Маленький Кулон-Вугор старанно наплодив для Мо Фаня понад двадцять Есенцій Душ рівня Воїна. Продай він їх — став би без жодних зусиль найбагатшою людиною у своїй країні!
Натомість він згодував усі Есенції Магічному Персню-Провіднику. Тепер до його послуг було сто тридцять три вовки — втричі більше за початкову кількість!
— Такими темпами я справді виплекаю цілу вовчу армію! — серце Мо Фаня схвильовано закалатало.
Мати під рукою тисячу чи дві вовків він точно не відмовився б, особливо зважаючи на те, що незліченні полчища демонічних істот оточували його чи не щодня. За Хуфу йшли мільйони мерців, хоча сам він давно спочив у могилі. То хіба забагато хотів Мо Фань, мріючи про власну армію під командуванням?
— Просторовий Ритм: Тупіт Титана!
Невидимий велетень тупнув ногою просто перед ними, миттю розчавивши загін Воїнів Потойбіччя. У них не було жодної плоті, все що їх тримало докупи був скелет. Кістки розлетілись по підлозі, майже вщерть встеливши прохід попереду.
Гайді збагнула: хоч би яку магію вона застосовувала, убивати так само блискавично, як Мо Фань, їй не судилося. Тож вона обрала простіший, зате жорстокіший шлях — розчищати дорогу голою силою. Проти такого нищівного Тупоту в Воїнів Потойбіччя не залишалось жодного шансу!
— Та коли вже цьому тунелю кінець-край буде? — нетерпляче пробурчав Чжао Ман'янь.
Позаду лишилась чимала відстань, а кінця й досі видно не було. Кількість же Воїнів Потойбіччя тим часом анітрохи не спадала — вони перли на групу нескінченним потоком.
Шлях від камери до нинішнього місця геть завалило уламками полеглих ворогів!
— Це просто не має сенсу. Навіть якщо простір усередині Піраміди й розтягнутий, прохід ніяк не може бути настільки довгим! — розгубився навіть Шрів.
Гайді вичерпала вже понад половину своєї енергії, тож Мо Фань перебрав ініціативу, взявшись косити нежить Просунутими Закляттями у ще шаленішому темпі.
Позаду лишився ще один кілометр, а кінця так і не було видно. Загалом позаду вже лежало близько п'яти кілометрів — і прохід досі тягнувся ідеально прямою лінією. Невже простір усередині Великої Піраміди Гізи розкинувся на цілу долину?
Сили групи невблаганно танули. Не подолавши навіть половини шляху, вони ризикували просто виснажитись до смерті під натиском Воїнів Потойбіччя!
— У когось є ідея? Не можемо ж ми йти отак нескінченно! — вигукнув Мо Фань.
Хоч він і провів чудовий час, наповнюючи скарбничку Есенціями Душ, а ліміт армії зріс уже до ста п'ятдесяти, рано чи пізно їх усе одно винищать. Маг без енергії нічим не кращий за звичайну людину — а одного-єдиного Воїна Потойбіччя вистачить, щоб покласти їх усіх одразу!
— Шріве, ти привів нас сюди подихати?! — стривожено крикнув Саєд.
— Не галасуй, дай подумати! — огризнувся той.
— Гайді, чи є шанс, що ми потрапили в нескінченну петлю? — запитав Мо Фань.
Обоє були Магами Простору, тож мали б відчути будь-яку дивину в структурі навколишнього простору. У Мо Фаня наростало відчуття, що скільки б вони не йшли — виходу так і не знайдуть...
— Прикрий мене, — попросила Гайді.
— Гаразд, — кивнув Мо Фань, спостерігаючи, як вона заплющила очі, уважно прислухаючись до кроків, що наближалися звіддалік.
За мить її губи ледь помітно затремтіли, народивши тиху мелодію, яка стрімко полинула далі. Коли вона промайнула повз Мо Фаня, той почув звук, схожий на крик дельфіна, що розтанув у темряві попереду.
Раптом за якихось десять метрів від Мо Фаня вигулькнули троє Воїнів Потойбіччя. Помітивши, що Гайді залишилась без прикриття, двоє з них кинулись на Мо Фаня, а третій спритно поліз по стелі, обходячи його з фланга.
— Ану йди-но сюди! — очі Мо Фаня зблиснули, і рука зробила хапальний рух.
Невидима долоня стиснула хитрого воїна залізними лещатами. Мо Фань напружив Волю — і того розчавило на друзки, а рештки посипались зі стелі на підлогу.
Двоє інших уже опинились просто перед ним. Не встиг Мо Фань і поворухнутись, як з'явився Сніговий Вовк Летючого Струмка і відірвав голову першому воїну, тут-таки кинувся на другого і з нищівною силою розчавив того лапами!
Усі троє полягли жахливою смертю. А той, що повз стелею, на подив, лишив по собі Есенцію Душі — від такої несподіваної знахідки обличчя Мо Фаня розпливлось у широкій усмішці. Мабуть, у того воїна культивація була вищою, тож і шанс залишити по собі Есенцію теж зростав.
Раптом повз них знову промайнув знайомий крик дельфіна. Мо Фань здивовано зиркнув на Гайді.
Її очі вже були розплющені — сліпучо-блакитний погляд втупився просто в нього.
