— Це сюди? Ти точно впевнений, що вловив запах жіночих парфумів? — запитав Мо Фань у Снігового Вовка Летючого Струмка.
Вовк упевнено кивнув.
— Чому мені здається, що ти якось занадто добре розбираєшся в жіночих парфумах? — Мо Фань підозріло скосив на нього очі.
Сніговий Вовк Летючого Струмка завив, наполягаючи на тому, що люди його взагалі не цікавлять. А потім почав на мигах пояснювати, що у Вимірі Викликаних Звірів у нього вже є пара — прекрасна вовчиця з розкішною синьою шерстю...
Під проводом Снігового Вовка Летючого Струмка вони продовжили пошуки інших команд.
Це була вже сьома група, на яку вони натрапили. Якби не особливі ліки від Є Сінсі, які дали Гуо Мучжуану змогу протриматися ще годину, він би вже давно був мертвий.
З гірського схилу повільно стікав струмок. Лю Сяоцзя була студенткою місцевого магічного інституту. Це був її перший вихід у дикі землі на тренування разом із наставником. Її всю колотило від страху, хоча вона всього лише відійшла набрати води зі струмка неподалік від своєї групи.
Зазвичай це була чоловіча робота. Але оскільки вона відчувала провину за те, що майже нічим не допомагала команді, то зголосилася сама!
— Духи гори Куньюй, будь ласка, змилуйтеся над бідною стажеркою, не наближайтеся до мене... — подумки благала Лю Сяоцзя.
Проте, щойно вона наповнила відро, з кущів висунулася величезна голова, вкрита білосніжною шерстю, а за нею з'явився і сам могутній вовк із шерстю, білою, мов сніг!
Лю Сяоцзя міцно замружилася і заверещала на повні груди. Її крик луною рознісся лісом.
Почувши крик, решта команди миттю кинулася на допомогу.
— Ст... старшокурсники, допоможіть... допоможіть мені! — Лю Сяоцзя от-от мала розплакатися. Вона навіть не наважувалася поворухнутися, стоячи перед велетенським білим вовком.
— Швидше, кличте наставника! — закричали двоє хлопців. Невдовзі з'явився маг віком за п'ятдесят.
Чоловік був трохи лисуватим, але його тіло випромінювало магічне сяйво. Було очевидно, що він готовий до бою, але щойно його погляд упав на істоту біля Лю Сяоцзя, він закляк на місці!
— Рівень... рівень Командира! — голос викладача здригнувся. Він уперше в житті стояв так близько до монстра рівня Командира!
— Швидше, тікайте якнайдалі! Це рівень Командира. Розділяйтеся і біжіть... — Лисуватий учитель виявився людиною честі. Зібравши всю свою мужність, він ступив уперед, кричачи студентам.
Студенти остовпіли. Для них навіть істота рівня Воїна була смертельним жахом. Ніхто з них і подумати не міг, що звичайна спроба набрати води приверне увагу монстра рівня Командира!
— Без паніки, усе гаразд, це мій викликаний звір!... — У самісіньку останню мить із кущів вискочив юнак у світлій футболці. Швидко пояснивши ситуацію групі, він під здивовані погляди студентів дав монстру рівня Командира стусана по голові і люто гаркнув: — Якого біса ти знову так далеко забіг? Ти вже й так минулого разу налякав до смерті цілу команду!
Викликаний звір зовні нічим не відрізнявся від демонічного звіра. І хоча Сніговий Вовк Летючого Струмка не виявляв жодної агресії, його аура рівня Командира все одно була надто гнітючою для магів нижче просунутого рівня!
Невдовзі підійшли Чжао Ман'янь, Лінлін, Чень Ї та Гуань Сісі. Побачивши, до якого стану налякали студентів, вони лише безпорадно похитали головами.
— Забирайся звідси, я викличу тебе пізніше! — Мо Фань відправив Снігового Вовка Летючого Струмка назад у Вимір Викликаних Звірів.
Він просто не міг збагнути, чого цей вовк такий збуджений. Він просив його лише показувати дорогу, а не пхати свою морду просто людям в обличчя. І як тільки такому йолопу вдалося знайти собі дівчину?!
— Це... це справді був твій викликаний звір? — з полегшенням видихнув учитель. Вираз його обличчя був безцінним.
— Прошу вибачення, ми дуже поспішаємо, життя людини в небезпеці. — Мо Фань вказав на Гуо Мучжуана на спині Чжао Ман'яня і спитав: — Серед вас є цілитель? Він майже на межі.
— Лю Сяоцзя — цілителька, але сумніваюся, що вона взагалі здатна чаклувати після такого переляку, — хихикнув один із хлопців.
— Я зможу! — миттю впевнено відрізала Лю Сяоцзя.
— Тоді залишаю його на тебе! — Мо Фань попросив Чжао Ман'яня опустити Гуо Мучжуана і поклав на землю кілька листків для м'якості.
Лю Сяоцзя підійшла ближче. Вона довго дивилася на Мо Фаня, а потім усе ж запитала:
— То був справді ваш викликаний звір?
— Ага, це Сніговий Вовк Летючого Струмка, — відповів Мо Фань.
— Ваш батько — голова Магічної Асоціації? — знову запитала Лю Сяоцзя.
— Що, вибач? — Мо Фань геть нічого не зрозумів.
— Інакше звідки б у вас узявся викликаний звір рівня Командира? Ви виглядаєте нашим однолітком. Істота рівня Командира може битися з вісьмома просунутими магами одночасно. Значить, ви теж просунутий маг? Раз ви такий сильний, то ваш батько точно має бути якоюсь дуже впливовою шишкою, — зробила висновок Лю Сяоцзя.
