучить в глибинах мого серця. Така можливість велика".
Коли Лейлін опинився у такій ситуації, їй було важко.
« Можливо, дорога безумства і була чудовою мрією для порушників, даючи їм можливість знайти відповіді серед таких дуже бентежних ситуацій, коли вони не могли зрозуміти, де саме вони знаходяться. Відповідь опустилася у глибини серця, і тільки їм в цей момент було відомо рішення їх питання. Звичайно, якщо вони не знаходили відповіді, то й залишалися всередині ...."
Лейлін, а також його досвід у минулому виявилися особливо важливими. Але всередині він і досі відчував, що все, чого з ним сталося, відбулося насправді.
Силами стародавніх магів створити таку сцену було б просто неможливо. Ще одна реалістична причина полягала в тому, що через нескінченні потоки часу багато сцен сходилися у конкретному моменті.
Іншими словами, розум Лейліна пройшов через ізоляцію часу і простору, досягнувши одного з просторових фрагментів стародавньої епохи. Йому вдалося побачити справжнє тіло Дрея мудрості.
«Хех! Мені все одно! У будь - якому разі, я отримав тільки вигоду! Якщо в цьому немає сенсу, то нехай так і буде. Коли я отримаю достатню силу, можливо, що я зрозумію, як тут сталося...» - оптимістично подумав Лейлін.
Не було нічого жахливого в тому, щоб пройтися шляхом нерозуміння. Він навіть знайшов спосіб розв’язати проблему з генеалогією. Хоча він і отримав попереднє рішення, воно все одно було дуже цінним. Для нього це могло порівнятися з усіма привілеями, які він міг отримати від Алого півмісьця.
« Оскільки я пройшов шлях божевілля, то мушу отримати винагороду". - Коли Лейлін побачив будинок, що з'явився, то потирав підборіддя і всміхався на обличчі.
Перед Лейліном з’явилася невеличка будівля, побудована на західному стилі заввишки два поверхи. На другому поверсі видніється вікно, ніби господар недавно вийшов.
Ручна ручка, яку називали блистелем, була затиснута і стала такою ж як билтела.
Лейлін знав, що ця будівля вже була покинута щонайменше десять тисяч років. Зрозуміло, що час приніс такий вплив.
*Ка-чa!* Взявшись за ручку і приклавши невелику силу, двері з легкою піддавалася, відкривши зал із великим каміном. Усередині каміна досі горіли і тремтували дрова, наповнюючи весь зал теплою.
« Окрім того, що зберігається на тілі самого мага, інші скарби вони зазвичай ховають у спальні, кабінеті чи лабораторії...»
Лейлін швидко оглянув кімнату і відразу ж перекинув вітальню та піднявся на другий поверх.
Спочатку він знайшов кабінет. Йому здавалося, що в будівлі використовувалися деякі просторові закляття. Відчинивши двері в кабінет, він побачив величезний простір, який співставав з футбольним полем. Біля стін стояли високі книжкові полиці заввишки в десять або близько того метрів, але вони були порожні, залишивши на собі тільки купу попелу і пилу.
Лейлін кілька разів обшукав кабінет і змусив І.І. Чіпа кілька разів просканувати його, але врешті-решт примирився з ситуацією і залишив кабінет.
"Ніколи не очікував, що всі книги і дослідницькі матеріали будуть видалені... вони нічого невпізнали?"
Лейлін був розчарований, але обшукував кімнату за кімнатою. Потім він опинився у спальні господаря.
Несподівано він знайшов нагороду, яка стояла і чекала на нього.
У відкритій коробці лежала криваво-червона сережка у формі півмісяця. Упевнившись, що всередині не було пасток, Лейлін взяв її в руки і перед його очима потонув потік інформації.
— Алая Серьга! Вишукане магічне спорядження. Работа Мелитка! Посвоюю її моїй богині Йонассе, моїм справжнім коханням...
Судячи з відкритої коробки, власник збирався вдягнути сережку, але раптово щось змінилося.
Лейлін соромився під час огляду спальні, але не знайшов нічого підозрілого.
— Дивна установка. — Брмотів під нос Лейлін, тримаючи в руках Алу Серьгу і непереставаючи скануючи все своєю силою душі.
Навіть якщо і тут була пастка, частина високоякісного магічного спорядження коштувала того ризику. До того ж Лейлін мав впевненість у своєму рішенні, а І.І. Чип весь час сканував околиці.
Коли він пішов, то з власної ініціативи подивився на дзеркальну рамку у макіяжному столі.
У рамці було овальне срібне дзеркало, в якому Лейлін бачив своє відображення. Як не дивно, Лейлін у дзеркалі всміхався і був шокований від цього.
На той час, як він запам'ятався, відображення в дзеркалі стало звичайним, наче все, що щойно відчув Лейлін, виявилося ілюзією.
Але чи міг Маг Утренней зірок бачити галюцинації? Це було просто неможливо!
Вираз Лейліна замаскований і він, стиснувши зуби, схопив дзеркало й вибіг з будинку.
У момент, коли він покинув будівлю, воно повністю зникло, залишивши після себе тільки голу землю, яка виглядала так, ніби її гризли звірі.
Бa-бах!*
Куляк опустився на стіл, поставивши пил у повітря — Подльець! Чорт забирай! Він справді забрав його! Там лежало магічне спорядження, яке можна було б легко отримати, і воно навіть служило засобом високого рівня!
Посеред непримітної маленької кімнати сидів старий і з лютістю кричав в повітря.
— Справа не тільки в спорядженні! Він навіть захопив із собою « це! »
Вираз старого кілька разів змінювався, перш ніж він прийняв рішення.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv