Гірських Людей з Мідними Іклами потрібно було знищити першими. Ці потвори вміли діяти в злагоджених бойових порядках під проводом своїх ватажків. Тому усунення командирів було ключем до перемоги!
— Це той, про якого ти казав? — Шао Жу вказала на коріння. У щілині між ними ховалася Гірська Людина.
Унизу вирував суцільний хаос, через що було вкрай складно точно ідентифікувати ціль. Мо Фань приємно здивувався: створіння, на яке вказувала Шао Жу, виявилося саме тією Гірською Людиною з Мідними Іклами, яку він шукав!
Гірська Людина з Мідними Іклами не вступала в бій, а натомість зачаїлася. Її позиція знаходилася небезпечно близько до капітана одного з військових загонів. Схоже, вона чекала слушної нагоди для нападу.
— Цей виродок тільки й уміє, що нападати із засідки. Як ти його знайшла? — запитав Мо Фань.
— Серцебиття. У звичайних Гірських Людей воно дуже часте, але в цього створіння інакше. Я добре вмію розрізняти серцебиття. Навряд чи знайдеться бодай якась жива істота, здатна сховатися від мого слуху, — пояснила Шао Жу.
— Чудова робота! — Мо Фань вп'явся лютим поглядом у Гірську Людину з Мідними Іклами. Нарешті він зможе помститися. Цього разу він присягнувся змусити тварюку кричати від болю!
— Чжао Ман'янь, супроводь їх до армії. Там буде безпечніше. А я піду і прикінчу цю тварюку! — скомандував Мо Фань.
— Та пішов ти! Чому я завжди маю грати роль няньки, поки ти корчиш із себе героя? — огризнувся Чжао Ман'янь.
— Гаразд, тоді я відведу їх у безпечне місце. А ти йди і вбий Гірську Людину з Мідними Іклами! — відповів Мо Фань.
— Знаєш, я краще побуду нянькою...
Мо Фань був абсолютно впевнений у захисті Чжао Ман'яня. Навіть якби групі довелося перетинати поле бою, знадобилося б щонайменше семеро Гірських Людей з Мідними Іклами або тисячі звичайних, щоб пробити його бар'єри!
— Я піду з тобою, — рішуче заявила Шао Жу.
— Ти впевнена? Як твої поранення? — запитав Мо Фань.
— Зі мною все гаразд. — Магії зцілення Лю Сяоцзя вистачило, щоб затягнути рани Шао Жу.
Мо Фань знав, що Шао Жу — сильна магеса. З допомогою магеси звуку йому буде набагато легше пересуватися полем бою.
— Мо Фаню, будь обережним, — раптом сказала Лінлін із серйозним обличчям.
— Що таке? У тебе погане передчуття? — запитав Мо Фань.
Лінлін була генієм. Вона могла проаналізувати майже будь-яку ситуацію. Але коли обставини ставали занадто заплутаними навіть для неї, або коли бракувало інформації, вона будувала різні припущення, і деякі з них явно не віщували нічого хорошого. Коли вона не могла чогось зрозуміти до кінця, вона завжди попереджала Мо Фаня бути обережним.
— Мгм, є дещо, що я досі не можу збагнути. Хай там як, просто будь обережним! — сказала Лінлін.
— Гаразд, обіцяю, що дам драпака, щойно відчую щось недобре, — усміхнувся Мо Фань і грайливо вщипнув милу дівчинку за щоку.
На його подив, Лінлін навіть не розлютилася. Це не означало, що вона дозволила Мо Фаню так із собою поводитися; вона була просто занадто занурена у власні думки.
Мо Фань і Шао Жу рушили в іншому напрямку. Вони планували зайти зверху по дереву і напасти на Гірську Людину з Мідними Іклами зненацька.
Однак їм доведеться перетнути територію демонічних горобців. Втім, з елементом звуку Шао Жу вони легко прослизнуть повз них, не здійнявши галасу.
— Втікатимеш, щойно відчуєш недобре? Ти завжди так робиш? Хіба ти не маєш бути героєм? — раптом обернулася і запитала Шао Жу. Вона явно була непогано обізнана про досягнення Мо Фаня.
