Крижаний вітер люто завивав навколо вежі, що велично височіла над нічним туманом на висоті 454 метрів.
На найвищому оглядовому майданчику Кантонської телевежі, на самісіньких перилах, стояв чоловік у чорному плащі. Його обличчя було приховане чорним шарфом. Перила були завширшки не більше великого пальця, але чоловік упевнено тримався на них. Його одяг шалено лопотів на пронизливому вітрі.
До нього підійшов юнак із фіолетовими очима і запитав:
— Чому ти призначив зустріч саме тут? Тобі не здається, що ми занадто на видноті?
— Терпіти не можу, коли до мене нікому немає діла. Самотність — це страшно, а світ завжди був холодним місцем, — відповів чоловік.
— Тобі не здається кумедним чути це від убивці, який вбиває просто заради розваги? — засміявся юнак із фіолетовими очима.
— Боюся, це велике непорозуміння. Більшу частину часу я дуже добра людина! — відповів чоловік.
— Гаразд, ти добра людина, яка обожнює вбивати. Але ти міг би хоча б переконатися, що та жінка мертва? Я не хочу, щоб Союз Примусу раптом знищив моїх людей, коли мій геніальний план у Північній Долині вже запущено... Бей Цзян! — промовив юнак.
— Холодний Принце, мені немає діла до твого плану. Жодна з моїх цілей ще ніколи від мене не тікала. Більше того, думаю, навіть ти не зміг би втекти, якби хтось замовив мені твоє життя, — спокійно заявив Бей Цзян.
— Охоче вірю. Але людина, з якою ти маєш справу, — це не просто маленьке ягня, що чекає на забій. Вони розпускають чутки, щоб сфабрикувати смерть того Заступника Старійшини. На щастя, я тримав руку на пульсі. Не дозволь цим імбецилам знову зіпсувати мій план. Цей світ не може дозволити собі мати лише Салан, а не Холодного Принца! — безапеляційно заявив юнак.
— Як забажаєш.
Юнак одягнув маску і попрямував до ліфта, злившись із натовпом туристів. Невдовзі він безслідно зник.
Бей Цзян залишився стояти на перилах. Багато відвідувачів відчували, як у них підкошуються ноги, коли вони проходили повз нього. Проте всі вони просто припускали, що цей чоловік — маг, тому не надто переймалися його дивною поведінкою.
— ААААА!
Знизу долинув гучний крик. Він пролунав із колеса огляду, розташованого під оглядовим майданчиком. Якийсь неслухняний хлопчисько переліз через огорожу, щоб не стояти в черзі.
Колесо огляду звисало просто з вежі. І хоча всі заходи безпеки були дотримані, вони не змогли зупинити дитину, яка сама напрошувалася на смерть. Працівники кинулися вперед, намагаючись схопити хлопчика, але той послизнувся і зірвався вниз!
Навколо було повно туристів, але магів серед них майже не виявилося. Усе сталося занадто швидко. Десятирічний хлопчик полетів униз із вежі.
Висота Кантонської телевежі перевищувала чотириста метрів, вона налічувала понад сотню поверхів. У дитини не було жодного шансу вижити після такого падіння. Його матір уже знепритомніла від шоку!
Чоловік, який стояв на оглядовому майданчику на висоті 454 метрів, подивився вниз.
Раптом він безслідно зник у тумані. Наступної миті він з'явився просто на колесі огляду. Він повільно присів і зосередив погляд на хлопчику, який пролетів уже сотню метрів і продовжував падати.
— Маг, ви, мабуть, маг! — нестямно зраділа якась жінка, побачивши чоловіка, що з'явився нізвідки.
Решта натовпу теж подумала, що цей незнайомець — маг.
— Пане, моя дитина зірвалася, благаю, врятуйте його! — у відчаї заволав батько хлопчика.
Бей Цзян стояв незворушно. Здавалося, він готує закляття, але й за дві секунди він навіть не поворухнувся.
Тим часом дитина пролетіла вже понад двісті метрів. З висоти хлопчик здавався розміром із кунжутне насіннячко, стрімко наближаючись до землі. Усі присутні покладали надії на цього мага, з жахом уявляючи неминучу і страшну смерть дитини.
— Це непорозуміння, — вишкірився Бей Цзян. Хоча його обличчя було приховане, натовп чітко бачив його посмішку. — Я прийшов лише для того, щоб насолодитися видовищем, як він розіб'ється на криваве місиво...
Посмішка Бей Цзяна була такою широкою і зловісною, що по спинах усіх присутніх пробіг мороз!
Рейс із Магічного міста нарешті прибув до міжнародного аеропорту Гуанчжоу Байюнь після двогодинної затримки. Мо Фань і Лінлін були готові рознести всю авіакомпанію на друзки за стільки згаяного часу. Мо Фаню було б швидше дістатися сюди, постійно використовуючи Миттєвий Стрибок, якби в нього вистачило на це енергії!
Вони негайно вирушили туди, де переховувалася Лен Цін. Очі Лінлін одразу ж почервоніли, щойно вона побачила сестру. Лен Цін лежала на дерев'яному ліжку, ледь дихаючи.
Лінлін була всього лише маленькою дівчинкою. Не мало значення, якою спокійною і сильною вона здавалася зазвичай; вона не могла стримати емоцій, бачачи, як помирає близька їй людина. Вона не хотіла, щоб трагедія, яка сталася з її батьком, повторилася з кимось іще. Цей нестерпний біль, що залишається на все життя, був занадто важким тягарем!
