Жителі містечка Аньцзяо залишилися цілими й неушкодженими. Це стало величезним полегшенням посеред усіх цих нещасть.
На жаль, Рада все ж вирішила згорнути план будівництва міста в пустелі. Західну армію відкликали з Фортеці. Їм наказали допомогти уряду евакуювати людей із цього регіону.
Мо Фань чудово розумів, скільки зусиль доклала армія, але рішення Ради теж було обґрунтованим. Демонічна Сарана Піщаної Бурі перевершила їхні найгірші очікування. Вона не була схожою на звичайних демонічних звірів, обмежених примітивними інстинктами. Ця сарана еволюціонувала, як і люди. Він навіть замислився, чи не було в них розумного ватажка, якому вистачило сміливості шукати нові шляхи для виживання посеред руйнування. Якби всі демонічні звірі розвивалися так само, багато людських міст уже давно б упали. Зрештою, незважаючи на те, що люди — один із найрозумніших видів у світі, багато з них продовжували топтатися на місці, спочиваючи на лаврах.
Фортецю евакуювали. Людей, найімовірніше, переселять у призначені для них міста. Що буде далі, Мо Фаня більше не обходило. Він вірив, що жителі Аньцзяо та інших містечок будуть у безпеці, поки ними опікується така людина, як радниця Шао.
Мо Фань не став привласнювати Земну Маточку і повернув її радниці Шао. У нього просто не вистачило б нахабства і жадібності забрати цю річ собі, побачивши таку самовідданість радниці. Проте сталося дещо поза його контролем. Енергію, якою Ши Цяньшоу поповнив Земну Маточку ціною життів своїх людей, випадково поглинула Сфера Есенції.
Сфера Есенції мала неабиякий апетит до енергії, здобутої сумнівними чи кривавими методами. Мо Фань ніяк не міг зупинити Сферу від того, що вона робила. На щастя, радниця Шао і сама вважала цю енергію "нечистою". Ненависть, що просочила її, була занадто сильною, тож вона вирішила знайти інші способи відновити заряд Земної Маточки.
Сфера Есенції заповнилася на третину. Для Мо Фаня це точно була чудова новина!
Після останнього використання Елемента Демонізації він почувався так, ніби його вичавили досуха. Він іще довго не зміг би застосувати його знову. На додачу до цього Священний Суд узагалі заборонив йому ним користуватися. Тому Мо Фань розумів, наскільки важливо було знову зарядити Сферу Есенції. Інакше, якби хтось із Чорної Церкви раптово нагрянув, або ж Ізіша, яка точила на нього величезний зуб, підіслала б могутнього вбивцю — хіба він не залишився б абсолютно беззахисним?
Мо Фань не боявся, що Ізіша спробує нашкодити Є Сінсі, адже вона вже склала клятву власною душею, яка забороняла їй прямо чи опосередковано завдавати дівчині шкоди. Інша половина контракту зберігалася у старого Бао. Поки Ізіша не горіла бажанням просидіти у в'язниці тисячу років, її руки щодо Є Сінсі були зв'язані.
Але чи справді вона змирилася з такою поразкою? Мо Фань так не вважав.
Ця жінка зазнала колосальних збитків, і щойно вона відновить свій вплив, то очевидно, що першим, за кого вона візьметься, буде саме він.
А ще ж був Салан...
Ізіша була на видноті. За кожним її кроком стежили, тому їй було б нелегко щось утнути. Підіслати вбивцю до Мо Фаня для неї було б непростим завданням.
Але на Салана такі обмеження не діяли. Мо Фань був у відносній безпеці в Китаї, оскільки він уже вирвав ікла цієї потвори на батьківщині, але щойно він покине країну, цей безжальний виродок зробить усе, щоб забрати його життя. Салан знав, що Елемент Демонізації ще довго буде недоступний, а це означало, що зараз ідеальний час для нападу!
— Треба посидіти в країні, поки Сфера Есенції не заповниться повністю! — Мо Фань з полегшенням зітхнув, побачивши, що третина сфери вже заряджена.
Він зітхнув:
— Не можна вічно покладатися лише на Елемент Демонізації. Було б набагато краще, якби я сам став сильнішим. Мені просто пощастило, що я зміг здолати Ши Цяньшоу. З верховним магом мені зараз точно не впоратися... Але коли я сам стану верховним магом, то зможу йти куди заманеться. Мені більше не доведеться боятися цих двох Жінок Чорної та Білої Непостійності.
