Задум Чада відвернути увагу демонічних звірів своїм Викликаним Звіром підказав групі надійний спосіб для всієї операції. Вони заздалегідь наловили цілу зграю Західних Демонічних Мишей і замкнули їх у печері ще до того, як дісталися Храму Заходу Сонця.
Група пішла слідом за смужкою флуоресцентного порошку й невдовзі вийшла до печери, де сиділи під замком ці миші.
— Швидше, Ферреро, тягни сюди свій дорогоцінний скарб! — сказав Му Бай.
Ферреро неохоче видобув рештки Чарівної Роси й хлюпнув нею на Демонічних Мишей.
Ці створіння, що зазвичай живилися останками нежиті, миттю кинулися врозтіч по всій Долині Заходу Сонця, розсіюючи за собою п'янкий, спокусливий аромат.
Долина аж кишіла демонами-зміями — і не самими лише Срібними Зміїними Воїнами. Тут ховалися незліченні зміїні гори. Якби на цей запах позбігалися всі види змій без винятку, Долина Заходу Сонця стала б ареною для найграндіознішої гонитви, яку тільки бачила ця долина!
Змії покладалися передовсім на нюх. Групі вдавалося тимчасово збити з пантелику змій, сховавши власний запах, але проте, щоб ховатися вічно було годі й думати. Тож напустити демонічних мишей замість себе — оце й був найрозумніший хід!
Кожна миша, просочена ароматом Чарівної Роси, могла зманити за собою сотні демонів-змій. А групі потрібно було лишень не потрапити в оточення — був шанс вислизнути непоміченими!
— І що тепер? — Гальба геть знітився від нервів.
Уперше в житті він брав участь у чомусь настільки ризикованому. Він настільки був схвильований, що ледь стримувався, щоб не осоромитися в штани. Хто б міг подумати: студенти, що приїхали сюди на звичайне тренування, зненацька полюють на молоду Медузу просто в неї на подвір'ї!
— Вони не знають, що ми поруч. Перечекаймо тут і дамо їм побігати за мишами, — сказав Чад.
Чад теж обливався холодним потом. Він був лише магом середнього рівня, а зважився на таку авантюру разом з усіма. Один-єдиний Срібний Зміїний Воїн міг прикінчити його одним порухом руки. Та якщо вдасться повернутися живим — матиме що розповідати друзям до кінця своїх днів!
Раніше в цій печері мешкали демонічні миші, і після того, як тут побували непрохані гості, лишився стійкий сморід гнилизни — просто ідеальне прикриття для власного запаху. Втративши слід групи, Срібні Зміїні Воїни підуть за тим особливим ароматом, що тягнеться за мишами, і, з усякою надією, повірять, що саме гризуни й були тими викрадачами молодої Медузи.
Довкола Храму Заходу Сонця Срібних Зміїних Воїнів кишіло без ліку. Не вдайся група Мо Фаня до цієї хитрості, їх би неминуче оточили з усіх боків. Тож найбезпечніше було перечекати саме в найнебезпечнішому місці, поки змії не розсіються, — так шанси вибратися звідси цілими й неушкодженими різко зростали.
— Може, спершу видобудемо сльози з молодої Медузи? — нетерпляче спитав Ферреро.
Уперше в житті він бачив живцем істоту рівня Правителя. У голові вже крутилося: скільки б за неї дали на аукціоні!
— Зачекаймо. Демони-змії можуть винюхати запах своєї родички, — заперечила Зої.
Молода Медуза й досі спочивала в шлунку Квітки-Людожера — безпорадна й цілком у їхній владі. А головним завданням зараз було вирватися з цього зміїного кубла живими!
Групі не лишалося нічого, крім як пересидіти в печері, поки змії не заспокояться.
— Бур-р... — тишу підземної печери прорізав дивний звук.
— Тут хтось є, обережно! — Ферреро миттю зірвався на ноги, нервово роззираючись довкола.
— П-пробачте, це... це в мене живіт бурчить... — тихо промовила Апас, зашарівшись.
Мо Фань нарешті збагнув: дівчинка, певно, не їла вже казна-скільки. Він швидко видобув трохи харчів зі свого простору, зігрів їх у долонях і простягнув їй. Апетитний запах миттю переміг сморід у печері.
Апас не бачила їжі вже кілька днів поспіль. Щойно вона вловила цей запах вона вже не могла відірвати очей від їстівного, ковтаючи слину.
— Тримай, — Мо Фань простягнув дівчинці харчі.
Їй було соромно їсти на очах у цілої компанії. Апас сховалася за спину Мо Фаня і накинулась на їжу, наче зголодніле кошеня.
— Де ти її підібрав? — спантеличено запитав Вані.
— У напівзруйнованій споруді неподалік від молодої Медузи. До речі, її обслуговує ціла зграя лихих магів. Не знаю, що вони замислили, але варто бути насторожі, — Мо Фань переказав те, що дізнався від Апас.
— Та навіщо комусь прислужувати демонічним звірам? Невже не бояться, що самих же й зжеруть?! — вигукнула Софія.
— У цьому світі стільки навіжених, аж голова обертом іде. Цікаво, чи знають вони вже, що ми впіймали молоду Медузу. Якщо вони досі десь тиняються поблизу — нам загрожує небезпека, — пробурмотів Мо Фань.
— Молода Медуза живиться серцями юних дівчат, щоб зберігати вічну молодість і красу. Подібні перекази ходять у багатьох містах. Я завжди думав, що це просто вигадка старших — аби відлякати дівчат від самотніх прогулянок, а виявляється, це чистісінька правда... і найгірше — цим промишляють такі самі люди, як ми! — обурення аж клекотіло в Чаді.
Поки решта обговорювала почуте, Апас доїла й обтерла губи заяложеним рукавом свого дрантя.
Гайді стало жаль дівчинку. Вона витягла зі своєї просторової каблучки чистий одяг і віддала їй перевдягнутися.
З допомогою Гайді Апас переодяглася в свіже вбрання і вмила личко.
Дівчинка, що досі скидалася на маленьку жебрачку, вмить перетворилася на закордонну красуню з вишуканими рисами. У її крові, здавалося, змішалася кров греків та народів на північ від Егейського моря: гладенька оливкова шкіра, тонкий високий ніс, невеликий, але ідеально окреслений ротик. Обличчя дихало природністю. Пройде якихось кілька років — і вона перетвориться на справжню чарівницю, здатну змусити чоловіче серце битися частіше!
Було б справжнім злочином, якби таку красу поглинула молода Медуза!
— До речі, Апас, пам'ятаєш, як виглядали ті, хто тебе викрав? — запитав Мо Фань.
Дівчинка похитала головою.
— Пам'ятаю тільки, у що вони були вбрані, — тихо відповіла вона.
— Здається, Срібні Зміїні Воїни вже розповзлися хто куди, — озвалася Софія.
— Може, перечекаємо ще трохи? — запропонував Гальба.
— Довше чекати не можна. Ці змії не такі вже дурні. Рано чи пізно вони розкусять нашу пастку з мишами. Треба виходити зараз і прямувати туди, звідки ми вийшли на зміїну гору. Тим шляхом до Каїра повертатися значно безпечніше, — мовив старий Чад.
— Домовились, рушаймо негайно.
Усі підхопились на ноги, більше не гаючись по кутках, і подалися навтьоки в бік довгого оборонного яру, що тягнувся перед Каїром.
Обраний напрямок вирізнявся меншою щільністю демонічних звірів. Тепер їхнє повернення до міста живими залежало лише від одного — чи вистежать їх зміїні демони, чи ні.