Мо Фань швидко знайшов темно-червоний ліс, слідуючи вказівкам Цао Ціньцінь. Ліс був густо вкритий липким павутинням. Якби він у нього потрапив, вирватися було б украй складно.
Він ніяк не міг збагнути, якого дідька Бай Хунфей узагалі сюди поперся.
У темно-червоному лісі стояв дивний запах. Невдовзі Мо Фань помітив розірване павутиння. Що глибше він заходив, то більш розчищеним ставав шлях. Він міг просуватися вперед без особливих перешкод.
— Міль на павутинні? — Мо Фань звернув увагу на безліч мертвої молі, що прилипла до тенет. Деякі особини були досить великими, розміром із кажанів, і переважно блакитного кольору. Коли Мо Фань побачив, як міль пікірує на павутиння, він миттю пригадав вигляд озера Цін'ї, яке здавалося вкритим блакитною вуаллю.
Бай Хунфей мав рацію. Саме міль зупиняла потік води, але чого вона цим намагалася досягти?
Раптом із гущавини лісу долинув моторошний звук. Мо Фань зосередився і побачив, як величезне дерево з гуркотом валиться на землю, приминаючи своїм стовбуром і гілками сусідні темно-червоні кущі!
Мо Фань прискорив крок. Він перетворився на тіньового птаха і стрімко полетів у напрямку поваленого дерева.
Щойно він дістався місця, як побачив фонтан крові, що бризнув у повітря, забарвивши листя кущів у червоний. Це видовище неабияк кидалося в очі.
— А-а-а-а... моя рука! — несамовито закричав від болю Бай Хунфей.
Його відірвана рука впала на землю. Юнак схопився за куксу (ПП: частина що залишається після ампутації кінцівки) і відчайдушно позадкував. Він навіть не наважувався підняти свою кінцівку.
— Бай Хунфей! — вражено вигукнув Мо Фань.
Яким же нерозважливим міг бути цей хлопець? Чому він не міг тверезо оцінити свої сили, заходячи так глибоко в ліс і провокуючи такого смертоносного павука?!
Мо Фань уже встиг розгледіти волохату потвору. Нижня частина її тіла і лапи належали павуку, але верхня була густо вкрита червоними черепами. Здалеку ці черепи підкреслювали сердолікову голову на його спині. Виглядало це неймовірно моторошно!
— Наставнику, тікайте... ця тварюка занадто сильна! — крикнув Бай Хунфей Мо Фаню, зціпивши зуби від пекельного болю.
Бай Хунфей вирішив самотужки розібратися із Сердолікоголовим Павуком, щоб не дати Юй Шиши пожертвувати собою. Будучи просунутим магом, він припустив, що істота, яка мешкає так близько до безпечної зони, не може бути надто сильною. Він був упевнений, що впорається сам.
Однак Бай Хунфей жорстоко помилився. Сердолікоголовий Павук виявився шалено могутнім. Кожен із черепів міг випльовувати отруйний шовк, що не залишало Бай Хунфею жодного шансу на контратаку.
Він уже шкодував, що був таким самовпевненим!
Щойно Бай Хунфей попередив Мо Фаня, потвора миттю почала плюватися отруйним шовком в усі боки, ніби зрозумівши їхні слова.
Отруйні нитки розлетілися лісом, вкриваючи стовбури, крони дерев та кущі, утворюючи гігантське павутиння, що мало відрізати двом людям шлях до відступу. Воно навіть перекрило простір над їхніми головами, сховавши зорі!
— Нам кінець! — у розпачі заволав Бай Хунфей.
— Ще ні, ховайся за мене! — відрізав Мо Фань.
— Наставнику, у вас немає проти нього жодних шансів...
Бай Хунфей і сам був просунутим магом. Хоч він і розумів, що молодий наставник сильніший за нього, але самотужки здолати Сердолікоголового Павука було неможливо. Проти істоти рівня Командира потрібен був цілий загін просунутих магів!
Закінчивши плести павутиння, Сердолікоголовий Павук кинувся в атаку. Його лапи були неймовірно сильними, раз у раз відкидаючи шматки ґрунту в повітря під час ривка. Потвора замахнулася своїми гострими й міцними передніми кінцівками, цілячись просто в Мо Фаня!
— Пішов геть! — люто гаркнув Мо Фань. Вогняний дракон обвився навколо його руки.
Полум'яний дракон завирував на його зап'ясті в ту саму мить, коли він завдав удару. Зіткнувшись із демонічним звіром заввишки понад двадцять метрів, вогонь, що вирвався з кулака Мо Фаня, здійнявся на п'ятдесят метрів у небо і повністю заповнив простір між ними!
Полум'я осяяло весь ліс. Ще більший вогняний дракон рвонув уперед і понісся слідом за Сердолікоголовим Павуком, якого відкинуло назад, відкидаючи монстра ще далі...
Ліс був густо вкритий павутинням, але невдовзі в ньому утворилася величезна просіка, що люто палала. Дерева на шляху полум'я згоріли на попіл. Наприкінці цього вогняного сліду лежав Сердолікоголовий Павук. Його міцний темно-червоний панцир був серйозно пошкоджений і все ще димів!
— Це... це... — Бай Хунфей просто втратив дар мови!
