Прокладання шляху по піску на дні річища вимагало колосальних витрат енергії, адже до кінця маршруту було ще дуже далеко.
Пройшовши десять кілометрів, Му Нуцзяо відчула, що її сили вичерпуються. Вона переключилася на елемент рослин, оскільки він потребував менше магічної енергії порівняно з льодом. Крім того, використовуючи ті самі рослини для побудови шляху перед собою, їй не доводилося постійно викликати нові.
Однак цього вистачило лише на двадцять кілометрів, після чого енергія її елемента рослин теж повністю виснажилася.
Настала черга Сюй Піндуна. Він володів елементами землі та льоду, але його резерви були значно меншими, ніж у Му Нуцзяо. Він протримався лише двадцять кілометрів...
І Му Нуцзяо, і Сюй Піндун витратили всю свою магічну енергію, щоб провести команду ще на п'ятдесят кілометрів уперед, але їм усе ще здавалося, що вони тупцюють на одному місці в цій нескінченній звивистій річці.
Інші по черзі змінювали їх, прокладаючи шлях. Але коли всі повністю вичерпали енергію елементів землі, льоду та рослин, вони усвідомили, що попереду ще щонайменше сімдесят кілометрів!
— Потрібно конвертувати енергію інших елементів. Це наш єдиний вихід. У мене є Браслет Перетворення Енергії. Він не надто ефективний, але це краще, ніж нічого, — сказав Ґе Мін.
— Якщо ми конвертуємо свою енергію в магію вітру, землі або рослин, рівень збереження становитиме лише близько тридцяти відсотків. Як ми зможемо захистити себе, коли нарешті дістанемося кінця шляху? Лідере, це занадто ризиковано! — різко заперечив Лу Фан.
— Спочатку ми повинні вибратися звідси. Інакше ми взагалі не дійдемо до кінця, — відповів Ґе Мін.
Інші неохоче почали використовувати браслет Ґе Міна, перетворюючи енергію своїх стихій і передаючи її Му Нуцзяо, Сюй Піндуну, Чжану Сяохоу та іншим магам із придатними елементами для прокладання шляху.
Рівень перетворення в тридцять відсотків означав, що швидкість споживання магічної енергії команди зросла втричі. Невдовзі більшість членів групи вичерпали енергію одразу для двох своїх елементів.
Втрата енергії двох стихій для мага була рівнозначною втраті обох рук. Вони миттю втратили будь-яке відчуття безпеки в цій пустелі, що кишіла загрозами. Навіть коли вони нарешті побачили край піщаної річки, на їхніх обличчях не було й тіні полегшення.
Швидкість відновлення магічної енергії була неймовірно низькою. Зазвичай мисливці берегли свої резерви як зіницю ока, але зараз їм довелося заплатити таку непомірну ціну лише за те, щоб пройти руслом річки!
— Щойно дістанемося до перевалочної станції, зможемо перепочити. Не вішайте носа, ця піщана річка справді виявилася набагато підступнішою, ніж ми очікували, — підбадьорив команду Ґе Мін.
Мо Фань був головною бойовою силою групи, тому він не ділився своєю енергією з іншими. У підсумку в команді залишилося лише четверо людей із повними резервами магії: Мо Фань, Чжен Тун, Ґе Мін та чоловік на ім'я Тун Чжуан.
— Тут усе ще є Демонічна Сарана Піщаної Бурі. Забираймося звідси якнайшвидше, — сказав Ґе Мін.
— Нам доведеться використати пристрій ще через кілометр. Інакше ми ризикуємо випадково натрапити на орду. У цьому районі їх аж три, — попередив Ван Цзюмін.
— Ви знущаєтеся? Використати пристрій зараз — це самогубство! Він привабить усіх монстрів поблизу. Ми нізащо не зможемо їх стримати! — першим заперечив Тун Чжуан.
