Зі спини подув вітер. Він виявився зовсім не таким свіжим, як очікував Мо Фань. Юнак зупинився і озирнувся.
З якоїсь причини, попри неймовірні розміри Священної Гігантської Фіолетової Липи, варто було відійти на певну відстань, як дерево просто зникало з поля зору. Звідси Мо Фань уже не міг його розгледіти...
— Що там? — запитав Чжао Ман'янь.
— Вітер приніс запах крові, — відповів Мо Фань.
Працюючи мисливцем тривалий час, він став надзвичайно чутливим до цього аромату, хоча вітер і проніс його на велику відстань, зробивши вкрай слабким.
— Можливо, ми відійшли недостатньо далеко, — озвався пан Гао.
— Ні, це запах свіжої крові, — впевнено відрізав Мо Фань.
Усі обернулися, але не побачили нічого підозрілого. Втім, Чжао Ман'янь розумів, що Мо Фань не став би лякати їх просто так. Він закликав свої золоті крила і злетів у небо.
Потужний вітер засвистів у вухах Чжао Ман'яня, коли він піднявся на тисячу метрів у висоту, щоб поглянути на Священну Гігантську Фіолетову Липу. Проте він так нічого й не побачив. Блакитне небо зливалося з Трав'яним морем вдалині, але від велетенського дерева не залишилося й сліду.
Поки Чжао Ман'янь міркував над цим, з іншого боку до нього наблизився потужний порив вітру, який ніс чийсь силует.
— Яка неймовірна швидкість! — вражено промовив Чжао Ман'янь.
Силует щойно з'явився вдалині, але опинився перед ним в одну мить. Схоже, ця людина теж помітила Чжао Ман'яня. Вона змінила траєкторію і стрімко полетіла просто до нього!
Її одяг шалено лопотів на сильному вітрі. Повітряний потік ударив в обличчя Чжао Ман'яня. Його очі розширилися від превеликого подиву, коли він зміг розгледіти жінку перед собою. Він невіряче витріщився на стару.
— Сяо Янь?
— Двоюрідна бабусю? — Чжао Ман'янь ледь не впустив щелепу.
З того, що він пам'ятав, ця стара жінка завжди була слабкою та хворобливою. Здавалося, її міг звалити з ніг найменший подих вітерцю. Але зараз вона ширяла в небі, її сиве волосся розвівалося на вітрі. Її спина була ідеально рівною, без звичної сутулості, а в очах горів владний погляд могутнього мага!
— Де Чень Ї? — запитала Янь Ши.
— Вона внизу. Двоюрідна бабусю, ви... ви магеса? — Чжао Ман'янь усе ще відмовлявся вірити власним очам.
— Я перестала нею бути багато років тому, — відрізала стара.
Чжао Ман'янь та Янь Ши приземлилися. Чень Ї відреагувала так само, коли побачила свою бабусю з абсолютно інакшою зовнішністю та аурою.
Ніхто з них не знав, що Янь Ши володіла магією, не кажучи вже про те, що вона була верховним магом із неймовірним рівнем культивації!
— Бабусю, що відбувається? — запитала Чень Ї.
— Де інші? Чому вони не пішли з тобою? Де армія і мисливці? — випалила Янь Ши.
Янь Ши з полегшенням видихнула, побачивши, що з Чень Ї все гаразд. Проте вона спохмурніла, щойно зрозуміла, що довкола надто мало людей.
— Тун Шан планує захопити Священну Гігантську Фіолетову Липу. Думаю, він відправив людей на розвідку, перш ніж запитати підкріплення для зачистки дерева, — пояснив Мо Фань.
Хоча він і гадки не мав про всю картину, було очевидно: відбувається щось жахливе. Саме так, як вони з Лінлін і передбачали.
Це не означало, що Мо Фань та Лінлін володіли якимось особливим чуттям на небезпеку. Просто було занадто багато речей, які вони не могли пояснити. А чим більше невідомого, тим небезпечнішою ставала ситуація. І Лінлін, і Мо Фань були досвідченими мисливцями. Уміння використовувати переваги та уникати загроз уже давно стало їхньою другою натурою!
