Вийшовши з проходу й опинившись у черговій — точнісінько такій самій, як і попередні — камері, усі перезирнулися розгублено.
— Ще одна?
— Знову немає виходу. Хтось бачить труну?
На перший погляд камера здавалася порожньою — жодної труни в повітрі не висіло. Зрештою Мо Фань таки знайшов її: стояла собі на підлозі, звичайнісінький, нічим не примітний саркофаг мумії.
— Цього разу відкриваю я, — Чжао Ман'янь помітно осмілів, роздивившись, які тупоголові виявилися попередні мумії.
Підійшовши ближче, він помітив дещо дивне: труну міцно обплітала якась стародавня лоза.
Чжао Ман'янь довго не роздумував. Зібрав Магію Світла в долоні — та поволі розповзлася до зап'ястя, утворивши золоте руків'я. Далі світло витяглося й перетворилося на сяючий клинок у формі півмісяця!
Чжао Ман'янь з розмаху рубонув лозу, що обмотувала труну. Удар лишив на ній хіба неглибоку, крихітну подряпину.
— Хм? А вона міцненька! — здивувався Чжао Ман'янь, коли не зміг розрубати лозу навпіл.
Він махнув клинком ще раз, цього разу вклавши більше енергії, аби посилити удар.
Цей удар лишив розріз уже глибший. Чжао Ман'янь прикинув: знадобиться ще сім-вісім замахів, щоб перерубати лозу навпіл.
— Впораєшся? — спитав Му Бай, побачивши, як Чжао Ман'янь марно намагається перерубати рослину.
— Вона досить міцна... Якого біса тут відбувається? Як вона відросла?! — вигукнув Чжао Ман'янь.
Порізи, на які він витратив стільки сил, загоїлися самі собою. Він миттю піддав темпу й почав безперестанку різати лозу, та щоразу вона відновлювалася повністю.
— Не вірю власним очам! — роздратовано скрипнув зубами Чжао Ман'янь. Навіть якась рослина взялася з нього знущатися. Настав час показати їй, на що він здатен!
— Чжао Ман'яню, припини її рубати! — стурбовано випалив Шрів.
— Чому? Нам треба відкрити її, щоб забратися звідси! — озвався Чжао Ман'янь.
— Нам не можна зв'язуватися з цим типом! — Шрів тримав у руках книгу — він щойно збагнув, кому належить ця маленька труна!
— Серйозно? Ті дві інші мумії були доволі тупими... — сказав Чжао Ман'янь.
— У стародавньому рукописі сказано, що юний Хуфу колись зустрів демонічне дитя. Воно мало не забрало його життя. Убити його коштувало Хуфу неймовірних зусиль, та навіть після цього він і далі його боявся. Тож наказав комусь дістати з Мису Доброї Надії Безсмертну Лозу — запечатати нею незнищенне тіло демонічного дитяти в маленькому саркофазі. Саме від цього дитяти Хуфу перейняв могутню магію нежиті, що зробила його владу беззаперечною... Лоза, яку ти намагаєшся перерубати, — та сама Безсмертна Лоза, а візерунки на труні точнісінько такі, як у манускрипті! Хуфу все життя боявся демонічного дитяти, але водночас не полишав спроб зробити з нього свого підлеглого. Воно пролежало в цій Піраміді кілька тисячоліть. Якщо воно й справді перетворилося на нежить, то тепер має колосальну силу. Воно нас усіх приб'є! — вигукнув Шрів.
Почувши це, Чжао Ман'янь аж здригнувся, опустивши клинок і втупившися в саркофаг.
Поверхню суцільно вкривали незрозумілі символи й діаграми. Чжао Ман'янь намагався щось у них розгледіти, коли раптом один із візерунків викривився й обернувся дитячим обличчям. Воно всміхалося щирою, ясною усмішкою — та в очах Чжао Ман'яня це виглядало моторошно до дрожу!
Він зблід і позадкував.
— Це... це фантом! — здригнувся Чжао Ман'янь.
Фантоми були найважчим різновидом нежиті — невловимі, несприйнятливі до Елементальної Магії, майстри ментального контролю, прокльонів та отрути. Труна ще навіть не відчинилася, а воно вже посміхалося Чжао Ман'яню, викликавши мороз по спині!
— Краще з ним не зв'язуватися, — погодився Мо Фань.
— Так, я теж так думаю! — вигукнув Шрів.
— Але як ми відкриємо наступні двері, якщо не відкриємо труну? — спитала Міос.
— Я покопався в цьому питанні й з'ясував, що під командуванням Хуфу було незліченно багато мумій-камер. Усі вони колись були його радниками, а єдиний шлях до камери самого Хуфу пролягає саме крізь них. Камери з'єднані між собою: у кожної по чотири двері, по одних на кожній стіні. Просто відчинити труну — відкриються тільки одні двері, а от знищиш власника камери — відчиняться всі чотири, — пояснив Шрів.
— І що ти цим хочеш сказати? — зовсім заплутався Мо Фань.