(ПП: Чорна та Біла Непостійність (Хейбай Учан) — це два божества в китайській народній релігії, які відповідають за супровід душ померлих до підземного світу. Як випливає з назви, вони одягнені відповідно в чорне та біле)
Жінками Чорної та Білої Непостійності Мо Фань жартома прозвав Салана та Ізішу.
Жінкою Чорної Непостійності, звісно ж, був Салан, тоді як Ізіша — Жінкою Білої Непостійності. Обидві вони записали його круте ім'я, Мо Фань, на першому ж рядку першої сторінки своїх "Зошитів Смерті"!
Безперервний снігопад укривав невеличку хатину біля замерзлого озера, перетворюючи її на велетенську норкову шубу, зіткану з лебединого пуху. Вітер несамовито бив у вікна та двері. Вкритий інеєм ліс постійно тріщав, ніби от-от повалиться під вагою льоду.
Вітер зі снігом шмагав по холодному жіночому обличчю. Жінка підняла руку, зірвала з даху бурульку і з силою встромила її в коліно чоловіка, що лежав на землі.
Лід пробив колінну чашечку. Чоловік завив від болю, і його крик луною рознісся над озером.
— Ти дуже відданий Холодному Принцу, але, схоже, так і не зрозумів, хто я така. Інакше з якого дива ти б наважився підставити мене разом зі своїм господарем? — жінка підсунула стілець ближче і сіла перед чоловіком.
З його коліна текла кров, але на такому морозі вона швидко замерзала, поки жінка сиділа перед ним, закинувши ногу на ногу.
— Пане Салане, це все непорозуміння, ми й гадки не мали, що вона якось пов'язана з вами, присягаюся... — благав чоловік. Його сльози змішалися із соплями і миттю перетворилися на лід.
Чоловік чудово розумів, що біль, який він зараз відчуває — це лише початок. Якщо його відповіді не задовольнять цю жінку, йому доведеться витерпіти в сотню разів більше болю й тортур.
— Мені байдуже, чи намагалися ви використати її. Вона мене ніколи не хвилювала, але я не потерплю, щоб ви прикривалися моїм іменем заради таких дріб'язкових цілей. Весь світ чекає на мій наступний шедевр, а ви ледь не знищили ту репутацію, яку я так довго вибудовувала у Китаї. А тепер кажи все, що знаєш, і, можливо, я дозволю Холодному Принцу забрати твій труп цілим. — Жінка дістала ніж для різьблення і незворушно почала підпилювати нігті.
— Я справді нічого не знаю, Холодний Принц мені нічого не казав! Пане Салане, ми ніколи не хотіли вас образити, ми лише намагалися взяти під контроль Ізішу та Храм Парфенону... — крізь сльози відчаю випалив чоловік.
— Ідіоте, ти серйозно думаєш, що такі, як ви, достатньо розумні, щоб контролювати Ізішу? Якби вона справді хотіла вашої смерті, думаєш, ти б досі дихав? — Салан вдарив ногою по верхівці бурульки, що стирчала в коліні чоловіка.
— Пане Салане, благаю вас, пощадіть моє життя. Я просто виконував накази. План, який я розробляв із Холодним Принцом, ніколи не мав на меті підставити вас... — тремтячи від болю, промимрив чоловік.
— Забирайся геть. Передай Холодному Принцу, хай віддасть мені ту річ, яку він забрав зі Священного Залу Свободи, і тоді я подумаю, чи варто зберігати тобі життя, — Салан із силою вдарив чоловіка по коліну.
Коліно чоловіка миттєво зламалося. Незважаючи на нестерпний біль, він не наважився залишитися в хатині ані на секунду довше. Він поповз назовні, боячись, що жінка може передумати.
Чоловік повільно відповзав у далечінь, залишаючи на замерзлому озері довгий кривавий слід.
Салан сидів у хатині, проводжаючи його поглядом. Хоча здавалося, що всередині більше нікого немає, він раптом заговорив:
— Що думаєш?
— Схоже, Холодний Принц справді намагався взяти під контроль Храм Парфенону, — пролунав голос із тіні в кутку.
До цього чоловік навіть не підозрював про присутність цієї людини. Навіть якби хтось придивився туди дуже уважно, то побачив би лише розмитий силует.
