Рано-вранці група сіла на потяг до Тунсяна. Мо Фань був у піднесеному настрої: він уперше виступав у ролі наставника, а надто йому лестило те, з якою неймовірною повагою ставилися до нього студенти. І хоч сам він у студентські роки ніколи не шанував своїх викладачів, було до біса приємно, коли ці пихаті молодики так ввічливо до нього зверталися!
— Так, ось тут болить, розімни ще трохи, сильніше, — відкинувшись на зручне сидіння, командував Мо Фань миловидній дівчині.
— Тут? Наставнику, ви, мабуть, перевтомилися. Вам варто більше берегти себе і відпочивати, — серйозно сказала вона.
— Та все нормально, я ще молодий і повний сил. А ти... Чжоу Лісінь, так? Принеси-но мені склянку апельсинового соку, з льодом, — звернувся Мо Фань до старомодного студента, що сидів позаду.
— Одну мить! — Чжоу Лісінь миттю зірвався з місця і побіг до вагона-ресторану.
Вродливий юнак Бай Хунфей сидів із невдоволеним обличчям. Хіба їхній наставник не забагато ними командує?
До того ж, він був надто молодим. Звісно, деякі чоловіки за тридцять могли виглядати на двадцять, якщо добре доглядали за шкірою, але іншим наставникам під керівництвом декана Сяо було вже за сорок-п'ятдесят років. І студенти під їхнім началом зазвичай мали значно вищі шанси випуститися з відзнакою. Він не міг не сумніватися, чи справді їхній молодий наставник має повноваження забезпечити їм такий випуск.
— Бай Хунфей, я бачу, що ти амбітний і гордовитий юнак, але твої здібності поки що залишають бажати кращого. Тобі варто міцно стояти на землі, а не тягнутися до того, що поза твоєю досяжністю. Неможливо дістати до небес одним стрибком! — від нічого робити почав повчати його Мо Фань.
— Так, наставнику, я розумію, — шанобливо відповів Бай Хунфей, хоча всередині аж кипів від обурення.
Му Нуцзяо лише потішалася, дивлячись, з яким безсоромним ентузіазмом Мо Фань вдає із себе досвідченого викладача. Хіба не він нещодавно сперечався з деканом Сяо, що категорично не хоче бути наставником? А тепер погляньте на нього — насолоджується кожною секундою!
Щойно група прибула до Тунсяна, Мо Фань розгорнув мапу. Він побачив, що багато каналів у Тунсяні були модифіковані в межах проекту. Проте звідси, з землі, жодних змін не було помітно. Геніальність цих модифікацій можна було оцінити лише з висоти п'ятисот метрів.
— Ходімо. Ми вийдемо за межі безпечної зони і підемо вздовж водного шляху, щоб з'ясувати, де саме зупинилася вода... — звернувся Мо Фань до студентів.
Покинувши безпечну зону, студенти стали вкрай обережними. На відміну від Мо Фаня, який бився з демонічними звірами ще зі старшої школи, ці студенти майже не мали реального досвіду виживання. Вони почали помітно нервувати, щойно перетнули межу безпечної зони.
— Цей водний шлях має привести нас до гори Біюань, а це означає, що джерелом води є озеро Цін'ї. Наставнику, я вирушу до гори Біюань на розвідку. Я вже бував там раніше, тому добре орієнтуюся в місцевості, — хоробро зголосився Бай Хунфей.
— Ти впевнений, що впораєшся сам? — запитав Мо Фань.
— Ми прибули сюди для тренування. Якщо всю роботу виконуватиме наш наставник, як ми станемо кращими? До того ж, нас розподілили в цю команду саме для того, щоб ми допомагали вам. Наша мета — якнайшвидше знайти причину зупинки води, — серйозно заявив Бай Хунфей.
Інші студенти миттю скривилися від зневаги, почувши ці слова. Раніше цей хлопець поводився так пихато, а тепер безсоромно підлизується до наставника!
— Наставнику, тоді я досліджу річку Сюйцзя. Я обов'язково знайду причину, чому вона пересохла! — випалив іще один амбітний студент.
— Наставнику, я візьму на себе річку Мін!
Мо Фань із задоволеним виглядом кивав, дивлячись, як студенти самі зголошуються розділити роботу.
Було неймовірно приємно мати посіпак, які робили все за нього. Здавалося, йому навіть не доведеться бруднити руки.
— Будьте обережні. Якщо щось піде не так — негайно подавайте сигнал, і я миттю примчу! — попередив Мо Фань.
Як наставник, він відповідав за їхню безпеку. Він не міг дозволити собі бути легковажним.
— Му Нуцзяо, ти підеш за Бай Хунфеєм. Щільність демонічних звірів біля гори Біюань досить висока. Я трохи хвилююся за нього, — звернувся Мо Фань до неї.
— Звісно. Гора Біюань величезна. Я б теж не хотіла, щоб він ішов туди сам, — кивнула Му Нуцзяо. Але погодившись, вона раптом дещо усвідомила. Вона боляче вщипнула Мо Фаня за бік і прошипіла: — Ти що, і мною командуєш, як студенткою?!
— Звісно ж ні, хе-хе, ти тут головна, ти головна! — ніяково виправдовувався Мо Фань.
— Отож бо! Я пішла! — Му Нуцзяо швидко рушила слідом за Бай Хунфеєм.
Проте Му Нуцзяо лише непомітно слідувала за ним на відстані. Зрештою, студентів оцінюватимуть за їхніми власними досягненнями, щоб визначити, чи гідні вони випуску. Наставник і його асистент мали лише гарантувати їхню безпеку. Саму роботу студенти мусили виконати самостійно.
— Наставнику, а що робитимемо ми? — наївно запитала миловидна дівчина, стоячи поруч із Мо Фанем.