— Відкрию тобі секрет: героїв не існує. У більшості випадків усе виглядає так: хтось тоне, а поруч лише собака, що не вміє плавати, кіт, якому взагалі начхати на крики про допомогу, жінка, яка просто верещить на березі, і ти — людина, яка не надто добре плаває. Але в тебе просто немає іншого вибору, окрім як піти і врятувати потопельника. Щиро кажучи, я постійно розриваюся між тим, щоб не дозволити комусь померти на моїх очах, і своїм внутрішнім егоїстом, який зовсім не хоче ризикувати власним життям заради інших, — пояснив Мо Фань.
— Що це за дурні виправдання? — пирхнула Шао Жу.
— Кажучи простіше: якщо поруч є хтось сильніший за мене, я нізащо не полізу вперед, як ідіот. А якщо очевидно, що на мене чекає вірна смерть — я втікатиму першим! — безсоромно заявив Мо Фань.
— Але ж я чула, що в Стародавній Столиці ситуація теж була майже безнадійною, але ти все одно зробив крок уперед, хіба ні? — зауважила Шао Жу.
— О, тоді я був би мерцем у будь-якому випадку, тож просто вирішив померти з честю, — прямолінійно відповів Мо Фань.
«...» Шао Жу просто втратила дар мови.
Увесь цей час Шао Жу зберігала на обличчі крижаний вираз. Вона не здавалася надто вдячною, навіть попри те, що Мо Фань урятував їй життя. Насправді Шао Жу вже давно знала, хто такий Мо Фань. Вона знала, що його Вроджений Талант посідав п'яте місце, знала про його досягнення на Світовому студентському турнірі, а також про те, що його оголосили героєм, який урятував Стародавню Столицю. Шао Жу завжди уявляла його праведним і благородним чоловіком. Кожна його дія мала б випромінювати ауру надійного лідера. Як інакше йому вдалося б здійснити стільки величних подвигів?
Вона й подумати не могла, що зустріне цього легендарного юнака в мить, коли стікатиме кров'ю від смертельних ран. І на її превелике розчарування, він виявився нічим не кращим за звичайних хтивих мужланів. Він навіть поводився як лицемір. Слухаючи його, вона найчастіше просто не знаходила слів. А те, як він спілкувався зі своїм другом Чжао Ман'янем, було ще гіршим.
У результаті уявлення Шао Жу про цих двох видатних представників національної збірної розбилося на друзки. Її бажання викликати Мо Фаня на дуель і цікавість до нього зменшилися щонайменше вдвічі. Спершу вона думала, що перемога над кількома учасниками збірної допоможе їй довести свою силу...
— І така людина змогла розібратися з катастрофою, перед якою виявилися безсилими навіть маги Забороненого Прокляття. Наскільки ж тобі пощастило? — не втрималася Шао Жу.
— Це не було удачею, — Мо Фаню не сподобалися її слова. Він знав, що багато хто ставився до нього упереджено. Він продовжив: — Просто людям потрібна конкретна особа, щоб прив'язати до неї подію. Їм потрібен герой, щоб усі запам'ятали, що сталося. Я просто виграв Світовий студентський турнір, тож коли Хань Цзі розкрив інформацію, більшість вирішила, що це я врятував Стародавню Столицю. Хочеш знати, що там відбулося насправді?
— Звісно, — Шао Жу дійсно було цікаво.
