Розділ 312 - Урегулювання
На прапорі цієї групи був блискучий знак різниці.
Пивні сонячні лози утворили кордон, а посередині стояв меч і щит. На вершині емблеми була корона, яка мала славну історію сім’ї.
— Це ж сонячна сім’я Аргенс!
— Це відома сім’я, головою якої є Маркіс!
— А вони - Светло-сірня Лицарська Ескадрилья. Невже якась важлива фігура сім'ї Аргерс відправляється в подорож?
Громадяни і перехожі люди палко обговорювали все між собою, а на обличчі Баеліна залишалось дуже складний вираз.
— Я повинна йти, — заговорила Дженні, повернувшись до Баеліна.
— Ой? Добре, бо повільно відповів Баелін. Тільки тепер він зрозумів, наскільки велика відстань поділяла їх з Дженні.
— Ходімо також мій лорд, — рішуче сказав Баелін і вдихнув повітря.
- Ми залишимося в місті на деякий час. Що стосується місця, то я впевнений, що тобі не потрібно знати. Ти обов'язково знайдеш нас, так?
Покинув Лейлін Дженні, перш ніж розчинитися в натовпі разом з Баеліном.
Що стосується Дженні, вона глибоко зітхнув і схопилася за свою сумку, в якій лежав Квіток Кривавого Дракона.
— Пані! Наші люди відразу ж повідомили нам про ваше прибуття. Ми тут, щоб супроводжувати вас назад додому!
Лідер срібних лицарів подивився на Дженні і дістав значок, який вмонтований червоною перлиною.
— Ладно. Давайте підемо якомога швидше. На цей раз я виконала місію і принесла для батька квіток Кривавого Дракона, — пробурмотіла Дженні.
...
Незабаром командир лицарів взяв її у розкішну карету. Усередині Дженні розплакалась, бо вже не могла контролювати свої емоції...
Східний регіон Сумеречної зони був дуже широким. Населення становило близько 100 000 чоловік. Звичайно, більшість з них були звичайними людьми. Проте завдяки такій кількості економіка цього району розвивалася надзвичайно сприятливо.
Оскільки вони були в підземному світі, архітектура будинків та предметів, які продавалися тут, різнилася від таких на південному узбережжі. За спостереженнями Лейліна, все проектувалося з урахуванням оборонних характеристик. Уся столиця Сходу мала велику фортецю. Навіть найпростіші будівлі всередині будувалися для ефективної оборони.
« Схоже, що довкілля для життя людей не таке сприятливе. Швидше за все вона навіть гірше, ніж на південному узбережжі...», подумав Лейлін, аналізуючи свої спостереження.
На південному узбережжі, будь - які небезпеки відразу викоренилися магами або ж потрапляли під їхній контроль. Жоден вид не хотів довго воювати з людьми, тому умови життя нагорі були значно кращими.
Але тут все по-іншому. Окрім людей, в Сумеречній зоні жило кілька інших розумних рас. Деякі з них навіть заснували королівство.
Тому, орда похмурих звірів, які весь час чекали в темряві, була найпривабливішою суттю для всіх розумних рас.
У таких суворих умовах і в боротьбі за виживання форма будинків не поводилася з естетичною красою, а радше будувалася для оборони, що було більш важливим аспектом людського існування.
— Мой лорд. Чим ми збираємося тут займатися?
Баелін носив рюкзак і великий меч. Хоча від нього поширювався дуже галантний склад розуму, вираз його обличчя залишався порожнім.
Чому вони покинули місто Поттера, а Дженні повернулась до східної столиці. Але тепер, коли вона повернулася, Баелін відчув, що частина його серця спорожніла, немов з нього вийняли щось дуже важливе.
— Насамперед знайти житло, а потім орендувати будівлю.
Лейлін окинув очі галасливого натовпу і посміхнувся, — зрештою, вартість перебування в готелях столиці не така висока. Якщо ми хочемо залишитися надовго, то нам потрібно орендувати або купити квартиру...
— Квартиру? Ми залишимося тут, а не повернемося?
Баелін не міг висловити своїх теперішніх почуттів. Постійне місце проживання? Думка про те, що вони можуть оселитися в тому ж місті, як і Джені, дуже потішила його.
— Мм? У тебе залишилося щось в місті Поттер, за чим ти сумуватимеш?
Лейлін посміхнувся на слова Баеліна, і молодий хлопчина схилив від сорому голову.
Цей простофіля подумав, що саме через нього Лейлін вирішив залишитися тут жити. Він думав про це, і його серце сповнювалося надзвичайною вдячністю до Лейліна.
На жаль! Все було засноване на власних інтересах Лейліна!
Відновивши свою частину сили, він не міг чекати і бажав зустрітися з чарівниками підземного світу. Хоча Лейлін використав техніку і знайшов спогади Аарона та інших послушників, більшість інформації про те, що він почерпнув, все ще залишалася неповною. Через відсутність будь-якого статусу він не міг отримати кращу інформацію.
Крім того, круги офіційних магів і послушників були на абсолютно різних рівнях. Лейлін не хотів оглядати базар, який віщував Ааронові спогади.