— Мій батько — звичайнісінька людина. Він навіть не маг, — відповів Мо Фань. Йому аж слова відібрало.
— То ви просунутий маг? — допитувалася Лю Сяоцзя.
— Так.
— Ого, як же ви тренувалися? Я щойно досягла середнього рівня, а ви вже на просунутому. Наш учитель теж просунутий маг, але він щойно кричав нам тікати, рятуючи свої життя. Я майже впевнена, що він не вистояв би проти вашого викликаного звіра... — не вгавала Лю Сяоцзя.
Обличчя Мо Фаня потемніло:
— Дівчино, може, ти спершу врятуєш цю людину?
Гуань Сісі з полегшенням зітхнула, побачивши, як до Гуо Мучжуана повільно повертається життєва сила.
Його життя більше не висіло на волосині. Щойно зцілення втамувало біль, він прийшов до тями.
— Я... я помер? — Гуо Мучжуан озирнувся довкола. Його обличчя витягнулося від здивування, коли він зрозумів, що знову відчуває своє тіло — звісно, окрім нижньої частини ніг!
Він вижив!
Гуо Мучжуан не міг у це повірити. Він подивився на Мо Фаня і Чжао Ман'яня...
Він подумав про своїх одногрупників Чень Біньбіня та Ван Хуа, з якими був знайомий вісім років, і про Ху До, яка розбила йому серце. Потім він знову глянув на Мо Фаня та Чжана Ман'яня, яких знав лише кілька днів. Сльози ринули з його очей, і він, схлипуючи, почав безупинно дякувати їм за порятунок!
— Не варто вбиватися через таку жінку. Повертайся, одужуй і стань сильнішим! — Мо Фань зітхнув, побачивши сльози хлопця, і дружньо поплескав його по плечу.
Гуо Мучжуан опинився в такому жалюгідному стані лише тому, що намагався врятувати Ху До. Саме тому Мо Фань просто не міг дозволити йому померти.
Щиро кажучи, найбільшим болем для Гуо Мучжуана були не тортури від Гірських Людей і не втрата ніг, а те, що дівчина, заради якої він ризикнув усім, обрала залишитися з тим боягузом лише через його статус. Тієї миті Гуо Мучжуан навіть пошкодував, що не помер там, у лісі...
Усього за кілька днів Гуо Мучжуан повністю розчарувався у своїх друзях.
— То ви зустріли Гірську Людину? — з цікавістю запитав учитель.
— Точно! Гуо Мучжуан, що там сталося? Розкажи нам, — попросив Мо Фань.
Гуо Мучжуана затрясло від жаху при згадці про те, що сталося. Проте він усе ж зібрав усю свою мужність, щоб розповісти цю жахливу історію:
— Ми з Шоунанем пішли на звук. Нам здавалося, що Ху До зовсім поруч, але раптом з'явилися чотири людиноподібні потвори з іклами диких кабанів. Вони першим схопили Шоунаня, відірвали йому руки і зжерли їх...
Дехто зі студентів не міг більше слухати і відвернувся.
— Ти хочеш сказати, що вони не вбили Шоунаня одразу, а відірвали йому кінцівки, поки він був іще живий? А потім вирвали йому органи... теж живцем? — перепитав Мо Фань.
Обличчя Гуо Мучжуана вкрилося синіми венами. Інша Гірська Людина міцно тримала його. Він змушений був дивитися, як ті три потвори до смерті закатували Шоунаня...
Він ніколи не забуде вираз обличчя Шоунаня тієї миті, коли той робив свій останній вдих!
— Відривати кінцівки і катувати до смерті... Я завжди чула, що Гірські Люди надзвичайно жорстокі, але й подумати не могла, що аж настільки! — з гнівом промовила Лінлін.
— Такі жорстокі демонічні звірі — велика рідкість. Звісно, монстри часто харчуються людьми, але більшість із них або спочатку вбивають жертву, або просто ковтають її цілком... А ці Гірські Люди, схоже, чудово знають нашу анатомію. Вони спеціально оминають життєво важливі органи, щоб повільно і болісно катувати свою здобич до смерті. Вони навіть жеруть твої кінцівки та органи просто в тебе на очах, — пробурмотів Мо Фань.
Те, як Гірські Люди обходилися зі своєю здобиччю, виходило за межі будь-якого розуміння. Студенти і так були налякані розповіддю Гуо Мучжуана. Вони навіть уявити не могли, наскільки жахливо було б побачити це на власні очі!
— Вони всі мають горіти в Пеклі! — випалила Лінлін.
— Ці тварюки дуже підступні. Вони розуміють, що деякі маги в команді сильніші, тому спочатку виманюють їх від решти, щоб зробити вразливішими... Присягаюся, якщо я доберуся до них, вони скуштують того самого болю, який так люблять завдавати своїм жертвам! — холодно пирхнув Мо Фань. Як людина, що звикла відповідати насиллям на насилля, він не збирався проявляти до цих Гірських Людей жодного милосердя!
— Думаю, нам варто якнайшвидше повідомити уряд. Гірські Люди надто небезпечні. Навіть уявити складно, скільки мисливців загине від їхніх рук, зважаючи на те, скільки людей прийшло сюди за демонічними гребенями. Багато з них зовсім недосвідчені. У них немає жодних шансів проти Гірських Людей! — серйозно сказав учитель, пан Гао.
Пан Гао був страшенно обурений, усвідомивши, що поки вони тут розмовляли, Гірські Люди могли катувати ще когось!
— Ми не можемо дозволити їм і далі робити те, що їм заманеться. Треба придумати, як їх виманити, — задумливо промовив Чжао Ман'янь.