— Ідіоти! — люто огризнулася Янь Ши, почувши про рішення Тун Шана.
— Я щойно відчув запах свіжої крові, — промовив Мо Фань.
— Дідько, цей диявол маскується під священне створіння. Чому вони не зрозуміли, що воно стояло за всім із самого початку?! — стривожено випалила Янь Ши.
— Бабусю, та що коїться? — знову спитала Чень Ї.
Мо Фань поглянув на Янь Ши. Його теж страшенно цікавили відповіді. Що це за диявол, про якого вона говорить? Це Гірські Люди чи щось інше, що мешкає вище на дереві?
— Ми дізналися про існування Священної Гігантської Фіолетової Липи тридцять років тому. Тоді Білі Магічні Соколи атакували зовнішні кордони Магічної Асоціації. Між ними та ордою демонічних істот, що жили на дереві, спалахнула масштабна війна. Останки та кров монстрів заповнили долину і стали добривом для Трави Юй, утворивши те саме Трав'яне море. Армія, розквартирована біля Бохайського моря, побоювалася, що війна перекинеться на Яньтай. Тому разом із Магічними Асоціаціями берегової лінії вони створили периметр оборони, щоб не дати Білим Магічним Соколам та орді з дерева вторгнутися в місто... — пояснила Янь Ши.
— Знову ці Білі Магічні Соколи, — зітхнув Мо Фань.
— Ще тридцять років тому Білі Магічні Соколи були величезною зграєю. Ми всі чудово розуміли: якщо вони захоплять Священну Гігантську Фіолетову Липу, за три десятиліття вона перетвориться на їхнє королівство. І тоді всі міста на північ від гір Ціньлін та річки Хуайхе просто зникнуть з лиця землі! — повідомила Янь Ши.
Мо Фань занімів. Він і гадки не мав, що орда Білих Магічних Соколів становила таку колосальну загрозу ще тридцять років тому!
— Наше керівництво вирішило, що глуха оборона — це помилка. Доля Священної Гігантської Фіолетової Липи безпосередньо впливала на нашу власну долю. Тому ми відправили величезну армію на допомогу мешканцям дерева, щоб зупинити вторгнення Білих Магічних Соколів... — вела далі Янь Ши.
— Не дивно, що Демонічні Горобці з Веселковим Хвостом допомагали нам у бою проти Гірських Людей. Виявляється, ми підтримали одне одного ще тридцять років тому, — промовила Чень Ї.
Проте Янь Ши, схоже, не поділяла її думки.
— Тутешнє небо спотворене Просторовим Хаосом. Це не дає мені полетіти просто до Священної Гігантської Фіолетової Липи. Проведіть мене туди, а я поясню всі деталі дорогою, — наказала Янь Ши.
— Звісно, — кивнув Мо Фань.
Просторовий Хаос діяв як ілюзорний лабіринт. Швидше за все, саме через нього вони не бачили Священну Гігантську Фіолетову Липу, відійшовши на певну відстань.
Дістатися дерева з неба було неможливо. Єдиний шлях пролягав по землі, крізь Трав'яне море. Тепер ставало зрозуміло, чому Янь Ши ніяк не могла знайти дорогу, хоча й брала участь у війні тридцятирічної давнини!
— Як ви знайшли Тотемну Печатку? — раптом запитала Янь Ши.
— Ми знайшли Місячну Міль-Фенікса та перо ще одного Тотемного Звіра. Завдяки їм нам вдалося відтворити Тотемну Печатку, — відповів Мо Фань.
— Місячна Міль-Фенікс... вона... вона досі жива?! — вражено ахнула Янь Ши. Вона з недовірою поглянула на Мо Фаня.
Мо Фань не розумів, що викликало в неї таке раптове здивування. Її обличчя викривилося від сильного каяття!
— Ви знаєте про Місячну Міль-Фенікса? — запитав юнак.