— Магічна Асоціація Годинникової Вежі збиралася пожертвувати десятьма найвпливовішими магами, щоб дістатися до Салана. Йдеться про десятьох верховних магів найвищого рангу, які зробили колосальний внесок у минулому... Вони були готові віддати свої життя лише тому, що це був їхній єдиний шанс знищити Салана, Червоного Кардинала Чорної Церкви! Однак Чорна Церква пішла на компроміс. Вони розповіли нам таємниці Темної Безодні в обмін на життя Салана. Це був промінь надії для Стародавньої Столиці. Щоб пробитися до Темної Безодні, ми вдалися до вкрай нелюдяного кроку. Ми пожертвували життями невинних, використовуючи їх як приманку для нежиті, аби розчистити шлях; ці люди навіть не були магами. Вони були абсолютно беззахисними перед монстрами. Вони віддали себе на поталу лише задля відволікання уваги. Тим часом загін, що пробивав шлях до Темної Безодні, мав лише план, як туди дістатися, але ніхто не думав про те, як вони повертатимуться до міста. Ми з друзями йшли в центрі загону. Нам забороняли використовувати магію. Їхня єдина вимога — щоб ми зробили все можливе і знайшли пращура нежиті в Темній Безодні. Поки ми йшли туди, люди навколо нас гинули один за одним: середні, просунуті й верховні маги. Я не пам'ятаю імен багатьох із них, але я точно знаю, що людське життя в ті миті нічого не вартувало. Вони не могли дозволити собі навіть зайвий раз поглянути на найближчого товариша, який щойно помер... Я ніколи не зможу бути таким, як вони. Я боявся смерті більше за будь-кого з них, але, на жаль, я був тим, кого вони захищали, просто тому, що лише мені дозволено було ввійти до Темної Безодні...
— Стільки людей загинуло, але мало хто їх згадає. Усі вони були добровольцями, хоча навіть не знали імен одне одного. Вони померли, а я вижив, тож я і став героєм. Усе виглядає так, ніби це лише моя заслуга... до біса це все, я б нізащо не впорався сам. Я пишаюся лише тим, що зміг розчавити суперників з усього світу на Світовому студентському турнірі. Що ж до Лиха в Стародавній Столиці — я не вважаю це своєю заслугою. До того ж, це не я врятував місто. Ім'я тієї людини не згадують і досі.
Шао Жу була приголомшена словами Мо Фаня. Вона обернулася і подивилася на нього. Його обличчя було похмурим, хоча він і розповідав ці деталі спокійним тоном.
— Мені шкода, — тихо сказала Шао Жу.
— Ти якось занадто цікавишся тим, що сталося в Стародавній Столиці. Хтось із твоїх близьких там загинув? — запитав Мо Фань. Він бачив, що ця тема для Шао Жу була дуже болючою.
— Мій батько був там. Він не був магом. Я постійно чула про тебе, і щоразу, коли хтось згадував твої подвиги, це нагадувало мені про лист, який він мені залишив... — промовила Шао Жу.
— Що було в тому листі?
— Він написав, що ухвалив рішення, яке мав ухвалити кожен чоловік. Він написав, що це не здавалося йому чимось величним, але він ні про що не шкодує, — відповіла Шао Жу.
— Він був одним із тих, ким пожертвували як приманкою? — швидко здогадався Мо Фань.
— Я їздила до Стародавньої Столиці. Я хотіла вбити ту людину, яка придумала використати цивільних як приманку. Я довго шукала, але зрештою з'ясувала, що цей чоловік сам пішов добровольцем як приманка... З тієї миті я зрозуміла, наскільки важко було пережити Лихо в Стародавній Столиці, — зізналася Шао Жу.
Мо Фань зрозумів, чому Шао Жу так холодно ставилася до нього, навіть незважаючи на те, що він урятував їй життя.
Її батько помер безіменним, а вся слава дісталася йому!
Цією розповіддю вона перепрошувала за свою упередженість.
— Поговоримо про це іншим разом. Зараз маємо зосередитися на нашій проблемі, — Мо Фань вказав униз.
Вони минули територію демонічних горобців і опинилися просто над Гірською Людиною з Мідними Іклами. Потвора й гадки не мала, що дві пари очей пильно спостерігають за нею з гілки вище.
— Ми вдаримо, коли навколо неї залишиться менше Гірських Людей, — сказала Шао Жу.
— Мгм, і тобі теж варто бути обережною. Знаєш, як і Лінлін, мене теж не покидає одна думка... — пробурмотів Мо Фань.
— Яка саме?
— Здається, не Гірські Люди притягли сюди всю цю Траву-Кульбабу... Питання в тому, хто допомагає Гірським Людям полювати на людей? — задумливо промовив Мо Фань.