(ПП: фортеця Каїр, всі надії наші тут)
Мо Фань устиг відрядити Повсталу Тінь до головної фортеці слідом за Гангмою ще тоді, коли сам зчепився в бою з Вані та Саксом. На жаль, Гангма тікав напрочуд прудко — тінь не встигла його наздогнати.
Лишалося одне — тримати ледь помітний слід Темної Матерії, що невпинно розповзалася далі. Вона проникала в будь-які предмети, з якими зіштовхувалась ціль, у магічні хвилі й навіть у пристрої зв'язку. Гангма й досі носив на собі тонкий шар цієї темної плівки — тож Мо Фань ледве встигав за ним!
Укріплення виднілися десь за чотири кілометри від передової. Мо Фань мчав крізь пітьму, безперервно спалахуючи Тінню Втечі. Швидкість вражала — не минуло й десяти хвилин польоту тіньовим птахом, як здалеку вже долинав оглушливий гуркіт битви.
Ці звуки Мо Фань упізнав би де завгодно. Бій завжди звучить однаково: вибухи магії, спалахи енергії, рик демонічних тварюк і передсмертні зойки поранених...
Перетнувши резервну траншею, він побачив попереду Фортецю Каїр, зведену з піску й землі. Кожен континент міг похвалитись власними легендарними фортецями. Східна Морська Фортеця, яку Мо Фань відвідував у Японії, найчастіше опинялась у самому вирі бойових дій. Та масштаби африканських воєн, включно з тією, у яку затягнуло Каїр, вражали своєю колосальністю. Війна між людьми та нежиттю тривала вже тисячоліттями й не вщухала й досі. Подібно до чорної землі довкола Стародавньої Столиці, тут на кожному кроці траплялись гробниці, підземелля, катакомби, мавзолеї — та жахливі створіння, що навіть по смерті не бажали покидати цей світ.
— Дідько, він уже всередині! — пробурчав Мо Фань, зирнувши на фортецю.
Усередині кишіло єгипетськими солдатами. Проти такої юрби самотужки годі було й думати воювати...
Та здаватися й відпускати Гангму він не збирався.
— Га? Використав магію? — Мо Фань помітив, як здалеку до нього наближається чорна муха.
Ця чорна муха була відгуком Темної Матерії. Гангма явно недооцінив хист Мо Фаня до вистежування — він навіть не потурбувався попросити мага світла очистити себе та власні засоби зв'язку!
Темна Матерія не просто нікуди не зникне — вона й далі розростатиметься в його тілі. Процес повільний, та щойно вона сягне певної межі, Мо Фань зможе запустити Темне В'янення просто в глибокому сні жертви й прибрати Гангму так само тихо, як колись Бей Цзян прибрав Лен Цін, не сполохавши жодної живої душі!
Такий прийом був відомий і самому Мо Фаню, хоч умови для нього виявлялись суворіші. Одна з таких вимог — Есенція Душі рівня Командира.
Річ надзвичайно рідкісна. Скористайся Мо Фань нею для Каблучки Магічного Медіума, подарованої Бріанкою, — і зміг би призвати ще одного Викликаного Звіра того ж рівня!
— Чорт, лиши цього сучого сина живим — і він скалічить іще не одну дівчинку. Есенцій Душі рівня Командира я завжди назбираю ще, а от Гангма мусить здохнути! — стиснув зуби Мо Фань, остаточно наважившись прибрати ворога.
Гангма сховався в переповненій фортеці — а це, ймовірно, означало, що пильність той уже приспав. Бей Цзян колись прибрав жертву з відстані понад тисячу лі — тож, вирішив Мо Фань, настав і його час спробувати щастя!
— Прослизну до фортеці й розсію там якомога більше Темної Матерії, — пробурмотів він сам до себе.
Фортеця саме відбивалася від армії нежиті — навряд чи хтось звертатиме зайву увагу на одного непримітного юнака.
Навіть якщо трапиться натрапити на бувалого генерала з вражаючою культивацією, Мантія Темного Аристократа завжди дасть шанс вислизнути — тож ризикнути варто!
Він проник до фортеці з тилу. Основа стін складалася переважно з піску та землі, і лише найважливіші споруди звели з добротного каменю — здебільшого на височинах.
Рельєф усередині вражав химерністю та плутаниною. Піщані дюни, звивисті вали з утрамбованого ґрунту, лабіринти сполучених між собою будівель — уся фортеця скидалась на велетенський лабіринт з товщі піску. Такий ландшафт давав магам чималу перевагу в боях проти нежиті.
Площа Східної Морської Фортеці в Токіо не сягала й п'ятої частини Фортеці Каїр. Для мага тіні, як Мо Фань, це було справжнім раєм — приховатись від патрулів у нескінченних сполучених будівлях не становило жодних труднощів.
В Єгипті вистачало магів з Елементом Нежиті. Бій на передовій нагадував суцільне пекло: нежить, викликана магами, зіштовхувалась із нежиттю самої Піраміди Хафри. Здалеку Мо Фань бачив лише чорні хвилі мертвяків, що вирували туди-сюди, і крові було стільки, що вона розлилась справжнім озером!