Лен Цін переховувалася не в Союзі Примусу. Вона перебувала в скромно обставленій орендованій квартирі, схованій в одному зі спальних районів Гуанчжоу. Мо Фань не міг збагнути, чому вона ховається тут, а не лежить у лікарні. Такими темпами вона просто помре від ран!
— Я відвезу її до лікарні, — Мо Фань обережно поклав ослаблу Лен Цін собі на спину.
— Ні, не можна! — заперечила Карателька, яка наглядала за нею.
Карателька теж була жінкою. На вигляд досить молодою; найімовірніше, вона була надійною помічницею Лен Цін. Мо Фань уже бачив її разом із сестрою Лінлін у детективній агенції "Чисте Небо". Її звали Сяо Пін.
Сяо Пін мала вкрай виснажений вигляд. Мабуть, вона не спала вже кілька днів. Почувши пропозицію відвезти Лен Цін до лікарні, вона миттєво перегородила Мо Фаню дорогу.
— Що відбувається? Якщо їй не надати медичну допомогу, вона помре! — випалив Мо Фань.
В очах Сяо Пін майнув страх. Вона навіть почала затинатися.
— Не можна в лікарню. Той чоловік стежить за нами! — промовила вона.
— Той чоловік? Хто за вами стежить? — не зрозумів Мо Фань.
— Убивця! Ми збиралися відвезти її до лікарні, але вона сказала, що має мені дещо передати. Тому мій старший колега пішов першим... і загинув просто на вулиці. Здається, ніби його очі, як в орла, постійно кружляють у небі. Він може вистежити нас, хоч би куди ми пішли! — голос Сяо Пін тремтів.
— А як же Союз Примусу? Чому ви не зв'язалися з місцевим відділенням? — запитав Мо Фань.
— Союз Примусу розташований на середніх поверхах Кантонської телевежі, але ми ніяк не зможемо туди дістатися, — відповіла Сяо Пін.
Серце Мо Фаня важко закалатало.
Наскільки ж жахливим був цей убивця, якщо навіть Карателі почувалися такими беззахисними посеред великого міста? Вони поводилися так, ніби крок за поріг означав неминучу смерть!
Мо Фань міг відчути страх Сяо Пін. Вона дійсно була налякана — настільки, що втратила всю свою гідність Карателя!
Лінлін відсунула штору і визирнула крізь брудне скло вікна. Позаду менших будівель велично височіла Кантонська телевежа, що стояла в самісінькому центрі міста.
Гуанчжоу називали Демонічним містом, а Кантонську телевежу — Демонічною вежею. Це була найпопулярніша пам'ятка міста і водночас база Магічної Асоціації Південної Країни (Наньго). Там же розташовувався і славнозвісний Союз Примусу Наньго. Між цим спальним районом і Кантонською телевежею знаходився жвавий, густонаселений район Тяньхе. Але вбивця був настільки зухвалим, що наважився вбити Карателя просто посеред вулиці. Дістатися вежі буде вкрай непросто!
— Сестра, мабуть, зрозуміла, що її життя в небезпеці і вона не зможе отримати жодної допомоги, тому й зв'язалася зі мною таємним способом, — сказала Лінлін.
— Це якось пов'язано зі зрадником? — запитав Мо Фань.
Мо Фань пам'ятав слова Лен Цін про невідомого зрадника в лавах Союзу Примусу. Якщо це так, ставало зрозуміло, чому вона вагалася звертатися по допомогу до місцевого відділення — це могло б просто розкрити її місцезнаходження.
Лен Цін була раціональною жінкою і завжди думала на кілька кроків уперед. Вона усвідомила, що залишилася сама, і єдиним безпечним варіантом було повернутися до Союзу Примусу Лін'їнь!
— Що сталося? Чому за нею полює Зал Вбивць? — Мо Фань знову звернувся до Сяо Пін.
— Вона весь цей час розслідувала справи Чорної Церкви і натрапила на... на... — Сяо Пін знову почала затинатися, вагаючись, чи варто розповідати все.
Вона боялася говорити, адже ставки були надто високими. Ситуація могла легко вийти з-під контролю, якби в неї втягнулося занадто багато людей.
— Та кажи вже! Чого ти чекаєш? Поки нас усіх тут не переб'ють?! — роздратовано випалив Мо Фань. Як Каратель могла бути такою боягузкою?
— Це Червоний Кардинал! Їй вдалося вистежити ще одного Червоного Кардинала! Але він виявився дуже обережним. Ми ідеально замаскувалися під звичайних людей, але він усе одно відправив когось, щоб перевірити нас. Щойно ми зрозуміли, що наше прикриття розкрито, ми спробували втекти. Ми думали, що в місті будемо в безпеці, але ледь не загинули від рук убивці! — зізналася Сяо Пін.
— Червоний Кардинал? — Мо Фань і Лінлін завмерли від подиву.
Вона розслідувала справу одного з семи Червоних Кардиналів Чорної Церкви. Наскільки ж глибоко вона копнула цього разу? Вона що, зовсім з глузду з'їхала?
— Якого саме?! — різко запитав Мо Фань.
— Х-Холодного Принца... — з невідомої причини по спині Сяо Пін пробіг мороз, щойно вона вимовила це ім'я. Їй раптом здалося, що з-за вікна за нею стежить пара фіолетових очей!