Перевод: Bad3mus
Глава 58: Банкет
Сонячне світло засяяло золотим світлом. Йти по ньому було як за мокрою золотом дорогою.
Нині Лейлін навмисно перевдягався у урочисте церемонійне вбрання. Він наказав Грімові особисто пригнати карету до дому Мерфі.
Мерфі також одягав урочисте вбрання і чекав на них з чорною тростиною. Коли він побачив Лейліна, його зморшкувате обличчя явіло радісний вираз.
- Ласкаво просимо, мій друже!
- Мої вибачення за те, що трохи спізнився! - Сказав Лейлін, відкривши вікно.
- Ускладнений час ще не настав, я просто навмисне вийшов раніше!
З допомогою свого слуги Мерфі заліз у карету. Грім, натиснувши батогом, направив карету до центру міста.
- Сьогодні проводиться банкет міського лорда. Він запросив і тебе. Зрештою, як власник, йому допитливий кожен гість з силою...
Мерфі залишив пропозицію незакінченим.
- Це зрозуміло. - відповів Лейлін.
Було трохи дивно, що хтось із влади над містом почав розшукувати Лейліна тільки після стількох днів з його в'їзду до міста.
- Тобі якось нецікаво?
Мерфі помітив байдужість Лейліна.
- Чесно кажучи, я не знав цих видів соціальної взаємодії. Імую я вибір, то швидше залишився б у своїй лабораторії для експериментів.
Лейлін усміхнувся.
- Ха-ха... — Мерфі доброзичливо посміхнувся.
- Я відчував точно так само, коли був молодшим! Але ти повинен навчитися насолоджуватися життям, молодий чоловік! Порівняно з фантастичними експериментами, делікатеси та запальні жінки деколи можуть викликати в тебе захоплення!
Лейлін кивнув. Це були маги, які вийшли на спокій і ті, хто нещодавно просунувся.
Мёрфі більше не мав способів просуватися по дорозі Мага, тому він міг тільки скеровувати свій ентузіазм до інших областей. Що стосується Лейліна, то у нього ще було багато варіантів, тому він, природно, витратив би час на тренування, а не на такі посадні справи.
- Веселіше, хлопче! Є кілька товаришів, яким я тебе представлю ...
Мерфі злегка посміхнувся.
- Чи можуть вони бути...
Очі Лейліна виблискували.
- Справді! Вони послушники, як і ми, і всі вони молодші мене. У вас будуть спільні інтереси для обговорення.
- Тепер я починаю відчувати передчуття!
На обличчі Лейліна з’явилася усмішка.
Замок міського лорда знаходився в серці міста Полярної Ночі. Навколо нього стояли на охороні два ряди повністю обмундованих озброєних людей в чорній броні.
- Це Чорна Залізниця лорда міста Полярної Ночі, Вікінта Джексона. Одного разу вони перемогли групу з 500 осіб, хоча їх самих було всього сотня.
Мерфі представив Лейліна, вийшовши з карети.
Лейлін оглянувся навколо. Поблизу було кілька інших карет. Час від часу виходили джентльмени в розкішних нарядах і дами у бальних сукнях з глибокими вирізками.
Мерфі, здається, мав виняткову репутацію серед цього кола палаців, судячи з захоплених вітаннях, на які він радісно відповідав. Вони навіть поголили трохи, перш ніж рухатися далі.
Побачивши Мерфі, сторож відразу забіг у двері. Незабаром зсередини громихнув надзвичайно гучний голос:
- Мёрфи, друг мой! Нарешті ти прибув!
Потім з замку вийшов щільний чоловік середніх років. Палац і солдати його вітали. Це, мабуть, був Віконт Джексон з міста Полярної Ночі.
Ріст Лейліна у Південній півкулі вважався середнім, але насправді він був вищим за нього на дві голови. Він мав класичні західні риси і дуже широкий лоб. Були у нього і дуже довгі бакенбарди.
Джексон міцно обійняв Мерфі.
- Малюк Джексон постійно питає про тебе!
- Я теж сумую за цим милим хлопцем. Він один з найрозумніших моїх учнів! - Сказав Мерфі.
Потім він представив Лейліна Віконту Джексону.
- Це мій добрий друг здалеку, сер Лейлін Фельер!
- Місто Полярної Ночі вітає вас!
Джексон виміряв Лейліна поглядом і відчинив широкі руки, обіймаючи його.
Усмішка Лейліна була дещо напруженою, що він швидко сховав.
У цей самий момент, він був повністю відведений характеристиками, які показав І.І. Чіп.
[Джексон. Сила: 7,9; спритність 4,5; живучість: 6,3; духовна сила: 3,5. Стан: здоровий. Ця людина вважається небезпечною, але Носититель радить триматися від неї на відстані 50 метрів.
"Такі характеристики можуть належати тільки Великому Лицарю!"
Зіниці Лейліна звузилися.
« Дуже висока кількість Великих Рыцарів. Після постійної активації та стимуляції їх внутрішньої життєвої енергії вони долають поріг смертних. Більше того, вони також розвивають незначну опірність заклинанням нульового рівня."
Лейлін згадав історію, яку читав раніше.
- Дуже добре! Ви, мабуть, теж Рицар.
Лорд Джексон був злегка вражений силою Лейліна і тепер дивився на нього привітніше.
- Я тільки нещодавно просунувся і мені ще дуже далеко до вас! — скромно відповів Лейлін.
Він сказав: « І.І. Чіп! Покажи мені симуляцію, де я б боровся проти міського лорда Джексона".
[Біп! Встановлення параметрів, введення даних, симуляція сценарію бою, передбачення результату...]
Великий світлий екран деякий час помигал, і результат був таким:
[Симуляція бою завершена. На відстані 50 метрів і більше - ймовірність перемоги Носителя 89,8%. Від 20 до 50 метрів - ймовірність перемоги Носителя 58,7%. До 20 метрів - ймовірність перемоги Носителя 33,9%!]
« Як і слід було сподіватися, фізична міць Великих Рицарів є надзвичайно вражаючою. Вони здатні подолати відстань швидше, ніж маг вимовить закляття. Якщо маги не будуть намагатися триматися подалі, вони опиняться в поганому становищі!"
Вираз обличчя Лейліна не змінився, поки він разом з Мерфі пішов у зал замку.
Було видно, що великий зал прикрасили з цього випадку. Навчений мармуром підлогу був таким гладким, що відображав фігури людей, які йшли по ньому.
Велика золота люстра висіла в центрі великого залу. Вона була щільно прибрана свічки, що сяяли по - різному через кольорові кристали.
Від цього велетенського залу був оркестр музикантів, одягнених у фраки і які виконували приємну повільну мелодію.
Місце було повно довгих їдальня, вкритих білою тканиною. На цих столах були золоті та срібні страви з різними фруктами і смаженим м’ясом. З краю були і клунки, і срібні глеки, від яких тягнулося сильний аромат вина.
Посередині було багато відкритого простору, де вальсували безліч палаців.
« Це схоже на бал з фуршетом!»
Лейлін кивнув.
- Розважайся! Я піду і привітаю кількох старих друзів! - Сказав Мерфі Лейліну.
- Будьте люб'язні! - На схилі голови Лейлін.
Потім він взяв кубок з вином і сів на найближчий диван.
Невдовзі після цього він помітив Мерфі разом з кількома кокетливими жінками у відкритих костюмах. Вони увійшли в невелику кімнату збоку, що майже позбавило Лейліна дару мови.
"Він так старий, і все одно хоче прикидатися повним сил, чи зможе він взагалі зробити це?"
- Ви не заперечуєте, якщо я присяду поруч з вами?
Поки Лейлін був зайнятий такими неприємними думками, поруч з ним пролунав уточлений голос.
Лейлін підняв голову і побачив молоду даму в пурпурному платті. Її золоте волосся падали на плечі як водоспад, шкіра її була молочної білизни.
Оглянувшись, Лейлін побачив, що поряд з ним більше нікого не було. Лейлін був досить красивим і постійно доглядав за собою, що приваблювало деяких молодих жінок.
- Звичайно, я не проти!
Лейлін усміхнувся і почав базікати з молодою дамою.
Завдяки поєднанню спогадів з минулого життя і пам’яті колишнього власника цього тіла йому було легко зробити дівчину щасливою.
Незабаром молода пані була дуже зачарована вигаданими історіями Лейліна.
- Ха-ха... Ха-ха, біг голим по вулиці? Він справді це зробив?
Молода дама повністю втратила свою колишню елегантність; її сміх був майже оглушливим, без більшої частини своїх колишніх делікатних манер. Це приваблювало багатьох цікавих людей.
- Прости, що перериваю тебе, Лейлін! Але наші друзі тут!
Підійшов Мерфі, за яким по п'ятах слідували кілька двориків, з якими він щойно бурхливо поєднується. Дивно, але його вбрання все ще був надзвичайно охайним і чистим, що злегка шокувало Лейліна.
- Гаразд, мені пора!
Лейлін з виразом безпорадності піднявся з дивана.
- Це... Пане! Ми так довго проговорили, а я ще не запитала вашого імені!
Молода леді плескла себе по лобі.
- Лейлін Фельер, кличте мене просто Лайлін!
- Я... Я Алісія, мій будинок знаходиться за адресою вулиці Шан-Елізе, 34. Буду рада, якщо ви прийдете пограти в будь-який час!
- Ха-ха, я ніколи б не подумав, що на тебе такий попит у пані, ха!
Коли вони з Лейліном відійшли, Мерфі пожартував над ним.
- Це всього лише юна леді, якій подобається слухати історії. Вони прибули? — запитав Лейлін.
- Вони всі тут, за мною! - Сказав Мерфі і привів Лейліна в маленьку кімнату поруч із залом для танців.
У кімнаті чекали кілька посллушників. Лейлін відчув по енергетичних хвилях, що вони були 1 і 2 рівня.
Мерфі, очевидно, мав найвище становище в цьому колі. Коли він увійшов, всі послушники встали, зустрічаючи його.
- Ладно!
Мерфі провів поглядом навколо.
- Дозвольте мені представити всіх вас новому товаришу! Лейлін, який прибув з заходу...
Коли Лейлін закінчив уявляти себе, він не стримався від запитання Мерфі:
- Чи не викличе подібний збір проблем?
- Не турбуйся, Джексон виростив кількох звіролюдей, а їх носи чутливіші собачих. Він давно вже знає про наші особистості, але нікому не розповідає! — Він сказав послушник, піднімаючи срібний графин і випиваючи з нього час від часу.
- О! Мейфлауер, моя Мейфлеуэр!
У цей момент почувся гучний спів чоловіка.
- О! Детка! Так гаряче, так добре!
Слідом прозвучали приглушені жіночі стони.
Було схоже, що в сусідній кімнаті є пара, яка палає пристрастю.
Обличчя Мерфі помрячело, і він швидко помахнув рукою. Тускла енергетична мембрана окутала кімнату, відкидаючи її від шуму зовнішнього світу.
- Це випадковість, нещасний випадок!
Його старе обличчя явно віддзеркалювало його збентеження.
Лейліну хотілося знепритомніти, а в його голові луною розкатався голос, знову і знову.
« Гаразд! Мені дійсно не варто живити якихось надій щодо цієї групи послушників. Вони всі просто купа сміття, які зовсім втрачають свою мотивацію і розсудливість!»
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv