З тіла Хели лилася чорна кров. З нього падало безліч мертвих хробаків. Смерть хробаків означала, що життя Хели згасало.
Хела складалася з незліченної кількості хробаків. Загибель Темних Невмирущих Хробаків стала серйозним ударом для істоти, а тепер її нутрощі були розірвані Мо Фанем за допомогою грубої сили. Її рани продовжували погіршуватися під час кривавого бою з Мо Фанем.
Хела витріщилася на Мо Фаня. Раптом істота розвернулася і кинулася в напрямку Є Сінся. У тому ж напрямку, куди вона бігла, з'явилася чорна калюжа. Це був тунель, пов'язаний зі світом, з якого вона прийшла.
Хела розуміла, що продовжувати битися з демонізованою людиною безглуздо. Вона планувала схопити своє підношення і повернутися до Царства Мертвих. Якщо чоловік наважиться погнатися за нею на її територію, до того часу вона стане набагато сильнішою. Для неї не складе труднощів убити його!
Мо Фань теж був укритий ранами. Побачивши, що Хела мчить до Є Сінся, він зрозумів, наскільки хитрою насправді була ця істота.
У нього миттєво з'явилося погане передчуття. Зібравши всі свої сили, він кинувся до Є Сінся.
Чорна калюжа стрімко збільшувалася. Земля навколо Є Сінся перетворилася на багно. Її ноги повільно занурювалися в чорну багнисту калюжу.
Хела також занурювалася в землю. Чорна калюжа була з'єднана з іншим виміром. Хела швидко зникала. Половина її тіла вже занурилася в калюжу!
Хела обернулася, ніби глузуючи з дурості Мо Фаня.
Їй не було потреби битися з Мо Фанем на смерть. Усе, чого вона хотіла — це смачне підношення. Щойно вона затягне підношення до Царства Мертвих, ситуація знову буде під її контролем!
Кров Мо Фаня кипіла від бою. Він і подумати не міг, що Хела виявиться такою хитрою.
Зазвичай істота високого рівня не дозволила б жодному створінню провокувати себе. Хелу називали Богом Смерті Греції, тому очікувалося, що вона битиметься зі своїм супротивником на смерть. На загальний подив, навіть Хела побоялася продовжувати бій з Демоном Мо Фанем. Вона вирішила втекти зі своїм підношенням. Такого ще ніколи не траплялося в минулому!
Обличчя жінки, що спостерігала за містом з оглядової вежі на священній горі, люто перекосилося, коли вона побачила, що Хела намагається втекти.
Хела мала вбити Є Сінся на Темному Майданчику для Страти, щоб вона могла заволодіти Душею Храму Парфенону. Якщо Хела затягне Є Сінся до Царства Мертвих, Душа Храму Парфенону також зникне зі світу!
Усе, що вона зробила досі, буде марним! Нігті Ізіші вже вп'ялися в її долоні. Її сповнені ненависті очі люто витріщалися на Мо Фаня!
Її план був би абсолютно ідеальним, якби не Мо Фань і Чорний Тотемний Змій!
Хела була вкрай безсоромною; спочатку вона знаходилася на значній відстані від Є Сінся. Мо Фань стежив за нею під час бою з Хелою, але істота просто відкрила браму на відстані, щоб затягнути Є Сінся до Царства Мертвих.
Є Сінся продовжувала занурюватися в чорну калюжу. Над поверхнею залишалася лише її шия, а тіло повністю занурилося в калюжу.
Хела знала, що Мо Фань обов'язково прийде рятувати Є Сінся. Істота силоміць перехопила Мо Фаня, хоча це й означало отримати від нього ще один сильний удар. Мо Фань нічого не міг вдіяти, окрім як спостерігати, як Є Сінся затягує в Царство Мертвих.
Хела видала владний крик, проте для Мо Фаня він прозвучав як підступний сміх.
Переконавшись, що Є Сінся затягнуло в тунель, Хела також почала занурюватися.
Те, що Мо Фаню вдалося протистояти Хелі, було дуже вражаючим, проте зупинити втечу Грецького Бога Смерті для нього було майже неможливо!
Побачивши, що Є Сінся зникла в чорній калюжі, Мо Фань у люті змахнув своїми тіньовими кігтями по тій частині Хели, що ще залишалася над чорною калюжею. Чорна кров бризнула навсібіч, коли шматки плоті розлетілися навколо...
Однак це все одно не зупинило втечу Хели в чорну багнисту калюжу, навіть попри те, що Мо Фань відірвав їй половину плеча та шию. Вона продовжувала повертатися до Царства Мертвих із глузливою посмішкою!
Зрештою і Є Сінся, і Хела зникли в чорній багнистій калюжі. Калюжа стрімко зменшувалася!
Калюжа була єдиним тунелем до Царства Мертвих. Мо Фаню здалося, ніби його серце вирвали з грудей, коли він побачив, як чорна калюжа закривається.
Він більше не міг відчувати присутність Є Сінся в цьому світі. Він ніколи більше не почує, як вона ніжно називає його Братом Мо Фанем. Він більше не зможе наблизитися до неї і вдихнути її солодкий аромат, побачити її невинну, чисту усмішку та її рум'яне обличчя щоразу, коли він її дражнив...
Мо Фаню багато разів хотілося розслабитися під час культивації. Однак щоразу, коли він вигадував відмовку, що немає потреби так важко тренуватися, він постійно згадував тіло Є Сінся, згорнуте в холодильнику лише для того, щоб вона могла вижити в місті Бо!
Їхній жорстокий світ уже залишив дівчину всю в порізах і синцях, що вже казати про Царство Мертвих під чорною багнистою калюжею. Демони там будуть іще жорстокішими. Його холод прониже її кістки та душу. Вона зазнаватиме там нескінченних тортур, і, що найважливіше, вона буде зовсім сама!
Ніхто не знав, що знаходиться в Царстві Мертвих. Усе, що вони знали про нього, було лише чутками, оскільки ніхто ніколи не повертався звідти живим. Однак чим менше Мо Фань знав про Царство Мертвих, тим страшнішою була його уява про це місце. Можливо, це був глибокий сон, а можливо, місце, яке було в десять, сто або навіть тисячу разів страшнішим, ніж розповідали чутки!
У будь-якому разі, він мусив не допустити, щоб Є Сінся опинилася в Царстві Мертвих. Вона була найневиннішою, найдобрішою дівчиною, яку він коли-небудь бачив. Така дівчина, як вона, не заслуговувала на такий кінець.
Він знайде ліки для її ніг і відвезе її на найкрасивіший пляж, щоб вона змогла залишити свої перші сліди на піску. Потім він відвезе її в гори ясного дня під зоряним небом, щоб показати їй найпрекрасніші речі у світі.
Навіть коли Є Сінся падала в чорну калюжу, Мо Фань не почув від дівчини жодного слова. Вона лише дивилася на нього здалеку. Вона вже усвідомлювала, що в неї немає шансів вижити. Вона сподівалася використати свої останні хвилини, щоб запам'ятати обличчя Мо Фаня, адже він був найдорожчим для неї чоловіком. Вона зовсім не скаржилася. Її серце було повністю переповнене суперечливими думками; небажанням розлучатися, але водночас розумінням того, що її чоловік зробив для неї все, що міг...
Що більше Мо Фань думав про це, то важче йому було з цим змиритися.
Мо Фань не забув, як Чжан Сяохоу залився сльозами і плакав, коли Хе Юй пожертвувала собою заради нього. Він не забув, скільки болю відчував Сюй Чжаотін, коли хотів покінчити з власним життям, розірвавши себе на шматки, після того як убив власну дівчину, перетворившись на Проклятого Звіра. Він чітко пам'ятав, як Чжань Кун (раніше був Джанкун) з'явився на горі Тяньшань, щоб дотриматися своєї обіцянки, незважаючи на те, що перетворився на порожню оболонку...
Те, через що він пройшов, вкарбувалося в його кістках і викарбувалося в його серці. Мо Фань знав, що навіть якщо Є Сінся не стане, він зможе продовжити своє життя, як і всі інші, але щоночі, щоразу, коли він губитиметься у своїх думках, вона з'являтиметься в його пам'яті.
Людина, яку він кохав, мала завжди залишатися поруч із ним; він хотів насолоджуватися її приємним сміхом, її ніжними дотиками та її кокетливими пестощами, замість того, щоб сумувати за нею і жити в нескінченному жалю!
— Я ніколи тебе не покину, я тебе не зраджу! — закричав Мо Фань.
Криваво-червоні сльози покотилися по щоках Мо Фаня. Дівчина, яка завжди була поруч із ним, ще ніколи не здавалася такою далекою. Відстань між ними більше не була недоторканною священною горою, а межею між світом людей і Царством Мертвих.
Мо Фань пірнув просто у Браму Пекла, коли та вже майже закрилася. Він дозволив чорній багнистій калюжі поглинути його, прощаючись із людським світом.
— Мо Фаню!
— Мо Фаню!
Пан Лай, Хань Цзі, Чжу Мен та Сун Цімін з подивом витріщилися на Мо Фаня, спостерігаючи, як він безрозсудно пірнає у Браму Пекла.
Аша’руя стояла на Чорному Тотемному Змії в цілковитій недовірі.
Деякі люди жили лише заради себе. Вони зводили злісні вівтарі, складені з мертвих тіл, і навіть маючи здатність воскресати, їхні гнилі душі та тіла залишалися такими ж огидними, як і завжди.
Але цей чоловік був наче яскраве сонце, запалюючи свій дух, щоб проголосити свої переконання!
Хела зникла. Темний Майданчик для Страти зник. Невинна дівчина, що зчинила велику бурю в Цитаделі Афін, зникла разом із демонізованим чоловіком, який зчинив хаос заради неї...
Територія, де знаходився Темний Майданчик для Страти, змінилася до невпізнання. Не залишилося жодного трупа. Священна гора твердо стояла під дощем, проте коли сонце зрештою вийде, люди побачать, що їхня гора віри всіяна дірами.
Сун Цімін підняв голову. Краплі дощу падали на його бліде обличчя.
Це було схоже на цикл; смерть Вень Тая теж принесла великий хаос у минулому. Вень Тай був Святим Отцем, людиною, яка могла б вивести людську расу з небезпеки, що становили демонічні звірі.
Цього разу це була його донька. Так само і Мо Фань, який володів Елементом Демонізації, міг би стати наймогутнішою зброєю проти демонічних звірів.
Вони робили все можливе, щоб захистити Мо Фаня, але все одно не змогли уникнути гри життя, як і не могли зробити вибір замість Мо Фаня.
Хто ж зрештою став переможцем?
Ніхто!
Коли людська раса трохи слабшала, загроза з боку демонічних звірів ставала ще сильнішою!
Остаточним переможцем насправді були демонічні звірі, що полювали на людство!