Озеро Цінхай знаходилось приблизно за чотириста кілометрів на південний захід від міста Фейхуан, що в провінції Бейцзян. Розташоване на високогір'ї, воно славилось кришталево чистим повітрям та ідеально прозорим небом над ним. Час від часу над озером пролітали барвисті птахи, доповнюючи захопливі краєвиди Цінхаю.
На північ від озера простягалась кам'яниста місцевість із розкиданими острівцями трави.
— Дивіться, що я казав? Хіба це не чудове місце! Озеро Цінхай, може, й не входить до безпечної зони, та старші розповідали, що це священна земля. Демонічні істоти тут майже не з'являються, тож тисни на газ! — пролунав схвильований голос із джипа.
Чотири позашляховики мчали кам'янистою рівниною. Вони їхали вздовж берега озера, насолоджуючись приємним вітерцем, що обдував обличчя. Здавалось, легені нарешті очищались після того, як подорожні перестали вдихати забруднене міське повітря!
— Твоя правда, узбережжя зараз ледь тримається. Залишатись у місті було просто задушливо. А тут і справді благодать! Ми не лише ближче до природи, тут ще й значно безпечніше! — вигукнув хтось інший.
Це була компанія молоді, що вирушила в подорож. Останнім часом ситуація в країні залишала бажати кращого, і через це пересування суворо обмежили. Та попри тривожну обстановку, людям усе одно треба було якось знімати стрес. Оскільки цивільним заборонили їздити на схід країни, завжди лишалась можливість вирушити на захід!
Чотири автівки рвонули вперед, мов звірі, щойно випущені з клітки. Нерівна дорога не могла зупинити їхню жагу до адреналіну, і позашляховики мчали на шаленій швидкості.
Раптом просто попереду виникла густа штормова хмара, миттю накривши землю тінню. Здавалось, ще мить — і вони в'їдуть у якусь жахливу темряву, що неминуче їх поглине!
— Що... що це таке? Ураган? — здивувались пасажири, і водії різко вдарили по гальмах.
— Земля попереду провалюється. Повертайте, швидше! — загорлав хтось.
Решта подивилась уперед і помітила, що земля справді осідає, наче її щось пожирає. Вони хутко розвернули автівки й погнали геть так швидко, як тільки могли.
На жаль, провалля, що невблаганно розширювалось, зрештою наздогнало машини. Молодь, яка ще мить тому насолоджувалась життям, тепер нестямно верещала. Видовище було вкрай жахливим і скидалось на справжній апокаліпсис.
З провалля лунали моторошні крики, що ставали нестерпною моральною тортурою для звичайних людей.
Чоловік у гавайській сорочці, що сидів на задньому сидінні, озирнувся.
Одного погляду вистачило, щоб знепритомніти. Він побачив, як усередині ями голови й тіла звалювались одне на одне, скидаючись у цілі гори. Вони повзали навколо, розриваючи одне одного на шматки й намагаючись зібрати себе наново, — усе нагадувало казан із гнилим м'ясом!
Якщо Пекло справді існувало в цьому світі, воно, найімовірніше, виглядало саме так, як те, що щойно побачив цей чоловік!
— Ми ще живі?
Чотири позашляховики різко загальмували. Десяток юнаків та дівчат у них усе ще перебували в стані глибокого шоку. Дехто вже встиг намочити штани.
— Що це, в біса, було? Нора нежиті?
— Не знаю, але більше я сюди ні ногою!
Було так чудово залишатись живим. Ніхто з них не мав жодного бажання згадувати ту жахливу сцену!
— Воно... зникло.
— Повертаймося назад на схід!
Гірський хребет Лангтанг-Гімал у Непалі слугував північним кордоном країни.
Містечко Мученг розташовувалось менш ніж за тридцять кілометрів від гірського хребта. Це було затишне містечко, що жило за рахунок гірських промислів. Зазвичай фермери працювали б на полях у другій половині дня. Однак кілька годин тому все сімдесятитисячне населення містечка раптом завмерло. Люди втупились у штормову хмару, поки та не розсіялась. Усі їхні думки заполонило видовище жахливої безодні під нею!
Люди безперервно молились. Минуло чимало часу відтоді, як містечко востаннє збиралось разом для молитви, та тепер молився кожен...
Вони дякували небесам за те, що ті зберегли їм життя!
Просунься безодня ще на п'ять кілометрів у бік містечка — і воно просто припинило б своє існування відсьогодні!
Раджастан, Індія...
Темна Безодня знову з'явилась без жодного попередження. Це виглядало так, ніби сам Бог Руйнування проходив повз, наганяючи неймовірний страх на жалюгідних і приголомшених мешканців довколишніх міст.
Вона з'явилась нізвідки й так само раптово зникла. Усе швидко повернулось до норми, та багато людей мали нагоду на власні очі побачити жахливе створіння, про існування якого донині навіть не підозрювали, — те, що могло з легкістю поглинути їх усіх за лічені секунди!
Каїр, Єгипет...
Мо Фань грався в телефоні, приймаючи ванну.
Він відчув спрагу й простягнув іншу руку, щоб узяти склянку соку з краю ванни, та з незручністю виявив, що під пахвою нічого немає, крім повітря.
Мо Фань якраз дратувався через те, що тепер став калікою, коли задзвонив телефон.
Він швидко відповів на дзвінок і почув голос маленької лолі, Лінлін.
