— Тут немає інших елементів, а це означає, що доступна лише магія вогню. Однак, наскільки мені відомо, Му Сюймянь теж верховна магеса вогню. По-друге, її елемент отрyти досить сильний! Якщо ти впевнений, що зможеш вистояти проти її верховного вогню та верховної отрyти, можеш спробувати впустити її, — втрутився Му Бай.
Му Бай зустрічав Му Сюймянь раніше. Ця жінка намагалася завербувати його, коли він їздив до столиці. Але Му Бай відхилив пропозицію, оскільки не був зацікавлений у приєднанні до Льодяного клану Му.
— Якщо так, то надто ризиковано впускати цю жінку, — промовив Мо Фань, погладжуючи підборіддя.
— Тоді ходімо глибше. Можливо, знайдемо щось інше, — запропонував Му Бай.
— Спершу підемо глибше. Якщо іншого шляху не буде, заманимо її сюди і знищимо. Тепер у мене є три види Насіння Душі Елемента Вогню, я маю з нею впоратися. Мене турбує лише її елемент отрyти, — погодився Мо Фань.
П'ятірка рушила вглиб. Місце виявилося просторішим, ніж вони думали. Здавалося, ніби вони крокують безкрайньою землею сірих скель, якби не помаранчевий палаючий туман, що висів зовсім низько над ними.
— До речі, мені здається, що тут хтось уже бував, — озвалася Лінлін.
— Хтось уже бував? — здивувався Мо Фань.
— Хіба не казали, що цю жилу раніше ніхто не розкопував? — запитав Чжао Ман’янь.
— Можливо, це лише чутки, або перебільшення, або ж це відображає лише частину правди. Я знайшла камінець із вигравіюваною квіткою Лі Фань. Це явно штучна робота, — пояснила Лінлін, передаючи свою знахідку Мо Фаню.
Мо Фань узяв камінець. Це була природна галька, гладенька, як шматочок нефриту. На її поверхні він навіть міг розгледіти власне відображення. З обох боків виднілася витончена печатка у формі квітки, вигравіювана червоним матеріалом.
Квіткова печатка була своєрідним символом, який уособлював деякі племена, клани та фортеці після епохи тотемних звірів. Серце Мо Фаня завмерло, коли він уважніше придивився до символу.
— Старий Чжао, підійди-но сюди. Тобі це не здається знайомим? — Мо Фань показав камінь Чжао Ман’яню.
Чжао Ман’янь підійшов ближче і недбало випалив:
— Що там? Ми знайшли ще одну тотемну печатку?
— Ні, ні, ні, це точно не тотемна печатка, — заперечив Мо Фань.
Чжао Ман’янь придивився уважніше. Він на мить замислився і відказав:
— Слухай, тепер, коли ти про це заговорив, мені дійсно здається, що я бачив це раніше, але де саме?
— Це неможливо, речам тут понад триста років! Як ти міг їх бачити? — запитала Му Цін.
— Думаю, ми знайдемо відповідь, якщо підемо далі, — відповіла йому Лінлін.
Мо Фань і Чжао Ман’янь крокували в роздумах, слідуючи стежкою, що тепер вела їх униз схилом.
Подолавши черговий підйом, вони раптом виявили, що шлях попереду став хвилястим.
Підйоми та спуски не були стрімкими, здавалися плавними й пологими. Це видовище неабияк їх вразило.
Просуваючись далі, вони несподівано натрапили на розколоті білі скелі та зруйновані стіни в руїнах.
Побачити розколоті скелі в такому відокремленому місці вже було неймовірно, що вже казати про повалені стіни, зарослі бур'янами та ліанами!
Зруйновані стіни? Бур'яни?
Стіни вочевидь належали якомусь стародавньому суспільству, але їм було вкрай важко повірити, що в такому пекучому місці могли існувати рослини!
— Тепер згадав, що це за символ? — запитав Мо Фань, ще більше переконавшись у своїх здогадках, щойно побачив повалені стіни.
Чжао Ман’янь закляк на місці. Його розум спорожнів на довгу мить.
Якого біса!
Він дійсно бачив подібне видовище, але це було на далекому континенті Південної Америки, у відокремленому світі, захованому в штормі посеред пустельної долини Перу!
— Не вірю, дідько б його вхопив, це неможливо! — раптом зірвався з місця Чжао Ман’янь і кинувся до стін.
Інші швидко рушили слідом за ним, побоюючись, що він може вскочити в халепу. Реакція Чжао Ман’яня здавалася їм абсолютно безглуздою. Складалося враження, ніби хлопець почав вірити, що опинився в самісінькому центрі ілюзії!
Мо Фань також був страшенно шокований. Спочатку, коли він привів сюди Му Цін, він не помітив нічого дивного. Проте зараз він почувався так, наче перебував уві сні, точнісінько як Чжао Ман’янь, коли побачив кам'яний символ, знайдений Лінлін, і вперше розгледів повалені скелі та зруйновані стіни!
Навіть Мо Фань не хотів вірити, що вже бував у цьому місці раніше.
Вони мали б перебувати на горі Куньлунь у власній країні. Як це могло бути пов'язано з такою далекою землею...
— Що тут коїться? — стурбовано запитав Му Бай, побачивши ненормальну реакцію Мо Фаня та Чжао Ман’яня.
— Можливо, з ними вже траплялося щось химерне раніше... — Лінлін могла лише туманно здогадуватися про суть справи.
Решта наздогнала Чжао Ман’яня і побачила, як він сидить навпочіпки перед поваленою стіною. Він виглядав так, наче втратив душу.
— Та що з тобою?! — нетерпляче випалив Му Бай.
У відповідь Лінлін вказала на низ стіни. Му Бай простежив за її пальцем і виявив рядок слів!