— Ти дивишся на речі занадто поверхнево. Холодному Принцу ніколи б не вистачило духу лізти в мої справи, — відповів Салан.
— Хочеш сказати, що за Холодним Принцом хтось стоїть? Але ж він Червоний Кардинал, хто міг би ним командувати... — голос на мить замовк. — Це... Верховний Понтифік!
Салан не відповів. Він лише задумливо шкрябав нігтями по поверхні промерзлого столу.
— Але навіщо Верховному Понтифіку це робити?
— Можливо, він зрозумів, що ми двоє вийшли з-під його контролю. Те, у що він вклав стільки зусиль, поступово перетворилося на загрозу для нього самого, — спокійно відповів Салан. — Він дав мені ім'я Салан, намагаючись зробити ту дівчину Святою, але в підсумку люди падають на коліна переді мною, а Є Сінся також помітила, що він смикає за ниточки.
— Б'юся об заклад, Верховний Понтифік і подумати не міг, що Ізіша повернеться до життя...
— Мгм, Ізіша завжди любила бути вивільгою, що ховається позаду, але так навіть краще. Я залишу її як свою головну страву.
(ПП: Вивільга — відсилання до китайської ідіоми "богомол підстерігає цикаду, не помічаючи вивільгу позаду себе").
— А як щодо Верховного Понтифіка? Якщо він намагався тебе усунути...
— Тепер у мене є обидва Кардинальські Криваві Камені. Контракт Кривавих Каменів більше не становить для мене загрози. Я впевнений, скоро він виявить до мене прихильність і скаже, що з семи Червоних Кардиналів він найбільше задоволений саме мною, натякаючи, що розглядає мене як свого наступника, — сказав Салан.
— Верховний Понтифік шукає наступника?
— Хм, він свято вірить, що житиме тисячу років! Навіть лежачи в труні, він усе одно стискатиме у своїх руках Криваві Камені Верховного Понтифіка. Він ніколи не шукатиме наступника. Він просто намагається позбутися всіх, хто становить для нього загрозу! — заявив Салан.
— Що ж нам тоді робити?
— Він занадто довго був Верховним Понтифіком, постійно виїжджаючи на своїх минулих заслугах. На жаль, люди дуже забудькуваті. Вони завжди забувають про минуле, хоч би яким жахливим воно було... — спокійно відповів Салан.
— Ми маємо ретельно все спланувати, якщо збираємося повалити Верховного Понтифіка.
— Скоро він сам покаже своє справжнє обличчя, — Салан здавався напрочуд терплячим.
— До речі, Свята нещодавно публічно заявила про свій зв'язок із тобою. Вона присягнулася, що теж знищить тебе, — зауважив чоловік у темряві.
— З нетерпінням чекаю на це.
— Ти просив мене таємно охороняти її, але, здається, хтось справляється з цим набагато краще за мене, — сказав чоловік.
— Мені байдуже, жива вона чи ні, я лише дотримав своєї обіцянки — гарантувати, що вона доживе до двадцяти. Можливо, наступного разу, коли ми зустрінемося, я вб'ю її власними руками, — відповів Салан.
— Я не зможу зробити це для тебе.
— Тоді я зроблю це сам, але поки що в цьому немає потреби. Нехай вона й далі відіграє свою роль каменю спотикання для Ізіші.
— А що робити з тим хлопцем з Елементом Демонізації?
— Ми мусимо знищити його за першої ж нагоди. Він справжнє стихійне лихо!
— Хе-хе, подумати тільки — існує хтось, кого господарю важко прорахувати.
Почувши цей коментар, Салан здригнувся.
Хіба він не завжди тримав життя інших у своїх руках? Він дозволяв жити лише тим, хто був йому корисний, і міг обірвати будь-чиє життя, коли наставав час. Відколи це Мо Фань став винятком?
Можливо, через те, що колись він мав тисячі способів убити Мо Фаня, але цей юнак поступово перетворився на більмо в оці, яке йому ніяк не вдавалося знищити. І з часом це відчуття лише посилювалося.
— Він стає сильнішим із жахливою швидкістю, настільки жахливою, що я навіть уявити не можу, якої сили він досягне до нашої наступної зустрічі. Ми мусимо позбутися його якнайшвидше! — заявив Салан.
— Ти правий. Треба прибрати його до того, як він стане верховним магом, — погодився чоловік.