Небо на сході поступово почало наливатися золотом, коли багряне сонце піднялося над далекими лісовими кронами. Щойно його перші промені торкнулися містечка, люди почали прокидатися.
Вони були на сьомому небі від щастя, дізнавшись, що їхні діти отямилися й почуваються чудово. Нікого особливо не хвилювало, чому всі раптом поснули в найнесподіваніших місцях. Вони й гадки не мали, наскільки близькими були до загибелі тієї ночі, і навіть не підозрювали про міль, що нависала над їхнім містом.
Попіл, що осів на дахах і вулицях, розвіявся вітром у бік лісів і гір. Залишки молі повернулися туди, звідки й прийшли.
— Ти дотримаєшся своєї обіцянки? — холодно глянула на Мо Фаня Юй Шиши.
— Йди. І ніколи більше не завдавай шкоди людям, — спокійно відповів Мо Фань.
Він зняв енергію, що сковувала Юй Шиши. Жінка все ще недовірливо дивилася на нього.
Можливо, їй було важко повірити, що Мо Фань справді готовий так легко її відпустити. Вона уважно стежила за ним, намагаючись зрозуміти, чи не планує він якусь пастку.
Однак вона не побачила в його очах жодних ознак підступу.
Вона повільно рушила геть. Мо Фань не став її зупиняти. Розправивши свої пошкоджені крила, Юй Шиши почала поступово підніматися в небо...
Невелика зграя блакитної молі кружляла навколо неї, ніби допомагаючи їй летіти.
Юй Шиши обернулася і переконалася, що Мо Фань так і не зрушив із місця, не маючи жодного наміру нападати.
В очах Юй Шиши, тепер, коли діти й містяни були в безпеці, у нього більше не було жодної причини залишати її серед живих.
— Чого ти ще чекаєш? Нового року? — Мо Фань підняв погляд і холодно пирхнув.
Юй Шиши прикусила губу. Вона прожила тут багато років. Було б брехнею сказати, що їй не важко покидати це місце.
Проте вона власноруч знищила всі свої шанси. Після того, що вона накоїла, ніхто й ніколи її не прийме. Оскільки вона не була чистокровним демонічним звіром, вижити в диких землях їй буде вкрай непросто. Їй доведеться шукати нове місце, але вона гадки не мала, куди йти.
Юй Шиши змахнула крилами і полетіла в бік лісу. Міль невідступно прямувала за нею. Вони не надто любили сонячне світло, тому поспішали сховатися якнайшвидше.
— Наставнику, ви справді відпустили її просто так? Вона ж убила капітана Фен Гуанкуо, — невдоволено зауважив Чжоу Лісінь.
Їм буде важко пояснити містянам та Міським Мисливцям, чому вони пощадили цього монстра, особливо після такого розголосу. Магічна Асоціація теж навряд чи заплющить на це очі. Не було жодних вагомих причин відпускати її.
— Битися до останньої краплі крові не принесе нам жодної користі. Якби ми вбили Юй Шиши, уся її міль незабаром повернулася б, щоб помститися. Вони швидко розмножуються, активні вночі і дуже отруйні. З настанням відповідного сезону вони б просто почали зжирати містян. Це обернулося б значно гіршою катастрофою для всього Цзяннаню. Набагато безпечніше дозволити Юй Шиши тримати їх під контролем, — відповів Мо Фань.
Неможливо було з упевненістю сказати, що було правильним, а що — ні. Не кожне зло заслуговувало на беззастережне знищення, як і не кожне доброчесне створіння було вартим довіри...
Природа мала свої закони, і її цикли постійно повторювалися. Мо Фань не знав, чи призведе його рішення відпустити Юй Шиши до ще більшої трагедії в майбутньому. Як не знав і того, чи вдасться їй надійно стримувати міль. Оскільки все залишалося невідомим, він просто вчинив так, як вважав за потрібне.