Невже його наставник щойно відправив у політ могутнього Сердолікоголового Павука рівня Командира одним-єдиним ударом?
Наскільки ж потужним мав бути цей удар? Судячи зі стану Сердолікоголового Павука, він не просто відлетів назад. Мо Фаню справді вдалося пробити його захист!
І він використав лише одну здібність — звичайнісінький на вигляд Вогняний Кулак! Але його аура і сила значно перевершували просунуті закляття магів вогню, яких він бачив раніше!
— Хто б міг очікувати зустріти такого сильного монстра рівня Командира менш ніж за п'ятдесят кілометрів від безпечної зони! Дай мені кілька хвилин, я спершу прикінчу його, щоб він не завдав шкоди місту! — Мо Фань обернувся і крикнув Бай Хунфею.
Території в радіусі п'ятдесяти кілометрів від безпечної зони зазвичай патрулювалися армією і називалися напівбезпечними зонами. Деякі важливі міста вимагали, щоб у їхніх напівбезпечних зонах не було жодного демонічного звіра, навіть рядового!
Однак тут, у Тунсяні, вони натрапили на істоту рівня Командира. Якби цей монстр вирішив напасти на місто, це стало б нищівним ударом для слабо захищених містечок і сіл.
Колись місто Бо ледь не було стерте з лиця землі лише одним Темнокрилим Вовком і його зграєю!
— К-кілька хвилин? — Обличчя Бай Хунфея спотворилося від суміші подиву й недовіри.
Він дивився, як молодий наставник кидається в атаку на Сердолікоголового Павука, і відчував, як його уявлення про світ перевертається догори дриґом. Хіба маг не повинен триматися якомога далі від демонічного звіра, щоб мати достатньо часу на побудову заклять? Чому його наставник сам лізе в ближній бій із монстром?
Мо Фань був неймовірно швидким, навіть не використовуючи жодних заклять для переміщення. Він став набагато сильнішим.
Коли він опинився за тридцять метрів від Сердолікоголового Павука, потвора люто підстрибнула в повітря і приземлилася на павутиння, що вкривало крони дерев.
Завдяки своїм лапам монстр міг вільно пересуватися по павутинню, яке лише збільшувало його швидкість!
— Тільки спробуй утекти! Це мій перший раз у ролі наставника, а ти смієш виявляти неповагу, намагаючись убити мого студента. Здохни! — закричав Мо Фань.
Він перетворився на розряд блискавки і злетів у повітря, прямуючи до крон дерев. Сердолікоголовий Павук, здавалося, боявся удару Мо Фаня. Він швидко ухилився і почав бігати колами.
Мо Фаню було важко влучити блискавкою в рухливу ціль. Коли він вирішив використати просунуте закляття, раптом усвідомив, що його з усіх боків оточують шовкові нитки, які з'явилися нізвідки!
— Думаєш зловити мене тут?
Сердолікоголовий Павук був дуже хитрим. Навіть ухиляючись від атак, він не припиняв випльовувати невидимий шовк. Тварюка бігала колами, намагаючись заплутати Мо Фаня в шарах липкого павутиння!
Мо Фань опинився в закритій сітці. Коли Сердолікоголовий Павук смикнув за нитку, павутиння почало швидко стискатися, замикаючи Мо Фаня, немов у клітці!
— Наставнику! — Бай Хунфей закляк від жаху, побачивши це.
Гігантське павутиння не залишало Мо Фаню жодного шансу на втечу. Якби Сердолікоголовий Павук застосував цей прийом проти нього, він би вже давно перетравлювався в шлунку монстра!
Поки Бай Хунфей усе ще не міг оговтатися від шоку, він помітив якісь просторові коливання неподалік. Поступово проявився розмитий силует Мо Фаня, навколо якого розсіювалося сріблясте світло.
Бай Хунфей отетерів, але його обличчя миттю осяяла радість.
— Елемент простору, Миттєвий Стрибок! — Він і подумати не міг, що його наставник — майстер просторової магії!
Мо Фань проігнорував захоплений погляд студента. Він підняв очі на Сердолікоголового Павука, який сидів на гігантському павутинні, і з усмішкою промовив:
— Небесне Вогняне Поховання: Пекельне Полум'я!
З отриманням Палаючого Заходу Сонця його Вогняна Галактика виглядала ще більш величною і нездоланною. Яскравий метеорит раптово прокреслив нічне небо, осяявши ліс і все навколо. Метеорит збільшувався в розмірах у міру наближення до землі. Його палаюча тінь нависла над усією територією!
Сердолікоголовий Павук усе ще передчував смак щойно впійманої здобичі. На його превеликий подив, клітка з павутиння виявилася абсолютно порожньою. Він швидко зрозумів, що опинився в серйозній біді, коли відчув палючий жар згори.
Сердолікоголовий Павук не встиг втекти із зони ураження просунутого закляття. Пекельне Полум'я обрушилося, спалюючи обплетені павутинням дерева на попіл!
Палаючий Захід Сонця був Насінням Душі Вогню, а це означало, що він міг посилити Небесне Вогняне Поховання Мо Фаня у два-три рази. Навіть Сердолікоголовий Павук рівня Командира не мав жодних шансів проти такого несамовитого полум'я!