— Мо Фаню, ти бачив новини? — голос Лінлін лунав заспокійливо, як завжди. От якби тільки вона могла говорити трохи ніжніше...
— Які новини? Знову щось трапилось? Я щойно виліз із золотої гробниці. Усе, чого я зараз хочу, — це просто комфортно пожити, як нормальна людина! — відповів Мо Фань.
— Це про Темну Безодню, — сказала Лінлін.
Мо Фань миттю випростався і, насупившись, перепитав:
— А що з нею?
— Ми з'ясували, що Темна Безодня не могла просто телепортуватися куди завгодно під час Лиха Стародавньої Столиці. Тепер вона продрейфувала до арабських держав, минувши Непал, Індію та Пакистан... про це гудуть усі новини в цих країнах. Вони вимагають від міжнародних організацій пояснити цей феномен, — поінформувала його Лінлін.
— Е-е... — Мо Фаню аж мову відібрало.
Наскільки ж безрозсудним був Стародавній Імператор? Він що, планував перемістити Темну Безодню до Червоного моря, нахабно сунучи прямо по територіях інших країн? Це ж доведе лідерів цих країн до божевілля!
— Стародавній Імператор явно прямує до Острова Забуття в Червоному морі. Він офіційно оголошує війну Потойбіччю, — промовила Лінлін.
— Який же він швидкий? Я, по суті, вже закінчив свою роботу тут. Досі не можу повірити, що це не сон, і я справді розпалив війну між двома королівствами нежиті, — зізнався Мо Фань.
— Я чула, що в Каїрі теж справи кепські. Ти в порядку? Тобі краще повернутися, якщо немає причин там залишатись. І навіть не думай пхатися на Острів Забуття. Це не лише Брама Потойбіччя, а й вхід до Виміру Темряви! — попередила Лінлін.
— Знаю-знаю, я вже зробив усе, що мав, — відповів Мо Фань.
— Щодо другого Контрактного Звіра, про якого я згадувала раніше, ти вже виконав вимоги? — поцікавилась Лінлін.
— Думаю, тепер це працює, хоча я й гадки не маю, як я це зробив, — підтвердив Мо Фань.
Мо Фань розблокував другий Контрактний Виклик.
Днями Королева Потойбічного Світу попросилась подрімати в його Контрактному Просторі. Однак вона не захотіла спати в одній кімнаті з Маленькою Полум'яною Белль через спеку, яку його крихітка постійно випромінювала, і вирішила поспати в сусідній кімнаті натомість.
Мо Фаню було неабияк цікаво, як Королеві вдалося облаштувати собі іншу кімнату в його Контрактному Просторі.
Придивившись уважніше, він усвідомив, що це був його другий Контрактний Простір!
Це стало для нього справжнім сюрпризом. Лінлін розповідала, що викликач відкриває другий Контрактний Простір, коли його культивація Елемента Виклику досягає певного рівня, дозволяючи мати другого Контрактного Звіра. Мо Фань був занадто зайнятий боротьбою з набридливими Муміями в Піраміді, тож навіть не помітив, що в нього з'явився другий Контрактний Простір.
— Коли ти повертаєшся? — запитала Лінлін.
— Думаю, скоро. А що? Скучила за мною, бо ми так довго не бачились? Моя Лінлін, я теж за тобою скучив! — засміявся Мо Фань.
— Пф, я тільки даремно марную на тебе час! — огризнулась Лінлін.
— Та що таке? Просто скажи, — відповів Мо Фань.
— Розкажу, коли повернешся. Я йду на заняття, — Лінлін кинула слухавку.
Мо Фань відчув, що знову живе, змивши з себе гнилий сморід Мумій, проспавши дві доби поспіль і насолодившись розкішним шведським столом.
Вони провели всередині Піраміди чотири місяці. Чотири місяці, справжні тортури!
Йому справді варто замислитись над тим, щоб у майбутньому відмовлятись від таких складних місій. Він волів би просто зависати в містах і налагоджувати стосунки з дівчатами навколо нього. А якби стало нудно, завжди міг би втоптати в бруд якихось ідіотів, що муляли б йому очі. Саме такого життя він і прагнув!
— Мо Фаню, чому твоя рука досі не відросла? — засміявся Чжао Ман'янь, поглянувши на неї.
— Позбутися Скверни Темряви не так уже й просто, — Мо Фань був безсилий щось із цим вдіяти.
— Тобі справді варто навідатись до Храму Парфенону. З боку ти виглядаєш дуже безглуздо, вештаючись з однією рукою, особливо коли за тобою не ходить гігантський кондор, — порадив Чжао Ман'янь.
Мо Фаню було ліньки відповідати цьому зловтішному типу. Він і так чудово знав, чим займався Чжао Ман'янь, просто поглянувши на його зблідле обличчя.
— Та кралечка, яку ти знайшов, чекає на тебе внизу. Здається, у неї чудовий настрій, бо ти нібито обіцяв повести її на шопінг. Оскільки в тебе немає руки, і ти не дуже вправно користуєшся лівою, чи не варто тобі задуматись над тим, щоб трохи її потренувати... — з хитрою посмішкою запропонував Чжао Ман'янь.
— Ти можеш хоч іноді вимикати свої брудні фантазії? У мене ніколи не виникає подібних думок. У мене добре й любляче серце, — праведно заперечив Мо Фань.
— Я щойно купив три упаковки цього. Тобі одну дати? — запитав Чжао Ман'янь.
Мо Фань спокійно взяв упаковку й поклав її до кишені...