— Це Просторова Петля! — впевнено заявила Гайді.
— Тобто? — не зрозумів Мо Фань, незнайомий з таким терміном.
Елемент Простору мав чимало відгалужень. Найвправніші будівельники вміли створювати ним просторі зали навіть у крихітних, обмежених зонах. Пагода Трьох Кроків в Університеті Перлини слугувала яскравим прикладом такого мистецтва, хоч сам принцип роботи лишався для Мо Фаня загадкою!
— Ми зараз усередині Просторової Петлі. Я щойно видала звук, що не повинен був відбитися назад, — а він повернувся за лічені секунди. Це означає, що прохід не довший за два кілометри, просто петля тримає нас усередині одного й того самого відрізка, — пояснила Гайді. Поки говорила, вона намалювала Волею просту схему — чотири товсті лінії, з'єднані в чотирьох точках.
— Але ж ми йдемо по прямій! — заперечила Міос.
— Ми були надто заклопотані боєм з нежиттю, щоб помітити ці чотири точки з'єднання. Прохід поділений на чотири сегменти. Щоразу, минаючи таку точку, ми насправді повертаємо на дев'яносто градусів, тож після чотирьох поворотів опиняємось точнісінько там, звідки й почали, — пояснила Гайді.
— Просто скажи, як звідси вибратись! — не витримав Чжао Ман'янь.
— Дві точки — прості повороти. З двох інших одна поверне нас до камери, звідки ми зайшли, а друга — це той самий вихід, який ми шукаємо. Ідемо далі, я скажу, коли досягнемо точки з'єднання, — відповіла Гайді.
— Зрозуміло!
Косити нежить, не піднімаючи голови від землі, виявилось значно менш продуктивно, ніж активно шукати справжній вихід. На щастя, група не тягнула до останнього — інакше, вичерпавши всю енергію, шукати ту саму точку з'єднання довелося б уже впівсили!
Мо Фань рушив далі. Кожен Воїн Потойбіччя, що траплявся на шляху, миттю перетворювався на обід для Маленького Кулона-Вугра, а їхні душі відправлялись відмокати в Потойбічній Річці.
Подолавши ще шістсот метрів, Гайді раптом наказала всім спинитися. Вона прощупала прохід звуком і незабаром уловила відлуння менш ніж за сотню метрів попереду.
— Луна прийшла менш ніж за сотню метрів звідси — там точка з'єднання, і, можливо, саме той вихід, що нам треба, — радісно повідомила вона.
— Чудова робота!
Сотня метрів — то була дрібниця. Розправившись із черговою хвилею Воїнів Потойбіччя, група зупинилась саме там, куди вказала Гайді.
Опинись Мо Фань у самому вирі бою, він би нічого дивного тут і не помітив. Та, зупинившись і повністю зосередившись на оточенні, він одразу відчув, як викривлюється простір навколо — той самий поворот на дев'яносто градусів, про який казала Гайді!
— Розлетись! — не чекаючи на неї, Мо Фань пустив у хід власну Волю, грубою силою розтрощивши точку з'єднання, що збивала їх зі шляху.
Такі точки завжди були доволі крихкими — адже стабільність простору тримається лиш на бездоганному з'єднанні. Навіть Верховні Закляття не здатні похитнути стабільність самого простору, зате після найменшого втручання ззовні вона ставала вразливою, мов скло!
Нескінченний прохід розлетівся на друзки, наче розбите дзеркало, розчиняючись у повітрі без сліду.
— Тут і справді є вихід! — радісно вигукнула Міос, зазираючи вперед.
Перед ними здіймалась велетенська стіна з дугоподібним отвором, що вів до просторого залу, освітленого мерехтливим полум'ям. Усередині вгадувався вигадливий вівтар.
Затримуватись у нескінченному тунелі не хотілося нікому. Уся сімка миттю кинулась до входу.
Той виявився неймовірно велетенським — темна стіна нагадувала силует якоїсь колосальної істоти. Здавалось, ніби край світу перегородили міцним темним бар'єром, а браму в ньому спроєктували для самих велетнів. Проходячи крізь неї, усі семеро відчули себе крихітними комашками!
Зал явно призначався для якихось урочистих церемоній — у самому центрі здіймався вівтар, заввишки з ціле пасмо гір. Задерши голови, вони ледве розгледіли на його вершечку статую...
Статуя точно не була живою — у цьому Мо Фань не сумнівався. Він завжди дивувався, чому будь-яка реалістична статуя рано чи пізно неодмінно оживає, і саме тому звик триматися насторожі при вигляді кожної з них. Цього разу, однак, певність його не зраджувала — перед ними лежав звичайнісінький камінь. Дивним було хіба що одне: статуя зображувала не людину, а пса!
— Це Шанований Пес зі стародавніх часів. Давні єгиптяни вважали його найвідданішим охоронцем фараонів. Мабуть, тут вони підносили дари своєму богу, — пояснив Шрів, пильно роздивляючись усе довкола.
— Та це ж звичайний собака. Невже вони справді поклонялись йому, наче божеству? — зневажливо пирхнув Чжао Ман'янь.
— Дехто з демонічних псів насправді напрочуд могутній! — пригадав Мо Фань сутичку з Жахливим Проклятим Цербером. Той бій змінив його уявлення про собак раз і назавжди!