— Сліпо йти вперед або залишатися тут — це теж вірна смерть! Ми повинні ризикнути і протримати позицію годину і десять хвилин, щоб перевірити маршрут! — огризнувся Ван Цзюмін.
— Капітане, вся команда виснажена після переходу через піщану річку. Встановлювати пристрій зараз — це квиток в один кінець! — наполягав Тун Чжуан.
Ґе Мін насупився, намагаючись прийняти рішення.
Починати бій зараз було вкрай небезпечно. Лише кілька людей у команді мали бойовий запас енергії. Якщо вони випадково спровокують істоту рівня Командира або цілу орду монстрів — їм кінець.
Раптом звідкись здалеку почулося виття, а вітер стрімко посилився. Мо Фань поглянув у напрямку вітру і побачив, як ясне блакитне небо почала затягувати жовта пилова хмара. Спершу йому здалося, що вона нерухома, але невдовзі він усвідомив, що хмара повільно насувається просто на них.
— Піщана буря? — тривожно промовила Цзян Шаосюй, поглянувши на жовту хмару. В її пам'яті мимоволі виринув спогад про Мстивого Духа Піщаної Бурі — ту примарну постать, що велично височіла над вихором!
— Ні, щось набагато гірше! — похитала головою Лінлін.
Очі Ґе Міна розширилися, а обличчя повільно почав спотворювати жах.
— Це Демонічна Сарана Піщаної Бурі!
— Боже милостивий, хіба ми ще не вийшли з їхньої території?!
— Демонічна Сарана Піщаної Бурі — дуже агресивний вид. Іноді вони влаштовують набіги на сусідні території. Хоч вони й не летять просто на нас, якщо ми залишимося тут — ми трупи! — попередив Мо Фань.
Демонічна Сарана Піщаної Бурі вважалася найжахливішим із відомих створінь пустелі Такла-Макан. Вони проносилися територією, мов піщаний шторм, але в порівнянні з ними справжній шторм здався б лагідним вітерцем. Знімки місцевості після навали сарани жахали до глибини душі. Усе перетворювалося на мертву пустку, а кістяки встеляли землю на п'ятсот кілометрів навколо!
— Йдемо вперед! — Ґе Міну не потрібно було нічого обмірковувати, він миттю віддав наказ.
Усі суперечки миттєво вщухли, і команда рушила вперед. Монстри, що наближалися, наче хмара пилу, були не з тих супротивників, з якими могла впоратися їхня магія!
— Їм знадобиться щонайменше дві години, щоб дістатися сюди, — Чжан Сяохоу глянув у небо, швидко прикинувши швидкість сарани.
— Це означає, що в нас іще є час, щоб просканувати територію, — зауважив Ван Цзюмін.
— Дідько б його вхопив! Я ще ніколи не бував у подібних місцях. Якщо мені вдасться повернутися живим, я зможу хвалитися цим до кінця своїх днів! — вилаявся Лу Фан, намагаючись підбадьорити себе.
— Так, здається, звідси вибирається живим лише один із десяти... Я вже починаю шкодувати, що погодився на це.
Ця повна невідомих загроз пустеля виявилася набагато жахливішою, ніж команда уявляла. Вони зіткнулися зі стількома проблемами, щойно ступивши на її піски. Було очевидно, що найменша помилка коштуватиме життя всій групі.
— І що тепер робити? Хай там як, у мене вже не залишилося енергії, — з похмурим обличчям мовив Сюй Піндун.
— У нас теж!
— Слухайте, якщо сюди суне Демонічна Сарана Піщаної Бурі, це ж означає, що місцеві демонічні звірі нас не чіпатимуть? — тихо припустив хтось із команди.
Очі решти членів групи спалахнули надією. У цьому був сенс. Хіба сарана не розполохає всіх інших монстрів?