Мо Фань озирнувся довкола. Ідеальне місце для злочину — типова глушина, де жертві просто нізвідки чекати на допомогу. Він повернувся до студентки Цао Ціньцінь і сказав:
— Ходімо скупаємося в озері Цін'ї, я просто вмираю від спеки.
Цао Ціньцінь миттю почервоніла. Інші студенти розібрали всі локації для перевірки, тож їй нічого не залишалося, як залишитися з наставником. На її превеликий подив, наставник запропонував щось таке, що геть не в'язалося з його зразковим статусом.
— Ой, тобто я йду поплавати, а ти просто почекай на березі, поки інші повернуться, — швидко виправився Мо Фань, помітивши її дивний погляд.
«...»
Коли Мо Фань побачив поверхню озера, гладеньку, як блакитний шовк, він одразу зрозумів, чому його назвали озером Цін'ї. Це було неймовірне видовище. Шкода тільки, що озеро розташовувалося за межами безпечної зони. Інакше сюди б постійно приїжджали машини пізно ввечері. Ці машини хиталися б, поки їхні власники "насолоджувалися краєвидом"... — улюблена розвага сучасних містян.
(ПП: Назва "Цін'ї" (Qinyi) перекладається з китайської як "Блакитний Одяг")
«Дідько, чому мені в голову лізуть такі брудні думки, коли я маю бути наставником?» — пробурмотів Мо Фань. Хіба він не повинен бути взірцем чесноти і праведності для своїх студентів?!
— Наставнику, що ви сказали? — здивовано перепитала Цао Ціньцінь.
— Нічого, зовсім нічого. До речі, якщо нам удасться прокласти водний шлях від цього озера Цін'ї до Тунсяна, хіба ми не зможемо перетворити його на джерело енергії за допомогою магічної формації? Тут глибоко і високо над рівнем моря. Шкода тільки, що воно тече не в бік Тунсяна, — замріяно промовив Мо Фань, дивлячись на прекрасне озеро.
— Наставнику, а ви не помітили нічого дивного? — Цао Ціньцінь раптом сховалася за спину Мо Фаня, ніби побачила щось жахливе.
— Дивного? Я нічого такого не бачу. Гори, озеро, і жодних ознак демонічних звірів. Ідеальне місце для очищення душі... Знаєш, Цао Ціньцінь, тепер, коли ти про це згадала, воно справді здається якимось дивним, але я ніяк не можу збагнути, чому, — сказав Мо Фань, стоячи приблизно за п'ятсот метрів від ідеально спокійного озера Цін'ї. Його дійсно щось насторожувало.
— Відображення, наставнику... відображень немає, — тихо прошепотіла Цао Ціньцінь.
Мо Фань здригнувся. Він швидко підняв погляд і, щойно придивившись, відчув, як по спині пробіг холодок.
Вода була настільки нерухомою, що на ній не було жодних брижів, але при цьому на ній не було й жодного відображення!
Поверхня блакитного озера була ідеально гладенькою, але в ній не відбивалися ані білі хмари, ані гори, ані дерева, що росли навколо. Мо Фань нарешті зрозумів, що так налякало Цао Ціньцінь!
— Як воно може бути без відображення? Це що, не вода? — Мо Фань не наважився підійти ближче.
Озеро мало понад три кілометри в діаметрі. Воно займало величезну площу, оточену горами та деревами, але на ньому не було жодного відображення! Це виглядало неймовірно моторошно!
— Наставнику, може... може, підемо звідси? — запанікувала Цао Ціньцінь.
Озеро було таким величезним. Якщо це не вода, то чим воно тоді заповнене?
— Мгм, треба скликати всіх назад. Щось тут не так, — погодився Мо Фань.
Він не став підходити ближче. Хтозна, що то була за блакитна субстанція, яка заповнила озеро. Якби він був сам, то обов'язково розвідав би все детальніше, але він не міг дозволити собі діяти нерозважливо, коли його студенти розбіглися по всій окрузі!
Невдовзі Мо Фань зібрав усіх. Му Нуцзяо та Бай Хунфей повернулися останніми. Було очевидно, що по дорозі вони натрапили на якісь неприємності.
— Помітили щось дивне? — запитав Мо Фань.
— Ні, вода як вода. І тече вона в напрямку Тунсяна. Не схоже, щоб річище було десь заблоковане.
— Так, усе абсолютно нормально.
Мо Фань подивився на Му Нуцзяо. Трохи повагавшись, вона сказала:
— Крім кількох Демонічних Комарів, що Пробивають Кров, усе було цілком звичайно.
— Ви добре роздивилися? — уточнив Мо Фань.
— Ні, ми припустили, що демонічні звірі п'ють воду з джерела, тому не наважилися підійти надто близько, — відповів Бай Хунфей.
— Тоді... ви бачили відображення на поверхні води? — запитав Мо Фань.
— Відображення?
Студентів здивувало раптове запитання наставника. Вони намагалися напружити пам'ять. Зрештою, крім тихих озер і ставків, на проточній воді рідко можна було розгледіти чітке відображення.
— З-здається... здається, ні! — Му Нуцзяо виглядала враженою, раптом щось усвідомивши.
— Можливо, вода просто текла занадто швидко...
— Ні, мене весь час не покидало відчуття, що щось не так, і тепер я розумію — це була саме відсутність відображення. Поверхня ставка, який я досліджувала, взагалі нічого не відбивала. Вона була просто блакитною, — впевнено заявила Му Нуцзяо.
Серце Мо Фаня тривожно стислося. Виявилося, що проблема була не лише з водою в озері Цін'ї.
Невже щось було не так із самою водою, чи на поверхні знаходилося щось таке, що важко було помітити неозброєним оком?