Глава 230 — Вбивство
- Схований Огненний Шар!
Лейлін підняв праву руку, і перед ним злилися сотні маленьких чорних куль. Чорне світло в середині був навіть біль насиченим, ніби він міг заполонити людський дух.
Під інтенсивним полум'ям підвищення температури, навіть коричневі гравітаційні промені почали виявляти нестабільність, постійно втягуючись і розширюючись.
Зустрівшись віч - на - віч з гігантом, вираз Лейліна був холодним.
Схований вогонь змив у небо, наче пролетів через простір і відразу появився перед лицем велетня.
Під дією високотемпературного поля чорного полум’я змусило металевого велетня злегка покочуватися, і рідкий метал почав постійно капати вниз на землю.
Перед лицем такої жахливої атаки Марб оправився і вдарив вперед правою рукою.
*Ka-ча!*
Прозвучав пронизливий звук ламаєних кісток і Марб фактично обірвав свою власну руку.
Половина металевої руки, яку він відірвав, почала танути в повітрі і перетворюватися на овальну металічну кулю. Потім він зіткнувся з вогняною кулею!
*Грохот!*
Яскраві промені світла безперервно поширювалися, а в центрі були чорний і серебристо-білий, постійно звиваючись ... Вони пожирали один одного...
Хоча Марб з усіх сил намагався збільшити відстань між ними, він все ще був уражений енергетичними хвилями. *Ка-Ча!* Заклинання гравітації на його грудях тут же розірвалося.
*Пак!*
Коричнево-жовто гравітаційне заклинання просто зруйнувавалося, і сила тяжіння відразу ж повернулася до свого нормального стану.
*Бум! Бум! Бум! Бум! Бум!*
Вибухи слідували один за одним.
Через десять секунд земля вирівнялася, а більша частина землі була зметена.
У центрі була гігантська яма, настільки глибока, що не було видно дна.
Коли порох і попіл трохи осіли, Лейлін підійшов до краю ями. Побачивши все ще палаюче чорне полум'я, він уголос запитав: "Я вже мертвий?
Шауа!
Серебристо-біла фігура тут же змила вгору з-під завіси попелу і пилу і постала перед Лейліном.
— Марб? — З виразом чистого шоку, Лейлін поспішно відступив.
—Ха...ха... — Марба була дуже жалюгідною сьогодні. Мало того, що він втратив праву руку, навіть на його грудях і стегнах були травми настільки глибокі, щоб десь була схожа кістка.
Особливо така травма виднілася вище талії. Здавалося, ніби він знаходився на межі розриву на дві частини.
Якщо б він був звичайною людиною або навіть магом, йому було б важко вижити і не кажучи вже про помсту на такі небезпечні травми.
Але Марб, очевидно, був іншим. Рідкий метал постійно тек і покривав кілька областей, насильно латаючи його тіло.
Побачивши Лейліна, срібне світло, здавалося, ущільнився і вистрілив з його очей.
Бэнг!*
Дві металеві бомби підірвалися за його спиною і, використовуючи імпульс, він полетів вперед.
За допомогою цього методу Лейлін зміг наздогнати його.
- Ми загинемо разом! — Побіг вперед Марб.
Під час польоту все його тіло розсілося і перетворилося на собіристо-білу завісу.
Металічна завіса, здавалося, мав своє життя, оскільки він обернувся навколо Лейліну, залишивши його голову зовні.
— Хм? Цікава задумка. Це твоя остання атака? — Лейлін спостерігав, як срібний рідкий метал обернувся навколо його тіла немов кокон.
Гулу! Гулу!*
На плечі Лейліна зібралося дуже багато рідкого металу, використавши обличчя старого чоловіка.
— Ради сім'ї! Ради Босайна! Метал, врешті-решт, буде знищено... — Старик виглядав розчарованим, і здавалося, збирався померти заради праведної справи.
- Між іншим... ти збираєшся померти разом з цією маріонеткою?
Коли Марб збирався померти, ледачий голос пролунав з іншого кінця поля бою.
Марб не вірить, розвернув голову і відразу побачив несподіваного з нізвідки іншого Лейліна. Здавалося, ніби він насміхається з старого.
- Ти, мабуть, забув, але я спеціалізуюся на елементі Тьми. Для таких чарівників як я, створити тіньовий клон, ніби з'їсти шматок пирога.
Поки Лейлін говорив, « Лойлін », який був пов’язаний з Марбом, почав дивно трансформуватися.
Все його тіло стало чорним і перетворилося на пучок чорних тіней.
— Нет! — Пара серебристо-білих рук потяглася через завісу, коли Марб закричав, намагаючись піти від клону.
- Занадто пізно! — Лелін з жалем вигукнув.
Шауа Шуа!
Раптом великий пучок тіней, що оточували Марба, обернулися теневими щупальцями і схопили Марбу.
Марб зревел, коли з його тіла вирвалося велика кількість обертових лез.
*Ка-ча! Ка-ча! коли щупальця і ножі торкалися один одного.
Проте цього разу міцність теневих бджолоїдок значно зросла, і серебристо-білі леза застрілили. Дехто навіть був схоплений.