— Шлях до камери Хуфу знайдемо лише якщо щоразу обиратимемо правильні двері. Помилимося — потрапимо до чергового лабіринту з чотирма дверима. А мумій під командуванням Хуфу щонайменше кілька сотень. Блукатимемо між камерами без кінця — або згинемо в пастці, або нас приб'ють самі ж мумії, — відповів Шрів.
— То чого ж ти не сказав нам цього від самого початку?! — розлютився Чжао Ман'янь.
— Структуру я збагнув лише побачивши труну демонічного дитяти. Та найважливіше — перша Мумія, на яку ми натрапили, та, чию труну тримав павук із золотою головою і срібним тілом, була саме в одній із правильних камер. Одні з дверей у тій камері й виведуть нас на вірний шлях.
— ...тобто ми йшли правильно? — спитала Гайді.
— Не думаю. На одному старовинному розписі були підказки: павук, на ньому скорпіон, на скорпіоні змія, а над змією кружляє орел... Якщо ми справді йдемо правильно, наступна камера має бути пов'язана саме зі скорпіоном.
— Ти хочеш сказати, що нам треба повернутися й битися з Мумією рівня Правителя? Вона ж, блін, вміє говорити! Це явно могутній монстр! — обурився Чжао Ман'янь.
— Не дивно, що вона не стала нас зупиняти. Вона знала, що ми зрештою повернемося, — задумливо промовив Му Бай.
— То нам варто розвернутися? — з гримасою спитала Міос.
— Так, повертаймося. Хай там як, провокувати це демонічне дитя ми собі дозволити не можемо. Відтепер спершу з'ясовуватимемо, кому належить труна в кожній камері, — розбудимо випадково якусь жахливу почвару, і нам гаплик. Демонічне дитя не входить у шлях до камери Хуфу, тож ризикувати немає сенсу, — сказав Шрів.
— Шріве, звідки ти стільки знаєш? Ти що, якийсь нащадок Хуфу чи що? — не втримався від запитання Чжао Ман'янь.
— Ти знущаєшся? Майже кожен єгиптянин якось пов'язаний із Хуфу! — гмикнув Шрів.
— А, ну так, твоя правда...
Групу вже нічим не можна було спокусити знову турбувати демонічне дитя — надто вже налякався Чжао Ман'янь, дізнавшись, хто це насправді. Мо Фань прикидав: демонічне дитя за силою приблизно врівень із Королевою Потойбічного Світу. Розбуди вони його насправді — воно розтерло б їх на попіл одним порухом мізинця!
Вони рушили назад тим самим проходом. Група подумки готувалася до бою, згадуючи мумію, що начіплювала собі на плечі випадкові черепи замість голови.
— Нумо, я рознесу всі її черепи на друзки! — Мо Фань упевнено ступив уперед і роззирнувся камерою.
Він очікував побачити гору черепів, та камера виявилася зовсім порожньою.
Гора черепів безслідно зникла, як і сама буйна Кістяна Мумія. Та й камера здавалася меншою за попередню.
— Що тепер? — Чжао Ман'янь витріщено крутив головою на всі боки, та жодного черепа так і не знайшов.
— Ми... ми що, пішли не тим шляхом, хоча вихід був лише один?
Після коротких роздумів Шрів промовив:
— Як я й думав, навіть якщо ми підемо назад тим самим шляхом, ми не повернемося до попередніх камер. Натомість він приведе нас до нової!
— Ти постійно роздаєш поради постфактум. Чому ти не міг розповісти нам про все це раніше?! — роздратовано закричав Чжао Ман'янь.
— Я можу лише робити припущення, спираючись на пройдений шлях! Живими з Великої Піраміди Гізи виходили одиниці. А навіть якщо хтось і знав секрет цих камер, той секрет, найпевніше, давно загубився в історії! — озвався Шрів.
Нова камера завбільшки була зі шкільний стадіон. Замість труни в її центрі стояв надгробок.
Земля під надгробком здулася горбом, а напис на ньому був виведений кров'ю. Група підійшла ближче — треба було зрозуміти, як тут відчинити двері.
— Нам треба знищити це створіння і обрати двері зліва від надгробка, щоб повернутися до першої камери, — сказав Шрів.
— Яка морока...
— Не забувайте, ми в одній із найвидатніших гробниць світу. Диво вже те, що ми досі живі!
Мо Фань навіть не завдав собі клопоту читати незрозумілі символи на надгробку — просто рознiс його на друзки одним ударом!
Власники інших камер бодай зручно спочивали в саркофагах. А цей, порівняно з рештою, явно був якимось невдахою — лише простий, порослий мохом надгробок!
— Мо Фаню, ти що, не міг почекати, поки я дізнаюся, кому він належав?! — обурено загорлав Шрів.
— Чекати, якого біса?! Кому яке діло до імені якогось там рабовласника, який здох кілька тисячоліть тому? Ми ж не археологи! — нетерпляче відрізав Мо Фань.
Навіщо взагалі чекати, якщо мумію все одно доведеться прикінчити заради правильних дверей? Найпростіше — покінчити з нею відразу!