Вибравшись із Болота Темряви, Вані полегшено зітхнув.
Цей Мо Фань добряче його настрахав. Виявись Вані хоч трохи необережнішим — цілком міг би програти якомусь просунутому магу!
— А тепер подивимося, як ти впораєшся зі мною! — Вані обернувся й люто зиркнув на Мо Фаня.
Болото Темряви поступово розсіювалося, уже нездатне нікого втримати в пастці, — тримати Панування Темряви далі не мало сенсу. На вулиці, яку щойно вкривало болото, поволі проступила постать Мо Фаня, оточена палаючим червоним сяйвом — рештками полум'я від Вогняної Кристальної Бомби.
— Мушу визнати, сильнішого за тебе просунутого мага у світі не знайти, та боюся, цьому фарсу вже кінець! — Аура Вані раптом злетіла до небес, і земля обабіч нього почала здійматися.
Два Китові Пагорби, ще більші за попереднього, здійняли гігантські хвилі каміння. Вистрибнувши, вони перетнулися в повітрі й узяли Мо Фаня в лещата з двох боків — крізь землю й каміння вони пливли так само вільно, як крізь воду.
Вони перевернулися в повітрі й із гуркотом гепнули об землю, наче велетенські гори. Коли вони нестримно мчали на ціль, рухи ставали цілком непередбачуваними, — а щойно земля під ногами починала дивно тремтіти, тікати було вже запізно.
— Ти мертвець! — холодно проголосив Вані.
Два Китові Пагорби шалено нишпорили навсібіч. Мо Фаню не лишалося нічого, крім невпинної втечі, — жодної секунди перепочинку він дозволити собі не міг.
Коли Китові Пагорби загнали Мо Фаня в кут, звідки той не мав жодного шансу дістатися Вані, на обличчі наставника розпливлася задоволена посмішка.
Тримаючи Мо Фаня на такій відстані, шансів виграти бій у нього не лишалося. А загрожувати Вані він міг доти, доки не давав йому шансу спрямувати Верховне Закляття, — Китовий же Пагорб Верховним Закляттям не був.
— Осідання Землі!
Вані вимовив назву закляття. Зоряні Візерунки сплелися навколо нього в сліпучі Зоряні Галактики, а ті склалися у величний брунатний Зоряний Палац. Вані, що стояв під цим Палацом, потопаючи в зоряному сяйві, здавався правителем усієї землі довкола — життя і смерть були в його руках!
— Ще не пізно пошкодувати! — Вані владно подивився на Мо Фаня.
Мо Фань нарешті вирвався з-під Китових Пагорбів, та не помітив, що земля під його ногами вкрилася брунатною енергією, окресленою величезною лінією-межею. Твердь, на якій він стояв, відривалася від решти землі!
— Ти хоч уявляєш, що означало віддати Апас армії? — холодно запитав Мо Фань, стоячи на землі, яка невпинно занурювалася вглиб.
— Що це означає? Означає, що дівчисько сконає! Ха-ха-ха, та навіть життя якоїсь садівниці з Європейського Університету цінніше за це дівчисько! В Єгипті щодня гине купа людей через війну! Кого обходить якесь дівчисько, що тільки й уміє скиглити в кутку? — розреготався Вані.
— Саме тому, що світ переповнений такими покидьками, як ти, я постійно переконуюсь, наскільки важливо мені ставати сильнішим, — відповів Мо Фань.
— Важливо? Боюся, ти ще не до кінця зрозумів ситуацію. Моє Осідання Землі... — Вані раптом здригнувся посеред речення.
Він обернувся й побачив просто позаду себе власне відображення.
Обличчя Вані побіліло, наче в мерця. Очі розширилися від недовіри.
Постать була чорна, мов смола, з лиховісними очима й моторошною посмішкою на вустах. Вані здалося, ніби він зазирнув у якесь зловісне дзеркало, — і те відображення саме заганяло йому в спину тіньовий кинджал, пронизуючи серце наскрізь!
Душа Вані затремтіла від жаху. Він миттю обірвав контроль над Осіданням Землі і жалюгідно кинувся навтьоки від Повсталої Тіні.
Захисні закляття й магічну броню Вані вже витратив. Тепер він був геть беззахисний, тим паче що весь був поглинутий спрямуванням Верховного Закляття. На превеликий подив, моторошна тінь виникла нізвідки, навіть коли він уже покинув Болото Темряви Мо Фаня!
Він був за волосину від смертельного удару в спину. Саме цього фатального моменту й чекав Мо Фань увесь цей час!
Осідання Землі так і не завершилося — земля під Мо Фанем зупинилася, провалившись лише на метр. Це Верховне Закляття він уже бачив раніше й знав: усе в межах брунатної лінії розтрощить на порох, щойно западина сягне п'яти метрів углиб.
Та найстрашніше в Осіданні Землі — не це. Що глибше провалля, то нищівнішим ставав тиск. Досягни воно десяти-двадцяти метрів углиб — розчавило б навіть істоту рівня Правителя, лишивши по собі саме лише криваве місиво з плоті!
Мо Фань не міг дозволити Вані довершити Осідання Землі — витримати таку нищівну силу той не мав жодного шансу. Саме тому він заздалегідь упровадив у Вані Повсталу Тінь: аби не дати тому застосувати Верховне Закляття!
Вані витратив надто багато часу й сил на Осідання Землі, а закляття все одно перервала моторошна тінь Мо Фаня...
Вані навмисне відступив подалі, щоб безпечно спрямувати закляття, — на його думку, це означало, що Мо Фань був надто далеко, аби до нього дістати. Часу на нове закляття в нього вже не лишалося: культивація була не настільки високою, щоб вибудувати Зоряну Галактику однією думкою!
— Не хотів провокувати армію? А от я тобі так скажу: здохнеш ти набагато швидше, бо спровокував мене! — вибухнув гнівом Мо Фань. Полум'я трьох кольорів владно сплелося довкола нього, наче танок драконів і феніксів!
Тієї ж миті перед Мо Фанем розкрилася просторова тріщина. Богиня Полум'яна Белль, відчувши його лють, вийшла назовні — її спокуслива постать поволі злилася з рештою вогнів рівня Душі!
Коли Мо Фань вивільняв ці три вогні самотужки, він скидався на пекучу лаву. А щойно Полум'яна Белль оволоділа ним, дикість і всепроникна сила полум'я злетіли ще вище!
Люте полум'я шугнуло в небо, забарвивши хмари червоним. Розпечена лава нестримно сунула вперед, пожираючи землю. Мо Фань, по суті, перетворився на живий вулкан — дикий, безжальний і украй небезпечний!
Хіба мало якесь значення, що перед ним верховний маг? Полум'я Лиха, Палаючий Захід Сонця й Метеоритний Багрець однаково спопелять його дощенту!
Мо Фань ступив крок уперед — і грізна вулканічна енергія рушила слідом.
Мо Фань перейшов на біг, і разом з ним рвонуло вперед приголомшливе, смертоносне полум'я!
За спиною Мо Фаня розгорнулися вогняні крила з незліченних палаючих пір'їн — не для польоту, а для розгону. По суті, це були справжнісінькі реактивні ранці: сила вибухів жбурляла Мо Фаня далеко за межі його звичайної швидкості!
Що швидше мчав Мо Фань, то дужче розросталося полум'я довкола нього!
Пронісшись від одного кінця вулиці до іншого, Мо Фань перетворився на велетенського вогняного звіра, що ніс місту цілковите знищення!
Усе на його шляху або обвалювалося в руїни, або вигорало дощенту. Побачивши це жахіття, Вані геть забув навіть про власний порятунок.
Невже цей хлопак — і справді людина? Невже він і справді обгорнувся полум'ям і мчить на мене, наче розлючена звірюка?..
— Кам'яний... Кам'яний Бар'єр! — Вані в паніці кинув захисне закляття, намагаючись затулитися від жахливої сили, що насувалася на нього.
Та Кам'яний Бар'єр завбільшки з невеликий пагорб проти ревучого вогняного дракона Мо Фаня виявився не міцнішим за мильну бульбашку — не сповільнив його ані на йоту!
Метеоритний Багрянець розростався, пропікаючи собі шлях у повітрі, — і те саме відбувалося, коли Мо Фань мчав по землі, наче палаюча колісниця! Мало того, площа полум'я ставала ще більшою, адже Палаючий Захід Сонця підсилював решту вогнів!
Щоб вирватися з-під переслідування Китових Пагорбів, Мо Фаню довелося відступити досить далеко, — і тепер саме ця відстань стала ідеальною злітною смугою для розгону вогняної енергії. Жалюгідний захист Вані не мав жоднісінького шансу зупинити лютий рев вогняного дракона!
— ЗДОХНИ! — люто загорлав Мо Фань.
Мо Фаню було байдуже, лід чи камінь стояли на його шляху, — він мчав просто на Вані, що ховався за власним захистом!
Вогняний дракон миттю поглинув Вані. Той сподівався, що Мо Фань зупиниться, — та той безрозсудно пройшов його наскрізь. Здавалося, зіткнення з потоком киплячої лави було лише початком: вулиця, будівлі, склади, напівдобудовані оборонні споруди — усе зрівняв із землею вогняний дракон. Обвугленому яру не було кінця-краю, а полум'я, власне, і далі невпинно розповзалося!
Центральна база була не такою вже й великою — тож яр, який Мо Фань пропалив просто крізь її серце, справляв справді приголомшливе враження!
— Хіба... хіба він досі людина?
Капітан Сакс ховався у високій фортеці. Він бачив яр, що тепер тягнувся від одного краю бази до іншого... не вимкни він тривогу вручну, уся база вже гула б від виття сирен!
Полум'я рухомого вулкана поволі розвіювалося. Наставник Вані лежав десь між випаленим слідом і купою уламків — обвуглений дочорна, немов деревне вугілля, до невпізнання.
Схоже, у нього був якийсь захисний артефакт, притримуваний про запас на крайній випадок. Він устиг застосувати його вчасно, і хоча полум'я це не зупинило, принаймні вберегло Вані від того, щоб перетворитися на жменьку попелу...
Він зібрав останні сили, щоб указати пальцем на Мо Фаня, — палець, здавалося, розсиплеться на порох від найменшого дотику. Це було все, на що Вані спромігся, попри всю свою ненависть.
Мо Фань підійшов ближче. Чорна, обвуглена рука вчепилася в край його штанів, наче в останню надію якогось жебрака.