А що стосувалося ціни, яку Юй Шиши мала б заплатити за відібрані життя — це було вже не його клопотом. Він не був ні поліцейським, ні суддею. Його ніколи не рухала сліпа жага справедливості чи бажання судити інших. Він лише слухав своє сумління, і порятунок дітей був саме цим!
Оскільки Юй Шиши більше не використовувала міль для перекриття водостоку, вода знову вільно потекла по каналах.
Бай Хунфей усе ще сподівався, що Юй Шиши не повністю йому збрехала. Він зібрав трохи води, щоб провести тести.
На його жаль, Юй Шиши збрехала йому від початку до кінця. Вона використала свою вроду, щоб засліпити його, і скористалася його наївністю. Юнакові було вкрай важко оговтатися від такого удару.
Його розчаруванню хитрістю Юй Шиши не було меж. А з іншого боку, він розумів, що через власну дурість ледь не став її співучасником у цьому смертоносному плані.
Бай Хунфей чудово усвідомлював, яку жахливу помилку скоїв. Він навіть не намагався подавати документи на випуск із відзнакою.
Він навіть відчув, що більше не гідний бути студентом Університету Перлини. Він вирішив покинути навчання, не звертаючись навіть за звичайним дипломом.
— Наставнику, я вирішив подорожувати світом. Якщо я й далі відсиджуватимуся в безпечних містах, то скоро остаточно втрачу і сміливість протистояти демонічним звірам, і здатність бачити крізь їхні хитрощі... Я завжди думав, що щойно випущуся з відзнакою, отримаю престижну роботу у відомих кланах чи організаціях. Думав, що здобуду повагу та славу. Але тепер я розумію, наскільки все це нікчемно. Лише я сам знаю, чого вартий насправді.
Бай Хунфей стояв перед Мо Фанем. Юнак, який поводився так пихато під час першої зустрічі і який лестив Мо Фаню, дізнавшись про його посаду, тепер був щирим, відвертим і глибоко враженим силою та мудрістю свого наставника. Бай Хунфей зрозумів, що є безліч речей, яким він має навчитися, і яких ніколи не збагне, просто відсиджуючись у навчальних стінах. Йому настав час покинути свою зону комфорту.
— Радий це чути. Подорожі підуть тобі на користь, так ти швидше виростеш. Не варто постійно копирсатися в минулому. Коли ти наберешся стільки ж досвіду в спілкуванні з жінками, скільки маю я, жодна Юй Шиши більше тебе не обдурить! — Мо Фань підбадьорливо поплескав Бай Хунфея по плечу.
— Наставнику, окрім вашої здатності завжди слідувати поклику серця, мене також неабияк вражає ваша безсоромна постава. Боюся, цих двох речей я так і не зможу навчитися, — усміхнувся Бай Хунфей.
Обличчя Мо Фаня скам'яніло. Му Нуцзяо розреготалася так сильно, що ледве втрималася на ногах. Її дзвінкий сміх і сліпуча усмішка...
— Бай Хунфею, схоже, ти справді вирішив не випускатися до кінця своїх днів, — люто зиркнув на нього Мо Фань.
— Наставнику, я справді вирішив відмовитися від диплома. Хай там як, дякую, що були нашим наставником. Я не зміг випуститися з відзнакою, але здобув дещо значно цінніше. Я вирушаю. Якщо матимете бажання — двері клану Бай для вас завжди відчинені, — сказав Бай Хунфей.
Бай Хунфей помахав рукою і з речами покинув Університет Перлини.
Мо Фань безпорадно помахав йому вслід. Серйозно, куди поділася повага цього хлопця до наставника?...
— Мо Фаню, схоже, з тебе й справді вийшов непоганий учитель. — З усмішкою підійшов декан Сяо.
Хоч ще один студент із відзнакою приніс би університету додаткову славу, декан Сяо вірив, що попереду в Бай Хунфея значно більше, ніж просто слава. Він був ще молодим, але вже досяг просунутого рівня. Єдиним каменем спотикання для нього були його власні гордість і впертість. Якщо він наважився переступити через них, то зможе переродитися і злетіти ще вище і далі!