— Ти впевнений, що вона досі жива?! — перепитала стара.
— Думаю, так. Зараз вона перебуває всередині гігантського кокона, схованого в лісі, — Мо Фань коротко розповів про свою зустріч із Тотемним Звіром.
Ще до того, як Мо Фань закінчив розповідь, Янь Ши розплакалася. Вона раз у раз витирала сльози рукавами.
— Я підвела її, це все моя провина... — Янь Ши ледь стримувала емоції з кожним вимовленим словом. Тепер вона здавалася зовсім іншою людиною порівняно з тією величною магесою, якою постала перед ними хвилину тому.
— Що сталося? — Мо Фань остаточно заплутався!
— Я... я... — Янь Ши почала запинатися. Їй знадобився час, щоб нарешті зізнатися: — Я... я була Охоронницею Місячної Молі-Фенікса!
Мовлячи це, стара повільно розтиснула тремтячу долоню. Вона простягнула Мо Фаню браслет-ланцюжок, що нагадував хвіст молі.
Мо Фань глянув на нього і з подивом упізнав точнісінько таку саму Тотемну Печатку, яку бачив на Місячній Молі-Феніксі!
Янь Ши виявилася такою ж, як і Тан'юе: нащадком племені, що оберігало Тотемних Звірів!
Але чому вона лила сльози каяття? Чому її огортав такий біль, ніби вона ладна була накласти на себе руки?
— Якщо ви Тотемна Охоронниця Місячної Молі-Фенікса, чому ж ви не залишилися з нею? — запитав Мо Фань.
— Тому що... я вбила її, — гірко промовила Янь Ши.
Усього кілька слів, але вони, здавалося, витягнули з літньої жінки останні крихти життєвої сили.
Упродовж тридцяти років вона відмовлялася створити бодай одне закляття. Вона воліла чекати власної смерті в самотній хижці на березі моря, поїдаючи себе каяттям.
— Ви вбили її? — Мо Фань остаточно збився з пантелику.
Тотемна Охоронниця вбила Тотемного Звіра?
Тотемні Охоронці залишалися єдиними людьми у світі, які досі шанували стародавніх Тотемних Звірів як богів. Їхні ідеї передавалися тисячоліттями, але сучасне суспільство не приймало їх і навіть зневажало. Та все ж, зважаючи на відданість Тан'юе Чорному Тотемному Змію, Мо Фань був певен: жоден Охоронець ніколи б не завдав шкоди своєму Тотемному Звіру. Вони ж ладні були пожертвувати всім заради їхнього захисту!
Чому ж Янь Ши вбила Місячну Міль-Фенікса?!
Невже це означало, що Місячна Міль-Фенікс закуталася в гігантський кокон не через завершення життєвого циклу, а тому, що помирала від страшних ран?!
Виходить... Юй Шиши теж сказала йому неправду?
Вона не чекала пробудження Місячної Молі-Фенікса, а лише доглядала за нею на смертному одрі?
— Чому? — Мо Фань ніяк не міг збагнути.
Місячна Міль-Фенікс врятувала життя Юй Шиши, коли ту покинули напризволяще в дикій місцевості. Це означало, що звір досі ставився до людей прихильно. Якого ж біса Янь Ши захотіла її вбити?!
— Тому що вона допомагала Білим Магічним Соколам, — відповіла Янь Ши.
Допомагала Білим Магічним Соколам?
Мо Фань знову закляк від подиву. Він одразу ж запитав:
— Хіба Білі Магічні Соколи не винищували мешканців Гігантської Пурпурової Священної Липи, щоб захопити територію? Хіба вони не становили величезної загрози для людей...
Янь Ши кивнула. Вона нарешті змогла опанувати себе. Схоже, дізнавшись, що Місячна Міль-Фенікс жива, вона знову знайшла в собі сили жити!
— Якось дивно. Місячна Міль-Фенікс — це Тотемний Звір. Навіщо їй допомагати Білим Магічним Соколам? Це ж наражало людей на небезпеку, — не втримався Мо Фань.