Спочатку Му Бай подумав, що це жарт Чжао Ман’яня, але добре поміркувавши, він зрозумів, що той весь час був перед ним, і він не бачив, щоб хлопець вирізав слова на стіні!
— «Чжао Ман’янь... був тут!» — Му Цін підійшла ближче і прочитала напис. Щойно вона закінчила речення, у неї відвисла щелепа. Вона недовірливо витріщилася на Чжао Ман’яня.
Чжао Ман’янь сидів нерухомо, з порожнім виразом обличчя. Після того, як він побачив ці слова, у його голові явно панував абсолютний хаос!
— Старий Чжао, наскільки ж ти паскудна людина? Не знав, що ти будеш вирізати слова на стіні, яка вважається стародавньою культурною спадщиною, — саркастично зауважив Мо Фань.
— Тобі справді зараз до жартів? Я вже з глузду з'їжджаю! — огризнувся Чжао Ман’янь.
Лінлін, Му Цін та Му Бай також були вкрай спантеличені. Коли Чжао Ман’янь вирізав тут ці слова? Невже він подорожував у часі і потрапив сюди триста років тому? Вони ніколи не чули про магію мандрівок у часі!
Вони були впевнені, що напис не був свіжим. Судячи з моху, який його вкривав, і з того, наскільки він стерся, словам був щонайменше рік або два. Інакше кажучи, Чжао Ман’янь був тут приблизно рік-два тому і безсоромно вигравіював слова на стіні, ніби оголошував війнy всьому світу від імені своєї країни.
— Мо Фаню, що відбувається? — запитав Му Бай, знаючи, що Чжао Ман’янь уже за крок від божевілля.
Мо Фань був спокійним лише зовні, але всередині його серце також розривалося на шматки!
— Коли ми були в національній збірній, під час тренувань вирушили до Перу в Південній Америці. Нам довелося ховатися в штормі, коли за нами гналася зграя монстрів-птахів Наска. В епіцентрі бурі ми знайшли ізольований світ, який виглядав подібно до цього місця, або, краще сказати, точнісінько так само. Ми побачили руїни стародавнього міста, де старий Чжао безсоромно вирізав ці слова... Спершу я подумав, що існують два схожих міста, але зважаючи на те, як воно виглядає, і на ці слова, які залишив Чжао Ман’янь, я майже переконаний, що це одне й те саме місце! — пояснив Мо Фань із кривою усмішкою. Було очевидно, що йому й самому важко повірити у власні слова.
— Але як це можливо? То було в Перу, в Південній Америці, а зараз ми на горі Куньлунь у Китаї! Між ними пів світу... — заперечила Му Цін.
— Ми теж вважаємо це неможливим, але докази просто перед нами. Можеш попросити Чжао Ман’яня вирізати ці ж слова ще раз і перевірити, чи це його почерк, — відказав Мо Фань.
— Яке в сраку вирізати! Якщо я навіть власний почерк не можу впізнати, хіба це не робить мене тупим бараном? Очевидно, що це те саме місце, а квіткова печатка на тому камінці — стовідсотково квітка Лі Фань, клановий символ одного зі стародавніх індіанських племен! — вигукнув Чжао Ман’янь, підводячись на ноги.
— Мо Фаню, це там ти знайшов Рідину Часу? — запитала Лінлін, пригадавши цю історію.
— Еге ж, — кивнув Мо Фань.
— Але...
— Безглуздя, це просто безглуздя...
Мо Фань силоміць притлумив подив у своєму серці. Він ретельно відтворив у пам'яті ситуацію, коли вони увійшли до стародавніх руїн в епіцентрі шторму.
— Пам'ятаю, ми потрапили в шторм через щось, що називали магічним замком. Ми пішли за Нань Юй і опинилися тут. Цього разу ми пройшли крізь Білу Лаву... Тепер, коли я думаю про це, штормовий бар'єр і завіса Білої Лави чимось схожі. Вони обидва відділяють це місце від зовнішнього світу, але одне — це вітер, а інше — вогонь, — пригадав Мо Фань.
— Це звучить трохи логічно, але цьому місцю всього триста років. Хіба стародавні індіанські племена не існували набагато раніше?
— Можливо, Біла Лава існує довше. Метеорит, який врізався в гору триста років тому, лише перетворив її на кальдеру, зробивши вкрай небезпечним місцем, де ніхто не наважиться ризикувати своїм життям заради досліджень, — висунула теорію Лінлін.
— ААА! Я досі не розумію! Ми точно були в Перу, коли потрапили сюди через шторм! Як ми опинилися тут, якщо зараз перебуваємо на горі Куньлунь?! — загорлав Чжао Ман’янь.
— Просторовий вузол ретрансляції? — Лінлін згадала термін, якого ніхто з них раніше не чув.
— Що за просторовий вузол ретрансляції? — швидко запитав Му Бай.
— Існують різні теорії щодо Елементу Простору. Загальноприйнята стверджує, що простір має два боки. Уявіть це як картину: вимір, у якому ми живемо, — це її лицьовий бік. Якщо ми зробимо дірку в картині, то побачимо матеріал дошки позаду неї. Це груба площина, яка називається Зворотним Простором.
— Порядок у Зворотному Просторі порушений. Простір може нескінченно розширюватися і стискатися. Закляття Миттєвий Стрибок Елементу Простору працює шляхом розтягування відстані між місцем, де перебуває маг, і пунктом призначення. Щойно маг розриває простір і входить у Зворотний Простір, ці дві точки фактично накладаються одна на одну, дозволяючи йому миттєво переміститися до другої. Маг встрибує у Зворотний Простір і вистрибує з нього, з'являючись у заданій точці, через що здається, ніби він телепортувався з одного місця в інше, — спокійно пояснила Лінлін.