— Декане Сяо, Бай Хунфей добровільно відмовився від можливості випуститися з відзнакою. То чи не означає це, що я можу забрати його місце? — запитав Мо Фань.
«...»
Декану Сяо просто відібрало мову. Виявилося, що саме це Мо Фань і планував із самого початку!
Декан Сяо вручив Мо Фаню жаданий Значок Перлини, як той і хотів. Власне кажучи, декан був готовий навіть запропонувати йому посаду повноцінного наставника...
Але Мо Фань уже звик насолоджуватися свободою. Няньчитися з купою недосвідчених студентів під час місій було занадто виснажливо!
— Мо Фаню, ходімо зі мною, підберемо тобі якесь спорядження. Окрім Броні Чорного Змія, жодна твоя річ навіть близько не відповідає статусу переможця Світового студентського турніру. Я думав, ти доволі багатий. Чому в тебе досі немає повного набору магічного спорядження? Це ж буде ганьба, якщо всі дізнаються, що випускник Університету Перлини з відзнакою виглядає як жебрак. Тільки поглянь на себе, ти досі носиш ті Криваві Черевики, які я подарував тобі бозна-коли... — зауважив декан Сяо.
Обличчя Мо Фаня потемніло від цих слів.
-Дідько, відколи це я став багатим? Я звичайнісінький голодранець. Іншим треба перейматися лише про ресурси для трьох елементів, а як щодо мене?!-
Елементи блискавки та вогню були найдорожчими в утриманні. Витрати на елемент тіні ще можна було якось стерпіти, але елемент виклику був просто бездонною прірвою. Маленька Полум'яна Белль і вовк могли легко проковтнути кожен юань, який він у них вкладав. Він навіть не міг дозволити собі купити молочну суміш для Маленької Полум'яної Белль за ті жалюгідні копійки, які заробляв на підробітках.
А ще ж був елемент простору...
Він теж виявився справжньою чорною дірою для грошей, адже ресурси могли колосально вплинути на його міць. Ян Бао з Мисливців Золотої Битви теж був магом простору. Але через його бідність цей елемент був практично непотрібним. Шанси знайти щось на кшталт Каменю Волі для посилення елемента простору були мізерними. А якби він спробував купити його на аукціоні, це обійшлося б йому щонайменше в кілька мільярдів!
Кілька клятих мільярдів! У всій країні було лише трохи більше мільярда жителів. Іншим на просунутому рівні вистачило б і мільярда для всього, а йому цих грошей ледве вистачить на один артефакт для посилення ментальної сили!
На його щастя, це казав декан Сяо. Якби хтось інший наважився назвати його багатієм, Мо Фань би не стримався і забив би його до смерті!
Що ж до магічного спорядження... Кожен із його елементів був безжальною піччю для спалювання грошей. Як він міг дозволити собі ще й дороге магічне екіпірування?!
— Не дивися на мене так. Зважаючи на все, що ти зробив для університету, я поговорю з іншими деканами, і, можливо, ми подаруємо тобі один із наших реліквійних скарбів, — засміявся декан Сяо. Він чудово розумів фінансові труднощі Мо Фаня.
Хай там як, Мо Фань виграв Світовий студентський турнір. Слава про Університет Перлини розлетілася по всьому світу. На додачу до всього, Мо Фань успішно випустився. Університет просто зобов'язаний був щедро його нагородити!
— Навіть не турбуйтеся, якщо це коштує менше ста мільйонів. Краще залиште це моїм молодшим товаришам, — з удаваною байдужістю кинув Мо Фань.
Промовивши це, Мо Фань раптом відчув неабияку гордість. Колись йому доводилося ризикувати життям і битися з демонічними звірами лише заради кількох мільйонів, а тепер речі дешевші за сто мільйонів його навіть не цікавили. Ц-ц-ц-ц... Щоправда, це ніяк не скасовувало того факту, що він так і залишиться голодранцем до кінця своїх днів...