— Прощай Марб.
Його вираз був дивним, коли він спостерігав за Марбом, який був вже повністю пов'язаний тінькою щупальцями.
Потім він підняв руку і, нарешті, стиснув кулак.
*Бум!
...
- Все скінчилося?
Магеса втікала далеко через страх перед боями. Тільки тоді вона наважилася, з’ївшись дозріє.
Справа не в тому, що вона хотіла втекти, але якби Марб переміг, то з її поточної швидкістю, вона б не змогла втікти. Отже, було б краще скористатися шансом і повернутися. Якщо Лейлін і Марб сильно ранять один одного, вона могла б надати деяку допомогу. Врешті-решт, це могло принести їй користь.
- Або можливо... побирали один одного? Якщо все так, то їхнє майно буде належати мені! Ха ха...
При думці про вимагання від двох могутніх людей магеса почала трохи невротично сміятися вголос.
- Вибачте, але ти повинен розчаруватись.
Потім пролунав голос Лейліна, і маніакальний сміх магеси раптово припинився.
- Це ти! Той Лейлін, який змусив мене слідувати за ...
Магеса почала коментувати, але поспішно взяла себе в руки і запитала: « Ох! Ні, я мала на увазі Мак Лейлін!
Поки він спостерігав за цією магесою, яка, здавалося, спокійно себе відчувала в такій ситуації, Лейлін похитав головою, але не збирався з нею базікати.
Полювання все ще досить небезпечне. Якщо ти хочеш зібрати ресурси, краще поїхати в інші зони - закінчуючи фразу, Лейлін розвернувся і пішов геть.
— Эй! Почекай! Де маг Марб? Ти його прогнав? - Тільки в цей момент магія зреагувала.
Зі страхом, що ще не охолонув в її серці, вона обернулася, наче боялася, ніби Марб з'явиться у будь-який момент.
— Марб? Він тут!
Лейлін змахував рукою, показавши їй металевий кусочок у своїй руці.
— Хм? — Магеса здивовано подивилася на предмет в руках Лейліна.
Він був великим куском металу, металевої руди. Спочатку вона припустила, що Лейлін знайшов деякі матеріали і насміхається з неї.
...
Але коли вона придивилась, то помітила кілька дивних заглиблень і випливаючих ділянок — ніби...людське обличчя!
Після порівняння форми очей та носа магеса відступила на три кроки назад і вигукнула, що це Марб! Ти вбив його?
Така незвичайна реакція, по суті, привела Лейліна в Ступор.
- Він темний чарівник. Як чарівник мисливської команди, хіба не нормально вбити його?
Ти... нічого не кидали на голову в дитинстві? Що?
Вона була занадто збентежена і почала заїкатися.
- Він був магом на пікі 1ранга! На пікі! Незалежно від того, куди ти підеш, хтось з таким рівнем сили безумовно володіє високим статусом і надзвичайною бойовою силою. Йому вистачало однієї атаки, щоб убити будь-якого на рівні офіційного мага! А ти... Ти дійсно ...
Вона, мабуть, боялася дивитися на Лейліна.
Лейлін недбало посміхнувся.
На південному узбережжі маги двох рангів зазвичай не давали про себе знати. Отже, маги на пікі 1 ранга були найсильнішою зброєю.
Тепер маг на пікі 1 ранга, якого вважали найсильнішим, помер від його рук. Якщо новини про це поширюються, вони напевно піднімуть великий переполох.
Якби Лейлін був таким, він би намагався приховати цю інформацію.
Проте коли його родовід пройшов друге перетворення, різко зрісши силу, все змінилося.
Тепер він відчував незрівнянну впевненість у собі. Що ж трапиться, якщо новини про його бойові досягнення поширюватимуться? З його нинішньою силою він міг подбати про себе, змусити кожного, хто мав на нього плани, страждати від жаху!
"Ауу!"
У цей момент, величезна Злобна Віверна покрутилася над територією і повільно опустилася.
Вона голосно загострила і з великою головою обблизила Лейліна, намагаючись отримати від нього добре ставлення.
— Це ж...разве це не легендарна Злобна Виверна? Яка хоробра, мені вона подобається...
Її очі засяяли як зірки, - Червона. Можеш мене покатати?
Лейлін кинув на неї погляд.
Чесно кажучи, ця магія не виглядала привабливою, особливо її фігурка. Крім того, вона не зашивала свого одягу доти, доки уникала.
Зазвичай і в ситуаціях, коли у нього з'явився вільний час, він не міг би погратися з нею.
Але вони були серед таємного простору. Він все ще був під тиском фракцій як світлих, так і темних магів. Було б дивно, якби він був у настрої займатися подібними речами.
— Скучно. — Безжально вимовив Лейлін і застрибнув на спину Злобної Виверни.
— Ауу... — Злобна Віверна прореєструвала магесе, ніби намагалася довести свою силу і розправити крила та злетіти.
— Тск! Такий мелодійний! Не думай, що я тут помру без твоєї допомоги.
Почекавши, поки фігура Злобної Віверни повністю зникне за горизонтом, вона жорстко зробила грубий жест у напрямку Лейліна.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv