За десять кілометрів на північ від фортеці Північної Варти тисячі Запряжених уже в жаху тікали, рятуючи свої життя. Ці раби не мали жодної видатної волі. Вони розбігалися, щойно відчували присутність нездоланного ворога.
Очі Монарха Підземних Жаб вилізли з орбіт. Демонічне полум'я, що палало на його спині, завдавало йому нестерпного болю. Навіть із Прокляттями Потойбіччя, які він закликав для захисту своєї міцної плоті, вогонь усе одно випалив величезну діру в його спині. Він почав відстрибувати, намагаючись втекти від полум'я, незважаючи на те, що йому було важко рухатися.
На жаль, вогонь спалахнув просто на спині Монарха Підземних Жаб. У нього не було жодного шансу його позбутися. Йому залишалося лише качатися по землі від болю, розчавлюючи нанівець незліченну кількість створінь із Потойбіччя!
— ХА-ХА-ХА! Який сюрприз; на моїй церемонії виявилося двоє зрадників, і тепер вони разом! — Холодний Принц витріщився на Мо Фаня і розреготався, як божевільний. Було незрозуміло, чи він сміявся через провал своєї церемонії, чи з Мо Фаня, який сам напрошувався на смерть!
Холодний Принц не міг знайти способу виплеснути свій гнів після того, як став свідком загибелі Унас. Він міг лише спрямувати свою ненависть на захисників. Він хотів побачити, як армія нежиті розтопче на смерть жителів Північної Долини!
— Пане, вам не варто перейматися через якусь комаху. Залиште його мені! — Помаранчевий Привид зрозумів, що це його шанс вислужитися. Він дав знак Синім Дияконам, які стояли позаду Мо Фаня.
Сині Диякони знаходилися всього за кілька кроків від Мо Фаня.
Насправді вони були страшенно налякані, що Холодний Принц просто переб’є їх усіх, щоб виплеснути свою лють. Це було цілком у його стилі. Але, на їхнє здивування, серед них виявився ще один зрадник! Тепер Холодний Принц мав мішень для свого гніву, а вони — шанс довести свою корисність!
Холодний Принц не зводив погляду з Мо Фаня. Йому було абсолютно начхати на наміри Помаранчевого Привида та Синіх Дияконів.
Помаранчевий Привид зістрибнув із Монарха Підземних Жаб. Дикі рухи потвори жодним чином йому не заважали.
Помаранчевий Привид вочевидь був магом отрyти, з тих, хто використовує власне тіло для культивації Елемента отрyти. Наближаючись до Мо Фаня, його тіло почало перетворюватися на огидну потвору. отрyйні пyхлини виростали з його шкіри, наче м'язи, роблячи його схожим на мутованого звіра!
Помаранчевий Привид приземлився на всі чотири кінцівки. Здавалося, він також перейняв рухи деяких отрyйних звірів і був швидким, як блискавка. Він опинився перед Мо Фанем в одну мить.
— Ти думав, що ти такий сміливий, проникнувши до нас. Ти думав, що зможеш нас зупинити, а якщо й зазнаєш невдачі, то зможеш просто померти, знаючи, що зробив усе можливе... але ти й не підозрював, що смерть — це наймилосердніше покарання, яке ти міг би отримати! — Помаранчевий Привид був одним із лідерів під командуванням Холодного Принца. Його голос звучав хрипко і неприємно.
Мо Фань не ворухнувся. Він не звертав особливої уваги на Помаранчевого Привида. Він бачив, як духи-мучителі відступили від мурів, що свідчило про те, що Холодний Принц усвідомлював своє хитке становище...
Він міг з упевненістю сказати, що ці духи-мучителі були козирем Холодного Принца, джерелом його сили!
Лінлін явно помилилася, коли аналізувала стиль Холодного Принца. Цей тип явно не був тим, хто мав видатний інтелект, але обмежену силу. Він точно не був слабким, особливо після того, як Мо Фань відчув цю грізну міць, схожу на злу енергію, яку раніше накопичила Сфера Есенції... силу, здатну породити Червоного Демона!
— Яке нахабство! Пан Помаранчевий Привид читає тобі надгробну промову! — люто загорлав Синій Диякон на ім'я Скорбота. За командою Помаранчевого Привида Сині Диякони повільно оточили Мо Фаня.
Демонічне полум'я, що виривалося з тіла Мо Фаня, поширилося на два кілометри навколо, але Помаранчевий Привид, Скорбота та інші Сині Диякони про це навіть не здогадувалися.
Коли різниця в силі сягала певного рівня, слабша сторона була просто нездатна відчути міць свого супротивника, аж поки не ставало надто пізно!
— Я спершу вирву тобі язика! — Помаранчевий Привид відчув себе приниженим через те, що Мо Фань його ігнорував. З лютим ревом він атакував своїми отрyйними пyхлинами.
Із отрyйних пyхлин вирвалися зубчасті шипи. Здавалося, ніби сотні монстрів з отрyйними іклами одночасно розривали Мо Фаня. Сині Диякони трохи відступили, боячись потрапити під цю отрyйнy атаку.
Помаранчевий Привид явно затаїв глибоку образу. Він намагався виплеснути все своє роздратування на цього нешанобливого ворога!
Отрyйні ікла оточили Мо Фаня і взяли його в пастку, ніби він опинився в клітці з голодними звірами. Ікла повністю відрізали йому шлях до втечі.
— Здохни! — обличчя Помаранчевого Привида раптом з'явилося серед отрyйних ікол, огидно вишкірившись.
Мо Фань підняв погляд із крижаною усмішкою, ніби спостерігав за кумедним виступом клоуна. Його обличчя досі було вкрите шрамами. Коли демонічна кров усередині нього пробудилася, на його обличчі проступили разючі Демонічні Руни, що простяглися від очей за вуха і від чола до підборіддя. Його криваво-червоні очі, оточені Демонічними Рунами, засяяли небезпечною аурою!
Телекінез!
Однією лише думкою простір навколо Мо Фаня почав здригатися!
Простір розлетівся на друзки, наче дзеркало від потужного удару. отрyйні ікла розлетілися на шматочки і перетворилися на синій пил.
Ще секунду тому ці отрyйні ікла кидалися на свою ціль, але вже наступної миті все раптово стихло. Від них не залишилося й сліду, окрім вкритого пyхлинами обличчя Помаранчевого Привида, яке тепер спотворилося від недовіри та жахy!
Вкрите м'язами і пyхлинами тіло Помаранчевого Привида теж розвалилося на шматки. Його голова на секунду зависла в повітрі перед Мо Фанем, а потім гепнулась на землю, мов гнилий кокос.
Кожен член Чорної Церкви, наближаючись до своєї смерті, думав про одне й те саме: чи справді існує те саме Королівство Мертвих, про яке їм розповідали Червоні Кардинали?
Якщо воно справді існувало, вони мали б переродитися там як аристократи, щоб насолоджуватися вічним життям, тоді як інші стали б їхніми рабами.
А якщо ні — вони б просто зникли зі світу, як і всі інші, або перетворилися б на мстивих духів. У будь-якому разі це був би болісний і розчаровуючий кінець!
Однак це питання так і не промайнуло в голові Помаранчевого Привида, коли вона впала на землю. Він був лише спантеличений тим, чому помер так легко; він не міг збагнути, як якийсь нікчемний шмаркач міг так просто його вбити, і це було зроблено лише одним поглядом за якусь секунду. Наскільки ж слабким він був, що його супротивник навіть не завдав собі клопоту використати проти нього справжній прийом?!
— Хіба ви не пишаєтеся своєю роботою? Чому б вам не відчути це на власній шкурі?! — Мо Фань глянув на Синіх Дияконів, які ледве трималися на ногах від жахy, що переповнював їхні серця.