Щодо східної столиці, то тут напевно було багато магів і академій, з якими хотів познайомитися Лейлін.
Навіть передки магів родини Аргас були хорошим вибором.
Невдовзі Лейлін привів Баеліна до північної столиці і орендував там двоповерхову вілу.
Частина вілли виявилася досить широкою, а її стіни були міцними і високими. Що стосується вікон, то вони були або малі, або їх не було взагалі.
На території, обгородженій високим парканом, розташовувався маленький сад і навчальний майданчик.
Вілья такого плану мала риси, які були вищі від середнього у східній столиці. Навіть типові купці та палаци не могли собі дозволити.
Однак для Лейліна купівля такого нерухомого майна була дрібною справою.
Навіть без обліку багатьох магічних кристалів, які він носив з собою, тільки золота, що йому дали від Дженні, виявилося достатньо, щоб вони жили приспіви і нічого собі не відмовилися протягом декількох років.
Повернувшись у місто Поттер, Дженні майже повністю скупила обладнання, яке зберігалося на полицях Лейліна, щоб обмундирувати найманих нею наймитів і авантюрістів. Потім вона відіслала їм ще більше золота і коштовностей, щоб подякувати Лейліна та Баеліна.
Для магів, така кількість валют не була важливою річчю. Отже, Лейлін дуже щедро купував. Пошуки вілли і підготовка відповідних документів тільки прискорилися за допомогою такого багатства.
— Ха! Хе! — Тоді несподівано почувся гучний крик.
Лейлін опустив чашку кави і газети, а потім попрямував у вікно до тренірового майданчика.
Баелін був на треніровому майданчику. Він зняв з себе верхній одяг і стояв напівобпеченим по пояс.
Заспокоївшись, він став стараннішим і щодня тренувався як божевільний. Він навіть попросив дозволу у Лейліна приєднатися до найманців, щоб виробити свої навички.
« Все ще не позбувся мрії бути лицарем принцеси? Цікаво».
Лейлін з цікавістю спостерігав за юнаком, « якби я мав право і слова та допоміг йому досягнути його мрій, то вже була б виконана. Але чому я? Слава в історії належить невідомій!»
В його очах Баелін був звичайним хлопцем, якого він взяв, рятуючи від долі, щоб той виконував за нього деяку роботу.
Але тепер Лейлін дуже цікавився подіями, які відбувалися між ним і Дженні.
З тих пір, як він злегка торкнувся техніки Пламені і отримав якесь передбачення, то знав, що Дженні та Баелін не були звичайними людьми. Говорячи більш точно, вони були основними персонажами, які творили історію Сумеречної зони.
Таке життя за визначенням стало б чимось незвичайним!
Раптом Лейлін посміхнувся, - нарешті тут?
Від передніх воріт пролунав гучний дзвінок.
- Хто це? — Баелін взяв рушник з білою стійкою поруч із ним і витер піт з тіла. Після він відразу ж побіг до дверей, щоб відкрити її.
У той же час Баелін побачив дівчину зі своїх мрій.
що ти тут робиш? — Радіє на лиці Баеліна.
- Що? Хіба мені не раді? — усміхнулась Дженни.
- Раді! Звичайно, будь ласка, проходи! — Баелін відразу ж відкрив двері. Дженні була одягнена в одежу шляхетного походження. Її елегантність і краса викликали захоплення у Баеліна.
Було очевидно, що Дженні наклала делікатний макіяж. Мало того, що вона одяглася в гарне плаття з різними цінними добавками, вона носила дві великі рубінові сережки і діамантовий кулон.
- Як тобі? Ти мене більше не впізнаєш? — Посміхнулась Дженні, кружляючи навколо Баеліна.
— Нет! Я маю на увазі ...ти занадто вражаюча сьогодні. — Обличчя Баеліна відразу почервоніло як яблуко.
Ця безпорадна реакція змусила служницю, що стояла позаду Дженні, хіхікнути. Тільки в цей момент, почувши хихікання служниці, Баелін помітив кілька лицарів позаду неї.
Це відкриття змусило його трохи помаранчити, але незабаром він приховав цю емоцію.
— Дженни. Твоєму батькові було легше? — запитав Баелін.
дякую! Йому набагато краще, але все ускладнилося. Мета мого теперішнього візиту полягає не тільки в бажанні побачити тебе, але й через ці труднощі. — Дженни озиралась по околицях.
- А де пан Лейлін? Я хочу поговорити з ним.
- Лорд всередині. Я... я йому повідомлю. — Баеліну тепер хотілося плакати.
- У цьому немає потреби, я все чув.
*Па!
Дженні не сміла затримуватися після слів офіційного мага, тому різко розвернулась і увійшла в будинок, сказавши своїм підлаштованим залишатися зовні.
Дженні сиділа в гостевій кімнаті навпроти Лейліна, обидві тримали по чашці кави. Що стосується Баеліна, то він стоять позаду Лейліна.
У гостьовій кімнаті було лише три особи.
Змахом руки Лейліна, кімната покрилася чорним енергетичним шаром.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv