Розділ 309 - Загублено
Через хворобу Маркіза сім'ї Аргерс, у них було мало часу. Якби вони вчасно не змогли доставити квіти Кривавого Дракона Маркізу, то останній просто помре від отрути.
На той час два дядьки Дженні, мабуть, захоплять контроль над внутрішніми силами сім’ї Аргенс.
Дженні не хотіла цього робити.
Однак, дозволити їй та Джеймсу пройти через Примарні Землі? Вони шукають смерті!
Тож, почувши відповідь Лейліна, вони зраділи.
— О, я зрозумів. Отже, ми зможемо керуватися через Плачучі Примарні Землі, вірно? Назва тих земель дійсно неприємна, — недбало зреагував Баелін і повернувся на своє місце клутом.
Як місцевий житель міста Поттер, він знав тільки про своє місто та навколишні землі Пустоші Вуді. Через обмежену зарплату і відсутність інформації, він не знав про інші місця.
Фактично, в даний час він вперше у своєму житті вирушив у подорож.
Вони в’їхали на територію Плачучих Земель, а також зі скрипою та кіньми.
Оскільки люди, що плачуть на Землі, виглядали як заборонена ділянка, дуже мало мандрівників наважувалися проїжджати через неї. Уже давно місцеві дороги були покинуті, і ті ж самі шляхи обросли чагарниками та травою. Баелін ледве-їда міг розпізнавати стежку, якою колись користувалися інші мандрівники.
У міру того, як воза все глибше занурювалася в оповиті Примарні Землі, шар тонкого туману заповнив всю область, повільно поглинаючи всі околиці.
Спочатку з'явився дуже мутний туман, але згодом він ставав все більш щільним і відстань, на яку вони могли бачити, зменшилась до п"яти метрів навколо воза.
— Лор... Лорд Лейлін. Туман дуже щільний... — Баелін сповільнив хід воза. Швидка їзда в таких умовах... просто причина для швидкої смерті.
— Я зрозумів.
Лейлін помахнув правою рукою, і в його долоні закрутилася нитка сірого туману.
« У аурі цього туману є певний холод. Крім того, він зроблений не з чистої водяної пари...»
Потім він наказав: « І.І. Чіп проаналізуй склад!»
[Біп! Завдання поставлене! Збирання склада, аналіз компонентів...] відразу ж почувся голос І.І. Чипа.
Невдовзі, зображення з діаграмами і аналізом складів виникли перед очима Лейліна.
[Основний компонент цього туману - вода 98.2%. У складі є певна кількість солі, білка та інших травних ферментів...] [Порівнюючи до бази даних, елемент підходить під складу сліз людини! Точність 99.99%!]
Аналіз І.І. Чіпа потряс Лейліна. Через мить кути його губ піднялися вгору.
« Чи можна використовувати сльози як туман? Цікаво! Я навіть відчув деяку кількість духовних тіл всередині нього ...."
- Лорд Лейлін, щось не так?
Дженні та Джеймс дивилися на Лейліна, а в їхніх очах було щось тривожне. Під час аналізу І.І. Чіпа, сторонні люди могли тільки побачити, що погляд Лейліна на деякий час став неуважним.
Примарні Землі були забороненою ділянкою, в центрі якої лежало величезна кількість скелетів. Якби не офіційний маг Лейлін, який підтримує їх, Дженні та Джеймс не посмів би наблизитися до цієї області.
Крім того, навіть з Лейліном, Дженні та Джеймс все ще виявляли обережність, коли увійшли до Прісні Землі і не розслабилися ні на мить.
— Лорд Лейлин! Туман занадто густий... Я втратив стежку з поля зору ...
У цей момент, Баелін зупинив візку і повернувся з вибаченням виразом на обличчі.
- Це... як таке могло статися? — Дженні та Джеймс переглянулися, а потім вийшли з воза. Невдовзі вони були вражені щільністю туману довкола них.
Перед їздою стежка розгалужувалась на три дороги, і вони виглядали як гілки стародавнього дерева, звивисті та криві.
Перед доріжками стояв у досить поганому стані гнилий дерев’яний покажчик. На його поверхні з’явилося безліч зелених лози.
На ньому було написано чотири слова, які ледве вдалося прочитати. Кожне слово було ім’ям дороги, і кожен з них вказував на свою сторону.
- Гіжина Плачущої жінки, благословити тих, хто плаче, Кондитерський Маказин Джонса... які дивні назви. — Дженні була здивована, що я ніколи не тут раніше, але, згідно з картою, тут має бути лише одна дорога. Ніщо не вказувало на існування декількох.
- Здається, що ми зіткнулися з проблемою - роздратовано зітхнув Джеймс, але в глибині душі він відчув полегшення.
Спочатку він не знав, які жахи чинилися всередині Плачучих Примарних Земель, що змушувало його весь час бути насторожі. Але тепер, коли ця проблема з’явилась у такому світлі, він почувався трохи краще.
Принаймні тепер, коли їхня група зіткнулася з проблемою, вони мали її вирішити.
— Хм, мелодичні трюки.
У цей момент Лейлін вийшов з візки, але коли він побачив вказівку, то на його обличчі спалахнуло огиду.
Невдовзі шар червоного світла проминув перед очима Лейліна, і околиці зазнали великих змін.
Сірий туман швидко посіяв, поставивши перед очима химерні дерева. А втім, тепер його слова затінені багатьма жабами та зміями.
- Це прості ефекти півтергейстів, які впливають на ментальне усвідомлення звичайних людей і навіть послушників. Якщо все полягає тільки в цьому фокусі, то мене це буде лише дратувати.
— Тепер я поведу, а ви просто йдіть за мною. — Лейлін дозволив Дженні та Джеймсу далі сидіти в возі, а сам зайняв місце помічника візника.
— Да, мой лорд!
Коли Лейлін сів поряд з ним, Баелін глибоко зітхнув і відчув велике полегшення перед тим, як ми впоралися.
— Жодній з цих шляхів не лізь.
Лейлін усміхнувся, дивлячись на первісні розвитки. У цей момент, за словами Лейліна, всі три розвитки зникли, перетворившись у три величезні вкриті деревами печери.
Якби візка в’їхала у цю територію, вони б обов'язково зустріли свій кінець. Як тільки вони відхилилися від головної стежки, то опинилися в пастці.
— Але ж там гранітні скелі! Як же ми поїдемо по них? - Почухав голову Баелін.
У напрямку, в якому вказував Лейлін, була величезна гранітна скеля, на поверхні якої росли водорості.
До того як Баелін встиг закінчити речення, на його голову прилетів шлепок Лейліна - Просто їж, куди я тобі покажу, чому ти говориш всяку нісенітницю?
Баелін заволодів, але з досвіду Лейліна невдовзі послухався його вказівок.
Поїздка рушала до гранітної скелі заввишки 10 метрів.
— Эй! Эй! Залишилося лише п'ять метрів, чи повинні ми зупинитися?
Запитав Баелін у Лейлина поки вони їхали вперед. Але оскільки відповіді не було, він не мав вибору і потиснув зуби своїм коням далі.
— Три метри! Один метр! — Він закричав Баелін, і в кінці кінців здався й закрив очі.
*Поп!*
Коли голови коней зіткнулися з гранітними скелями, очікуваного зіткнення і криків не йшло.
Баелін відкрив очі, і перед його очима з’явилось дивне видовище.
Голови двох коней вже були всередині гранітної скелі. Здавалося, що сірий камінь пожер їх.
Величезна скеля поступово поглинає коней від голови до шиї, спини, хвоста і врешті - решт досягла Баеліна.
— Ай! — Баелін підсвідомо витягнув праву руку, щоб заблокувати удар, але незабаром у його видінні з’явився спалах.
* Поп!* На нього накотило відчуття, що він пройшов стіну з води, і Баелін продовжував у страху оглядатися навколо.
Пройшовши через гранітну скелю, туман сильно розсіявся. Завдяки смолоскипам, які освітлюють шлях і страхаючі фізичні здібності Великого Рицаря, огляд Баеліна збільшився у радіусі більше десяти метрів.
З обох боків дороги стояли чорні, безладні берези. Між ними виднілася маленька стежка, на яку і заїхали коні. Що стосується початкових трьох клітин, вони вже повністю розчинилися.
— Коли ми встигли наткнутися на це дивне ілюзорне закляття? Джеймс перший зрозумів, що сталося.
Однак Лейлін не відповів на це запитання. Навпаки, його вираз затремтіло ще більше, набагато більше ніж коли він дивився на три логари.
« Неправдиве. Це не та сцена, яку я бачив раніше."
У своєму попередньому огляді стежка — це маленька дорога вкрита їжаками, але вона аж ніяк не є акуратною і впорядкованою.
« Хіба ви не кажете мені, що раніше я теж потрапив під ілюзорне закляття? — лиц Лейлина помричнёл.
Але його подив значно перевершив те, що він відкривав ззовні. Він уже був магом 2 ранги! Хоча він ще не повністю відновився, просте духовне тіло аж ніяк не могло так сильно вплинути на його почуття.
« І.І. Чіп просканіруй околиці!"
Лейлін потер віскі і наказав І.І. Чіпу, а його очі опухли синім світлом.
[Біп! Завдання поставлене! Починаю сканування!] [Тревога! Тривога! Через невідомі перешкоди, сканування не виконано! Повторіть спробу через 1 секунду... бззза...
Я озвучував відповідь І.І. Чипа. Зворотний зв'язок з ним походила на звуки зіпсованої стрічки, змішаній із відсутністю сигналів радіоприємців, видаючи тільки шум.
Цей пронизливий шум ставав все голоснішим і, врешті-решт, перетворився на пронизливий жіночий крик.
“Уу... ууу.
Цей шум заповнив голову Лейліна, і в нього запаморочилася голова.
- Хлопці ви чули що-небудь? Мені здається, що я чую, як жінка плаче.
Пробурмотів Баелін. Невдовзі Джеймс і Дженні повторили, — ми теж.
— Он там, — несподівано сказав Джеймс.
Лейлін також подивився у напрямку, в якому вказував Джеймс, і побачив заплату жінку, одягнуючу в чорне плаття під гнилим березом.
- Цей голос! Цей голос! Це Марш! Я ніколи його не забуду!
Джеймс дивився туди з оксамитовим виглядом. Він зістрибнув з возки і побіг до неї.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv