Розділ 1: Переродження
"Ухх... Голова розколюється..."
Це була перша думка, яка відвідала Фан Міна під час пробудження. Всередині черепа ніби вибухнув вулкан. Біль була настільки жахлива, що здавалося, ніби голову ось-ось розірве на частини, особливо сильно біль віддавалася в затилку.
Його тіло везли в старій візці. Кожного разу, як возьму трясло голову, він відчув кожен камінець на дорозі. Фан Мін зробив кілька різких зітханнях.
Важко розплющити очі, він оглянувся по сторонах.
Довкола нас було багато дітей підліткового віку, які тягнулися до старих возів. Діти мали світле волосся і блакитні очі, деякі з них спали, а інші сиділи із відсутнім поглядом. Фан Мін вирішив якнайшвидше піднятися з крижаних досок воза, щоб не схопити простуду.
Але в цей момент біль вибухівкою віддавалася в голові.
Перед затуманеним оком пронеслися уривки спогадів і Фан Мін знепритомнів.
- Лейлін! Эй! Лейлін, прокинься!
Почувши це, Фан Мін відкрив очі.
"Це... Переродження?" - подумав Фан Мін. Картина минулих хвилин була в свідомості: останні секунди роботи реактора і сліпуче вибухання.
Після цього неможливо було прожити, спосіб захисту просто не існувало.
Крім того, на його планеті карети і дерев’яні дошки можна було побачити хіба що в музеї стародавньої історії.
Завдяки спогадам колишнього власника тіла Фан Мін отримав деяке уявлення про своє тіло і світ, в який потрапив.
Це було схоже на графство епохи середньовічного середньовіччя. Так само він відчув у своєму тілі і світі навколо присутність дивною, незнайомою раніше сили... Це магія.
Минулим господарем тіла був Лейлін Фейлер, син аристократа. Його батько Віконт Джон Фейлер використав усі свої зв’язки, щоб його сина прийняли в Мака.
Зараз він знаходиться в старому возі на шляху до Гільдії Магів.
Він подивився на того, хто розбудив його. Це був високий хлопчина з густими бровами, великими очима і прямим носом. Волосся були трохи іншого, золотистого відтінку. Незважаючи на гарний вигляд, він мав міцне і гармонійне тіло. Він виглядав досить-таки мужньо.
Коли він побачив, що Фан Мін нарешті впадав у відчай, його серце засміялося.
- Ха-ха... Лейлін, нарешті прокинувся. Якби ти прокинувся на кілька хвилин пізніше, то не встиг би до вечері. Ти ж не хочеш бути голодним?
Фан Мін опустив очі. Після недовгої роздумів він, врешті-решт, згадав його ім'я:
- Дякую, Джордже!
Усі, хто прямував до Гільдії Магів, були достатньо талановитими, щоб стати магами. Джордж був законним сином графа і його коханцем. Для того щоб Джордж був прийнятий у гільдію, батькові довелося попітніти.
"Граф?"- промайнула думка в голові у Фан Міна.
Він згадав батька його теперішнього тіла, Вікента Джона Фелера, його землі були розміром з мегаполіс із свого попереднього життя і тисяча солдатів була на сторожі цих земель. У цьому світі статус серед аристократів визначав військову силу.
Оскільки Отець Джорж був Графом, то його володіння включали принаймні декілька міст і річний дохід з кількох тисяч золотих монет. І навіть з такими фінансами і силою в його розпорядженні, йому знадобилося багато зусиль, щоб відправити Джорджа до академії магів. Фан Мін задумався, яким же чином його батько навчився робити те саме для нього.
Коли Фан Мін подумав про це, в його голові з'явилася гостра біль і почала думати інша картина:
З'явилася темна кімната з полицями вздовж стін. Атмосфера всередині була затхлою, а сама кімната — досить пилною.
Під світлом тьмяної лампи Джон Фельер передав кільце Лейліну і сказав:
- Дорогий Лейлін, це сімейна реліквія, дар Мага. Коли мій дід допоміг пораненому Магу, той натомість дав йому це кільце і сказав, що якщо хтось матиме дар до магії, нехай одягне його, і воно йому допоможе вступити в будь-яку гільдію без жодних зусиль. Я дарую його тобі в надії, що ти станеш гордістю нашої сім'ї.
Кольцо!
Очі Фан Міна різко звузилися, і він мимовільно приклав праву руку до грудей.
Під одягом він відчув щось тверде по формі, подібне до обручки.
З полегшенням він подумав: « Пощастило! Не впевнений, що ті люди не побачили цінності в кільцеві або ж тут присутній певний обмежитель. Добре, що ця обручка не вкрали, поки я був у відключці."
Як ученому в своєму колишньому житті, Фан Міну була надзвичайно допитлива і цікава містична сила, тому він хотів дізнатися про неї все.
Крім того, він не хотів бути вигнаний і повернутися додому, втративши важливі докази при вступі.
« Хоч я і перейняв тіло та спогади, але все ще дуже відрізняюся від справжнього Лейліна. Для членів його сім’ї буде відчутна різниця, оскільки вони прожили з ним дуже довго. Якщо вони помиляться і приймуть це за одержимість, то наздоженуть когось хто буде займатися розслідуванням, і тоді вся правда розкриється."
Але якщо я поступлю в гільдію Магів, то зможу уникнути повернення і тоді всі зміни у поведінці не будуть так кидатися в очі. Можливо, для Маґа бути дивним - абсолютно нормальне явище. Якщо я буду намагатися поводитися як колишній Лейлін, то можу викликати непотрібні підозри.
Він роздумував над тим, як одне міцне подружжя раптом допомогло йому стати на ноги.
- Про що думаєш? - Запитав Джордж.
- Нет... Ні про що!