— Загалом... — Мо Фань одразу ж втрутився, виливши на них відро холодної води, — демонічні звірі, які живуть поруч із територіями Демонічної Сарани, залишаються там або тому, що сарані вони нецікаві — бо та перебірлива в їжі, або тому, що ці монстри сарани не бояться! Тож, боюсь, ми все ще в небезпеці.
— Хм, ти так говориш, ніби це тебе взагалі не стосується. Ти ж палець об палець не вдарив, відколи ми ввійшли в пустелю. Навіть своєю магічною енергією відмовився поділитися, — огризнувся Чжен Тун.
— Сяо Чжене, не кажи так. Якби не його елемент простору, Лі Сичун загинув би ще в піщаній річці, — заперечив Лу Фан.
— Я знаю одного хлопця, якому пощастило пробудити елемент простору, але це виявилося абсолютно марним. Це лише допоміжний елемент у бою, — кинув Чжен Тун.
Худорлявий чоловік із команди ніяково скривився, почувши ці слова.
— Це тому, що я так і не зміг повністю його опанувати. Я дізнався, що маю підвищити свою ментальну силу, якщо хочу покращити просторову магію. А я думав, що достатньо просто звикнути до неї... — тихо виправдовувався чоловік.
— От чого я справді не розумію, так це чому такий бездар, як ти, пробудив елемент простору? — зітхнув Чжен Тун.
— Що ж, я й сам не знаю. Насправді я навіть трохи шкодую про це, — відповів чоловік.
Він пробудив елемент простору як третю стихію. Зазвичай просторову магію вдавалося отримати лише після досягнення просунутого рівня. Цей елемент був рідкісним і містичним. Коли Ян Бао вперше його пробудив, він думав, що здійметься на вершину і перевершить своїх товаришів. Мисливці Золотої Битви теж покладали на нього великі надії. На превеликий подив, опанувати просторовий елемент виявилося надзвичайно складно, до того ж він був значно слабшим за інші, хай то був Телекінез чи Просторовий Ритм...
Але Ян Бао все ще сподівався досягти просунутого рівня просторового елемента, адже вірив, що Миттєвий Стрибок точно стане йому в пригоді!
— Схоже, цей Чжен Тун заздрить не лише тобі, а й усім іншим... — прошепотіла Цзян Шаосюй на вухо Мо Фаню.
— Точно, так, ніби він просто не переносить, коли комусь у чомусь щастить, — погодився Мо Фань.
— А чому ти не провчиш його? Я не бачила, щоб ти був таким поблажливим під час турніру, — здивовано запитала Цзян Шаосюй.
Чжен Тун уже не вперше відпускав уїдливі коментарі на адресу Мо Фаня, але той, здавалося, зовсім на це не зважав. Цзян Шаосюй це неабияк здивувало.
— Цього разу все інакше. Ми тут як ті коники на одному човні. Внутрішні чвари зараз зовсім не на часі, — відповів Мо Фань. Він прийшов сюди лише заради відродження Маленької Полум'яної Белль. Уся його увага була зосереджена на цьому, і він не мав бажання витрачати час на якісь розбірки. До того ж, Ґе Мін попередив його про складний характер Чжен Туна ще до того, як вони об'єдналися.
— Узагалі-то кажуть "як коники на одній мотузці"! — виправила його Цзян Шаосюй. — А-а-а, дідько, зараз точно не час згадувати про коників чи сарану!
Дівчина здригнулася, кинувши погляд на жовту пилову хмару вдалині.
Ван Цзюмін уже встромив пристрій у пісок. Зараз команда перебувала в долині, оточеній трьома пагорбами. Будь-які монстри, найімовірніше, наступатимуть із боку входу до долини. Якщо вони вирішать спуститися з пагорбів, їм знадобиться на це деякий час, що дасть команді фору для відбиття атаки.
— Запускаю пристрій! — попередив усіх Ван Цзюмін.
Група миттю приготувалася до бою. Щойно пристрій запрацює, монстри не змусять на себе довго чекати!