Глава 203 - проклятість
*Бум!
Зелений ураган швидко досяг Дженни і сформував зелений щит, що захищав її.
Права рука Лейліна, що пламувала полум’я, зіштовхнулася з щитом і мала гучний шум.
- Дядько, дядьку Манла! - Вона дуже посміхнулась.
Разом з гучним вітром перед Лейліном з'явився щільний чоловік зі світлим волоссям.
- Манла? - Лейлін дізнався цього Маґа, якого він раніше зустрів.
- Після отримання твого повідомлення я попрямував сюди. Дякую богу, я встиг вчасно. - Манла підвівся перед Дженною і погрожував на Лейліна.
- Ти, і правда, посміяв зашкодити моїй племінниці! Моя сім'я точно не...
*Грохот!*
Перед тим як Манла закінчив промову, Лейлін не витрачав часу і запустив багато чорних вогняних куль у нього.
З точки зору Лейліна, оскільки вони вже були ворогами, природно він вирішить знищити обох. Навіщо ж слухати до кінця все, що вони скажуть?
- Дядько Манла, обережніше! Він дуже сильний і його перетворення елементальної сутності більше 50%!
Поки Дженна кричала, Лейлін вже вказав прихованим вогняним кулям атакувати зелений ураган Манли.
Під такою атакою, рівень якої досяг 51 одиниць, Манла лише міг відступати крок за кроком.
- Настільки сильний. - Вираз шоку спалахнув на обличчі Манли.
Незабаром, як привида, Лейлін різко з'явився перед ним, а його кігтиста пламінна рука схопила його за обличчя.
Блощиці!
Звуки оплесків почулись від руйнування захисного заклинання на тілі Манли, яке дуже легко піддавалося Багроовій Длані Лейліна. Він зробив це з такою легкістю, ніби розрізав папір.
Ладонь Лейліна не зупинялася, і він схопив щільного чоловіка за груди.
Розріз! а навколишня шкіра виглядала обвугленною.
- Не може бути. Різниця у силі занадто висока. Якщо ми залишимо все як є, то точно помремо!
Манла відразу притягнув до себе Дженну, розвернувся і кинувся бігти.
По правді кажучи, Манла був напівелементальним Магом. Перетворювання сутності елемента якого становило принаймні 50 відсотків. У сусідстві Магів південного узбережжя він міг вважатися вершками врожаю. Однак йому не пощастило зустрітися зі злим рівнем Лейліна, який перевершував його з точки зору духовної сили та перетворення елементів. Манл не був йому ворогом у лобовому конфронтації.
— Тівус Фереріан!
У момент початку втечі Манла кинув срібний магічний сувій.
Появилось дев'ять зелених вихрей, які запобігали Лейліну можливості переслідувати їх, як якийсь мур.
- Думаєш, зможеш втекти?
Темрява спалахнула в очах Лейліна. Кілька заклинань він витягнув вперед праву руку.
Чорний туман згустився і став чорним пітном, який і погнався за двома бігунами.
Змія нагадувала ілюзію, перетинаючи зелені вихори. Коли вона виникла перед чоловіком, її багрові очі сфокусувалися на Дженні і вона ринулася в атаку на неї.
- Якого біса тут відбувається?
Манла створив інший смерч.
Шарх!* Чорна змія пірнула і ухилилася від атаки без проблем. Розкриваючи пащу, вона збиралася вкусити Дженну у шию.
На світлій шкірі дівчини відразу з’явилися дві чорні точки і перетворилися в форму дивної, скрученої руни.
- Дженна?
Поки Манла намагався відмахнутися від змії, довкола його руки загорілося біле світло.
Однак, махаючи хвостом, пітон вдарив руку Манли. Подібна руна заклеїла і його.
Після двох атак чорний змій знову звернувся в туман і проник у тіло Манли та Дженни.
- Я думаю це прокляття. Учинки набувають непристойного оберту.
Вираз Манли скручено. Він відчував, що це проклятня, а інстинкти говорили йому, він було проблемне.
- Дженна, тримайся! - Безшумно крикнув Манла, поширюючи всюди зелені урагани. Все його тіло ніби звернулося в вихор, і він зник з лісу.
Лейлін не рухався, спостерігаючи за втечі Манли.
Його тіло розбивалося, нагадуючи порцеляну, і великі об'єми крові почали витікати назовні.
- Здається, більше я не зможу терпіти, рани занадто серйозні. - Лейлін впав на коліна до землі. У нього закрутилася голова, а зір стало розмитим.
Якби було можливо, він би явно вирішив переслідувати обох і вбити. Але з його теперішнім фізичним станом він не міг продовжувати воювати.
- Тим не менш, прокляте, яке я наніс в кінці... Хехе... Маршель, гай!
Лейлін дуже розсміявся, але почав сильно кашляти згустки чорної крові.