Фан Мін швидко похитав головою, і відразу ж схопився за неї, ніби вона знову стріщала від болю.
Він раптом повернувся і подивився на Джорджа так, що у нього стисалося серце, ніби на нього втупилася отруйна змія.
- Дорогий Джордж, чому ти не розбудив мене раніше, а просто дозволив мені валятися на підлозі так довго? — Запитав Фан Мін, закриваючи очі.
- Хе-хе! Ти так солодко спав, ось я і подумав, що тобі подобається.
Джордж соромливо почухав голову, а очі його хитро засвердлили.
Під вбивчим поглядом Фан Міна він, нарешті, здався і підняв руки.
- Добре. Добре! Хто тебе просив ображати мою богиню? Я не дрібна людина. Шкода, але всі люди в кареті вже вважають тебе своїм ворогом і мені не хочеться стати вигоєм.
« Збочувати? Богиню?»
Фан Мін почухав голову і раптово згадав, чому його побили.
Це була дівчина на ім'я Бессіта. Хоч їй і було лише 15, але її гарне тіло вже сформувалося, а її великі очі ще більше спокушали Лейліна.
Взагалі, справжній Лейлін не був джентльменом. Він втратив незайманість у 12 років, і після цього спокусив багато інших жінок та переспав більше ніж стоми.
Він був відомий як бич маєтку свого батька. Як тільки Фан Мін згадав про це, з презирством прикрив очі. Це тіло було настільки слабким і крихким, що справа не в одних пораненнях!
Озираючись назад, ми зрозуміли, що Лейлін любив створювати проблеми на своїй землі і не міг контролювати себе під час зустрічі з Бессітою.
Перші кілька разів все виглядало як простий флірт. Але потім він почав вдаватися до насилля. Коли Фан Мін побачив ці спогади, то заклеїв справжнього Лейліна ідіотом.
Ця Бессіта була принцесою маленької країни! І Лейлін все ще хотів її зґвалтувати. Його череп замість мозку був заповнений смолою? Огидно...
Те, що відбувалося далі, було дуже зрозумілим. Лейліну дали урок « храїтелі квітів ». Вони забили його до смерті, що було вигідно Фан Міну.
(П/П: "Хранники квітів" - дослівний переклад. Це, мабуть, її охоронці або ескорт).
"Хе-хе! Ця Бессіта не така проста, як здається насправді. Це було підступно!"
« Так! У будь-якому випадку, я прийняв твоє тіло і якщо мені випаде шанс, то я помщуся за тебе (передйдучого Лейліна). З цього моменту моє ім'я Лейлін Фельєр.
Фан Мін поклявся собі в цьому.
У пам'яті Лейліна не було ніяких натяків на азіат, а також він не чув про Китай, тому використання екзотичного імені в західному світі - занадто небезпечне рішення.
Оглянувшись, він зрозумів, що в просторій возі більше нікого не залишилося. Негідно, що Джордж прийшов покликати його.
- Неважливо, що сталося, я повинен подякувати тобі! До слова, Джордже, у тебе є якийсь ліки?
Фан Мін встав і потягнувся. Хоча його тіло все ще хворіло в деяких місцях, це не завадило рухатися і рана на затилку вже завмерла.
- Хе-хе-хе ... Я знав, що тобі це знадобиться.
Джордж розсміявся і кинув маленьку пляшечку.
- Це особливий бальзам моєї родини. Я чув, що його зазвичай використовують на тренуваннях. Він має високу ефективність проти травм.
Сказавши це, Джордж крадькома подивився на нього і продовжив свою думку:
- Добре! Вечеря вже скоро, я піду першим а ти поспіши за мною, як використовуєш ліки. Пам’ятайте, нікому не говори про нашу дружбу!
Після цього він швидко змучився, наче порив вітру.
Фельер, побачивши на погрожуваній фігурі Джорджа, ненавмисно загладив своє чоло. Здається, що колишній Лейлін справді розвозив осичне гніздо. Хіба це така велика справа? Судячи з його спогадів, у цьому світі сексуальні стосунки здавалися досить відкритими.
На даний момент він ніяк не міг вплинути на ситуацію. Знявши свій одяг, він зайнявся своїми ранами.
- Ай! ... Цей чортів Джордж. Хіба він не міг допомогти мені використати ліки, перш ніж піти?
Лейліну довелося докласти неабияких зусиль, щоб це зробити.
Дійсно, ефект від ліків був миттєвим, як тільки він наніс його, біль миттєво заспокоїлася, а потім і зовсім зникла.
Розробивши рани, Лейлін одягнувся і відкрив двері возів.
Дул легкий вітерець, а сонце сідає на горизонті і фарбує все довкола золотого.
- Все ж добре відчувати себе живим!
Пробурмовши це, Лейлін злегка проліз.
Оглянувшись, він помітив коло з кількох возів посередині. Це виглядало як якийсь тимчасовий табір.
Багато молодих людей сиділо навколо багаття на килимках. Вони весело сміялися, грали і їли хліб.
Коли він підійшов до столу, то побачив багато видів соку і хліб. Судячи з його спогадів, саме тут роздавали їжу.
Коли він підійшов трохи ближче, то побачив кілька чоловік у черзі. Вони дивилися на Лейліна з презирством.
Хоча Лейлін вважав себе стійкою людиною, йому було важко це витримати.
Але він не пішов, бо мав їсти.
- Швидше! — Роздався хрипкий голос.
- Вибачте, Леді Анжела! - Вибачився весняний хлопчик і взяв свою порцію, перш ніж втекти.
[Пік!]
[Увага! Загроза для носія!]
[Причина: Мінімальна відстань до джерела загрози.]
[Рекомендація: віддайтеся на 1000 метрів від джерела загрози!]
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv