Альпійський Університет завжди посідав перші місця в рейтингах магічних організацій світу. Оскільки він був пов'язаний зі Священним Судом та Судом Єретиків, то не представляв жодної країни, хоча й розташовувався у Швейцарії. Кожен навчальний заклад на Світовому студентському турнірі мав виступати від імені своєї держави, і саме тому Альпійський Університет ніколи не брав у ньому участі.
Університет не міг здобути слави на турнірі, але це майже не впливало на репутацію таємничого закладу, захованого в ізольованому середовищі Альп.
А найголовніше — Альпійський Університет був виключно жіночою школою. Декан, директор, професори, наставники, і навіть прибиральниці, тимчасові робітниці та листоноші — усі були жінками!
Храм Парфенону надавав перевагу жінкам, оскільки вони зазвичай мали більший талант до Елемента Благословення порівняно з чоловіками. Їхня лідерка носила титул Богині, але насправді вони не відмовляли цілителям-чоловікам чи магам благословення. Храм Парфенону охоче вербував будь-кого талановитого, просто статистично жінки набагато краще володіли елементами зцілення та благословення.
З Альпійським Університетом усе було інакше. Там зібралася ціла спільнота активісток за права жінок. Унаслідок тамтешнього промивання мізків майже кожна студентка зневажала чоловіків. Утім, вони мали на це причину: більшість інших університетів, які приїздили сюди за програмами обміну, зрештою програвали студенткам в Альпах у поєдинках.
Альпійський Університет радо вітав будь-який заклад чи фракцію, що бажали завітати до них. Оскільки вони активно відстоювали права жінок, то не могли дозволити собі просто сидіти в горах і ховатися від світу. Вони часто схвалювали запити інших університетів на візит, аби продемонструвати їм свою справжню силу!
Мо Фань і Чжао Ман’янь навіть не підозрювали, що Альпійський Університет — це жіноча школа. Вони наївно вважали, що в кожному університеті повно енергійних молодих дівчат із привабливими фігурами та вільними поглядами, особливо за кордоном! Сонячне проміння на світанку падало б на простирадла, зім'яті після палкої «битви» минулої ночі, і ніхто б навіть не заморочувався питати імена одне одного... таке вже воно життя!
— Чого ми чекаємо? Рушаймо! Як старшокурсник Університету Перлини, я страшенно хочу показати цьому гордовитому закладу, на що здатні наша країна і наш університет! — нетерпляче випалив Чжао Ман’янь.
Його голова була забита світлими й стрункими ніжками, пишними грудьми та звабливими вигинами. У думках він уже відчував аромат довгого жіночого волосся, що витав над територією школи, і чув їхнє спокусливе хихикання...
Він ладен був вибухнути. Чжао Ман’янь відчував, що його тіло на межі. Як він і думав, поруч із Мо Фанем його життя постійно перебувало в небезпеці. Здається, він от-от втратить над собою контроль. Хіба викладачки та студентки в такому напівзакритому закладі не мають бути голодними, мов вовки й тигри?
— Кхм-кхм... завітати туди не проблема, але нам доведеться дотримуватися їхніх правил, — озвався професор Лі.
— Яких ще правил? — запитав Мо Фань.
— Ну, кожен чоловік повинен носити магічний браслет. Він постійно відстежуватиме наше місцезнаходження на території школи, щоб не дати нам проникнути туди, куди не слід, — пояснив професор Лі.
Професор Лі бував тут безліч разів. Відтоді як Мо Фань, Чжао Ман’янь та Му Нуцзяо здобули гучну славу на Світовому студентському турнірі, рейтинг Університету Перлини у світі стрімко зростав. Багато студентів з інших країн прагнули потрапити сюди за програмою обміну й повчитися хоча б недовгий час.
Нещодавно Альпійський Університет відправив групу своїх студенток до Університету Перлини. Тепер настала черга здійснити візит у відповідь.
Правда полягала в тому, що Альпійський Університет перевершував Університет Перлини майже в усьому. Вони б і не подумали марнувати час на такий заклад, якби не досягнення його студентів на Світовому студентському турнірі!
Саме це було головною причиною, чому керівництво Університету Перлини ставилося до Мо Фаня як до власного онука-зятя. Перемога на Світовому студентському турнірі була добіса важливою для їхнього закладу!
— Що це взагалі за правило таке? Хіба це не обмеження нашої особистої свободи? — невдоволено пробурчав Мо Фань.
— Авжеж, ми приїхали задля дружнього обміну, з якого дідька вони ставляться до нас, як до якихось злодіїв? — огризнувся Чжао Ман’янь.
— У чужий монастир зі своїм статутом не лізуть. Навіть ми, професори, маємо їх носити! — відрізав професор Чжен.
Група минула Женевське озеро і повільно наблизилася до Альп. З озера витікала прозора звивиста річка, що несла свої води крізь гори та долини. Вона нагадувала довгий срібний слід, залишений феєю, яка спустилася у світ смертних, додаючи Альпам ще більшої краси та витонченості.
Біля підніжжя гори височів павільйон із глазурованого каменю. Барвиста глазур надавала цій витонченій споруді мистецького вигляду, а її скло було відполіроване настільки ідеально, що в ньому відбивалися крига та сніг далеких гірських хребтів.
Усередині павільйону лежали фетрові капелюхи та магічні плащі. Полиці й стіни були заставлені символічними магічними артефактами. Там зберігалися деякі справді вражаючі колекційні речі, але вони просто лежали в павільйоні біля підніжжя гори абсолютно без охорони, так, ніби в цій країні взагалі не існувало злодіїв...
— Якби це було в нашій країні, за кілька днів тут яблуку ніде було б впасти, і, найімовірніше, вони б просто рознесли це місце на друзки, — зауважив Ши Цзюньшен, один із наставників у їхній групі.
Ши Цзюньшен був учнем професора Чжена. Якийсь час тому він із відзнакою закінчив Університет Перлини. Професор Чжен дозволив йому залишитися в університеті для подальшого навчання. Він узяв його із собою, щоб хлопець набрався досвіду.
Більшість людей у групі не були звичайними студентами. В академічному сенсі це були переважно аспіранти та докторанти. Вони були значно сильнішими за тих, хто ще не завершив навчання, і навіть мали достатню кваліфікацію, щоб бути наставниками для звичайних студентів.
— Це порівняння взагалі позбавлене сенсу. Населення цієї країни менше, ніж в одній нашій провінції. Лише в Шанхаї живе більше людей, ніж у всій Швейцарії. Повз такі місця пробігають хіба що дикі звірі, навряд чи сюди забредуть звичайні люди... — озвалася онука професора Лі, Лі Сімей.
— Якщо тут так мало людей, вони можуть випадково наткнутися на власних родичів, коли шукають когось для сексу на одну ніч, — пробурмотів Чжао Ман’янь.
Мо Фань гучно розреготався. Він був страшенно вражений тим, як однобоко працював мозок Чжана Ман’яня, але в цьому дійсно був певний сенс!
На обличчі Му Бая миттю з'явився вираз презирства. Було так соромно перебувати в одній команді з таким ідіотом!
— Ось тут лежать браслети, надягаймо. Невдовзі вони пришлють когось, щоб зустріти нас, — промовив професор Лі.
Вони зайшли до павільйону і побачили купу виставлених магічних браслетів. Ті нагадували звичайні наручні годинники з дуже простими ремінцями. Було важко збагнути, як саме цей браслет відстежуватиме їхнє місцезнаходження. Можливо, всередині кожного з них був вбудований якийсь чип?