Мо Фань підійшов до Синіх Дияконів і підняв їх, наче маленьких курчат.
Це був дуже простий рух, проте Сині Диякони не могли йому опиратися. Їм залишалося лише дивитися, як Мо Фань жбурляє їх в океан нежиті.
Щоб переконатися, що цих Синіх Дияконів розірвyть на шматки, і вони сповна відчують усю дикість армії з Потойбіччя, Мо Фань навмисно розкидав їх у різних напрямках, де було достатньо мерців, щоб забезпечити їм найкращі враження!
Невдовзі пролунали їхні крики агонії. Мо Фань із задоволенням слухав ці болісні зойки. Не дивно, що деяким маніякам подобалося слухати крики своїх жертв. Що гучніше вони кричали, то більше збудження відчували маніяки... Мо Фань не був психопатом; він був жорстоким лише до жорстоких, але йому справді подобалося слухати крики агонії з їхніх вуст!
Останки Синіх Дияконів хаотично розлетілися навсібіч. Мо Фань навіть жбурнув Синього Диякона на ім'я Скорбота прямо до Владики Скорпіонів Медузи!
Спершу Владика Скорпіонів Медуза насторожено поставилася до присутності Мо Фаня, але, на її превелике здивування, цей тип виявився настільки дружелюбним, що просто кинув їй мага просунутого рівня!
Інші створіння не наважувалися змагатися з Владикою Скорпіонів Медузою за людину. Змії на її голові обплели свою здобич. Сама Владика Скорпіонів Медуза не виявила інтересу, але змії на її голові з радістю прийняли людину як подарунок.
Вони кинулися вперед, намагаючись першими скуштувати свіжого людського м'яса. На жаль, людина була занадто малою, щоб усі змогли насолодитися. Змії Владики Скорпіонів Медузи сподівалися, що Мо Фань кине їм ще більше свіжих людей!
Мо Фань пожбурляв усіх Синіх Дияконів у створінь із Потойбіччя. Очевидно, що поодинці вони не мали жодного шансу протистояти нежиті, і були стрімко пожерті. Мерцям було абсолютно начхати, що саме ці люди відкрили браму і привели їх у світ живих.
Ці Сині Диякони спочатку чекали, щоб насолодитися видовищем того, як армія нежиті вирізатиме жителів Північної Долини. Вони й не підозрювали, що самі стануть жертвами! Не так багато Синіх Дияконів насправді з нетерпінням чекали на можливість насолодитися своїм високим статусом у Королівстві Мертвих, коли їх охопив непереборний жах перед смертю!
Холодного Принца дії Мо Фаня, здавалося, зовсім не турбували.
Усі його інші підлеглі разом узяті були менш цінними, ніж одна Унас, і її смерть уже викликала в нього непереборне бажання вбивати кожну істоту, що трапиться йому на очі, окрім себе самого! Мо Фань насправді зробив йому послугу, перебивши Синіх Дияконів, тому він не злився. Натомість він реготав, дико і спотворено.
— Хіба це щось змінить? — холодно вишкірився Холодний Принц.
Велика Піраміда Гізи вже з'явилася. Армія Потойбіччя розпочала свій марш. Велика Стіна могла лише виграти людям трохи часу. Мо Фань міг лише виплеснути своє розчарування, вбиваючи їх. Це ніяк не змінить долю Північної Долини!
Чи справді втеча до міста Фейхуан здатна зупинити армію нежиті?
— Я відправлю кожного з вас у Пекло! — Мо Фань промовив ту саму фразу, яку знову й знову подумки повторював у своєму серці!
— Ви зазнаєте нищівної поразки, навіть якщо вб'єте мене. Яка ж жалюгідна східна раса — здохнyти, як якась дрібна худоба... а найсмішніше те, що ти навіть не зможеш мене вбити! — голос Холодного Принца зірвався на високий вереск, схожий на вереск одержимого немовляти. — Ти не зможеш мене вбити, ти ніколи мене не вб'єш!