Сфінкс гордовито стояв посеред пилу, що розсіювався. Він підняв голову і окинув поглядом Північну Долину, ніби людина під його ногами більше не становила жодної загрози!
Він видав рев, наказуючи армії нежиті відновити марш. Вони змарнували тут забагато часу. Він уже відчував розчарування свого володаря їхньою некомпетентністю, що долинало аж від самої піраміди.
Не було сенсу витрачати час на цього надоїдливого чоловіка. Армія нежиті мала мчати вперед на повній швидкості, зносячи голови всім, хто трапиться їм на шляху. Вони причеплять ці відтяті голови до своїх тіл, як найцінніші трофеї!
Отримавши наказ Сфінкса, армія нежиті рушила вперед. Покинута фортеця Північної Варти впала першою. Оборонна твердиня, збудована з міцного каменю, була поглинута припливом нежиті за лічені миті. Будівлі, мури, вулиці та оглядові вежі зникли в одну мить.
Найближчим містом до фортеці було Юйлінь. Армія нежиті попрямувала просто туди. Вони все ще відчували запах живих людей. Навіть якщо місто вже було евакyйоване, того, що там залишилося, вистачить, щоб створіння з Потойбіччя влаштували справжній бенкет!
У Потойбіччі не було життя, але світ людей просто вирував ним. Ґрунт, трава, ліси, гори та міста дарували створінням із Потойбіччя свіжі відчуття!
Швидкість армії нежиті була вражаючою, коли вони не зустрічали опору. Однак, оскільки частина Великої Стіни, що обвалилася, знаходилася перед фортецею Північної Варти, більшість нежиті, увійшовши до Степів Мандрівників, скупчилася між фортецею та містом Юйлінь. Шлях туди пролягав довгою гірською дорогою. Армія нежиті сунула цим шляхом, який вів їх прямісінько до міст. Ці зловісні темні створіння, що були мертвими вже так довго, відчайдушно сумували за землею живих. Вони не могли дочекатися, щоб привласнити собі цей світ!
Сфінкс гордо крокував серед нежиті, і гірська дорога здригалася під його вагою. Здавалося, це його зовсім не турбувало. Це було нормально, що земля трясеться під час наступу армії нежиті.
Однак Сфінкс із запізненням усвідомив, що щось не так, коли гірська дорога почала провалюватися, а нежить посипалася в новоутворену прірву! Він люто зиркнув в ущелину, випускаючи з ніздрів синій дим.
— Він досі живий? — вилаявся потворний Холодний Принц, знову стоячи верхи на Монарху Підземних Жаб.
Холодний Принц повернувся до своєї початкової форми, але його обличчя залишалося моторошним. Його шкіра тепер була гнило-чорною — швидше за все, це була ціна, яку він заплатив за перетворення на Рогатого Демона-Бога. Тепер він здавався зовсім іншою людиною, якщо не зважати на його унікальні фіолетові очі. Він справді чудово зливався зі створіннями Потойбіччя.
Холодний Принц і гадки не мав, що його тіло вже було просякнуте Матерією Темряви. Мо Фань міг легко його вистежити, куди б той не побіг!
Лють Холодного Принца вирвалася з його серця і чітко проступила на обличчі, коли він помітив демонічне полум'я, що палало під землею. Цей тип що, безсмертний? Він витримав стільки ударів від Володарки Скорпіонів Медузи, Темного Фараона Змія та Сфінкса, але досі намагається зупинити армію нежиті, замість того щоб гнити глибоко під землею!
Потужний вибyх розірвав гірську дорогу між фортецею Північної Варти та містом Юйлінь, і вона почала обвалюватися. Дорога нагадувала міст шириною майже в три кілометри, але коли її центр розколовся, нежить просто посипалася в зяючу прірву. Їм знадобиться чимало часу, щоб вилізти звідти!
Палаюче полум'я підпалило прірву, перетворивши її на вогняне море. Іншими словами, армії нежиті доведеться подолати кілька кілометрів вогню, щоб вибратися з улоговини!
Сфінкс був просто оскаженілий! Ця людина постійно плуталася в них під ногами! Такими темпами вони накличуть на себе гнів Володаря Потойбіччя. А це було найстрашніше, що могло статися!
Сфінкс швидко знайшов Мо Фаня. Він помчав гірською дорогою і спробував протаранити Мо Фаня своїм колосальним тілом!
Зіткнення було настільки потужним, що здавалося, ніби Небеса падають, а Земля розколюється навпіл. Мо Фань, повністю огорнутий криваво-червоним світлом, зустрів Сфінкса в лобовому зіткненні, використовуючи грубу силу. З Тінню Вовчої Душі за спиною він зовсім не виглядав таким уже й маленьким перед обличчям Сфінкса!
Сфінкс випромінював золоте світло. Зіткнення було достатньо потужним, щоб розтрощити все на своєму шляху: кам'яні насипи, скелі, дороги чи пагорби. Жоден з них не зміг витримати цю нищівну силу! Мо Фань та його Тінь Вовчої Душі з силою відкинуло назад, залишаючи глибокий слід на землі. Навіть міцна кам'яна стіна не змогла його зупинити. Він був вбитий просто в землю...
За гірською дорогою починався пагорб, що поступово спускався до міста Юйлінь. Проте зіткнення перетворило всю цю місцевість на гігантський каньйон, що простягнувся від гірської дороги аж до околиць міста. Пагорби і гори на шляху були зрівняні із землею. Армія нежиті швидко рушила крізь утворений яр прямісінько до міста!
Мо Фань нарешті зупинився, досягнувши околиць Юйлінь, просто перед залізничною станцією. Його відділяло всього кілька кроків від того, щоб зрyйнyвати залізницю!
— Зникни! — кістки Мо Фаня гучно хруснули. Його права рука іскрилася блискавкою та вогнем. Дика природа і видатна сила волі Елемента Демонізації були вивільнені на повну!
Тінь, що заволоділа ним, зробила його кулак велетенським, мов гора. Його полум'я і блискавки розлетілися навсібіч!
Сфінкс завмер, коли удар влучив йому просто в обличчя. Він ніяк не очікував, що людина здатна так швидко контратакувати. Жахлива сила відкинула його назад, і він пролетів через каньйон, який щойно сам і проробив!
Армія нежиті саме пробиралася до міста крізь яр. Вони ніяк не очікували, що Сфінкс раптом полетить просто на них, розчавлюючи незліченну кількість мерців на друзки. Тим часом створіння Потойбіччя, що наближалися до міста іншими шляхами, були або розпорошені блискавкою, або перетворені на попіл вогнем...