Армія Хафри була неспинною. Ковзаючи над дахами високих будівель, Мо Фань бачив, як усе нові й нові загони нежиті підтягувались здалеку, підживлюючи армію на передовій.
Ворожа нежить перла без кінця-краю. Хай навіть маги вибудовували з власних Викликаних істот цілі стіни живої плоті — рано чи пізно ті обвалювались додолу. Барвисті закляття лилися з неба зливою, та нежить усе одно зводилась на ноги, хитаючись на переламаних кінцівках.
Справжньою бідою для армії Каїра стали демони-змії та скорпіони. Розташувавшись по обидва боки величезного кривавого озера, вони невпинно нападали з засідок, виснажуючи війська і завдаючи єгипетським солдатам колосальних втрат.
Мо Фань приземлився на дах саме тієї миті, коли велетенський демон-скорпіон протаранив чотири нижні поверхи будівлі. Ті обвалилися вмить.
На даху зібралось кілька мисливців та членів Магічної Асоціації. Мисливиця років тридцяти командувала загоном — розмовляла вона єгипетською, тож Мо Фань не розумів ані слова.
— Ти з якого загону? Чого не тікаєш? Жити набридло?! — гаркнула вона на Мо Фаня, що метушився неподалік.
Той зістрибнув на землю, ухилившись від будівлі, яка вже завалювалась просто на нього. Та чорний скорпіон уже поклав на юнака око — розставив лапи, видавши звук, схожий на скрегіт жниварки!
Мисливиця зметикувала, що перед нею не єгиптянин, і швидко крикнула англійською:
— Знайди укриття, ідіоте!
Мо Фань і не ворухнувся. Будівля розсипалась друзками менш ніж за шість метрів від нього. Велетенський чорний скорпіон підповз майже впритул. Мисливці навколо лише зітхнули, певні, що юнакові вже не жити.
У темряві блиснуло тьмяне срібне сяйво. Очі Мо Фаня звузились — і уламки будівлі раптом застигли, огорнуті мерехтливою імлою. Усе в повітрі завмерло, навіть порошинки перестали падати.
— Уперед!
Уламки, що мали от-от впасти на нього, натомість рвонули на велетенського скорпіона з подвоєною швидкістю!
Товста шкура й міцна плоть чорного скорпіона витримали навіть кілька Середніх Заклять мисливців без жодної подряпини — а от уламки, розігнані Мо Фанем, розчавили тварюку в кашу. Розтрощене м'ясо разом із кров'ю бризнуло з-під панцира, розтікаючись по землі.
— М-маг простору! — заціпеніла мисливиця разом з усіма своїми товаришами.
Вони билися зі скорпіоном не одну хвилину — і хоч би що, а цей юнак прикінчив його за одну мить, наче граючись!
— Дозвольте поцікавитись, хто тут командує битвою? — привітно всміхнувся Мо Фань, дивлячись на приголомшені обличчя магів.
Елемент Блискавки й сам по собі вважався неабияким серед звичайних магів, тож побачити когось із Елементом Простору для них стало справжнім потрясінням.
А втім, Мо Фань звик оточувати себе геніями та елітою — навіть люди, з якими він стикався в інших країнах, здебільшого належали до верхівки суспільства. Тож такі рідкісні Елементи, як Простір, Блискавка чи Виклик, для нього самого давно перестали бути дивиною.
— Це генерал Ітан! — відповіла мисливиця, трохи повагавшись.
— Розкажеш мені про нього, поки лікуватимеш рани? — поцікавився Мо Фань.
— Аж ніяк не проти, мене звати Дженні, — мисливиця миттю потеплішала, недвозначно змірявши його поглядом з голови до ніг.
Дженні очолювала загін із семи бійців — усі до одного з пораненнями, а отрута вже почала розповзатись їхніми тілами. Бій зі скорпіоном обіцяв бути затяжним і важким, та Мо Фань з'явився саме вчасно, щоб витягти їх зі скрути.
Правду кажучи, окрім регулярної армії на передовій, майже кожна фракція формувала власні загони, коли місто опинялось у стані війни. Маскуватись Мо Фаню не було потреби — національність зайвої уваги не привертала, головне — не потикатись у зони, заборонені військовими.
У Фортеці Каїр таких загонів, як у Дженні, було безліч. Одні набирала армія, інші збирались добровільно.
— Головнокомандувач цієї битви — генерал Ітан, один з п'ятірки генералів Каїра. Він походить із славнозвісного клану Маекар. Служить в армії від самого випуску з військової академії, і хоч народився в поважній родині, кар'єру будував поступово — з призначення у другорядні міста верхів'я Нілу до нинішньої посади. Пам'ятаю, він командував і моїм рідним містом, коли я вчилась у Літі. Демонічні звірі тоді безперестанку зазіхали на плантації довкола безпечної зони, загрожуючи всьому місту. Саме генерал Ітан розбив їх ущент і повернув нам наші землі... — у голосі Дженні бриніло щире захоплення. Для неї він був не просто військовим генієм, а справжнім національним героєм!