Північний Захід Китаю...
Отара овечок повільно сунула схилом угору. Їхня біла шерсть нагадувала хмари в небі, ніби їхнє живе відображення.
Пастух сидів на валуні, сховавшись від палючого сонця. Він щось жував, явно насолоджуючись процесом. Він не квапився зганяти отару, дозволяючи їй вільно блукати, ніби зовсім не переймався, що хтось відіб'ється від гурту або стане здобиччю диких вовків.
Він уже збирався подрімати, коли раптом відчув щось за спиною.
Обернувшись, він побачив, як на пухкій землі за валуном проступає малюнок, що складався з невідомих символів.
Побачивши магічні руни, Пастух усміхнувся:
— Ви нарешті про мене згадали.
Символи не одразу склалися в речення.
Екстрадуй Синього Диякона Орлине Око з гори Уї. Вона щойно прибрала старійшину Союзу Примусу для Холодного Принца. У неї є заслуги.
Пастух прочитав повідомлення, ніби ведучи бесіду з кимось невидимим. Він навіть шанобливо вклонився цим словам.
— Я завжди готовий служити, але чи дійсно мені обов'язково особисто супроводжувати якогось Синього Диякона? Де ті дурніші, молодші Екстрадитори? — запитав Пастух.
Холодний Принц потребує людей. Я вже відправив більшість Екстрадиторів на пошуки здібних послідовників. Ситуація, в якій опинилася Синій Диякон Орлине Око, не така проста, як здається. Можливо, Союз Примусу досі за нею стежить... — з'явилося на землі.
— Зрозуміло. Ви хочете, щоб я заразом розчавив шкідників, які висять у неї на хвості. Сподіваюся, Союз Примусу відправив когось здібного. Інакше вбивати їх буде легше, ніж різати овець... саме тому я б краще зараз їх і випасав, — відповів Пастух.
Більше жодних повідомлень не було. Пастух зрозумів своє завдання.
Він гучно свиснув. Отара, що розбрелася схилом, миттєво збилася до купи навколо нього...
Вони здавалися дуже квапливими; не тому, що були добре видресирувані, а тому, що знали: якщо вони запізняться, станеться щось жахливе...
— Рушаймо. Б'юся об заклад, вам уже теж набридло жувати траву! Час змінити раціон... — сказав їм Пастух.
Місто Наньпін...
Автобус з гори Уї прибув на міський автовокзал. З нього вийшла Чен Їн, одягнена у світло-блакитний світшот.
Слідом за нею спускався літній чоловік із палицею. Він трохи побоювався крутих сходинок. Чен Їн з лагідною усмішкою простягнула руку і допомогла йому спуститися.
Дідусь розсипався в подяках. Він навіть простягнув їй стиглий персик і сказав:
— Візьми, він дуже солодкий. Я сам його виростив!
Чен Їн взяла персик і попрямувала на інший бік автовокзалу, де мала пересісти на інший автобус. Проходячи повз смітник, вона з гидливим виразом обличчя жбурнула фрукт туди.
Вона ненавиділа прикидатися дружелюбною. Їй здавалося, ніби її вимазали в чомусь огидному, але як авторитетна співробітниця Союзу Примусу, вона не мала іншого вибору, окрім як носити цю маску.
Вона глибоко вдихнула. Вона вже відчувала запах свободи. З сьогоднішнього дня їй більше не доведеться прикидатися. Не треба буде натягувати на себе цю огидну людську шкіру. Тепер вона може бути собою; може катувати інших і насолоджуватися життям так, як їй заманеться!
У кутку автовокзалу стояв міжміський автобус, що прямував до іншого міста.
Чен Їн сіла в останньому ряду. В салоні було небагато пасажирів. Перед нею сидів чоловік у сірому капелюсі та одязі, характерному для жителів північного заходу. Закинувши ноги на сидіння перед собою, він відкинувся на спинку крісла. З капелюхом, насунутим на обличчя, він здавався міцно сплячим.
Члени Чорної Церкви не любили зустрічатися в безлюдних місцях — це було надто ризиковано. Союз Примусу ніколи не знайде їх, якщо вони просто зіллються з натовпом і суспільством.
— Синій Диякон Орлине Око? — раптом пролунав голос чоловіка спереду. Він навіть не намагався говорити пошепки.
Чен Їн здригнулася. Вона думала, що зустрінеться з Екстрадитором уже в пункті призначення. Вона ніяк не очікувала побачити його тут, в автобусі.
— Це я, — відповіла Чен Їн, знаючи, що її титул відомий лише членам Чорної Церкви.
— Я — Пастух.
— Це ви... Вас до мене відправив Головний Екстрадитор?! — Чен Їн не могла стримати радості.
Пастух був справжньою легендою серед Екстрадиторів. Для будь-кого в Чорній Церкві супровід від нього був великою честю. Вона вірила, що чудово впоралася зі своїм завданням, допомігши Холодному Принцу усунути старійшину Союзу Примусу. Після повернення її цілком могли підвищити до Великого Диякона, і, можливо, вона навіть стане правою рукою Червоного Кардинала!
— Ти явно не того рівня, щоб я тебе супроводжував. Думаю, Головний Екстрадитор відправив мене сюди, щоб переконатися, що Союз Примусу не втрутиться в їхні плани... Цього разу Пан Холодний Принц готує щось справді грандіозне, я це відчуваю! Його посмішка була ширшою, ніж тоді, під час кривавої бані в Середземномор'ї. Мені навіть трохи шкода Китай: спочатку вони втратили свою національну гордість через Салан, а тепер їх знову розтопче Пан Холодний Принц! — промовив Пастух.
— Я готова долучитися! Пане Пастух, будь ласка, заберіть мене звідси, я вас не підведу! — палко заявила Чен Їн.
— Не поспішай. Спочатку подивимося, скільки псів із Союзу Примусу висять у тебе на хвості, — зупинив її Пастух.
— На хвості? Це неможливо. Я використала ідеально підготовленого пішака як приманку. Вони нізащо не запідозрять мене. До того ж, я не помітила ніякого стеження, — впевнено сказала Чен Їн.
— Справді? — Пастух усміхнувся і замовк.
Чен Їн чудово знала про здібності Пастуха, тому теж вирішила помовчати.
Невдовзі автобус виїхав із міста і виїхав на шосе...
Дорога з Наньпіна до Цзянсі пролягала через гори та гірські хребти, звиваючись серпантином. Шосе то тягнулося схилами гір, то перетинало глибокі ущелини по високих мостах, то пірнало в тунелі, пробиті крізь масивні скелі. Автобус їхав від однієї гори до іншої, і весь шлях супроводжувався безкрайніми гірськими пейзажами, оповитими легким туманом...
— Тут підійде, — раптом сказав Пастух.
— Що ви маєте на увазі? — не зрозуміла Чен Їн.
— То ти справді некваліфікований Синій Диякон? Ти повинна знати, що робити — це найпростіший спосіб перевірити, чи немає за тобою хвоста, — відповів Пастух.
— Ви хочете, щоб я... — Чен Їн нарешті здогадалася, про що він говорить...