- Світлі елементальні Маґі завжди були запеклими ворогами темних елементів Магів. Лише клітина з елементальних частинок змогла довести мене до такого стану...
Лейлін гірко розсміявся, а його силует звернувся в чорний дим, зникаючи з лісу.
Саме зараз він потребував тихого місця, щоб загоїти рани.
Хоча Джордж і послушники були готові до цього, він не міг подбати про себе. Тому він відкинув цю думку на задвірки свого розуму. ... Приблизно через десять годин у тимчасових наметах.
У сутінках масляна лампа відсвіжала око. На підлозі лежало сіно, а на ньому сидів Лейлін. У правій руці він тримав пробірку зіллям, яке постійно нахиляв до ран лівої руки.
Пробірка виявилася дуже великою, а всередині її прозорої рідини можна було побачити щось схоже на обличчя дитини. Воно було вміщене всередині рідини і видаляло маленькі бульбашки.
*Тсс!*
Коли зело капало на рани, утворилося багато білого газу та було чути звуки роз’єднання.
« Угх.» Сильний біль вражала нерви Лейліна, наче його вразила блискавка, а м'язи не могли відірватися від нього.
Лейлін стиснув зуби. На його лобі скатувалися великі краплі холодного піта.
Його рани почали загоїтися.
Ефект оніміння виявився дуже сильним, наче десятки тисяч мурашок повзали по його кістках і вгризалися у них.
Водночас пошкоджені ділянки на руці Лейліна, вени та м’язи почали відновлюватися.
Перш за все, тріщини його кістки зникли повністю, а потім тіло і вени почали відновлюватися. Через кілька хвилин Лейлін відновив свою ліву руку.
Тепер рани його лівої руки повністю зникли. Його рука виглядала стрункою і світлою, але під чудовим виглядом сховалися м'язи з вибухною силою.
Тепер уже неможливо було сказати, що кілька хвилин тому вона перебувала в стані розриву.
Лейлін випробував її ще в декількох рухах, і тільки потім задоволено посміхнувся.
« Дуже сумно, що залишилося трохи рідини від Оживляючого цвіту. Інакше мені б не вдалося позбутися ран лівої руки так легко."
Оживляючий цвіт був важливим складником, який використовували Маги для відновлення пошкоджених кінцівок.
Незважаючи на рівень поранення, якщо є достатньо жовтого кольору, то кінцівка зрештою буде відновлена.
Оживляючий колір Лейлін здобув ще, будучи на рівні послушника. Він обміняв кілька з них в Академії Костей Бездонні для отримання інформації про Заклейного Мечника.
Після того як Лейлін закінчив зі своїми ранами, він використав ще кілька зелень на своїх пораненнях. Тепер він міг вільно рухатися і взяти участь у не особливо складних битвах.
« Я майже відновився. Гадаю, настав час вирушити в Каньйон Марат".
Лейлін був обережним людиною. У таємному просторі Ракін Вічний Річ був настільки небезпечний, що навіть Маґи могли порахувати корм. Якщо його розкриють, як шпигуна тисячам Придихливих Рудок, то будуть переслідувати до кінця світу!
У такій ситуації, якщо у нього залишаться рани, то шанси вижити не виростуть на висоті і вже не кажучи про те, що він отримає великий привілей.
Якби він не зміг зцілитися належним чином, то подумав би втекти і піти в спокійніше місце.
Врешті-решт, він цінував своє життя куди більше, ніж якусь вигоду.
Але ситуація виявилася не настільки страшною. Хоча він і зробив своїм ворогом сім’ю Магів із здатністю передбачати, однак не приділяв їй особливої уваги.
« Я думаю, що тепер вони не дуже добре почуваються. Моє прокляття не так-то і легко буде зняти."
Лейлін холодно посміхнувся.
Хоча йому не вдалося вбити своїх опонентів, він зміг накласти прокляття на Дженну і Манлу заклинанням — неповторне у своєму роді.
Ця форма прокляття походить з книги про Великого Змія Великого Маґа Серхольма. Лейлін почала вивчати основи прокляття і вніс відповідні зміни.
Після того як він додав свої задуми, прокляття стало настільки інакшим від оригіналу, що навіть Великий Маґ Серхольм не зміг би його позбутися.
Його важко помітити.
Якщо хтось, крім творця, спробує зруйнувати його, то об'єкт просто розпадається.
Дженна й Манла, здається, дуже цінуються у своїй сім’ї і так легко не здадуться.
Далі Лейліна було призначено силою прокляття для визначення його ворогів.
Лейлін дратував той факт, що його мало не вбили через якесь марне передбачення.
Однак вони підтримували свою сім’ю, і він не хотів втратити свого розсудливого мислення.
Ось чому він вирішив не переслідувати їх, а навпаки повісити на них мітку.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv